Рішення № 69192377, 20.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/28235/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О

суддів: Гаращенка Д.Р., Ратнікової В.М.

секретар: Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" ( далі по тексту - ПАТ КБ "Правекс-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії не виконує, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 1 135 663 доларів США. У рахунок погашення вищезазначеної заборгованості позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 шляхом надання права продажу предмету іпотеки будь-якій особі від свого імені; передати предмет іпотеки в управління ПАТ КБ "Правекс-Банк" на період його реалізації; уповноважити його отримати в територіальних управліннях Державної реєстраційної служби України витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в Бюро технічної інвентаризації технічної документації на нерухоме майно, та інших документів, які пов'язані з оформленням договорів купівлі-продажу та права власності на предмети іпотеки.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії № 535-011/06Ф від 04 вересня 2006 року на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» у сумі 1 135 663, 00 доларів США 00 центів, із яких: 579 000, 00 доларів США - прострочений кредит; 314 043, 00 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 141 397, 00 доларів США - прострочені проценти; 101 223, 00 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення процентів, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 535-011/06Ф від 04 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим № 933у, з усіма змінами та доповненнями до нього, нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 шляхом надання права іпотекодержателю ПАТ КБ «Правекс-Банк» від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, за ціною 3 313 000, 00 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2014 року становить 294 709 доларів США згідно висновку про вартість оцінки об'єкту, зробленого ТОВ «Юкрейніан Апрейзел».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» витрати по сплаті судового збору в сумі 3 654, 00 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у позові ПАТ КБ «Правекс-Банк» відмовити. Зазначає, що в квартирі, яка є предметом договору іпотеки, зареєстрований та проживає його малолітній син, ОСОБА_3 Суд першої інстанції відмовив у залученні відповідного органу опіки та піклування для участі в судовому розгляді справи, чим порушив положення Законів України «Про охорону дитинства» та «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», а також норми Сімейного кодексу України. Крім того, зазначає про грубе порушення судом положень ст.11 ЦПК України, оскільки в резолютивній частині рішення сума заборгованості, на погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, є більшою ніж заявлена у позові. Також посилається на те, що він про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений не був, а тому в повній мірі не міг скористатися наданими процесуальним правами та довести перед судом свою правову позицію.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року до участі у справі в якості правонаступника ПАТ КБ "Правекс-Банк" допущено ТОВ "Фінансова компанія "Авістар" ( т.3, а.с.1).

В ході повторного апеляційного розгляду ОСОБА_4 в інтересах ТОВ "Фінансова компанія"Авістар" проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважала, що спір вирішений судом правильно.

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 вересня 2006 року між АТ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 535-011/06Ф про відкриття кредитної лінії ( далі - кредитний договір), відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 315 000, 00 дол. США, строком до 04 вересня 2011 року зі сплатою 16 % річних.

Відповідно до п. 4.1., 6.1.1., 6.1.2. кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно повернути кредит та сплати проценти за користування кредитом у повному обсязі в валюті кредиту в строк до 04 вересня 2011 року.

Згідно п. 9.1. кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів, сплату процентів позичальник сплачує неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної процентної ставки вказаної у кредитному договорі, що обчислюється з суми неповернутого кредиту та/або процентів за кожен день прострочення.

В подальшому, 10 травня 2007 року, 20 червня 2008 року та 30 січня 2009 року між сторонами було укладено договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору, за умовами яких збільшено ліміт кредитування до 595 000,00 дол. США із сплатою 15 % річних; з 20 червня 2008 року - в розмірі 16 % річних; з 30 січня 2009 року - в розмірі 18 % річних.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 04 вересня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки №535-011/06Ф (далі - договір іпотеки), за умовами якого останній передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Розділом 3 вищезазначеного договору іпотеки врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 3.1.3. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотеко держателя ( п.3.2 даного договору), шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем або передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання; або шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; або на підставі рішення суду.

Пунктом 3.1.4. договору іпотеки встановлено, що спосіб звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно зазначається іпотеко держателем у офіційному листі(вимозі), що надсилається іпотекодавцю відповідно до п. 2.4.1. даного договору.

Відповідно до п. 3.2.1.1 іпотекодержатель набуває право на продаж предмета іпотеки, якщо протягом тридцяти календарних днів іпотекодавець не задовольнить вимогу іпотеко держателя про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов'язання та/або умов даного договору.

Іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять календарних днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти даний договір.( п.3.2.1.2. договору іпотеки).

Продаж здійснюється іпотеко держателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві, якщо протягом тридцяти календарних днів з моменту надіслання іпотекодавцю вимоги (п. 2.4.1. даного договору) не надійде повідомлення про придбання предмета іпотеки від осіб, які мають переважне право на придбання предмета іпотеки ( п.3.2.1.3. договору іпотеки).

22 травня 2007 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, за умовами якого внесено зміни щодо суми заборгованості позичальника перед Банком, яка складає 595 000, 00 доларів США.

ОСОБА_1 належним чином умов кредитного договору не виконував, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка станом на 29 листопада 2013 року становила 1 135 663 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 579 000 доларів США; заборгованість за відсотками - 141 397 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 314 043 доларів США та пеня за несвоєчасне погашення процентів - 101 223 доларів США, а тому позивач звернувся до суду за захистом свого права про стягнення заборгованості.

Заочним рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 квітня 2010 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором від 04 вересня 2006 року у розмірі 5 245 247, 67 грн.

Оскільки вищезазначене рішення суду не виконано, у грудні 2013 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно висновку від 07 квітня 2014 року № 070414-1 ринкова вартість предмету іпотеки становить 3 313 000 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що кредитним та іпотечними договорами між сторонами строку дії договору не визначено, рішення суду про стягнення заборгованості не виконано, інших підстав вважати зобов'язання за договорами такими, що припинилися, судом не встановлено, та вважав, що наявні підстави у рахунок погашення існуючої заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом надання права ПАТ КБ "Правекс-Банк" на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 "Про іпотеку", за ціною 3 313 000 грн. або за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2014 року 294 709 доларів США згідно висновку про вартість оцінки об'єкту, зробленого ТОВ "Юкрейніан Апрейзел".

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки останній до спірних правовідносин норми матеріального права застосував невірно.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За правилом ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (позасудове врегулювання) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотеко держателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Із правових позицій Верховного Суду України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 11 грудня 2013 року №6-124цс13 та постанові від 30 березня 2016 року №6-1851цс15, які відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК є обов'язковими для всіх судів України, вбачається наступне.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року №6-124цс13).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання у постанові від 22 березня 2017 року № 6-2967цс16.

У даному конкретному випадку п.3.1.3. договору іпотеки від 04 вересня 2006 року передбачене застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотеко держателя у Розділі 3 договору іпотеки (п. 3.2 даного договору).

Згідно п. 3.1.3. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотеко держателя ( п. 3.2 даного договору), шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем або передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання; або шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; або на підставі рішення суду.

Таким чином, задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателя здійснюється відповідно до Розділу 3.2. договору іпотеки.

Зокрема, іпотечним договором визначено, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки є одним із позасудових способів врегулювання і здійснюється на підставі договору купівлі-продажу.

Крім того, колегія суддів дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що ПАТ "Правекс-Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Авістар", не надало суду будь-якої інстанції доказів того, що банком відповідно до умов укладеного договору іпотеки (п. 3.2. договору іпотеки) надіслано відповідачу повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки; не надано доказів щодо розміру вже стягнутої з відповідача за рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 квітня 2010 року кредитної заборгованості чи іншої достроково стягнутої суми заборгованості за раніше ухваленими судовими рішеннями; що відповідачем чинились перешкоди у доступі іпотекодержателю до предмета іпотеки та у разі доведеності факту отримання повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки ухилення останього від виконання умов договору іпотеки .

З огляду на ці обставини у контексті положень Закону України «Про іпотеку» та правових позицій Верховного Суду України щодо застосування цього Закону, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 309 ЦПК).

Оскільки за правилом ч. 3 ст. 303 ЦПК апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "Правекс-Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова компанія "Авістар".

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313 , 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

В.М. Ратнікова