Ухвала суду № 69300734, 28.09.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Половінкіна Н.Ю.

секретар: Тодоряк Г.Д.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Савчук Віталіна Григорівна, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_3 в січні 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з 31 липня 2005 року по 27 грудня 2012 року перебувала з відповідачем ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі, від ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син ОСОБА_8. В 2007 та 2008 роках під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя ними було придбано дві земельні ділянки: площею 0,0326 га з цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташовану по АДРЕСА_1 та площею 0,0354 га, з

________________

Справа №727/395/16 Провадження № 22-ц/794/779/2017 Головуючий у 1 інстанції: Слободян Г.М.

Категорія 20 Доповідач: Литвинюк І.М.

цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташовану по АДРЕСА_2.

Вказувала на те, що 02 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_4 без її відома та згоди відчужив зазначені земельні ділянки ОСОБА_6, про що їй стало відомо тільки 21 березня 2016 року, після направлення копій договорів приватним нотаріусом ОСОБА_9 до суду та отримання їх її представником. А 21 листопада 2015 року ОСОБА_6 відчужив спірні земельні ділянки відповідачці ОСОБА_5.

Спірні земельні ділянки вибули з володіння поза її волею, без її згоди, у зв'язку з чим порушено її права як співвласника зазначених земельних ділянок. Ні усної, ні письмової згоди на їх відчуження вона не давала, відповідача чи інших осіб на укладення договору купівлі-продажу не уповноважувала. Також такі правочини не були вчинені відповідачем в інтересах сім'ї, оскільки на момент відчуження земельних ділянок шлюб між ними було припинено, сімейних відносин вони не підтримували, не вели спільного господарства та проживали окремо. У зв'язку з цим презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядженням майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діяла. Правочини щодо відчуження 02 вересня 2015 року відповідачем ОСОБА_4 двох земельних ділянок є недійсними з тих підстав, що вони вчинені з істотними порушеннями вимог ч. 4 ст. 369 ЦК, у зв'язку з чим таке майно підлягає витребуванню у набувача ОСОБА_5 відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсними договори купівлі - продажу: земельної ділянки площею 0,0326 га із цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташованої на території АДРЕСА_3 кадастровий номер НОМЕР_1, укладений 02 вересня 2015 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, посвідчений 02 вересня 2015 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г.; земельної ділянки площею 0,0354 га із цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташованої на території садівничого товариства АДРЕСА_4, укладений 02 вересня 2015 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, посвідчений 02 вересня 2015 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г; витребувано в ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4, в режимі спільної сумісної власності з ОСОБА_3, земельні ділянки, зокрема, земельну ділянку, площею 0,0326 га із цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташовану на території садівничого товариства АДРЕСА_5 кадастровий номер НОМЕР_1 та земельну ділянку, площею 0,0354 га із цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташовану на території АДРЕСА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Позивачем не доведено, що спірні земельні ділянки було придбано за спільні кошти подружжя, фактично у володінні ОСОБА_3 ніколи не були. Позивачем не було належними та допустими доказами доведено факт того, що договори купівлі-продажу укладено незаконно. Всі істотні вимоги до договорів купівлі-продажу було дотримано, відбулася передача майна і рельна оплата його коштами.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 31 липня 2005 року по 27 грудня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син ОСОБА_8.

Під час перебування у шлюбі, в 2007 та 2008 роках, подружжям було придбано дві земельні ділянки: площею 0,0326 га, з цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташовану по АДРЕСА_6 та площею 0,0354 га з цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташовану по АДРЕСА_4

Також встановлено, що 02 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_4 відчужив зазначені земельні ділянки ОСОБА_6, а 21 листопада 2015 року ОСОБА_6 відчужив спірні земельні ділянки матері відповідача ОСОБА_4 - відповідачці ОСОБА_5.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена - ч.ч.1-3 ст.65 СК України.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Статтею 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У пункті 7 оспорюваного правочину від 02 вересня 2015 року вказано, що представник Продавця повідомив, що ОСОБА_4 на момент придбання вказаного майна у зареєстрованому шлюбі не перебував, ні з ким не проживав однією сім»єю без укладення шлюбу. Однак зміст цього пункту договору суперечить дійсним обставинам справи, оскільки земельні ділянки були придбані під час перебування сторін у шлюбі.

Як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_6, наданих суду першої інстанції, він знав зі слів ОСОБА_4, що земельні ділянки придбавалися за час перебування сторін у шлюбі. Ці пояснення узгоджуються з показаннями допитаного в якості свідка відповідача ОСОБА_4, який не заперечував, що він розпорядився земельними ділянками як власним майном, хоч усвідомлював, що вони є спільним майном подружжя.

Тобто, ОСОБА_4 приховав від дружини факт такого продажу, а тому, на думку колегії суддів, такі його дії не свідчать про добросовісність поведінки.

Крім того, 21 листопада цього ж року вказані земельні ділянки були відчужені покупцем ОСОБА_6, який є мешканцем м. Первомайськ Миколаївської області, матері ОСОБА_4 - ОСОБА_5, яка достеменно знала про те, що спірні земельні ділянки були придбані її сином та невісткою під час шлюбу.

Таким чином, вищенаведеним спростовується добросовісність поведінки сторін правочину, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав такі правочини недійсними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідачі, укладаючи спірний договір, діяли недобросовісно, оскільки їм було відомо, що спірні земельні ділянки належали ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, та ОСОБА_4 не отримав згоди своєї дружини, а контрагент при купівлі спірних земельних ділянок розумів та знав ту обставину, що вони є спільним майном подружжя та на їх відчуження повинна бути згода іншого співвласника.

Доводи апелянта про те, що позивачка не довела того, що є співвласником спірного майна, фактично земельна ділянка у її володінні ніколи не була, вона не цікавилась цим майном під час шлюбу і не претендувала на нього майже три роки після розірвання шлюбу, э безпідставними і спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечував, що спірні земельні ділянки та розташований на них садовий будинок, в якому подружжя з дитиною проживали до розлучення, є об»єктом права спільної сумісної власності і придбавались під час шлюбу для потреб сім»ї.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до приписів ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: