Рішення № 69250467, 27.09.2017, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/952/17

провадження № 2/368/479/17

Рішення

Іменем України

"27" вересня 2017 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого - судді Шевченко І.І.

при секретарі Гребеневич А.І.

з участю представника позивачів Іванова І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик в режимі відео конференції цивільну справу за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом є: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Військова частина 9951 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, -

в с т а н о в и в :

представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь держави в особі військової частини 9951 - 689 000 грн., посилаючись на те, що згідно з положеннями ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин тим, що в них є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, військовою прокуратурою Харківського гарнізону в ході вивчення матеріалів кримінального провадження № 42016220750000048 від 03.04.2016 року встановлено факт порушення законних інтересів держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відшкодування витрат у сумі 689 000 грн. у зв'язку зі смертю військовослужбовця Харківського прикордонного загону (військова частина 9951) солдата ОСОБА_3

За результатами досудового розслідування у даному кримінальному провадженні направлено до Золочівського районного суду Харківської області обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 2 ст. 414 КК України.

У ході досудового розслідування та судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 проходячи військову службу в Харківському прикордонному загоні на посаді молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника 1-ї секції мінометів 2-го вогневого відділення мінометної застави прикордонної комендатури швидкого реагування цієї ж військової частини у військовому званні «сержант», будучи обізнаним технічними властивостями пістолета Макарова, отримавши необхідну спеціальну підготовку поводження із вказаним видом зброї, пройшовши належний інструктаж щодо її використання та застосування, 03.04.2016 року, близько 17 год. 30 хв., перебуваючи в добовому наряді - помічником чергового військового містечка №2, знаходячись біля виходу з приміщення для відпочинку добового наряду, яке розташоване на території військового містечка №2 прикордонної комендатури швидкого реагування Харківського прикордонного загону по вулиці Першого травня 8а, с. Цапівка, Золочівського району, Харківської області, під час виконання своїх службових обов'язків зі зброєю, діючи з необережності, без потреби взяв у руки - 9 мм пістолет Макарова серії НОМЕР_2 з магазином спорядженим патронами калібру 9 мм, не передбачаючи суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був та міг їх передбачити, недбало відносячись до служби та виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, порушуючи встановлені правила поводження зі зброєю, не маючи на меті умисного спричинення тілесних ушкоджень, при цьому усвідомлюючи властивості зброї як такої, що становить підвищену небезпеку для оточуючих, зняв пістолет з запобіжника (опустив прапорець запобіжника вниз), відвів затвор у заднє крайнє положення та відпустив його при цьому дослав патрон в патронник, після чого натиснув на спусковий гачок пістолета, що призвело до одиночного пострілу, внаслідок якого ОСОБА_3 було спричинено сліпе вогнепальне кульове проникаюче поранення голови з пошкодженням кісток черепа і розтрощенням речовини головного мозку, що заподіяло смерть потерпілого.

Таким чином судом встановлено, що обвинувачений порушив правила поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілому - ОСОБА_3, чим скоїв кримінальне правопорушення (злочин), яке передбачене ч. 2 ст. 414 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину в скоєнні вищезазначеного кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку.

За результатами судового розгляду Золочівським районним судом Харківської області винесено вирок від 30.06.2016 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 414 КК України та призначено йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.

За результатами проведеного службового розслідуванім по факту смерті ОСОБА_3, а також результатів досудового розслідування та судового розгляду встановлено, що останній загинув під час виконання обов'язків військової служби, що стало підставою для виплати рідним загиблого грошового відшкодування.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

У відповідності до ст. 16-1 Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1- 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно п. а ч. 1 ст. 16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - З пункту 2 ст. 16 цього Закону.

Відповідно до вказаних вище норм, а також порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, рішення комісії Державної прикордонної служби України №138 від 01.08.2016 року, на підставі наказу начальника Харківського прикордонного загону від 08.09.2016 року №329, поданих документів матері та доньці загиблого ОСОБА_3 призначено виплату в сумі 689 000 грн., які виплачені Харківським прикордонним загоном згідно платіжних доручень №1814 та №1813 від 14.09.2016 року.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

За вказаних умов причинний зв'язок між незаконними (злочинними) діями ОСОБА_2 та смертю ОСОБА_3 є преюдиціальним фактом, тобто таким, що не підлягає доказуванню.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно абз. 2 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року передбачено, що з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Крім того, п. 7 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі», затвердженого Постановою Верховної ради України від 23.06.1995 року, передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України.

За вказаних умов Державою в особі позивачів відшкодовано завдану шкоду рідним загиблого ОСОБА_3 за його смерть, оскільки той загинув під час виконання обов'язків військової служби. Позивачі на підставі вищенаведених норм Закону набули права зворотної вимоги до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, оскільки смерть ОСОБА_3 спричинена не бойовими діями чи іншими спеціальними умовами військової служби, а незаконними (злочинними) діями відповідача.

Таким чином, витрати позивачів, що були здійсненні при виконанні зобов'язань перед військовослужбовцем ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю останнього, а саме: виплати в сумі 689 000 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок винної особи - ОСОБА_2

Військовий прокурор Харківського гарнізону в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву, в якій просить суд розгляд проводити у відсутність прокурора та вимоги позовної заяви підтримав.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги прокурора не визнав, мотивуючи тим, що за вчинений злочин він відбуває покарання та з нього вже стягнуто моральну шкоду потерпілим в сумі 500 000 грн., тому він не розуміє, чому з нього має бути стягнуто ще ці витрати, які понесли позивачі.

Суд, вислухавши представника позивачів та відповідача, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

За статтею 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно з ч.2 ст.7 Закону України «Про прокуратуру» до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих).

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 №1752/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Військовою прокуратурою Харківського гарнізону в ході вивчення матеріалів кримінального провадження № 42016220750000048 від 03.04.2016 року встановлено факт порушення законних інтересів держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відшкодування витрат у сумі 689 000 грн. у зв'язку зі смертю військовослужбовця Харківського прикордонного загону (військова частина 9951) солдата ОСОБА_3

Предметом даного позову являється вирішення питання про відшкодування витрат, які спричинені вчиненням злочину.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Вовчанського району управління юстиції Харківської області 10 жовтня 2007 року.

Матір'ю ОСОБА_3 є ОСОБА_6.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 35)

04 червня 2015 року було зараховано до списку частин рядового за призовом ОСОБА_3, 1977 року народження, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який прибув для проходження військової служби з Вовчансько - Великобурлуцького об'єднаного районного військового комісаріату Харківської області - на посаду патрульного (за рахунок посади молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника) 2 секції зенітних установок зенітно - артилерійського відділення зенітної ракетно - артилерійської застави прикордонної комендатури швидкого реагування, ВОС - 108594 Р, другий тарифний розряд.

Згідно акту № 504 про нещасний випадок встановлено, що нещасний випадок, що стався з патрульним (за рахунок посади-молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії-навідника) 2 секції мінометів 1 вогневого відділення мінометної застави прикордонної комендатури швидкого реагування Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України солдатом за призовом ОСОБА_3, під час несення служби в добовому наряді на території військового містечка №2 ПКШР вважати таким, як пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 28-30).

Поранення солдата ОСОБА_3, а саме: сліпе поранення голови з пошкодженням стовбурових структур, яке призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 31-34).

В ході службового розслідування встановлено, що 03.04.2016 року о 17 год. 30 хв. під час несення служби у складі добового наряду "Помічником чергового прикордонної комендатури швидкого реагування" молодший інспектор прикордонної служби 1 категорії-начальник 1 секції мінометів 2 вогневого відділення мінометної застави прикордонної комендатури швидкого реагування Харківського прикордонного загону сержант ОСОБА_2 на території військового містечка №2 здійснив при розряджанні зброї випадковий постріл з 9 мм пістолета ПМ.

Внаслідок нещасного випадку отримав поранення голови патрульний (за рахунок посади-молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії-навідника) 2 секції мінометів 1 вогневого відділення мінометної застави прикордонної комендатури швидкого реагування Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління солдат за призовом ОСОБА_3, який ніс службу на території ПКІНР в якості "Чатового".

Згідно лікарського свідоцтва про смерть від 04.04.2016 року №56, видане Комунальним закладом охорони здоров'я Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи причиною смерті стало "сліпе поранення голови з пошкодженням стовбурових структур".

О 17.36 год. викликано швидку допомогу, лікар якої констатував смерть військовослужбовця ОСОБА_3 Надалі проінформовано Золочівський відділ Національної поліції, Військову прокуратуру, ВВБ, ВКР УСБУ.

Військовою прокуратурою Харківського гарнізону порушено кримінальне провадження ЄРДР №42016220750000048 за ч.2 ст. 414 КК України "Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення" стосовно військовослужбовця Харківського прикордонного загону сержанта ОСОБА_2

Вироком Золочівського районного суду Харківської області від 30.06.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 414 КК України (вчинення порушення правил поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілого) і йому призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з поміщенням до кримінально - виконавчої установи закритого типу (а.с. 8-10).

Відповідач ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні порушення правил поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілого ОСОБА_3

Також, із зазначеного вироку суду вбачається, що в результаті вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, загинув гр. ОСОБА_3, який являвся військовослужбовцем, проходив військову службу у військовій частині 9951.

Згідно рішення № 138 про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», матері та дочці загиблого солдата ОСОБА_3 встановлено, що солдата ОСОБА_3 наказом від 10.05.2016 № 154-ос виключено зі списків особового складу Харківського прикордонного загону у зв'язку зі смертю, що настала ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання ним обов'язків військової служби. Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 16, пункту 1 статті 16-1 та пункту 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», підпункту 1 пункту 4, пункту 5 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, члени сім'ї та батьки померлого ОСОБА_3 мають право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті, рівними частками. Враховуючи вищезазначене, дослідивши документи, що підтверджують смерть військовослужбовця, комісія дійшла висновку виплатити в установленому порядку одноразову грошову допомогу: матері - ОСОБА_6 в сумі 344 500 гривень 00 копійок, дочці ОСОБА_4 через її законного представника, матір - ОСОБА_5 в сумі 344 500 гривень 00 копійок.

Відповідно до витягу з наказу Харківського прикордонного загону № 329 від 08.09.2016 року про виплату одноразової грошової допомоги наказано здійснити виплату одноразової грошової допомоги в сумі. 344 500 гривень 00 копійок ОСОБА_6 - матері загиблого солдата ОСОБА_3 та здійснити виплату одноразової грошової допомоги в сумі 344500 гривень 00 копійок дочці загиблої солдата ОСОБА_3 - ОСОБА_4 через законного представника, матір - ОСОБА_5 (а.с. 41-42).

Згідно платіжних доручень № 1814 та № 1813 від 14 вересня 2016 року Військовою частиною 9951 перерахована одноразова грошова допомога у сумі 344 500,00 грн. матері загиблого та одноразова грошова допомога у сумі 344 500 грн. дочці загиблого (а.с. 43).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. N 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ст. 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 р. N 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Відповідності до ст.16-1 Закону у випадках, зазначених у пп.1-3 п. 2 ст.16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 16-2 Закону (в ред., яка діяла на момент виплати) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у пп.1-3 п.2 ст.16 цього Закону.

Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її отримання. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16 1цього Закону, від отримання одноразової грошової допомоги її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання, що передбачено ч. 1 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 23 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Шкода, якої завдано внаслідок злочину, так званий кримінально-правовий або злочинний делікт, має істотну специфіку в умовах настання цивільно-правової відповідальності.

Протиправне діяння цього деліктного зобов'язання має бути не просто діянням, що порушує норми права чи суперечить їм, а саме злочином, тобто передбаченим КК України суспільно небезпечним винним діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинено суб'єктом злочину. Для того, щоб встановити, чи є конкретне протиправне діяння злочином, має бути обвинувальний вирок суду, який вступив у силу.

Вирок Золочівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року, набрав законної сили 29 вересня 2016 року.

Специфічність кримінально-правового делікту полягає також і в процесуальному порядку відшкодування шкоди, що завдано злочином. Зокрема, цю шкоду може бути відшкодовано як шляхом подання цивільного позову в кримінальному процесі, так і шляхом подання самостійної цивільно-правової вимоги про відшкодування шкоди після того, як обвинувальний вирок по кримінальній справі вступив у законну силу.

Надання матеріальної допомоги державою потерпілим від злочину є життєво необхідним, оскільки держава взяла на себе турботу про підтримання правопорядку та гарантування безпеки всіх членів суспільства. Відповідно до ст. 3 Конституції України, «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

У разі відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину державою, остання згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, має право зворотної вимоги до винної особи у вчиненні злочину. Таким чином, суми, виплачені потерпілому повертаються до державного бюджету. Держава виступає в якості гаранта відновлення майнових прав потерпілого.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Зобовязання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобовязання) це таке цивільно-правове зобовязанням, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування завданих збитків.

Після відшкодування завданої шкоди держава Україна має право регресу до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Запровадження механізмів регресу орган влади, відповідальний за відшкодування шкоди, може звернутися із регресною вимогою до особи, чиї незаконні діяння призвели до завдання шкоди. Особи притягуються до відповідальності за завдану шкоду лише у випадку протиправних та винних діянь.

Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до цієї норми права позивач, відшкодувавши шкоду, отримав право зворотної вимоги (регресу) до особи, винної за завдану шкоду.

Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Регресне зобов'язання має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов'язання.

Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред'явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Право зворотної вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.

Право на зменшення розміру шкоди з урахуванням вини потерпілого та матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, передбачено ст. 1193 ЦК України, разом з тим за ч. 4 цієї статті суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

Згідно з абз.2 п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 передбачено, що з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

При вирішенні таких питань необхідно виходити із загальних положень цивільного законодавства, а щодо військовослужбовців - враховувати встановлений для них спеціальний порядок притягнення до матеріальної відповідальності, передбачений Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі (затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 р. N 243/95-ВР; далі - Положення).

Відповідно до п.7 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної ради України від 23 червня 1995 року, передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України.

Відповідно до Конституції (Основного Закону) України та інших актів законодавства України військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані зобов'язані бережливо ставитися до довірених їм озброєння, техніки та іншого військового майна, вживати заходів до запобігання шкоді.

Особи, які посягають на державну власність, недбало ставляться до озброєння, техніки та іншого військового майна, притягаються до матеріальної відповідальності. Притягнення до матеріальної відповідальності не звільняє від дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

До військовослужбовців належать: солдати, матроси, сержанти, старшини строкової військової служби і ті, які проходять військову службу за контрактом, курсанти (слухачі) військово-навчальних закладів, жінки, які проходять військову службу за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу, прапорщики, мічмани і офіцери Збройних Сил України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, Управління державної охорони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, Служби безпеки України, військ внутрішньої та конвойної охорони внутрішніх справ України, а також призвані на збори військовозобов'язані.

Таким чином, витрати позивачів, які були здійсненні при виконанні зобов'язань перед військовослужбовцем ОСОБА_3 в разі його смерті, а саме: виплати в сумі 689 000 грн., згідно платіжних доручень від 14.09.2016 року № № 1813, 1814, підлягають відшкодуванню за рахунок винної особи - ОСОБА_2

Суд не бере до уваги пояснення відповідача про те, що з відповідача ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. у кримінальному провадженні, адже предметом позову є відшкодування шкоди, яка була завдана вчиненим відповідачем шкоди, саме державі.

Цивільне законодавство визначає (стаття 174 ЦК України), що держава як самостійний учасник цивільних відносин, як суб'єкт цивільного права, що має відокремлене майно, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

В абз. 2 пункту 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної ради України від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР, визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

За приписами ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року № 1075-XIV, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Отже, обов'язок держави відшкодувати шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на державу як на уповноважений орган державного управління.

Такий висновок суду узгоджується і з правовою позицією висловленою в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2011 року у справі N 6-3562св11 та від 20 березня 2012 року у справі N 5-164к12, в яких висловлено правову позицію про те, що обов'язок відшкодувати шкоду, спричинену загибеллю військовослужбовця, покладено на державу в особі Військової частини 9951.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

На відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Згідно п. 3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної ради України від 23 червня 1995 року, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Стосовно деліктних зобов'язань законодавство передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України покладено на відповідача (постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. у справі N 3-51гс14).

Пунктом 8 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року передбачено, що залежно від того навмисно чи необережно заподіяно шкоди, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.

Відповідно до п. 13 вказаного вище Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що обставини викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог знайшли своє повне підтвердження в матеріалах справи, а тому позов підлягає задоволенню, а з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь держави в особі військової частини 9951 майнову шкоду, спричинену вчиненням злочину, в сумі 689 000 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України - якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 6890 грн. 00 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 із змінами та доповненнями, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», ЦК України ст.ст. 10, 60, 61, 88, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом є: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Військова частина 9951 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь Військової частини 9951 відшкодування витрат в сумі 689 000 (шістсот вісімдесят девять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь держави судовий збір на р\р 31219206700324, МФО 821018, код 22030001, ЄДРПОУ - 37341907, банк - ГУ ДКСУ у Київській області в сумі 6890 (шість тисяч вісімсот девяносто) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами , які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя І.І. Шевченко