Постанова № 69178087, 25.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2017 р. Справа№ 910/5470/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 25.09.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Військової частини А2595 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 (повне рішення складено 06.06.2017)

у справі № 910/5470/17 (суддя С.О. Чебикіна)

за позовом Заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України

2) Військової частини А2595

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кросс Авіа"

про стягнення штрафу 41 328,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі №910/5470/17 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Військова частина А2595 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Михальська Ю.Б., Чорна Л.В. поновлено Військовій частини А2595 строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/5470/17 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.09.2017, у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці та у зв'язку з виходом 25.09.2017 судді Михальської Ю.Б. у відпустку, для розгляду справи №910/5470/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Коротун О.М.

Вказана судова колегія розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку і прийняла постанову у даній справі.

Прокурор та представники позивача-1,-2 приймали участь в судовому засіданні, в якому надавали свої пояснення, підтримували доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/5470/17 - скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача приймав участь в судовому засіданні, в якому надавав свої пояснення, заперечував проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крос Авіа" (надалі - постачальник) та Військовою частиною А 2595 (надалі - замовник) було укладено договір №28 про закупівлю товару за державні кошти (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2016 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2 та у специфікації товару (додаток № 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2. договору визначено найменування товару: акумуляторні батареї SS28300, код 27.20.1 Елементи первинні, первинні батареї та частини до них згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010, код 31440000-2 Акумуляторні батареї згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021.2015. Кількість товару зазначена у специфікації товару (додаток № 1 до договору).

Згідно з п. 5.1. договору товар постачається не пізніше 15.12.2016. Термін постачання відраховується з моменту підписання договору.

Відповідно до п. 6.2.4. замовник має право у разі невиконання зобов'язань постачальником, достроково розірвати цей договір, повідомивши про це його у двадцятиденний строк.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що за порушення строків поставки товару постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості.

Згідно з п 7.2. договору у разі відмови від постачання товару з продавця стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару.

28.11.2016 сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору у якій сторони погодились викласти п. 5.1. договору у наступній редакції: "товар постачається не пізніше 25.12.2016. Термін постачання відраховується з моменту підписання договору".

Місцевим господарським судом також було встановлено, що 20.12.2016 відповідач направив позивачу-2 лист №20-12/24 в якому вказав, що у зв'язку з погіршенням погодних умов, судно, яке транспортує товар було затримано в транзитному порту Сінгапуру, що призвело до збільшення часу в дорозі на 608 календарних днів. Орієнтовна дата прибуття судна - 28.12.2016. В свою чергу, позивач-2 листом №3-203/348 від 26.12.2016 відповідно до вимог ст. 651 ЦК України та умов договору повідомив про розірвання договору №28 про закупівлю товару за державні кошти від 10.06.2016 на підставі п. 6.2.4. договору.

Так, на думку позивачів, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №28 про закупівлю товару за державні кошти від 10.06.2016, у квітні 2017 року прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини А2595 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кросс Авіа" про стягнення 41 328,00 грн. штрафу на підставі п. 7.2. договору.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Військова частина А2595 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язуються передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Одночасно, в ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, обов'язковою умовою застосування до відповідача штрафних санкцій є доведеність факту порушення відповідачем своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, листом за № 1/18/12 від 20.12.2016 ТОВ «ПТЛ Груп» попередило відповідача, що вантаж покинув порт в Індії 16.11.2016 і повинен був прибути в порт України 20-22 грудня 2016, але у зв'язку з погіршенням погодних умов, судно яке транспортувало вищезазначені батареї було затримано в транзитному порту Сінгапуру, що призвело до збільшення часу в дорозі на 6-8 календарних днів.

На підставі чого, в цей же день, 20.12.2016 відповідач направив позивачу-2 лист №20-12/24, в якому попередив про затримку вантажу та проханням продовжити термін дії договору № 28 від 10.06.2016 до 01.03.2017. Тобто, відповідачем, відповідно до вимог ст. 193 та 226 ГК України були прийняті всі необхідні заходи для належного виконання ним зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п. 1 ст. 188 ГК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 651 ЦК України, встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачене законом або договором.

Пунктом 6.2.4. договору передбачено, що замовник має право у разі невиконання зобов'язань постачальником, достроково розірвати цей договір, повідомивши про це його у двадцятиденний строк.

З матеріалів справи вбачається, що лист позивача про розірвання договору № 3-203/348, датований 26.12.2016, був отриманий відповідачем 03.01.2017. Проте, термін постачання товару, відповідно до додаткової угоди № 1 від 28.11.2016- не пізніше 25.12.2016, тобто позивачем було направлено лист про розірвання договору на наступний день після спливу терміну постачання товару.

Як вже зазначалось вище, пунктом 7.1 договору передбачено, що за порушення строків поставки товару постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості. В свою чергу, згідно з п. 7.2. договору у разі відмови від постачання товару з продавця стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не відмовлявся від поставки товару. Так, 29.12.2016 відповідач звернувся до позивача з повідомленням за №29-12/17 про готовність поставки товару до 31.12.2016 при умові гарантованої оплати. Відповіді на вказаний лист, відповідач не отримав.

Враховуючи те, що а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції позивачем не було надано докази відмови відповідача від поставки товару, а також те, що відповідач не прострочив 30-ти денного строку поставки товару, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для застосування штрафних санкцій, відповідно до п. 7.2. договору та п. 7.1. в частині стягнення штрафу в розмірі 7 % - відсутні.

На підставі вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав для застосування штрафних санкцій у вигляді стягнення штрафу у розмірі 7 % вартості непоставленого товару немає, а тому в позові слід відмовити.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі № 910/5470/17 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі № 910/5470/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини А2595 - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Військової частини А2595 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі № 910/5470/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі №910/5470/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5470/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім