Ухвала суду № 69259116, 27.09.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року справа №805/3839/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Святодух О.Б., представника позивача - Васильєвої К.О., представника відповідача - Сенникова А.А., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року у справі № 805/3839/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-контакт» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Спец-контакт» звернулось до суду з позовом до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» за № 0000221201 від 30 вересня 2016 року, форми «Р» за № 0000201202 від 30 вересня 2016 року та форми «В4» за № 0000211201 від 30 вересня 2016 року, прийняті відповідачем за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань достовірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та формування витрат за листопад-грудень 2015 року по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Адітум маркет» (а.с. 4-12 т.1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року у справі адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області №0000221201 від 30 вересня 2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із придбаних в Україні товарів (робіт, послуг) на 2 302 022,50 грн. у т.ч. за податковим зобов'язанням у сумі 1 841 618,00 грн. та штрафними санкціями у сумі 460 404,50 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області №0000211201 від 30 вересня 2016 року про нарахування штрафних санкцій на суму 24 474,50 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області №0000201202 від 30 вересня 2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 745 565,00 грн. (а.с. 75-81 т.3).

Не погодившись із судовим рішенням, Слов'янська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року у справі № 805/3839/16-а та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянтом зазначено, що контрагент позивача здійснював діяльність, направлену на штучне формування податкового кредиту, відтак, відсутні об'єкти оподаткування та встановлена неможливість здійснення платником податків господарських операцій за період з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року по ланцюгу постачання.

Апелянт вважає, що прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню (а.с. 99-100 т.3).

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти скасування постанови суду першої інстанції, наполягала на тому, що вона прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец-контакт" (код ЄДРПОУ 32019384) є юридичною особою, місцезнаходження: пров. Андріївський, буд. 18А, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122 (а.с. ).

Посадовими особами відповідача з 25 серпня 2016 року по 02 вересня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-контакт" з питань достовірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та формування витрат за листопад - грудень 2015 року по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Адітум Маркет» з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року, за результатом якої складено акт №4914/05-22-12-01-32019384 від 09 вересня 2016 року, яким встановлені порушення:

- п.44.1 ст. 44 абзацу «а» п. 198.1,п.198.2, п.198.3 ст. 198, п. 200.1, п.200.2 п.200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 1 841 618,00 грн. , у т.ч. за листопад 2015 року - 127 814,00 грн., грудень 2015 року - 1 713 804,00 грн. та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму за грудень 97 898,00 грн.,

- п. 44.1, п.44.2 ст. 44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134,п. 137.1 ст. 137 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 1 745 565,00 грн. (а.с. 48-101 т.1).

Позивачем, для захисту своїх прав, використано право на позасудове врегулювання спірних правовідносин надання заперечень на Акт документальної позапланової невиїзної перевірки (а.с. 23-28 т. 1), за результатами якого податковим органом надано відповідь про відповідність вказаного акту перевірки та його висновків вимогам чинних нормативно-правових актів (а.с. 29-40 т.1).

На підставі акту перевірки № 4914/05-22-12-01-32019384 від 09 вересня 2016 року сформовані податкові повідомлення-рішення:

- №0000221201 від 30 вересня 2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із придбаних в Україні товарів (робіт, послуг) на 2 302 022,50 грн. у т.ч. за податковим зобов'язанням у сумі 1 841 618,00 грн. та штрафними санкціями у сумі 460 404,50 грн. (а.с. 46 т.1);

- №0000211201 від 30 вересня 2016 року про нарахування штрафних санкцій на суму 24 474,50 грн. (43-44 т.1);

- №0000201202 від 30 вересня 2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 745 565,00 грн. (а.с. 41-42 т. 1).

Спірним питанням у справі є правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди та спростовано посилання відповідача на відсутність реальності господарських операції з контрагентом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України (в редакції на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому,право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

В п. 201.1 ст. 201 ПК України (діючого на час виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:а) у паперовому вигляді;б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Щодо доводів апелянта щодо нереальності господарських операцій,суд апеляційної інстанції не погоджується з ними та вважає доведеним позивачем факт проведення господарських операцій в межах господарської діяльності, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між Приватним підприємством "Адітум Маркет" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спец-контакт"(Покупець) укладено договір №161 від 13 листопада 2015 року, предметом якого є постачання матеріалів, спецодягу та інші засоби індивідуального захисту, у кількості, в асортименті та по цінам, що узгоджуються у накладних, які є невід'ємними частинами договору (а.с. 13-14 т. 1).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій щодо отримання товару за договорами поставки позивачем надані наступні документи.

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Приватним підприємством "Адітум Маркет", підтверджується наступним.

Видатковими накладними:

-№592 від 13 листопада 2015 року на суму 1 217 276,28 грн. (у т.ч. ПДВ 202 879,38 грн.) (а.с. 17 т.1);

-№ 122 від 13 листопада 2015 року на суму 1 217 276,28 грн. (у т.ч. ПДВ 202 879,38 грн.) (а.с. 22 т. 1);

-№ 242 від 25 листопада 2015 року на суму 434 952,24 грн. (у т.ч. ПДВ 72 492,04 грн.) (а.с. 21 т. 1);

-№ 1 від 01 грудня 2015 року на суму 1 244 474,00 грн. (у т.ч. ПДВ 204 079,00 грн.) (а.с. 20 т. 1);

-№84 від 09 грудня 2015 року на суму 433 726,56 грн. ( у т.ч. ПДВ 72 287,76 грн.) (а.с. 18 т.1);

-№ 63 від 07 грудня 2015 року на суму 3 485 528,64 грн. (у т.ч. ПДВ 580 921,44 грн.) (а.с. 19 т. 1);

- № 312 від 30 грудня 2015 року на суму 2 057 326,38 грн. (у т.ч. ПДВ 342 887,73 грн.) (а.с. 16 т.1, а.с. 72 т.3);

- № 369 від 31 грудня 2015 року на суму 2 783 815,80 грн. (у т.ч. ПДВ 463 969,30 грн.) (а.с. 15 т. 1).

Для формування податкового кредиту за вищевказаними операціями виписано позивачу податкові накладні:

- №122 від 13 листопада 2015 року на суму 1 217 276,28 грн. (у т.ч. ПДВ 202 879,38 грн.) (а.с. 68-69 т.2);

-№242 від 25 листопада 2015 року на суму 434 952,24 грн. (у т.ч. ПДВ 72 492,04 грн.) (а.с. 70-71 т.2);

-№1 від 01 грудня 2015 року на суму 1 244 474,00 грн. (у т.ч. ПДВ 204 079,00 грн.) (а.с. 72-73 т.2);

-№ 63 від 07 грудня 2015 року на суму 3 485 528,64 грн. (у т.ч. ПДВ 580 921,44 грн.) (а.с. 74-75 т.2);

-№84 від 09 грудня 2015 року на суму 433 726,56 грн. (у т.ч. ПДВ 72 287,76 грн.) (а.с. 76-77 т. 2);

-№312 від 30 грудня 2015 року на суму 2 057 326 грн. (у т.ч. ПДВ 342 887,73 грн.) (а.с. 78-79 т.2);

-№369 від 31 грудня 2015 року на суму 2 783 815,80 грн. (у т.ч. ПДВ 463 969,80 грн.) (а.с. 80-81 т. 2).

Розрахунки за отримані послуги позивачем були здійснені у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківських рахунків (а.с. 82-94 т.2, а.с. 117-126 т.2).

Для перевезення товару позивачем укладалися відповідні угоди з перевізниками, а саме:

- 04 листопада 2015 року між ТОВ "Спец-контакт" (Замовник) та ФОП ОСОБА_4(Перевізник) укладено договір №ТП-7 про надання послуг в сфері організації перевезення вантажу автомобільним транспортом (а.с. 145-148 т. 1);

- 12 жовтня 2015 року між ТОВ "Спец-контакт" (Замовник) та ФОП ОСОБА_5(Перевізник) укладено договір №12 про перевезення вантажду в міжміському сполученні (а.с. 153-156).

Виконання договорів з перевезення товару підтверджується рахунками-фактурою №3В-1411/1 від 14 листопада 2015 року (а.с. 149 т. 1); № ЗО-2611/1 від 26 листопада 2015 року (а.с. 157 т. 1), № ЗО-0312/1 від 03 грудня 2015 року (а.с. 161 т. 1), №3В-0712/1 від 07 грудня 2015 року (а.с. 151 т. 1) та актами здачі-прийняття робіт(надання послуг) № ЗВ-1411/1 від 14 листопада 2015 року (а.с. 150 т. 1); № ЗО-2611/1 від 26 листопада 2015 року (а.с. 158 т. 1), № ЗО-0312/1 від 03 грудня 2015 року (а.с. 162 т. 1), №3В-0712/1 від 07 грудня 2015 року (а.с. 152 т.1); дозволом на переміщення товарів до (із) району проведення АТО (а.с. 159-160 т. 1); актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 64-66 т.3).

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними №0063 від 13 листопада 2015 року (а.с. 113-114 т. 2, а.с. 59-62 т.3); № 0075 від 25 листопада 2015 року (а.с. 46-47 т.3); №0077 від 02 грудня 2015 року (а.с. 109-110 т. 2, а.с. 48-52 т.3); № 0083 від 07 грудня 2015 року (а.с. 111-112 т. 2, а.с. 53-54 т.3); № 0087 від 09 грудня 2015 року (а.с. 44-45 т. 3); № 0102 від 31 грудня 2015 року (а.с. 115-116 т.2, а.с. 55-58 т.3).

Для збереження товару позивачем орендувалося приміщення, так, 05 січня 2015 року між ТДВ "Сенс" (Орендодавець) та ТОВ "Спец-контакт" (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з загальною площею 410 кв.м. (а.с. 177-180 т.), відповідно до додаткової угоди від 01 квітня 2015 року загальна площа орендованого приміщення складає 149 кв.м. (а.с. 181 т.1), 30 грудня 2015 року відповідно до додатку №2 до Договору оренди загальна площа орендованого приміщення становить 279,4 кв.м. (а.с. 182-183 т. 1).

01 травня 2015 року між ФОП ОСОБА_6.(Орендодавець) та ТОВ "Спец-контакт" (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з загальною площею 174 кв.м. (а.с. 68-71 т.3).

Здійснюючи господарську діяльність позивачем укладалися договори на реалізацію товару, а саме:

За договорами постачання №15/10-01 від 15 жовтня 2015 року укладених між ТОВ "Спец-контакт"(Постачальник) та ТОВ "Газкомсервіс" (Покупець) (з додатковими угодами) позивачем поставлялася продукція та найменування, марка, розміри, кількість, асортимент, вказуються у специфікаціях та розмірних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (а.с. 242-250 т. 1, а.с. 1-3 т. 2).

За договором поставки №02/11-1 від 02 листопада 2015 року укладеного між ТОВ "Спец-контакт"(Постачальник) та ТОВ "Смарт-Фабрікс" (Покупець) позивачем поставлявся спецодяг та інші засоби індивідуального захисту у кількості, в асортименті та по цінам, що узгоджуються у накладних, які є невід'ємними частинами договору до адреси АДРЕСА_2 (а.с. 190-191 т. 1).

За договорами постачання №98-РА-УМТС від 17 листопада 2015 року укладених між ТОВ "Спец-контакт"(Постачальник) та ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" (Покупець) позивачем поставлялася продукція та/або обладнання виробничо-технічного призначення, кількості, в асортименті, строки, ціна та якісні характеристики узгоджуються спеціфікаціями, які є невід'ємною частиною договору (а.с. 213-227 т.1).

За договором постачання №64-СА-УМТС від 18 листопада 2015 року укладеного між ТОВ "Спец-контакт"(Постачальник) та ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" (Покупець) позивачем поставлялася продукція та/або обладнання виробничо-технічного призначення, кількості, в асортименті, строки, ціна та якісні характеристики узгоджуються спеціфікаціями, які є невід'ємною частиною договору (а.с. 198-212 т.1).

За договором постачання №140000-149 від 18 грудня 2015 року укладеного між ТОВ "Спец-контакт"(Постачальник) та ПАТ "Укртелеком" (Покупець) позивачем поставлялися рукавиці у кількості, в асортименті та по цінам, що визначені заявками-специфікаціями, яка є невід'ємною частиною договору (а.с. 192-197 т.1).

За договором купівлі-продажу №07.1/572-МТР від 28 квітня 2015 року (з додатковими угодами) укладеного між ТОВ "Спец-контакт"(Продавець) та ПАТ "Укрнафта" (Покупець) позивачем продавався товар відповідно до додатку, якій є невід'ємною частиною договору (а.с. 228-241 т.1).

Також, позивачем укладалися догори оренди автомобілів, а саме: між ОСОБА_7 (Орендодавець) та ТОВ "Спец-контакт" (Орендар) укладено договори №1/02 від 15 січня 2015 року (а.с. 184-186 т. 1) та №1/2 від 14 січня 2016 року (а.с. 186-187 т. 1) з оренди автомобіля НОМЕР_4; Договір №4 від 15 січня 2015 року ОСОБА_8. (Орендодавець) та ТОВ "Спец-контакт" (Орендар) з оренди автомобіля КРД державний номер НОМЕР_5 (а.с. 188-189 т.1).

14 лютого 2015 року за договором № 68708 про надання послуг з організації перевезення відправлень з ТОВ "Нова Пошта" та ТОВ "Спец-контакт" (а.с. 163-166 т. 1) здійснено перевезення товару, який визначено у розрахунку-фактурі № НП/50-002561 від 10 грудня 2015 року (а.с. 167-168 т.1); №НП/50-002636 від 20 грудня 2015 року (а.с. 170 т. 1); №НП/50-002809 від 31 грудня 2015 року (а.с. 173-174 т.) та актами здачі-прийняття робіт(надання послуг) №НП/50-002561 від 10 грудня 2015 року (а.с. 169 т.1), №НП/50-002636 від 20 грудня 2015 року (а.с. 171-172 т. 1); №НП/50-002809 від 31 грудня 2015 року (а.с. 175-176 т.1).

Здійснення зазначених господарських операцій підтверджується: видатковими накладними (а.с. 127-128, 132-135, 137-150, 152, 155-158, 160, 162, 164, 167-168, 169-170, 172, 174, 176, 178, 181, 184, 186-187, 190, 192, 194, 195, 197, 199-201, 206, 212, 214-215, 217-223, 224-225, 226, 229-231 т.2), товарно-транспортними накладними (а.с. 129, 188-189, 210-221, 227-228 т.2), довіреностями (а.с. 130-131, 151, 153-154, 159, 161, 163, 168а, 171, 173, 177, 179, 182-183, 184а-185, 181, 193, 194а, 196, 198, 202, 207-208, 213, 216 т.2), актами звіряння взаєморозрахунків (а.с. 136, 180 т. 2), актами прийому передачі продукції (а.с. 165-166, 209 т.2), актом повернення товару з претензією на повернення коштів (а.с. 203-204 т.2) прибутковим касовим ордером (а.с. 175 т. 2), рахунком (а.с. 205 т. 2), нарядом на отримання ТМЦ (а.с. 223, 225а т.2), виписками з банківського рахунку.

За наслідком здійснення господарської діяльності та отримуючи дохід позивачем надано до податкового органу податкову звітність, а саме: податкова декларація з податку на прибуток підприємств за 2015 рік від 28 лютого 2016 року з визначенням доходу у сумі 23 645 829,00 грн., з визначенням податку у сумі 143 023,00 грн. (а.с. 6-16 т.2) та уточнена податкова декларація за 2015 рік від 09 березня 2016 року відповідно до якого зменшено показник нарахованої суми податку у сумі 87 962,00 грн. (а.с. 17-28 т. 2); податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2015 рік з самостійно визначеною сумою податкового зобов'язання 2 004 694,00 грн. від 20 січня 2016 року (а.с. 29-67 т. 2).

З матеріалів справи вбачається, що наявні договори та складені на їх виконання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в тому числі і податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом, якого крім того, було зареєстровано(на час здійснення господарських операцій) як юридичну особу та на момент проведення фінансово-господарських операцій був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, позивачем надані усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на формування податкового кредиту.

Крім того, факт надання всіх необхідних первинних документів по здійсненню господарчих операцій з контрагентом позивача відображений в самому акті перевірки.

Суд зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому посилання апелянта не повне заповнення реквізитів в товарно-транспортних накладних та не надання до перевірки доказів оплати транспортних послуг на увагу суду апеляційної інстанції не заслуговують, оскільки відповідно до умов договорів товар доставлявся самовивозом або продавцем особисто.

Припущення відповідача щодо нереальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом позивача тільки з підстав неможливості проведення зустрічних перевірок інших контрагентів по ланцюгу їх постачання, судом апеляційної інстанції не приймаються з огляду на зазначене.

Діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем під час перевірки фактично не були дослідженні первинні документи контрагентів. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні, первинні документи позивача та податковим органом не було встановлено порушень в їх складені, які б впливали на формування податкової звітності.

Суд зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Посилання податкового органу в акті перевірки на акти перевірок інших Державних податкових інспекцій, складені відносно контрагента позивача які, на думку податкового органу, підтверджують неможливість проведення фінансово-господарських операцій ними, є безпідставними,оскільки перевірка та первинні документі контрагентів не перевірялись, а обставини здійснення господарської діяльності вищевказаних контрагентів позивача із іншими контрагентами не є предметом розгляду у даній адміністративній справі, оскільки спір, що виник між сторонами стосується договорів між позивачем та його контрагента та надання останнім послуг позивачу. Вказані у акті перевірки обставини не можуть вважатися доказами нікчемності укладених договорів, оскільки документально це не підтверджено.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена податкова інформація не є перевіркою господарської діяльності контрагента позивача по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обов'язок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Також, належно допустимих доказів того, що угоди носять ознаки нікчемності, апелянт не зазначив.

Суд вважає, що укладені між позивачем та контрагентом договори на момент розгляду справи є чинним, оскільки в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про заниження податку на додану вартість при формування податкового кредиту .

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів суд вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність правочинів .

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Апелянтом не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Аналіз вищевикладених положень законодавства свідчить, що на момент формування позивачем податкового кредиту до складу податкового кредиту мали відноситись суми податку на додану вартість, сплачені в ціні товару (робіт, послуг) при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат. Документом, що посвідчував право на отримання податкового кредиту, вважалась податкова накладна, яка підтверджувала сплату податку на додану вартість.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту, має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та виконав законодавчі умови отримання такого відшкодування.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначений вище правочини є таким, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, договір постачання товару та надання послуг в судовому порядку не визнавалися незаконними, недійсними або не чинними.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів, транспортних засобів та іншого устаткування, або спеціальних дозволів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У випадку, коли платник податку виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу,тощо.

У разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень .

Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд зазначає, що висновки про відсутність реального характеру правочинів податковий орган ґрунтує тільки на аналізі даних податкової звітності контрагентів. Суд також зазначає, що акти чи податкові інформації про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 Податкового кодексу України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків. Суд також зазначає, що податковими органами взагалі не перевірялися первинні документи контрагентів позивача, внаслідок чого є безпідставним висновок щодо відсутності реальності господарських операцій.

Оскільки позивач самостійно та своїм транспортом вивозив придбаний товар, то відсутність товарно-транспортних накладних, не може бути підставою для висновку про відсутність факту надання контрагентом послуги з перевезення товару та відсутності факту переходу права власності на товари, дані документи ніяким чином не впливають на формування платником податку податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України, та не свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій. Жодні норми законодавства не пов'язують настання таких наслідків із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання податкового органу на те, що податкова інформація, якою скористався податкових орган при формуванні висновків проведеної перевірки, ґрунтуються на даних інформаційних податкових баз (довідок зустрічних перевірок), з огляду на наступне.

Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Крім того, такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на порушення судом першої інстанції вимог податкового кодексу, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи не є учасником податкових правовідносин, а тому не може порушувати вимоги податкового кодексу

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо неправомірність прийняття спірних повідомлень-рішень, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2017 року у справі № 805/3839/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-контакт» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Вступну та резолютивну частини ухвали прийнято в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 27 вересня 2017 року.

Повний текст ухвали виготовлено 02 жовтня 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Судді Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Г.М. Міронова