Ухвала суду № 6917251, 26.11.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

Іменем України

26 листопада 2009 року справа № 2а-15001/09/0570

приміщення суду, зала судових засідань№10 за адресою: м. Донецьк бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Василенко Л.А.

Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання:

за участю сторін:

від позивача:

від відповідача: Чуріковій Я.О. не зявився Аніщенко О.С. за дов. від 12 жовтня 2009 року Костюк О.С. за дов. від 25 листопада 2009 року розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року (повний текст виготовлений 20 жовтня 2009 року) по адміністративній справі № 2а-15001/09/0570 (суддя Смагар С.В.) за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця» до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000121742/0 від 12 березня 2009 року, № 0000121742/2 від 15 червня 2009 року, № 0000121742/3 від 27 серпня 2009 року, - . ВСТАНОВИЛА: Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року по справі № 2а-15001/09/0570 (арк. справи 152-153) було відмовлено Державному підприємству «Донецька залізниця» в задоволенні позовних вимог до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000121742/0 від 12 березня 2009 року, № 0000121742/2 від 15 червня 2009 року, № 0000121742/3 від 27 серпня 2009 року. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року у справі № 15001/09/0570 вмотивовано невідповідністю здійсненого позивачем оформлення відряджень працівників вимогам чинного законодавства. Позивач, не погодившись із винесеною адміністративним судом першої інстанції постанови, надав апеляційну скаргу до Донецького апеляційного адміністративного суду, в якій, посилаючись на незастосування судом положень підпункту 4.4.1 пункту 4.4. статті 4 закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» щодо конфлікту інтересів та порушення судом застосування положень Закону України «про податок з доходів фізичних осіб», в частині визначення обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб отриманих працівниками коштів, повязаних із пересувним характером праці, просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду по справі № 2а-15001/09/0570 від 15 жовтня 2009 року, та прийняти нову постанову, якою задовольнити заявлені позивачем вимоги в повному обсязі.

Красноармійською обєднаною державною податковою інспекцією були надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких відповідач, посилаючись на правильність встановлених судом першої інстанції обставин та винесення судового рішення за відсутності порушень застосування норм матеріального чи процесуального права, просив суд відмовити апелянту в задоволенні наданої апеляційної скарги та залишити без змін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року у справі № 15001/09/0570.

Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевірив наявні в матеріалах справи документи і обговоривши доводи апеляційної скарги встановила наступне.

Державне підприємство «Донецька залізниця» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 01074957.

В період з 29 січня 2009 року по 24 лютого 2009 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку відокремленого підрозділу державного підприємства «Донецька залізниця» - Донецького центру механізації колійних робіт з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року. За наслідками проведення перевірки 03 березня 2009 року відповідачем був складений акт № 191/23-2/22727844.

12 березня 2009 року, на підставі викладених в акті перевірки № 191/23-2/22727844 висновків, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000121742/0 (арк. справи 80), яким позивачу на підставі підпункту 4.2.2. пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», підпункту 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 , підпункту 7.1. статті 7 , підпункту 8.1.1 та 8.1.2. пункту 8.1. статі 8 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та підпункту 17.1.9 пункту 17.1. статті 17 закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» було донараховано суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 51807,03 грн., з яких 17269,01 грн. сума основного зобовязання, 34538,02 грн. сума нарахованих штрафних (фінансових) санкцій.

Надані позивачем скарги на отримане податкове повідомлення-рішення № 000012742/0 від 12 березня 2009 року в порядку адміністративного оскарження, були залишені відповідачем без задоволення, та, за наслідками їхнього розгляду відповідачем були винесені податкове повідомлення-рішення № 0000121742/1 від 09 квітня 2009 року (арк. справи 88) та № 0000121742/2 від 15 червня 2009 року (арк. справи 96).

З огляду на наявні в матеріалах справи документи, підставами для винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, стали наступні обставини. За викладеним в акті перевірки № 191/23-2/22727844 в порушення пункту 4.1. статті 4. підпункту 4.2.1. пункту 4.2. статті 4, підпункту 8.1.1. пункту 8.1. статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» підприємством не утримувався та не перераховувався в бюджет податок з доходів фізичних осіб із сум нарахованих працівникам у якості відшкодування витрат за розїзний характер робіт, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 17239,01 грн., у тому числі за жовтень 2006 року в сумі 1940,25 грн., за листопад 2006 року в сумі 1412,94 грн., за грудень 2006 року в сумі 1024,56 грн., за січень 2007 року в сумі 563,44 грн., за лютий 2007 року в сумі 118,13 грн., за березень 2007 року в сумі 645,20 грн., за квітень 2007 року в сумі 2051,25 грн., за травень 2007 року в сумі 2408,44 грн., за червень 2007 року в сумі 2495,30 грн., за липень 2007 року в сумі 2527,50 грн., за серпень 2007 року в сумі 2052,20 грн.

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

До складу місячного доходу включаються доходи, перелік яких визначений пунктом 4.2. статті 4 Закону України «про податок з доходів фізичних осіб», зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (підпункту 4.2.1 пункту 4.2. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Водночас, перелік доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, встановлений пунктом 4.3. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та зазначений перелік, окрім інших передбачає, що до складу оподатковуваного місячного доходу платника податку не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону (підпункт 4.3.2 пункту 4.3. статті 4 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»). Пунктом 9.10 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлений порядок оподаткування сум надмірно витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками адміністративного суду першої інстанції щодо не віднесення суми здійснених позивачем виплат працівникам за розїзний характер праці до «відрядження» та, відповідно, погоджується із висновками суду щодо необхідності включення зазначених виплат до складу місячного оподатковуваного доходу та оподаткування в порядку, передбаченому Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» з огляду на наступне.

За приписами Постанови Кабінету міністрів України № 490 від 31 березня 1999 року „Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер” (далі Постанова №490) підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Відповідно до підпункту 2.2.6 пункту 2.2. статті 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату № 5 від 13 січня 2004 року суми, виплачені (при виконанні робіт вахтовим методом) у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування в дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту збору) - місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств відносяться до складу фонду додаткової заробітної плати входять, які, за приписами положень пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» включаються до складу обєкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги посилання апелянта на положення інструкції про службові відрядження у межах України та закордоном, затвердженої наказом міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року (далі Інструкція про відрядження) та підпункту 4.3.2. пункту 4.3. статті 4 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з огляду на наступне.

Положеннями підпункту 4.3.2. пункту 4.3. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачена можливість не включення сум виплат до оподатковуваного доходу за умови можливості віднесення таких витрат або до витрат повязаних із відрядженням або із видачею коштів під звіт.

Відповідно до положень Інструкції про відрядження службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою). Із змісту наявного в матеріалах справи колективного договору (арк. справи 134 -143) вбачається, що в зазначеному документі відсутні положення, якими би було визначено у якості відрядження службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має розїзний (пересувний) характер.

Також саме в матеріалах справи відсутні документи, які б надавали можливість віднесення здійснених позивачем витрат як передання коштів під звіт.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції щодо непоширення на зазначені відносини положень підпункту 4.3.2 пункту 4.3. статті 4 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Стосовно посилань апелянта на положення пункту «г» підпункту 4.4.1 та 4.4.2 пункту 4.4. статті 4 закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», колегія суддів зазначає про відсутність в листі № 19525/6/17-3116 від 04 березня 2005 року (який за змістом є податковим розясненням) положень про звільнення платника податків від обовязку щодо оформлення належним чином в порядку передбаченому чинним законодавством України відряджень.

Згідно з пунктом 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції накладаються на платників податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 17.1. статті 17 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Згідно з підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 цього Закону у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що твердження суду першої інстанції, що факти порушення законодавства при здійсненні позивачем виплат повязаних із розїзним характером праці робітників позивача, які відповідно до законодавства передбачають попереднє нарахування та сплату податку, знайшли своє підтвердження. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 34538,02 грн. на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Таким чином, дослідивши документи справи колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що Постанова Донецького окружного адміністративного суду винесена за умови правильного застосування норм матеріального та процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин, що за положеннями статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року у справі № 2а-15001/09/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2009 року у справі № 2а-15001/09/0570 залишити без змін.

Ухвала складена та підписана у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 26 листопада 2009 року у присутності представників відповідача.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: (підписи) Л.А. Василенко

М.І. Старосуд