Постанова № 69314386, 19.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа№ 925/596/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тищенко А.І.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 19.09.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Хорс» на рішення господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 року

у справі № 925/596/17 (суддя - Васянович А.В.)

за позовом державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України»

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Хорс»

про стягнення 293 762,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 року у справі № 925/596/17 позовні вимоги державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» про стягнення 293 762,55 грн. задоволено частково. Стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Хорс» на користь державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» штраф в розмірі 293 726,55 грн. та судовий збір у розмірі 4 405,46 грн. В іншій частині позовних вимог державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Хорс» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 року у справі № 925/596/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права. Крім того, скаржник просив відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів: Тищенко А.І., Майданевича А.Г. відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу № 925/596/17 призначено до розгляду.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 19.09.2017 року представник сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Хорс» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій.

Представник державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» у судовому засіданні 19.09.2016 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 04 березня 2016 року між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Хорс» (замовник) та державним підприємством «Державний резервний насіннєвий фонд України» (виконавець) було укладено договір надання послуг на проведення сільськогосподарських робіт №85-АП.

Згідно п.1.1 замовник зобов'язався доручити, прийняти та оплатити виконану роботу, а виконавець - взяти на себе зобов'язання на виконання сільськогосподарських робіт власною технікою. Загальна сума договору складає 4 294 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Пунктом 1.1 визначено, що виконавець зобов'язався виконати наступні сільськогосподарські роботи: посів соняшника - 500 га; посів кукурудзи - 700 га, посів ріпаку - 1000 га, посів озимих - 1800 га, збирання ріпаку - 300 га, збирання пшениці - 800 га, збирання соняшника - 800 га, культивація (перша) - 1000 га, культивація (друга) - 1000 га, культивація - 4500 га, внесення гербіцидів - 3200 га. Всього роботи повинні проводитися на 15 600 га.

Відповідно до п.п. 2.1.8, 4.1 договору сторони дійшли згоди, що після виконання кожного етапу робіт складається акт прийому-передачі виконаних робіт упродовж 2-х днів з моменту завершення робіт.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем з 26 квітня 2016 року по 01 листопада 2016 року виконувалися сільськогосподарські роботи на загальну суму 3 706 546 грн. 90 коп., що підтверджується копіями актів виконаних робіт.

Так, згідно актів виконаних робіт позивачем було здійснено наступні сільськогосподарські роботи: культивація (перша) - 649,01 га (акт №9 та акт б/н (а.с. 44), культивація - 71,75 га (акт б/н (а.с. 47)), посів ярого ячменю - 336,93 га (акт №10), посів соняшника - 872,68 га (акти №№12, 14), обмолот (пшениця озима) - 471, 84 га (акт №37), обмолот (ячмінь ярий) - 138,08 (акт №38), обмолот (соняшник) - 1 615,19 га (акти №№46,47, акт б/н (а.с. 46)), посів (озимий ріпак) - 506,89 га (акт б/н (а.с. 43)), посів (озима пшениця) - 524,21 га (акти б/н (а.с. 45, 48)), культивація (друга) - 2 219,01 га (акти №№19, 22, 27, 33, 39, б/н (а.с. 49), 48, 11, 13), посів кукурудзи - 1 118,16 га (акти №20, 34), внесення гербіцидів (ЗЗР) - 4 748,65 га (акти №№ 29-32, 21, 23, 28).

При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що роботи з посіву та обмолоту ярого ячменю умовами договору не було передбачено, проте вказані роботи позивачем було виконано, а відповідачем прийнято. Тобто, позивачем за згодою відповідача було виконано додаткових робіт на площах 475,01 га.

Всього позивачем було виконано сільськогосподарські роботи на 13 272,4 га (в т.ч. посів та обмолот ярого ячменю).

Звертаючись до господарського суду Черкаської області з даним позовом, позивач вказував на те, що замовник не забезпечив виконавця передбачену п.1.1 договору, площу для виконання с/г робіт, а тому просив суд стягнути з відповідача договірної санкції на підставі п. 5.3 договору.

Так, згідно п. 5.3 договору в разі ненадання замовником виконавцю, передбачених п. 1.1 даного договору, площ для виконання кожного етапу робіт, замовник сплачує на користь виконавця штраф у розмірі 50% від прогнозованої але незаробленої суми.

Пунктами 2.1.2, 2.1.8 договору визначено, що замовник зобов'язується:

надавати інформацію про місцезнаходження полів;

приймати кожний окремий етап роботи виконавця за актом приймання-передачі виконаних робіт протягом 2 календарних днів з моменту завершення виконаних робіт.

Водночас, як віно зазначив суд першої інстанції, заявка від 01 квітня 2016 року №159 не містить інформації про місцезнаходження полів, на яких повинні здійснюватися сільськогосподарські роботи, що суперечить умовам п. 2.1.2 договору.

Крім того, як вірно встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідач незважаючи на ту обставину, що договір передбачав поетапне виконання с/г робіт не направляв позивачу заявок (замовлень) на виконання кожного окремого етапу робіт.

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи скаржника стосовно того, що заявка в квітні місяці також передбачала замовлення виконання робіт по збиранню соняшника чи посів озимих, які повинні були виконані позивачем в жовтні 2016 року.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач не підтвердив отримання уповноваженою особою підприємства письмової заявки від відповідача по електронній пошті. Інших належних та допустимих доказів, що підтверджують направлення позивачу заявки від 01 квітня 2016 року за №159 матеріали справи також не містять.

Таким чином, оскільки відповідачем не було надано позивачу площ для виконання сільськогосподарських робіт на загальну суму 587 453 грн. 10 коп., визначених у п. 1.1 судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення штрафу з відповідача на підставі п. 5.3 договору.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту належного виконання зобов'язання щодо замовлення та надання позивачу площ (надання точної та повної інформації про місцезнаходження полів, вказівки на початок виконання певного етапу) для виконання сільськогосподарських робіт, передбачених умовами договору.

На доводи скаржника стосовно того, що згідно п. 5.6 договору саме підписані акти виконаних робіт в яких зафіксовано порушення зобов'язання є підставою для матеріальної відповідальності сторін, а також стосовно того, що саме позивач порушив своє зобов'язання (допускав простій техніки, не забезпечив необхідну кількість працівників та не приступив до виконання робіт (не виконав роботи) на інших полях) судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.2.1.8 договору замовник (відповідач) приймаючи роботи по кожному окремому етапу не був позбавлений можливості вказати в актах, що виконавець після надання площ (замовлення робіт) не приступив до виконання свого зобов'язання чи безпідставно відмовився виконувати певні роботи, виконав їх невчасно, тощо, оскільки обов'язок прийняти виконані роботи належить також відповідачу.

Крім того, відповідно до п. 5.5 договору в разі не поставки техніки та/або необґрунтованого невиконання по вині виконавця запланованого обсягу кожного етапу робіт, передбачених п. 1.1 даного договору, виконавець сплачує на користь замовника штраф у розмірі 50% від суми невиконаного етапу робіт.

Колегія суддів звертає увагу на те, що замовник, після виконання позивачем робіт, з відповідними вимогами чи претензіями до останнього чи до суду не звертався, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

В пункті 3 листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» зазначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова від 22.11.2010 N 14/80-09-2056).

Згідно абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В пункті 2 вищевказаного листа зазначено, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови від 06.12.2010 N 42/563; від 20.12.2010 N 06/113-38).

В пункті 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі N 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі N 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі N 3-11гс11.

Згідно ч. 2 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Оскільки позивач є державним підприємством, тобто суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що нарахування штрафу (договірної санкції) у розмірі 50% від прогнозованої але незаробленої суми не суперечить вимогам чинного законодавства.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції з вини відповідача позивачем не були виконані наступні роботи: посів ріпаку - 493,11 га на суму 172 588 грн. 50 коп., посів озимих - 1275,79 га на суму 446 526 грн. 50 коп., збирання ріпаку - 300 га на суму 225 000 грн. 00 коп., збирання пшениці - 328,16 га на суму 229 712 грн. 00 коп., культивація (перша) - 350,99 га на суму 70 198 грн. 00 коп., культивація - 4 428,25 га на суму 841 367 грн. 50 коп.

Отже, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не було виконано роботи на загальну суму 1 985 392 грн. 50 коп. При цьому, інші роботи, (як вже зазначалося вище) за взаємною згодою сторін було виконано в більшому об'ємі ніж передбачав договір, в тому числі і додаткові роботи.

Позивач в позові на обґрунтування розміру штрафу самостійно вказував, що оскільки відповідачем не було надано площі для виконання кожного етапу робіт на суму 587 453 грн. 10 коп., то 50% від зазначеної суми складає 293 726 грн. 55 коп. Водночас позивачем заявлено до стягнення 293 762 грн. 55 коп. штрафу.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що позивач в прохальній частині позову допустив арифметичну описку (293 762 грн. 55 коп.), при цьому заяву про зменшення розміру позовних вимог до суду не подав. За таких обставин, місцевим господарським судом було правомірно задоволено позов частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 293 726 грн. 55 коп. штрафу.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Хорс» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Хорс» на рішення господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 року у справі № 925/596/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 11.07.2017 року у справі № 925/596/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/596/17 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді А.І. Тищенко

А.Г. Майданевич