Рішення № 69173707, 26.09.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Олійник С.В.

Доповідач - Назарова М.В.

Справа № 431/1161/17

Провадження № 22ц/782/546/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Назарової М.В.,

суддів Авалян Н.М., Стахової Н.В.,

за участю секретаря Подрябінкіна Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 20 червня 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 до фермерського господарства «Схід-Агро» про стягнення збитків упущеної вигоди та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

В березні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся з вказаним позовом до фермерського господарства «Схід-Агро» (далі ФГ «Схід-Агро»), в обґрунтування якого посилавсяна те, що позивач має на праві власності земельну ділянку НОМЕР_2 площею 5,2791 га кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лиманської сільської ради Старобільського району Луганської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданим 17.03.2004 року Старобільською райдержадміністрацією, та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.03.2017 року, яку позивач обробляв багато років.

У травні 2013 року позивач збирався обробляти та засіювати вказану земельну ділянку соняшником, однак виявив, що вона вже самовільно зайнята, оброблена та засіяна відповідачем.

За фактом самовільного зайняття його земельної ділянки позивач 31.07.2013 року звернувся до Старобільського РВ УМВС України у Луганській області, де було відкрито кримінальне провадження, яке постановою слідчого від 25.11.2016 року закрито за відсутністю в діях керівника фермерського господарства «Схід-Агро» ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 356, 197-1 КК України.

Оскільки з травня 2013 року позивач внаслідок самовільного зайняття належної йому ділянки відповідачем не міг користуватися нею та реально одержувати доходи з вирощеного врожаю за звичайних обставин, позивачем був втрачений прибуток, який він міг би і повинен був отримати, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою перешкодою цьому, з урахуванням вжитих позивачем заходів (підготовка земельної ділянки восени) щодо одержання неодержаних доходів (упущеної вигоди), просив стягнути з відповідача на свою користь 84654,59 грн. матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди, яка складається з середньої урожайності соняшника по Старобільському району у 2013 році - 19,7 ц/га, середньої ціни 1 кг насіння соняшника по сільськогосподарським підприємствам Старобільського району у 2016 році - 8,14 грн., та 5000 грн. моральної шкоди, яку обґрунтовує душевними стражданнями у зв'язку з протиправною поведінкою керівника ФГ «Схід-Агро».

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 20 червня 2017 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю.

В своїй апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В суді апеляційної інстанції позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, при цьому позивач пояснив, що самотужки та за допомогою інших осіб завжди обробляв належну йому земельну ділянку та отримував з цього дохід, на який розраховував і в 2013 році, оскільки збирався засівати соняшник і восени 2012 року придбав для цього насіння і підготував земельну ділянку. Але навесні виявив, що ділянка вже засіяна відповідачем. Упущеною вигодою вважає неотриманий врожай соняшника внаслідок самовільного зайняття ділянки відповідачем.

Представник відповідача - голова СФГ «Схід-Агро» ОСОБА_4 визнав в суді апеляційної інстанції, що коли обробляв земельну ділянку ОСОБА_5, не пересвідчився у розташування земельних ділянок на місцевості і у їх відповідності технічній документації, внаслідок чого помилково засіяв і ділянку позивача, яка була всередині земельного масиву. Скаргу не визнає, оскільки повністю розрахувався із особою, яка восени 2012 року обробляла земельну ділянку ОСОБА_2 - ОСОБА_6, сплативши тому 16000 грн.

Згодом до судового засідання, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не з'явився, що з огляду на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як свідчать матеріали справи, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу використання відповідачем фермерським господарством «Схід-Агро» належної позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельної ділянки площею 5,2791 га шляхом її обробки та засівання насінням соняшника і наступним збором врожаю без законних на те підстав, внаслідок чого позивач з травня 2013 року був позбавлений можливості обробляти свою ділянку та отримувати з цього доходи.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, суд із посиланням на вимоги ст. 22 ЦК України виходив з того, що позивач не довів можливість вирощувати саме соняшник та реальність своїх намірів, та не здійснив реальні дії, які б виразили його намір вирощувати соняшник та одержати прибуток на належній йому земельній ділянці, яка ненавмисно була засіяна відповідачем.

Проте, такий висновок суду не відповідає вимогам закону та матеріалам справи з огляду на наступне.

Судом встановлено і ніким не оспорюється, що позивач є власником земельної ділянки площею 5,2791 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЛГ №005827, виданим Старобільською районною державною адміністрацією 17 березня 2004 року на підставі розпорядження голови Старобільської райдержадміністрації від 21 листопада 2003 року №524/2 (а.с. 9) та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 9-11).

Вказана земельна ділянка знаходиться в середині земельного масиву, на якому знаходилися земельні ділянки інших осіб і які відповідно до актів від 14.06.2012 року та 14.06.2012 року повернуті колишніми власниками до земель запасу.

Розпорядженням голови Старобільської районної державної адміністрації №883 від 29.12.2012 року громадянці ОСОБА_5 надана в оренду терміном на 49 років земельна ділянка площею 40,4116 га, яка знаходиться на території Лиманської сільської ради Старобільського району.

В надану ОСОБА_5 земельну ділянку увійшли й земельні ділянки, які раніше виділялися вищезазначеним особам-колишнім членам сільського фермерського господарства «Заречьє».

26.04.2013 року ОСОБА_5 уклала договір №125 з ФГ «Схід-Агро», згідно якого ФГ «Схід-Агро» взяло на себе зобов'язання надати послуги по обробці грунту та вирощуванню сільськогосподарської продукції.

Після укладення договору працівниками СФГ «Схід-Агро» був проведений засів соняшника на земельних ділянках, наданих в оренду ОСОБА_5, і при цьому також ненавмисно був проведений посів соняшника і на земельній ділянці ОСОБА_2, яка знаходиться в середині земельного масиву, який наданий ОСОБА_5

Досудовим розслідуванням, проведеним слідчим Старобільського ВП ГУНП у Луганській області за заявою ОСОБА_2 щодо самовільного зайняття невідомими особами належної йому земельної ділянки влітку 2013 року, встановлено відсутність у діях голови СФГ «Схід-Агро» ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України - вчинення протиправних дій з прямим умислом, а також відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України - заподіянні значної шкоди, та закрите кримінальне провадження (а.с. 18-19).

Вказані обставини ніким не оспорюються.

Розглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, у тому разі і за самовільне зайняття мебельних ділянок (п. г ч. 1 ст. 90, п. ґ ч. 3 ст. 152, п. д ч. 1 ст. 156, п. б ч. 1 ст. 211 ЗК України).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, й шляхом відшкодування заподіяних збитків, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до змісту ст. 22 ЦК України до збитків, яких особа зазнала у результаті порушення її цивільного права, зокрема, відносяться доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б були реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та визнається сторонами, що відповідач використовував земельну ділянку позивача без згоди останнього як власника, тобто без відповідної правової підстави.

Згідно ч. 1 статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 2 вказаної норми).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Заявляючи вимоги про відшкодування упущеної вигоди внаслідок самовільного зайняття відповідачем належної позивачу ОСОБА_2 земельної ділянки як вартість неотриманого врожаю соняшника, який позивач мав би отримати за звичайних обставин і на який він розраховував як на свій звичайний дохід від використання належної йому земельної ділянки, позивач не надає жодних доказів того, що він раніше отримував будь-який врожай на цій ділянці і мав з цього дохід, сплачував з цього податки, що позивач, будучи інвалідом 1-ї групи, когось залучав до обробки землі, укладаючи відповідні договори тощо.

Навпаки, допитаний за ініціативою позивача свідок ОСОБА_6, пояснив в суді, що в 2012-му році його зять та він в усній формі брали в оренду у позивача вказану земельну ділянку, обробляли її та сплачували позивачу за це гроші після збору врожаю. Восени 2012 року також підготували цю землю під весінній посів, але навесні 2013 року з'ясували, що ділянка вже засіяна відповідачем, який відшкодував йому вартість затрат на обробку землі. З позивачем вони домовлялися, що за оренду землі, після збору врожаю восени 2013 році вони сплатять йому приблизно 7500 грн.

Розписка ОСОБА_6 про продажу позивачу 35 кг соняшникового насіння, видана ним під час знаходження теперішньої справи в суді, не є доказом неотримання позивачем врожаю соняшника з вини відповідача.

Тому колегія суддів вважає недоведеним належними доказами, що позивач зазнав шкоди у вигляді упущеної вигоди внаслідок неотримання врожаю соняшника.

Натомість підставою позову позивач зазначає і самовільне зайняття відповідачем його земельної ділянки, на що суд не звернув уваги.

Тому в цьому випадку колегія суддів бере до уваги Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 (далі - Методика).

Розрахована на підстави вказаної Методики під час здійснення кримінального провадження Державною інспекцією сільськогосподарського господарства України в Луганській області шкода за фактом самовільного зайняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення громадянина ОСОБА_2 площею 5,2791 га, розмір шкоди, заподіяною внаслідок її самовільного зайняття, орієнтовно складає 6024,30 грн. (а.с. 156).

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність правових підстав для захисту порушених його прав як власника земельної ділянки, шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 заподіяних збитків, завданих самовільним зайняттям належної йому земельної ділянки, у сумі 6024,30 грн.

Переглядаючи рішення суду в частині вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що вказані вимоги є похідними від вимог про стягнення збитків, а тому відповідно до положень ст. 23 ЦК України, а також ст. 386 ЦК України оскільки внаслідок неправомірних дій відповідача порушено право власності позивача на земельну ділянку, останньому заподіяно і моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст. 386, 1167 ЦК України, і враховуючи характер правопорушення, глибину душевних переживань позивача і їх тривалість, та виходячи із засад розумності виваженості і справедливості, колегія вважає розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначити в сумі 1500 грн. та стягнути вказану суму на користь позивача.

Оскільки суд припустився невідповідність висновків суду обставинам справи, наведене відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст.ст. 79, 80, 88 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір, від сплати якого було звільнено позивача під час подання позову, у розмірі: 1 відсоток ціни позову майнового характеру, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (станом на час звернення до суду 1600 грн.) - 640 грн. та за подання заяви немайнового характеру - 0,4 розміру мінімальної заробітної плати - 640 грн., загалом - 1280 грн., і за подання апеляційної скарги на рішення суду 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви - 1280х110%=1408 грн.

Таким чином, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 2688 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 20 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «Схід-Агро» на користь ОСОБА_2 6024,30 грн. збитків та 1500 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Фермерського господарства «Схід-Агро» на користь держави судовий збір у сумі 2688 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий

Судді: