Ухвала суду № 69191159, 26.09.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1913/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53,55 Позарецька С. М. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівВасиленко Л. І., Карпенко О. В. при секретаріПавроз Т. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси, апеляційну скаргу ПАТ «Черкасиобленерго» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Черкасиобленерго» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

10 липня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ПАТ «Черкасиобленерго» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_6 позовні вимоги обгрунтовує, тим що у ПАТ «Черкасиобленерго» він працював з 17.07.2012 року, в тому числі, з 20.11.2013 року на посаді начальника відділу проектування та обслуговування автоматизованих систем обліку електроенергії.

23.06.2017 року ОСОБА_6 звільнений з роботи, на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. На день його звільнення відповідачем нарахована, але не виплачена заробітна плата за період часу з січня 2017 року по 23.06.2017 року у сумі 64858,86 гривень. Крім того, позивачу не виплачені лікарняні в сумі 4610,50 гривень. Відмову виплатити усі кошти, які слід було виплатити позивачу на день звільнення з роботи, відповідач обґрунтував відсутністю грошових коштів на рахунку підприємства.

Зазначені обставини підтверджуються довідкою відповідача про заборговану заробітну плату позивачу ОСОБА_6

Позивач вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимогами ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства чи установи, проводиться у день звільнення.

Також позивач ОСОБА_6 посилається, що заробітну плату він не отримував з січня 2017 року, тому у зв'язку зі значною затримкою виплати заробітної плати він відчував моральні страждання, втратив нормальні життєві зв'язки, був змушений економити на харчах, одязі, що призвело до значних душевних переживань. Через брак коштів у позивача виник борг по оплаті комунальних послуг, надавачі послуг погрожують подати в суд. Крім того, у нього на утриманні перебуває дружина та трирічна донька, яким він не може забезпечити повноцінне харчування, літній відпочинок, оплату розвиваючих гуртків для дитини. Завдана моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення його законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників, знайомих, друзів та родичів. Моральні страждання проявилися і в порушення звичайного способу життя, негативного впливу на стан здоров'я позивача.

Право на отримання заробітної плати у встановлені законом строки, на компенсацію за затримку з виплати заробітної плати при звільненні порушено відповідачем, а тому порушене право позивача підлягає захисту. Позивач ОСОБА_6 просив суд стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 64858 грн. 83 коп., оплату лікарняних в сумі 4610 грн. 50 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 24.06.2017 року по 06.07.2017 року в сумі 5816 грн. 67 коп., а також, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 35000 грн. та стягнути з ПАТ «Черкасиобленерго» на його користь судові витрати у сумі 640 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.08.2017 року позовні вимоги в частині вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої зарплати та лікарняних, залишені без розгляду згідно поданої позивачем заяви на підставі ст. 207 ч.1 п.5 ЦПК України.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 12785 грн. 10 коп.

Стягнуто з Публічного акціонекрного товариства «Черкасиобленерго» на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти в розмірі 500 грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» судовий збір в дохід держави в сумі 640 грн. 00 коп.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» судовий збір на користь ОСОБА_6 в сумі 640 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ПАТ «Черкасиобленерго» - В.Л. Михайлов оскаржив рішення в апеляційному порядку, Апелянт вважає, що дане рішення є абсолютно необґрунтованим, безпідставним та винесене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права в частині часткового задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди та судових витрат з відповідача. Апелянт просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.08.2017 року в частині щодо часткового задоволення вимог про стягнення моральної шкоди та судових витрат і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ПАТ «Черкасиобленерго» - відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог , суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог позивачем, що мала місце наявна заборгованість по зарплаті перед позивачем з січня 2017 року, яку була виплачена лише після звернення позивача з позовом до суду під час судового розгляду, тому в частині вимог за завою позивача позовні вимоги залишено без розгляду, та є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 12785 грн. 10 коп. та частково моральної шкоди в розмірі 500 гривень.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції , які є обґрунтованими та відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_6 з 17.07. 2012 року був прийнятий на посаду інженера I категорії у службу приладів обліку та метрології ПАТ «Черкасиобленерго» на підставі наказу № 364-п від 17.07. 2012 року.

20.11. 2013 року ОСОБА_6 був переведений на посаду начальника відділу проектування та обслуговування АСОЕ на підставі наказу № 248-п від 20.11.2013 року, що підтверджується даними трудової книжки серії НОМЕР_1.

Згідно із наказом № 402-п від 23.06.2017 року позивача ОСОБА_6 звільнено з роботи, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

За даними довідки № 4162/04-02-01 від 30.06.2017, виданої керівником ПАТ«Черкасиобленерго», заборгованість підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_6 станом на 23.06.2017 року складає 64858 грн. 83 коп.(а.с.10).

За даними довідки відповідача встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_6 складає 426 грн. 17 коп .(а.с.42) і станом на час розгляду справи відповідач 08.08.2017 р. повністю розрахувався з позивачем по виплаті нарахованої заробітної плати. Дані обставини підтверджуються даними довідок № 5204/040201 від 07.08.2017 р. та № 5282/09-03 від 10.08.2017 р., а також визнаються позивачем ОСОБА_6

Станом на час розгляду справи, встановлено, що ПАТ «Черкасиобленерго» (код ЄДРПОУ: 22800735) не ліквідоване.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов'язків.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» .

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було порушено строки звернення до суду, передбачені ст.233 КЗпП України з врахуванням положень рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 року по справі № 4-рп/2012.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Під час судового розгляду справи судом, знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі при звільненні, яка станом на час розгляду справи сплачена позивачеві в повному обсязі 08.08.2017 року. При розгляді справи судом не встановлено вини ОСОБА_6, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, що стягненню підлягає нарахування, яке уточнене позивачем в судовому засіданні, і яке має намір позивач стягнути з відповідача, тобто у розмірі 12785 грн. 10 коп. (за період затримки 30 робочих днів з 24.06. по 07.08.2017р. (середньоденна зарплата 426,17 грн. х 30 робочих днів затримки розрахунку = 12785 грн. 10 коп.). Крім того, як вірно зазначив суд, що судом враховано ту обставину, що відповідач не оспорює і не спростовує такі розрахунки.

Відповідач, не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 500 гривень та судових витрат в сумі 640 гривень , подав апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об 'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Згідно роз'яснення п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) зазначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Виходячи з вищевикладених вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про відшкодування позивачеві відповідачем моральної шкоди, яку позивач визначив в розмірі 35000 гривень, так як його доводи про порушення законних прав, яке полягало у невиплаті належних йому грошових сум нарахованої заробітної плати, - знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Наявність такого порушення призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих звязків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості..

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував встановлені обставини справи, характер порушення прав позивача, ступінь моральних страждань, зміни у житті та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, а також принципи розумності та справедливості, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 грн., а не 35000 грн., як просив позивач згідно заявлених позовних вимог.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, тому доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, як безпідставні та необґрунтовані.

Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

За таких обставин доводи апеляційної скарги є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підлягають відхиленню колегією суддів.

Інших доводів, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Посилання скаржника, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний і процесуальний закон та ухвалено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Черкасиобленерго» - відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Черкасиобленерго» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :