Ухвала суду № 69283866, 26.09.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/537/17 Справа № 711/4296/16-к Категорія: ч. 2 ст.185 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6з участю прокурораОСОБА_7

потерпілого ОСОБА_8 та його представника ОСОБА_9

захисника ОСОБА_10

обвинуваченої - ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, потерпілого ОСОБА_8, обвинуваченої ОСОБА_12 на вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 12 травня 2017 року, яким

ОСОБА_11,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, ІНФОРМАЦІЯ_3, судиму вироком апеляційного суду Вінницької області від 30.09.2002 р. за п. 6 ч.2 ст. 115, ч.3 ст. 185, ст. 70 КК України до позбавлення волі строком 12 років з конфіскацією майна, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.08.2013 р. звільненої 04.09.2013 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 7 місяців 3 дні, зареєстрованої в

м. Хмільник Хмільницького району Вінницької області, вул. Пушкіна, 35, жительки

м. Черкаси, вул. Вернигори, буд. 18, кімн. 212,

визнано винною та засуджено ч.2 ст. 185 КК України, і призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі строком 3 (три) роки

У відповідності до ст. 75 КК України звільно ОСОБА_11 від покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обовязки відповідно до ст.76 КК України.

Запобіжний захід підсудній до вступу вироку в законну силу залишений особисте зобовязання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_11 на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 23 500 грн., на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн., а всього 43 тис. 500 грн., в задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішена доля речових доказів, відповідно до положень ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_11, яка раніше вчинила передбачений ст. 185 КК України злочин, повторно таємно викрала чуже майно потерпілого ОСОБА_8 за наступних обставин.

Проживаючи разом з потерпілим ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1, підсудній ОСОБА_11 стало відомо про те, що потерпілий отримав кредитну картку за №4323355301290821 у банку ПАТ «А-Банк».

25 листопада 2015 р. за раптово виниклим умислом на повторне таємне викрадення чужого майна підсудна заволоділа вказаною банківською карткою та у цей же день о 15 год. 19 хв. і 15 год. 22 хв. з її використанням у банкоматі, що знаходиться у магазині АТБ по вул. Шевченка, 239 у м. Черкаси, двічі зняла грошові кошти у сумі 8000 грн. на загальну суму 16 000 грн., які витратила на власні потреби, чим завдала потерпілому ОСОБА_8 матеріальної шкоди.

Таким же чином за раптово виниклими умислами підсудна ОСОБА_11, маючи доступ до банківської картки потерпілого ОСОБА_8 за №4323355301290821 в ПАТ «А-Банк», повторно таємно викрадала з використанням вказаної картки грошові кошти потерпілого за наступних обставин:

- 11 грудня 2015 р. об 11 год. 34 хв. та 11 год. 35 хв. з банкомату, що знаходиться по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, у загальній сумі 2000 грн.;

- 14 грудня 2015 р. о 10 год. 44 хв. з банкомату, що знаходиться по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, у сумі 1000 грн.;

- 16 грудня 2015 р. о 09 год. 26 хв. з банкомату, що знаходиться по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, у сумі 1000 грн.;

- 18 грудня 2015 р. о 10 год. 32 хв. та 10 год. 33 хв. з банкомату по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, ще два рази по 1000 грн.;

- 19 грудня 2015 р. об 11 год. 41 хв. та 11 год. 43 хв. з банкомату, що знаходиться по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, підсудна зняла кошти у сумі 1000 грн. та 500 грн. відповідно.

Викрадені кошти підсудна привласнювала і використовувала на власні потреби, чим вчинила злочини, передбачені ч.2 ст. 185 КК України таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинені повторно, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду в загальній сумі 23 500 грн.

В апеляційних скаргах:

- прокурор у кримінальному провадженні, не заперечуючи доведеність вини ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих їй правопорушень та правильності кваліфікації її дій за ч.2 ст.185 КК України, вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок мякості. Просить дослідити матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_11 за ч.2 ст.185 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі.

- потерпілий ОСОБА_8, просить вирок суду 1 інстанції змінити в частині задоволення його позовних вимог, стягнувши з ОСОБА_11 на його користь 58 852 грн. матеріальної шкоди. При цьому вказує, що він не мав наміру знімати кошти зі своєї кредитної картки де зберігалися кошти в розмірі 25000 гривень, а тому не повинен нести відповідальність перед «А-Банком». Вважає, що штрафні санкції, неустойки по зобовязанням перед банком повинна відшкодовувати обвинувачена ОСОБА_13

- обвинувачена ОСОБА_11 в апеляційній скарзі з доповненнями просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження стосовно неї закрити в звязку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а також в звязку з помилковим застосуванням закону про кримінальну відповідальність. В доповненні до апеляційної скарги, обвинувачена ОСОБА_11 зазначає, що викрадення коштів у

потерпілого вона не вчиняла, а кошти які були нею зняті з банкомата з відома та прохання самого потерпілого, з яким вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах і витрачалися на його потреби, а саме: встановлення в квартирі потерпілого вікон вартістю 8700 грн., а також в квартиру потерпілого був куплений диван вартістю 6000 грн. Даний факт був визнаний потерпілим, проте при ухваленні вироку ці обставини суд першої інстанції проігнорував. Вважає, що «довідка банківської установи», на яку спирається суд в якості доказу не може вважатися допустимим доказом і в силу вимог ст.89 КПК України тягне за собою неможливість дослідження такого доказу. Вказує, що потерпілий сам повідомив їй пін-код картки з якої вона за його згоди знімала кошти на його ж потреби. Вважає, що фактичні сімейні стосунки між нею та потерпілим свідчать про наявність між нами цивільно-правового спору, якій міг бути розвязаний в цивільному порядку і виключає її відповідальність.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги обвинуваченої, пояснення потерпілого та його представника, які підтримали свою апеляційну скаргу, доводи обвинуваченої ОСОБА_11 та її захисника, які просили вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора Черкаської місцевої прокуратури, потерпілого ОСОБА_8 та обвинуваченої ОСОБА_11 з доповненням не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ці вимоги закону судом виконані в повному обсязі.

Дії обвинуваченої ОСОБА_11 судом першої інстанції кваліфіковані за ч.2 ст.185 КК України вірно.

Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно і обєктивно.

Як свідчать матеріали кримінального провадження і дані журналу судового засідання, органом досудового розслідування й судом 1 інстанції досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому посилання в апеляційній скарзі обвинуваченої про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а також в звязку з помилковим застосуванням закону про кримінальну відповідальність та відсутність достовірних доказів її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_11 про те що викрадення коштів у потерпілого вона не вчиняла, а кошти які були нею зняті з банкомата, з відома та прохання самого потерпілого, з яким вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах, як витрачалися на його потреби, а саме: встановлення в квартирі потерпілого вікон вартістю 8700 грн., а також в квартиру потерпілого був куплений диван вартістю 6000 грн. є безпідставним, які спростовані дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження.

Ці заперечення обвинувачення були детально розглянуті судом 1 інстанції та спростовані наведеними у його вироку доказами, а саме показами потерпілого ОСОБА_8, який пояснив суду, що в нього нетривалий час проживала підсудна як квартирантка і сімейних стосунків у них не було. При укладенні договору про встановлення вікна йому в банку навязали послугу банківського кредиту і видали відповідний договір та банківську кредитну карточку, про що, ознайомившись із цими документами, дізналась підсудна. Він відмовився використовувати кошти з кредитної карточки і розрахувався за придбання і встановлення вікна із власних коштів. Приблизно в січні 2016 р. довідався в банку про наявність у нього заборгованості і після звернення до працівників банківських установ йому стало відомо про зняття коштів з кредитної карточки. Також з банку він отримав фотознімки особи, яка знімала кошти, і тоді виявив, що нею виявилась підсудна ОСОБА_11.

Покази потерпілого ОСОБА_8 узгоджуються з показами свідка ОСОБА_14, яка пояснила, що її батько потерпілий ОСОБА_14 проживає окремо від неї. В січні 2016 р. від батька довідалась про те, що у нього виникла якась заборгованість перед банком і він не може розібратись з заборгованістю. Цю проблему вони обговорювали за участю ОСОБА_11, яка не признавалась, що користувалась банківською карткою потерпілого і знімала з банківського рахунку кошти. На деякий час підсудна виїжджала до іншої області до рідних і за цей час свідок звернулась до банку, де вони з батьком отримали фотознімки особи, яка знімала кошти, і нею виявилась підсудна ОСОБА_11. Після повернення ОСОБА_11 приблизно в лютому 2016 р. вони з потерпілим намагались вияснити у неї причину зняття нею коштів з чужого рахунку, але підсудна заперечувала це. Тоді вона предявила ОСОБА_11 отримані фотознімки, на що та повідомила, що це фотомонтаж.

Згідно показів свідка ОСОБА_15, яка суду пояснила, що 27.10.2015 р. вона, як працівник банку ПАТ «А-Банк», оформляла потерпілому кредит на вікно і для цього потрібно було оформити кредитну лінію, тобто отримати кредитну картку з певною сумою на рахунку, розмір якої визначається банком. Така кредитна картка була видана потерпілому, але при цьому він мав намір достроково повернути кредит, перевівши кошти з іншого банківського рахунку. Пін-код доступу до кредитної картки надісланий ОСОБА_14 на його телефон після оформлення кредиту. Через місяць-півтора потерпілий по телефону виясняв, чи немає заборгованості по отриманому кредиту, і вона, здійснивши певну перевірку, повідомила його про те, що заборгованість у нього відсутня. Через певний час потерпілий поцікавився, чому йому прийшло повідомлення про наявність заборгованості, і вона порекомендувала йому виясняти цю причину в банку.

Згідно даних банківських документів, ОСОБА_8 під предмет застави (вікна) отримав споживчій кредит і йому видана кредитна картка №4323355301290821 у банку ПАТ «А-Банк».

Крім того вина ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується зібраними по справі доказами, які досліджені судом, а саме:

- показами свідка ОСОБА_16, який повідомив, що він познайомив потерпілого ОСОБА_8 з підсудною ОСОБА_11 і та переїхала до нього жити в квартиру. Від потерпілого дізнався, що йому приходять повідомлення про заборгованість перед банком, і він в присутності підсудної порекомендував потерпілому вияснити причину заборгованості в працівників банку, які оформляли кредит і могли скористатись цими коштами, але підсудна відмовляла потерпілого це робити і пояснила це тим, що вони самі розберуться в причині виникнення заборгованості. Тим не менше, він з потерпілим ОСОБА_8 звертався до працівника банку ОСОБА_15, яка заперечила свою причетність до заборгованості. Потерпілий отримав фотознімки, на яких вони упізнали ОСОБА_11 як особу, яка знімала кошти з кредитної картки;

- показами свідка ОСОБА_17, який пояснив, що проживав у квартирі потерпілого ОСОБА_8 як квартирант і дізнався від нього, що той взяв вікно у кредит, розрахувався за нього, але виникла якась заборгованість і потерпілий вважав, що його обманули в банку. Після час тимчасової відсутності ОСОБА_11 донька потерпілого показала йому фотографії ОСОБА_11, яка знімала кошти з банкомата. Ці ж фотографії вона в його присутності предявила підсудній після її повернення, але ОСОБА_11 заперечувала свою причетність до зняття коштів з банківської картки і заявляла, що фотознімки підроблені.

- показами свідка ОСОБА_18, який також пояснив, що проживав в квартирі потерпілого ОСОБА_8, де також мешкала підсудна ОСОБА_11. Від потерпілого узнав, що у того виникли проблеми з банківським кредитом і він підозрював у цьому підсудну;

- даними виписки про рух коштів по банківському рахунку встановлено, що з банківської картки потерпілого ОСОБА_8 №4323355301290821 в ПАТ «А-Банк» здійснювались зняття коштів (т.1 а.с.206):

- 25.11.2015 р. двічі по 8000 грн.;

- 11.12.2015 р. двічі по 1000 грн.;

- 14.12.2015 р. 1000 грн.;

- 16.12.2015 р. у сумі 1000 грн.;

- 18.12.2015 р. два рази по 1000 грн.;

- 19.12.2015 р. у сумі 1000 грн. та 500 грн.

- даними оптичного диску на якому зафіксовані фотознімки з банкоматів на яких містяться фотографії ОСОБА_11 (т.1 а.к.п.218).

Посилання обвинуваченої ОСОБА_11 про те, що потерпілий сам повідомив їй пін-код картки, з якої вона за його згоди знімала кошти на його ж потреби не заслуговують на увагу.

Немає підстав вважати, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, свідок ОСОБА_15, яка є представником банку ПАТ «А-Банк» пояснювала, що після отримання кредитної картки, приходить смс-повідомлення на телефон отримувача кредиту з пін-кодом. І тільки з цього номера телефону можна змінити пін-код або дізнатись його у разі, якщо цей пін-код клієнт забув.

Крім того, згідно даних довідки банківської установи А-Банк від 06.02.2017 року вбачається, що клієнт ОСОБА_19 не здійснював дзвінки та не отримував смс-повідомлень зі свого телефону на телефон оператора ПАТ « А-Банк» для вияснення пін-коду до банківської картки (т.1 а.к.п.192).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що докази в їх сукупності підтверджують факт доступу ОСОБА_11 до банківської картки потерпілого, яка таємно без відома та дозволу потерпілого знімала кошти в банкоматах, які привласнила.

Разом з тим, судом першої інстанції на підставі показань свідків були встановлені фактичні стосунки між обвинуваченою ОСОБА_11 та потерпілим ОСОБА_8, проте, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено вище наведеними доказами про те, що обвинувачена ОСОБА_11 була обізнана про виникнення у потерпілого заборгованості перед банком у звязку зі зняттям з його кредитної картки значної суми коштів. В її присутності та з її участю обговорювались причини виникнення цієї заборгованості та можлива причетність до цього банківських працівників. При цьому обвинувачена не заявляла про те, що вона знімала кошти і витрачала їх в інтересах потерпілого. Навпаки, після предявлення їй фотографій з банкомату вона продовжувала заперечувати свою причетність до зняття коштів з кредитної картки і заявляла про підроблення фотознімків.

Колегія суддів вважає, що при дослідженні доказів, суд 1 інстанції дотримався вимог ст.94 КПК України, а тому посилання обвинуваченої про те, що потерпілий сам повідомив їй пін-код картки, з якої вона за згодою потерпілого ОСОБА_8 знімала кошти на його потреби, а саме: на придбання дивана та вікна - не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляції.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_11 про те, що на телефон потерпілого приходило 6 СМС-повідомлень банку про зняття коштів, а тому потерпілий ОСОБА_8 був обізнаний про зняття з його банківської картки коштів є необґрунтованими.

Відповідно до показів свідка ОСОБА_20, який працює тренером в спортзалі по вул. Гагаріна,75, та свідків: ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_18 вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 з метою реабілітації часто відвідує спортзал, так як є інвалідом першої групи і пересувається за допомогою милиць. Тому, більшість повідомлень про зняття коштів могли надходити тоді, коли телефон не був в його розпорядженні.

Крім того поведінка самого потерпілого свідчить про те, що останній виясняв причину заборгованості та зняття коштів з його кредитної карти невідомими особами, оскільки йому було невідомо причини зняття цих коштів.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування, предявлене обвинувачення ОСОБА_11 змінено з ч.2 ст.190 КК України на ч.1 ст. 185, ч.2 ст.185 КК України таємне викрадення чужого майна (крадіжка) та таємне викрадення майна (крадіжка) вчинена повторно.

В звязку з тим, що ОСОБА_11 раніше була засуджена за ст.185 КК України, то суд першої інстанції правильно кваліфікував її дії за ч.2 ст.185 КК України - таємне викрадення майна (крадіжка) вчинена повторно.

Як свідчать матеріали кримінального провадження, ОСОБА_11, без відому та дозволу потерпілого ОСОБА_8, маючи доступ до його банківської картки, знімала кошти в банкоматах, які привласнила. Тобто, своїми умисними діями ОСОБА_11 вчинила кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.2 ст.185 КК України.

Обєктивна сторона крадіжки полягає в таємному розкраданні чужого майна (привласнення коштів потерпілого в сумі 23 500 грн). Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом і корисливою метою.

У колегії суддів немає сумнівів про те, що ОСОБА_11 вчинила кримінальне правопорушення, за яке передбачена саме кримінальна відповідальність, а тому доводи обвинуваченої про те, що претензії потерпілого повинні вирішуватись в порядку цивільного судочинства, так як вона з потерпілим підтримували фактичні сімейні стосунки не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеними доказами.

Таким чином, по справі зібрано достатньо доказів, які свідчать, що саме обвинувачена ОСОБА_11 25 листопада 2015 р. заволоділа вказаною банківською карткою потерпілого ОСОБА_8 з якої зняла грошові кошти: 25 листопада 2015 р. о 15 год. 19 хв. і 15 год. 22 хв. з її використанням у банкоматі, що знаходиться у магазині АТБ по вул. Шевченка, 239 у м. Черкаси, двічі зняла грошові кошти у сумі 8000 грн. на загальну суму 16 000 грн., які витратила на власні потреби; 11 грудня 2015 р. об 11 год. 34 хв. та 11 год. 35 хв. з банкомату, що знаходиться по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, у загальній сумі 2000 грн.; 4 грудня 2015 р. о 10 год. 44 хв. з банкомату, що знаходиться по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, у сумі 1000 грн.; 16 грудня 2015 р. о 09 год. 26 хв. з банкомату, що знаходиться по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, у сумі 1000 грн.; 18 грудня 2015 р. о 10 год. 32 хв. та 10 год. 33 хв. з банкомату по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, ще два рази по 1000 грн.; 19 грудня 2015 р. об 11 год. 41 хв. та 11 год. 43 хв. з банкомату, що знаходиться по вул. Гагаріна, 47 у м. Черкаси, підсудна зняла кошти у сумі 1000 грн. та 500 грн. відповідно.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи не встановлені обєктивні дані, які б ставили під сумнів достовірність наведених у вироку доказів, які підтверджують вину обвинуваченої ОСОБА_11 у скоєнні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.

Невизнання вини ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, колегія суддів розцінює, як намагання уникнення від кримінальної відповідальності за скоєне.

Колегія суддів приходить до висновку про достатність доказів, які свідчать та підтверджують вину ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України. Крім того, докази в підтвердження вини ОСОБА_11, отримані у передбаченому кримінальним процесуальним кодексом України.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про розвязання цивільного позову ОСОБА_8 підлягає до скасування з призначенням в цій частині нового розгляду в порядку цивільного судочинства.

З вироку суду першої інстанції видно, що суд в частині відшкодування матеріальної шкоди 58852 грн. задовольнив позов частково, стягнувши на користь потерпілого 23500грн., а в решті позову про відшкодування штрафних санкцій застосованих банком, відмовив в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв передчасне рішення, оскільки стороною в кредитному договорі є ПАТ «А-Банк», саме ця банківська установа укладала договір з потерпілим, надавала йому кошти та на сьогоднішній день заявляє вимоги про стягнення боргу із застосуванням штрафних санкцій.

При цьому суд першої інстанції банківську установу до участі в справі не залучив, не зясував її позицію щодо розвязання цивільного позову про стягнення штрафних санкцій.

Апеляційна скарга прокурора щодо мякості покарання призначеного ОСОБА_11 задоволенню не підлягає, оскільки при призначенні покарання суд 1 інстанції у відповідності до вимог ст.65, 66, 67 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який відноситься до категорії середньої тяжкості, обставини справи, дані про особу засудженої, яка раніше судима за умисні злочини, має постійне місце проживання, характеризується позитивно, займається суспільно-корисною працею. В якості обставин обтяжуючих покарання ОСОБА_11 вбачається рецидив злочинів. Помякшуючих покарання обставин, судом першої інстанції не встановлено.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин, даних про особу обвинуваченої, суд 1 інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про те, що мета покарання, передбачена ч.ч.2,3 ст.50 КК України може бути досягнута при призначені ОСОБА_11 покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, і на підставі ст.75 КК України звільнена від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на строк 2 роки з покладенням на неї обовязків відповідно до вимог ст.76 КК України.

Призначене покарання судом першої інстанції буде необхідним та достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального кодексу, які були б підставою для скасування вироку, при розгляді справи колегією суддів не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про зміну вироку, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, потерпілого ОСОБА_8, обвинуваченої ОСОБА_11 слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 409 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, потерпілого ОСОБА_8, обвинуваченої ОСОБА_11 з доповненнями задовольнити частково.

Вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 12 травня 2017 року, відносно ОСОБА_11 змінити, скасувавши даний вирок в частині розвязання цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_11, а провадження в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 12 травня 2017 року, відносно ОСОБА_11 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Головуючий :

Судді :