Ухвала суду № 6920714, 12.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2009 р. м. КиївК-34516/06

Вищий адміністративний суд України у складі:

судді Костенка М.І. - головуючого, суддів Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва (далі ДПІ)

на постанову господарського суду міста Києва від 10.07.2006

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006

у справі № 25/123-А

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Маяк»(далі ТОВ «НВК «Маяк»)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача Ігнатченка А.А.,

відповідача Строгої Н.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16.03.2006 № 0000172302/0 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду міста Києва від 10.07.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006, позов задоволено з підстав правомірності формування позивачем податкового кредиту на підставі належним чином оформленої податкової накладної, тоді як подальше скасування реєстрації контрагента позивача як платника ПДВ не тягне за собою недійсності усіх документів, складених ним до моменту такого скасування.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі акти та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що анулювання в судовому порядку свідоцтва реєстрації платника ПДВ товариства з обмеженою відповідальністю «Меланта»з моменту його видачі свідчить про відсутність у позивача права на включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковою накладною, складеною названим товариством відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що спірне податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 23250 грн. (у тому числі 15500 грн. за основним платежем та 7750 грн. штрафних санкцій), було прийнято ДПІ за наслідками здійсненої ДПІ невиїзної документальної перевірки ТОВ «НВК «Маяк»з питань проведення взаєморозрахунків з товариством з обмеженою відповідальністю «Меланта»за червень 2003 року, оформленої актом від 02.03.2006 №2658-0489/23-0211/31921540, в ході якої було виявлено факт включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковою накладною від 27.06.2003 №174, складеною товариством з обмеженою відповідальністю «Меланта»на виконання договору на створення та передачу науково-технічної продукції від 28.05.2003 № 60/612. Названий договір було повністю виконано сторонами.

За наслідками дослідження матеріалів справи, судами було зясовано факт скасування свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, виданого товариству з обмеженою відповідальністю «Меланта», згідно з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2005 у справі №2-1040/2005 з мотивів реєстрації цього товариства на підставну особу ОСОБА_2.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 названої статті Закону у тій самій редакції суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.3 цієї є норми Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, як правильно зазначено судовими інстанціями, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Так, на час здійснення господарської операції (за якою податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) виконавець послуг (товариство з обмеженою відповідальністю «Меланта») був включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про свого контрагента, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відтак слід погодитися з висновками попередніх судових інстанцій, що в даному разі наявність у позивача належним чином оформленої податкової накладної, що підтверджує факт сплати позивачем відповідної суми ПДВ виконавцеві у складі ціни послуги, за умови відсутності доказів фіктивності названого договору свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

З урахуванням викладеного підстав для скасування правильних по суті та обґрунтованих рішень попередніх судових інстанцій не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 10.07.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 у справі № 25/123а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя М.І. Костенко

судді:Л.І. Бившева

Н.Є. Маринчак

Є.А. Усенко

Т.М. Шипуліна