Рішення № 69235599, 25.09.2017, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/5561/15-ц

Провадження №2/202/63/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 вересня 2017 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Дмитрієва Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання недійсними договору про іпотечний кредит та договору іпотеки квартири, стягнення надлишково сплачених коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в червні 2015 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що 16 вересня 2008 року між УніКредит Банк ТзОВ, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит № MRTG-000000014527, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 39 650 доларів США, із строком повернення до 16 вересня 2037 року із сплатою процентів в розмірі 12 % річних, а у випадку, передбаченому п. 2.5.3. кредитного договору - 19% річних. Банк свої зобов'язання за договором виконав. Відповідач від виконання зобов'язань за договором ухиляється, у зв'язку з чим, станом на 09.06.2015 року виникла заборгованість у розмірі 41 818, 93 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 09.06.2015 року складає 882 481 грн. 52 коп., яку позивач разом із судовими витратами по справі просив стягнути з відповідача.

04.02.2016 року представник відповідача ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, про визнання недійсними договору про іпотечний кредит та договору іпотеки квартири, стягнення надлишково сплачених коштів ( т.1 а.с.134-143). 03.03.2017 року зустрічна позовна заява була подана в новій редакції (т.4 а.с.38-43 ). В обґрунтування зустрічного позову позивач зазначила, що наданий банком позивачу кредит на придбання нерухомого майна є споживчим кредитом в розумінні ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим для нього встановлено особливий порядок укладення. Вважає, що укладений договір є таким, що не відповідає всім істотним умовам двостороннього правочину та його положення є несправедливими, оскільки: у кредитному договорі, всупереч ст. ст. 203, 215, 627 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» не зазначено інфляційного застереження, як спосіб встановлення узгодження з іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат, що суттєво порушує баланс договірних правовідносин позичальника, вищезазначена вимога є істотною умовою кредитного договору та її відсутність є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Крім цього, у кредитному договорі відсутні наступні обов'язкові умови, а саме: умови надання кредиту, зокрема дати його надання; не встановлено, не розкрито та відсутні обов'язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного договору. Крім цього, наголошує, що банк під час укладання договору приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо визначених графіком щомісячних платежів та загальної кінцевої суми кредиту.

Також зазначила, що під час укладання спірного кредитного договору в його тексті було зазначено про банківську ліцензію іншого банку, у зв'язку з чим представник позивача вважає, що на момент укладання договорів у банку була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій, що призвело до порушення низки нормативно-правових актів, що регулюють видачу кредиту в іноземних валюті, крім цього кредитор та позичальник повинні були отримати індивідуальні ліцензії відповідно на видачу та отримання кредитних коштів у іноземній валюті. Посилаючись на те, що банком незаконно визначено валюту кредиту зазначила, що позивачем було надлишково сплачено грошові кошти. Просив суд: визнати недійсним договір про іпотечний кредит № MRTG-000000014527 від 16 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Унікредит Банк ТзОВ; визнати недійсним договір іпотеки квартири від 16.09.2008 року, укладений між Унікредит Банк ТзОВ та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованому в реєстрі за №13736; зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки квартири від 16 вересня 2008 року, укладеного між УніКредит Банком ТзОВ та ОСОБА_2, а саме нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 надлишково сплачені кошти за договором про іпотечний кредит №MRTG-000000014527 від 16 вересня 2008 року у розмірі 2317,79 дол. США; стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по справі.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2016 року була прийнята зустрічна позовна заява та об'єднана в одне провадження з первісним позовом.

Справа перебувала у провадженні судді Шклярука Д.С., призначеного на посаду судді строк на п'ять років, відповідно до Указу Президента України від 12 березня 2012 року №193/2012 «Про призначення судді» та у якого, станом на 13 березня 2017 року закінчилися повноваження судді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2017 року, справа розподілена судді Слюсар Л.П.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити з підстав, зазначених у письмових заперечення, наданих через канцелярію суду (т.4 а.с. 95-100 ), подав заяву про застосування до зустрічного позову наслідки пропуску строку позовної давності (т.4 а.с. 36 ).

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов в повному обсязі. Заперечила проти застосування до вимог, викладених у зустрічному позові, наслідків пропуску позовної давності, посилаючись на те, що ОСОБА_2 про порушення її прав дізналася тільки 14.11.2014 року, отримавши повну банківську виписку.

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна у судове засідання не з'явилялася, надіслала пояснення в яких просила відмовити в задоволенні зустрічного позову (т.1 а.с. 114-116 ), та заяву про розгляд справи без її участі (т.4 а.с. 64).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши пояснення третьої особи, оригінал кредитної справи, матеріали цивільної справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 16 вересня 2008 року між УніКредит Банк ТзОВ, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит № MRTG?000000014527, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 39 650 доларів США на придбання квартири, із строком повернення до 16 вересня 2037 року із сплатою процентів в розмірі 12 % річних, а у випадку, передбаченому п. 2.5.3. кредитного договору - 19% річних.

Згідно з п. 2.5.2. договору про іпотечний кредит повернення основної суми кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником рівними частинами за рахунок коштів позичальника.

Відповідно до п. 2.5.3 договору за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань по погашенню основної суми кредиту та сплаті процентів за його користування, позичальник зобов'язується сплатити на користь банку у розмірі 50 гривень за кожний випадок невиконання. Сторони також дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по погашенню основної суми кредиту та сплаті процентів відбувається нарахування підвищеної процентної ставки у розмірі 19 % річних.

Сторони погодили у п. 2.9 договору, що у разі зміни курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України, всі валютні ризики несе позичальник. З Підписанням договору, позичальник свідчить, що йому розтлумачено та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може привести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальника. Курс обміну валют для здійснення банком договірного списання встановлюється банком на дату проведення договірного списання виходячи з аналізу даних об'ємів купівлі та продажу валюти за попередні дні.

Згідно з п. 3.1. договору забезпечення зобов'язань за цим договором забезпечується предметом іпотеки - квартирою АДРЕСА_1

Згідно з п. п. 5.3.1, 5.3.2, позичальник взяв на себе зобов'язання з належного виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором, повернути кредит, сплачувати проценти за його користування, комісійні винагороди, платежі, проценти, неустойку. У разі порушення умов цього договору достроково повернути кредит, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та інші платежі.

Згідно з п. 8.1. договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печаткою банку.

Відповідно до п. 8.2. договору до нього додаються: графік погашення кредиту, розрахунок сукупної вартості кредиту, що є його невід'ємною частиною.

В забезпечення повного та своєчасного виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит №MRTG-000000014527 від 16 вересня 2008 року між УніКредит Банк ТзОВ, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір №MRTG?000000014527/S від 16.09.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за №13736 ( т.1 а.с. 53-58).

Згідно до п.2.1 Іпотечного договору предметом іпотеки за цим Договором є квартира АДРЕСА_1, що належить Іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 16 вересня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., за реєстровим №13727.

Відповідач ОСОБА_2 суму кредиту використала ( т.1 а.с.15), однак, у призначений строк повернення кредитних коштів та сплату відсотків не здійснювала. У зв`язку з чим станом на 09.06.2015 року виникла заборгованість у розмірі 41 818 доларів США 93 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 09.06.2015 року складає 882 481, 52 грн., з яких: 38 391, 93 Долари США (809 952, 53 грн.) - заборгованість за кредитом, та 3 437 доларів США (72 529 грн.) - прострочена заборгованість за відсотками.

Обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 вказала про допущення чисельних порушень норм чинного законодавства та її прав, як споживача кредитної лінії, при підписанні кредитного договору з боку УніКредит Банк ТзОВ. Так вважає, що були порушені її права споживача згідно з Законом України «Про захист прав споживачів»: не виконання переддоговірної роботи з позичальником; не надання споживачу попередньої інформації про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту; не надання детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладання кредитного договору; включення у договір несправедливих умов; не відповідність умов іпотечного кредитного договору та іпотечного договору вимогам чинного законодавства України.

Погодившись з усіма умовами Кредитного Договору шляхом його підписання, ОСОБА_2 взяла на себе усі валютні ризики, які виникають через застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку.

Відповідно до п.7.7 Договору про іпотечний кредит з підписанням цього договору Позичальник свідчить, що перед укладанням цього Договору отримав від Банку інформацію про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість для іпотечних кредитів, що надані у відповідності з вимогами чинного законодавства ( ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банком інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року) і не має жодних претензій до Банку з приводу повноти та зрозумілості. Також позичальник підтверджує, що отримання Кредиту та умови Договору відповідають умовам, повідомленим Позичальнику попередньо.

Посилання позивачем суду на несправедливість умов договору щодо покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти, як на підставу визнання договору недійсним є помилковим, оскільки відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» і виконана банком перед укладенням оспореного позивачем кредитного договору.

Відповідно до положень п. п. 2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168 банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Позивачем за зустрічним позовом віднесено до несправедливих умов договору той факт, що фактично всі валютні ризики по договору перекладені на позивача, що призвело до порушення принципу добросовісності та істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

В рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року зазначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи такий договір, сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу. Будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане, в сторін не було, і у позивача існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг у 1996 році національної валюти гривні та її девальвації, а також можливість зазначити грошовий еквівалент зобов'язання в національній валюті. Однак, з такими умовами договору ОСОБА_2 погодилася та підписала його за власним бажанням.

Позивач в зустрічній в позовній заяві і представник позивача в судовому засіданні просили визнати договір про іпотечний кредит та договір іпотеки недійсними, посилалися також на укладання договору в іноземній валюті, валюті відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним договором, як засобу платежу, що є порушенням ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

За приписами ст.35 Закону України «Про Національний Банк України», ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обтяжень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю нам всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.

Право Банку здійснювати операції в іноземній валюті передбачено Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про Національний банк України».

Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія видається НБУ (ст.19 Закону). Відповідно до ст. 47 вищеназваного Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ( надалі Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п.п. «в», « г» ч.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п.2.3 цього Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п.5.3 Положення письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютних цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ №15-93.

Таку ліцензію УніКредит Банк ТзОВ видано Національним Банком України 30.06.2006 року за №176 на право здійснення банківських операцій, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик операцій, та надано письмовий дозвіл від 02.08.2007 року №1076-3 на право здійснювати операції з валютними цінностями ( т.1 а.с.109-111).

Таким чином, банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті, в тому числі операцій з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а відтак, вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України) .

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначити зміст договору, який вони укладають і формують його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови ( пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч.1 ст.628 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність ( п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, або одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнано недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину, свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» №5 від 30 березня 2012 року, відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року №3795-VI « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовами заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним. Як вбачається із матеріалів справи, договір про іпотечний кредит між сторонами укладено 16.09.2008 року.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

В судовому засіданні представником ОСОБА_2 було заявлено клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи, оскільки на їх думку кредитний договір порушує права позичальника як споживача, та банком невірно розраховано розмір грошового боргу у бік завищення.

Згідно з Висновком судово-економічної експертизи №7275 від 14.12.2016 року в обсязі наданих матеріалів, відповідно до проведених досліджень, документально підтвердити відповідність наявних в матеріалах справи розрахунків заборгованості ОСОБА_2 щодо сплати основного боргу, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій та інших платежів дійсному розміру заборгованості та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за договором про іпотечний кредит №MRTG-000000014527 від 16.09.2008 року, не надається за можливе. Крім того, в обсязі наданих матеріалів підтвердити нараховану банком суму заборгованості ОСОБА_2 в розмірі 41818,93 дол. США станом на 09.06.2015 року за договором про іпотечний кредит №MRTG-000000014527 від 16.09.2008 року, розмір заборгованості по всім видам виплат, нарахування штрафних санкцій, реальної процентної ставки не надається за можливе.

Встановлено, що розмір щомісячного ануїтетного платежу 409,33 дол. США, не відповідає сумі щомісячного платежу, визначеній у додатку №№1,2 до договору про іпотечний кредит №MRTG-000000014527 від 16.09.2008 року ( 414,50 дол. США). Реальна процентна ставка -14,03%, абсолютне значення подорожання кредиту - 112652,79 дол. США ( т.4 а.с.1-23).

Отже, в судовому засіданні встановлено, що експертизою було встановлено невідповідність абсолютного значення подорожання кредиту, так, згідно до висновку судової економічної експертизи №7275 - 112656,79 дол. США, а відповідно до Додатку №2 до кредитного договору - 112656,75 дол. США, різниця абсолютного значення подорожчання кредиту на весь період кредитування становить лише 0,04 дол. США.

Представником позивача ПАТ «Укрсоцбанк» подано заяву про застосування до зустрічних позовних вимог строку позовної давності.

Згідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

В судовому засіданні встановлено, що при укладанні між Банком та відповідачем договору про іпотечний кредит права ОСОБА_2 порушені не були, укладання договору в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства, суд не вбачає суперечності кредитних відносин за спірним договором звичайним умовам кредитування та сучасній діловій практиці, та з огляду на обставини справи не вбачає підстав визнання договору про іпотечний кредит та договору іпотеки недійсними, виходячи із викладеного суд не вбачає законних підстав для задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 взяті зобов'язання за кредитним договором не виконує належним чином.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п.2.5.2 договору про іпотечний кредит, повернення основної суми кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником рівними частинами (ануїтент) за рахунок коштів позичальника протягом строку дії цього Договору згідно графіку погашення Кредиту (додаток №1 до цього Договору).

Пунктом 4.3 Договору про іпотечний кредит передбачене дострокове виконання боргових зобов'язань. У разі настання випадку невиконання договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення заборгованості за кредитом в цілому.

13.05.2015 року на адресу ОСОБА_2, було направлено вимогу про погашення кредиту за вих. № 08.42-186/9045 (т.1 а.с. 16), що підтверджується відповідною поштовою документацією (т.1 а.с. 17).

Щодо правонаступництва ПАТ «Укрсоцбанк» за договором про іпотечний кредит №MRTG-000000014527 від 16.09.2008 року, то за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «УніКредит Банк» є правонаступником ТОВ «УніКредит Банк». Діяльність ПАТ «УніКредит Банк» як юридичної особи припинена 17 листопада 2014 року. Згідно з п.1.2.3 статуту ПАТ «Укрсоцбанк» банк є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «УніКредит Банк». 02 грудня 2013 року між ПАТ «УніКредит банк» та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір про приєднання, затверджений рішенням єдиного акціонера ПАТ «УніКредит Банк» від 02 грудня 2013 року №4/12/2013 та рішеннями позачергових Загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрсоцбанк» від 02 грудня 2013 року. Станом на 29 листопада 2013 року між ПАТ «УніКредит Банк» та ПАТ «Укроцбанк» затверджено передавальний акт, згідно з яким у статті «Активи» вказано про передачу коштів та заборгованості клієнтів, у тому числі фізичних осіб в іноземній валюті.

За наведених обставин ПАТ «Укрсоцбанк» є правонаступником ПАТ «УніКредит Банк», який, у свою чергу, є правонаступником внаслідок перетворення ТОВ «УніКредит Банк». За передавальним актом до ПАТ «Укрсоцбанк» перейшло право вимоги за кредитними договорами, укладеними в іноземній валюті між фізичними особами та ПАТ «УніКредит Банк» станом на 29 листопада 2013 року.

Виходячи із вищевикладеного, та враховуючи, що відповідач належним чином не виконав умови договору про іпотечних кредит, допустив прострочення платежів, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню. Підстав для звільнення ОСОБА_2 від сплати зазначеної суми або зменшення її розміру судом не встановлено.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачаПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»» підлягають стягненню судові витрати по справі в розмірі 3654 грн. 00 коп.

Керуючись: Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 92,203,215, 256,257,261,525, 526, 530, 554, 590, 610, 625, 631,638,640,1046,1050,1048, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 7, 11, 15, 27, 30, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29, МФО 300023,ОКПО 00039019, р/р 29091805130003) заборгованість за договором про іпотечний кредит №MRTG-000000014527 від 16.09.2008 року станом на 09.06.2015 року в сумі 41818 дол. США 93 центи, що за офіційним курсом НБУ станом на 09.06.2015 року складає 882 481,52 грн. (Вісімсот вісімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн. 52 коп.), а саме: заборгованість за кредитом - 38381,93 дол. США, що за офіційним курсом складає 809952,53 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 3437,30 дол. США, що за офіційним курсом складає 72529,00 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимогОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання недійсними договору про іпотечний кредит та договору іпотеки квартири, стягнення надлишково сплачених коштів - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29, МФО 300023, ОКПО 00039019, р/р 29091805130003) судові витрати по справі в розмірі 3654,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Л.П. Слюсар