Рішення № 69259716, 21.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.,

суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі: Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24.12.2015 у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А

У травні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири у розмірі 115070,30 грн. Посилався на те, що 06.02.1997 між ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», що змінило свою назву на ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та відповідачами був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за умовами якого відповідачі придбали квартиру за 31962 грн., що на момент здійснення операції складає 16877 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення договору. Крім того, умовами даного договору визначено, що повна вартість квартири сплачується відповідачами протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто до 06.02.2012. Однак, взяті на себе зобов'язання відповідачі не виконали, чим порушили права позивача.

В ході судового розгляду позивач збільшив позовні вимоги та у зв'язку з встановленням факту смерті відповідача ОСОБА_2, просив стягнути з ОСОБА_1 242434,82 грн. заборгованості, яка утворилась станом на 07.12.2015 з урахуванням 3 % річних (т.1 а.с.140-143).

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24.12.2015 позов Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Справа № 753/9563/14-ц № апеляційного провадження:№ 22-ц/796/7730/2017Головуючий у суді першої інстанції: Сухомлінов С.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» з ОСОБА_1 242434 грн. 82 коп. заборгованості та 3061 грн. 17 коп. судових витрат.

Не погодився з вищезазначеним судовим рішенням відповідач, його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення відступив від правових позицій Верховного Суду України викладених у справі №6-1905цс16 та №6-2134цс15, чим порушив вимоги ст. 360-7 ЦПК України. Таким чином, судом першої інстанції безпідставно, з порушенням норм матеріального права ухвалено рішення про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» про стягнення неіснуючої суми боргу за договором купівлі-продажу.

На підставі викладеного відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Представники позивача Стеченко Я.В., Саєнко О.Д. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді Соколової В.В., пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що обставини пов'язані з тлумаченням п. 4 договору є встановленими рішенням Вищого спеціалізованого суду України від 11.07.2012 і не підлягають доказуванню. Відповідачем вартість придбаної квартири сплачена не у повному обсязі, а заборгованість повинна обраховуватися в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для долара США на день платежу.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не вважає за можливе виходячи з наступного.

Перевіряючи обставини справи апеляційним судом встановлені наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

06.02.1997 між ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-7).

Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» 06.06.2012 Закрите акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» змінило власне найменування на Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Відповідно до п. 4 даного Договору, продаж даної квартири здійснено за 31962 грн., що на момент здійснення операції складає 16877 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення даного договору, а згідно п. 5 - покупець повинен сплатити продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладання договору.

Як вбачається з листів, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після її смерті спадкова справа не заводилась (т.1 а.с.61,131). У зв'язку з цим позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог, згідно якої відповідачем у справі визначений лише ОСОБА_1 (т.1 а.с.140).

Матеріалами справи підтверджується і визнається сторонами у справі, що на виконання договірних зобов'язань ОСОБА_2 були здійснені платежі: в період з 29.08.1995 - 02.08.1996 на суму 524550000 (п'ятсот двадцять чотири мільйони п'ятсот п'ятдесят тисяч) карбованців, що внаслідок грошової реформи 1997 року дорівнює 5245,5 гривень; з 01.01.1997 по 05.07.2000 внесено суму 7484,81 гривень періодичними платежами; 10.09.2011 сплачено разовим платежем 19231,69 гривень (т.1 а.с.169-176; т.2 а.с.101-102). Тобто загальна сума сплачених коштів становить 31962 грн., що дорівнює визначеній в договорі вартості квартири визначеної в гривнях.

Відповідно до статті 169 ЦК УРСР, чинної на час укладення сторонами спірних договорів, грошові зобов'язання повинні бути відображені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 99 Конституції України та ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства.

Тобто, закон передбачає обов'язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов'язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1,2 ст.192 ЦК України).

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України від 16.04.1991 «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України від 23.09.1994 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з'ясувати сутність такого визначення.

Відповідно до п.4 договору продаж квартири здійснено за 31962 гривень, що на момент здійснення операції складало 16877 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення договору.

Тобто, вказано еквівалент вартості квартири на день укладення договору - 06.02.1997.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в Постановах №6-1905цс16 та №6-2134цс15 у справах за позовами Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» про стягнення заборгованості.

Умовами договору, укладеного між сторонами в 1997 році було визначено, що покупець повинен сплатити продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладання договору. Тобто сторонами не був визначений обов'язок покупця щодо сплати грошових коштів в еквіваленті до іноземної валюті.

З ухвали Верховного Суду України від 30.05.2012 у справі № 6-59830 вбачається, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.12.2009 була визнана недійсною, зокрема, додаткова угода щодо квартири АДРЕСА_1. Вказана додаткова угода була укладена сторонами 06.02.1997 і передбачала обов'язок виплатити залишок заборгованості вартості квартири на протязі п'ятнадцяти років відповідно до курсу умовних одиниць. Враховуючи, що вказана угода визнана недійсною підстав для висновку про досягнення домовленості сторонами при укладенні договору про здійснення погашення заборгованості відповідно до курсу іноземної валюти не має.

Положення ст. 533 ЦК України набрали чинності з 01.01.2004, а отже і обов'язок щодо виконання зобов'язання у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу виникає на підставі вказаної норми законодавства з 01.01.2004. Проте, у період до 01.01.2004 визначення суми виконаного зобов'язання в еквіваленті до курсу долара США не передбачено, ні умовами договору, ні нормами чинного на той час законодавства, а тому її визначення в еквіваленті до курсу долара США, як на тому наполягає позивач, є необґрунтованим. Вказане, в свою чергу унеможливлює визначення суми невиконаного зобов'язання в еквіваленті до курсу долара США. За наведених обставин та виходячи з умов укладеного між сторонами договору, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості.

Покладення на відповідача судом першої інстанції відповідальності та обов'язків, які не були прямо передбачені в договорі та законі, який існував під час укладення договору є порушенням вимог законодавства, загальних засад цивільного судочинства та призводить до порушення прав відповідача.

Посилання суду першої інстанції на те, що обставинипов'язані з тлумаченням п. 4 договору є встановленими рішенням Вищого спеціалізованого суду України від 11.07.2012 і не підлягають доказуванню згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України не можна визнати обґрунтованим, так як вказаним судовим рішенням не здійснювалась перевірка розрахунку заборгованості вказаної позивачем. До того ж обов'язок щодо оплати визначений у п. 5 договору, щодо якого судом не встановлювались обставини.

Виходячи із наведених обставин, колегія суддів вважає, що судом не повно встановлено обставини справи, які мають значення для її вирішення, не надано належну оцінку змісту укладеного договору, визнанню недійсним додаткової угоди до нього, іншим актам цивільного законодавства.

На підставі вищевикладеного, рішення суду підлягає скасуванню, як ухвалене за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, судова колегія,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24.12.2015 - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволені позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: