Рішення № 69288167, 29.09.2017, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Унікальний номер справи 333/387/17

Номер провадження 2/333/902/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

м. Запоріжжя 29 вересня 2017 р.

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючий - суддя Фунжий О.А., за участю секретаря судового засідання Лященко В.А., представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача Танчика А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення Київського окружного адміністративного суду цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, -

В с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 100 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що під час служби в органах МВС СРСР позивач проходив військову службу на території Афганістану. При виконанні службових обов'язків він отримав поранення, яке стала причиною його захворювання та визнання інвалідом першої групи. Вказаним пошкодженням здоров'я йому завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв'язків, позбавленні можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійних болях та спазмах, перенесених стражданнях. З наведених підстав позивач, посилаючись на положення ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 23, 1167 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 100 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та їх обґрунтування, наполягаючи на задоволенні позову.

Представник відповідача позов не визнав, суду пояснив, що позивач проходив службу в органах МВС СРСР, був відряджений до Афганістану наказом командуючого Внутрішніх військ СРСР. Міністерство внутрішніх справ України не є правонаступником МВС СРСР, тому не несе відповідальності за його дії.

Позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 21 травня 1974 р. до 25 червня 1999 р. проходив військову службу, звільнений в запас наказом УМВС України в Запорізькій області від 24 червня 1999 р. (а.с. 9-10)

В період з 25 березня до 12 листопада 1981 р. на підставі наказу МВС СРСР від 27 квітня 1983 р. № 173 ОСОБА_4 проходив військову службу на території Афганістану, де велись бойові дії. (а.с. 19)

Згідно висновку МСЕК від 28 грудня 2016 р. позивачеві встановлено першу групу інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби, безстроково. (а.с. 11)

Згідно протоколу Військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Запорізькій області» № 12 від 9 грудня 2016 р. осколкове поранення колишнього співробітника ОВС ОСОБА_4 пов'язане з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби. (а.с. 17)

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності зі ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Відповідно до ст. 1167 ч.1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст. 1168 ч.1 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач отримав поранення, яке призвело до захворювання та встановлення інвалідності, під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, де велись бойові дії, що призвело до фізичного болю та моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я, він має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 23, 1167 ЦК України.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до ст. 23 ч.3 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз'ясненням, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи глибину моральних та психічних страждань позивача внаслідок пошкодження здоров'я, встановлення йому першої групи інвалідності, потрібності у постійному сторонньому огляді, стан його здоров'я на цей час, ступінь порушення нормальних життєвих зв'язків, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн., повністю задовольнивши позов.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача про відсутність вини Міністерства внутрішніх справ України у спричинені позивачеві моральної шкоди з огляду на таке.

Відповідно до ст. 2 ЦК України держава України є учасником цивільних відносин. Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно п. 1 Положення про Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.п. 32 п. 4 зазначеного Положення МВС відповідно до покладених на нього завдань вживає в межах повноважень, передбачених законом, заходів до забезпечення правового і соціального захисту працівників МВС, військовослужбовців та працівників Національної гвардії, пенсіонерів із числа військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, членів їх сімей, розробляє пропозиції із зазначених питань і вносить їх на розгляд відповідних органів.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

В судовому засіданні встановлено, що військову службу на території Афганістану, позивач проходив на підставі наказу МВС СРСР від 27 квітня 1983 р. (а.с. 19), після цього проходив службу в органах МВС УРСР, МВС України, звільнений в запас наказом УМВС України в Запорізькій області від 24 червня 1999 р. (а.с. 9-10), є ветераном органів внутрішніх справ (а.с. 8), причинний зв'язок поранення з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби встановлено Військово-лікарською комісією МВС України (а.с. 17), довідки про проходження позивачем військової служби в Афганістані видані Національною поліцією, яка входить до складу МВС України (а.с. 19, 21).

Аналізуючи в сукупності зазначені докази, суд приходить до переконання про необхідність покладення обов'язку щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров'я на Міністерство внутрішніх справ України як на центральний орган виконавчої влади.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 р. у справі № 3-86гс14, який згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для суддів.

При вирішені справи суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача про те, що між пораненням, отриманим позивачем в період проходження військової служби, та захворюванням, яке він має на цей час, відсутній причинний зв'язок, оскільки це спростовується наведеним вище витягом з протоколу Військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Запорізькій області» № 12 від 9 грудня 2016 р. (а.с. 17)

Також не приймається до уваги ствердження представника відповідача про те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди внаслідок зазначеного пошкодження здоров'я, оскільки в судовому засіданні встановлена наявність у позивача захворювання, причиною якого стало поранення, отримане в період проходження військової служби, а згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

У відповідності зі ст. 88 ЦПК України судові витрати в сумі 1 600 грн. суд вважає за необхідне стягнути з відповідача.

Керуючись ст. 213-215 ЦПК України, суд

В и р і ш и в :

Позов ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольца, 10, код ЄДРПОУ 00032684) на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, 100 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольца, 10, код ЄДРПОУ 00032684), в дохід держави судовий збір у розмірі 1 600 грн.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.А.Фунжий