Ухвала суду № 69277119, 27.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року м. Київ К/800/27299/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),

Загороднього А.Ф.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (далі - ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

за касаційною скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2015 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у сумі 5608679,79 грн. та пеню в сумі 137973,52 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що 25 лютого 2016 року відповідач подав до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік форми №10-ПІ. Згідно вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 8270 особи, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 260 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинна складати 331 особу.

В матеріалах справи наявна та досліджувалась судами звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», які подавались до Добропільського міського центру зайнятості у 2015 році відносно Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління «Добропільське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», та звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форми № 3-ПН, яка подавалась до Добропільського міського центру зайнятості у 2015 році відносно філії «Добропільське енергопідприємство» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля». Відповідачем зазначалось про наявність від 60 до 74 наявних вакансій для працевлаштування інвалідів.

Крім цього, відповідач звертався до Добропільського міського центру зайнятості, Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради, Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з листами щодо сприяння працевлаштуванню інвалідів на підприємстві, проводив День відкритих дверей та публікував оголошення про наявність вакансій для інвалідів.

Позивач, вважаючи, що у відповідності до діючих приписів законодавства відповідач не виконав норматив по створенню 71 робочого місця для працевлаштування інвалідів, зробив розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році, відповідно до якого, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році складає 5608679,79 грн. Крім того, позивачем зроблено розрахунок суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році, яка становить 137973,52 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав достатніх доказів щодо здійснення належних заходів для створення основних робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та пеню.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач виконав вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», здійснив передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування компетентних органів, які займаються направленням інвалідів про наявну можливість на підприємстві для їх працевлаштування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (частина 1).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина 2).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону(частина 3).

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частина 5).

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

До того ж, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена законодавством, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин, коли відповідач ужив заходів щодо створення робочих місць, на які мали змогу працевлаштуватися інваліди, доказів безпідставної відмови у працевлаштуванні інвалідів у відповідача не надано, а застосування адміністративно-господарських санкцій не пов'язане з умовами праці та її оплати, працевлаштування інвалідів залежить від їх волевиявлення при зверненні до підприємства чи служби зайнятості, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права, тому підстав до скасування чи зміни його судового рішення немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

А.Ф. Загородній

І.В.Штульман

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

А.Ф. Загородній

І.В.Штульман