Ухвала суду № 6911894, 17.11.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

                                                            Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

                                                                                Справа № 2-25/111-2006А

17.11.2009 м. Севастополь

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Ілюхіної Г.П.,

суддів           Курапової З.І. , Лядової Т.Р.                      секретар судового засідання          Сипало Т.Й.

за участю сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 07.02.06 у справі № 2-25/111-2006А

за позовом Державного підприємства "Радгосп-завод "Гурзуф" (вул. Приветна, буд. 4, смт. Гурзуф, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98640)

до          Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, буд. 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання недійсними рішення та податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.01-07.02.2006 року у справі № 2-25/111-2006А позов Державного підприємства “Радгосп-завод “Гурзуф” задоволено в повному обсязі: визнані недійсними рішення №0004802301/0 від 06.08.2004 про застосування штрафних санкцій у сумі 684515,17 грн., податкове повідомлення –рішення №0004762301/0 від 06.08.2004 про донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 650387,00 грн. та застосування штрафних санкції у розмірі 650387,00 грн. (т.3 арк.с.22-27).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вироблювані позивачем виноматеріали є сільськогосподарською продукцією, не є підакцизним товаром та не підлягають оподаткуванню акцизним збором та податком на додану вартість відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»та Указу Президента України «Про підтримку сільськогосподарських підприємств».

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція м. Ялти Автономної Республіки Крим, звертався з апеляційною скаргою, просив постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову (т.3 арк.с.33-34,37-43, 49-53).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2006 апеляційна скарга Державної податкової інспекції в м. Ялта Автономної Республіки Крим залишена без задоволення, постанова Господарського суду Автономної Республіки Крим залишена без змін (т.3 арк.с.72-85).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція м. Ялта Автономної Республіки Крим, звертався з касаційною скаргою, просив постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.01.-07.02.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2006 скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволені позову (т.3 арк.с.90-92).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.06.2008 касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.01.-07.02.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2006 у справі №2-25/111-2006А закрито; касаційна скарга повернута скаржнику в порядку статей 155, 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України (т.3 арк.с.110-111).

Ухвалою Вищого Господарського суду України від 18.06.2009 касаційна скарга задоволена частково, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2006 у справі №2-25/111-2006А скасована зі стадії прийняття апеляційної скарги; матеріали справи скеровано до Севастопольського апеляційного адміністративного суду (т.3 арк.с.130-133).

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що застосування судом апеляційної інстанції Господарського процесуального кодексу України є помилковим, оскільки з 01.09.2005 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який має застосовуватися до вказаних правовідносин.

В судове засідання, призначене на 17.11.2009, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.143), про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у м.Ялта в Автономній Республіці Крим 04.08.2004 проведена комплексна планова документальна перевірка Державного підприємства радгосп-заводу "Гурзуф" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003 по 31.03.2004, про що був складений акт № 229/23-01/00412843 від 04.08.2004 (т.1 арк.с.11-48).

Перевіркою, зокрема, встановлені порушення позивачем:

-          пункту 11.29 статті 11, підпункту 7.4.3. пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” –занижено податок на додану вартість по загальній Декларації з податку на додану вартість в розмірі 650387,00 грн., по періодам з січня 2003 року по березень 2004 року;

-          пункту 11.29 статті 11, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- завищено податок на додану вартість в скорочених сільськогосподарських Деклараціях з податку на додану вартість в розмірі 634250,00 грн., в тому числі по періодам з січня 2003 року по березень 2004 року;

-          пункту 15 Закону України №481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виготовлення та торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами»- встановлено відвантаження виноматеріалів та вина позивачем в розмірі 684515,17 грн., в тому числі по періодам: за період з 01.01.2003 по 03.12.2003 на суму 525233,21 грн., за період з 01.01.204 по 31.03.2004 на суму 159281,96 грн. без готівкової форми розрахунку податку на додану вартість та акцизного збору;

На підставі акту були прийняті:

-          податкове повідомлення-рішення № 0004762301/0 від 06.08.2004, яким визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 650387,00 грн. та застосовано штрафні санкцій у розмірі 650387,00 грн. (усього –1300774,00 грн.) за порушення пункту 11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (т.1 арк.с.9).

-          рішення про застосування штрафних санкцій № 0004802301/0 від 06.08.2004 у розмірі 684515,17 грн. за порушення статті 15 Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами” № 481/95-ВР від 19.12.1995 (т.1 арк.с.10).

Спір виник у зв’язку з тим, що здійснення Державним підприємством радгосп-заводом "Гурзуф" операцій по реалізації виноматеріалів, які є, на думку податкової інспекції, підакцизною продукцією, підприємствам вторинного виноробства та зарахування сум податку на додану вартість від цієї реалізації у Декларацію № 2 (сільськогосподарську) для перерахування на спец рахунок та використання цих сум на матеріально-технічний розвиток підприємства є необгрунтованим. Відповідач вважає, що позивачем також було порушено статтю 15 Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами”, а саме порушено порядок сплати сум акцизного збору по операціях з продажу підакцизної продукції, оскільки на думку податкового органу позивач є виробником підакцизної продукції.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли поширюються положення статті 19 Конституції України, Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі –закон №168/97-ВР), Закону України від 07.05.1996 №178/96-ВР «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої», Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами” № 481/95-ВР від 19.12.1995 (далі –закон №481/95-ВР), Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби” від 15.09.1995 №329, Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збip»від 26.12.1992 № 18-92, Постанови Верховної Ради України від 12.09.1996 №365/96-ВР «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір»,

Проаналізувавши положення Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992 №18-92 «Про акцизний збір», зі змінами та доповненнями, Постанови Верховної Ради України від 12.09.1996 №365/96-ВР «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір», Закону України від 07.05.1996 №178/96-ВР «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої», зі змінами та доповненнями, судова колегія дійшла висновку, що реалізовані позивачем у 2003-2004 роках виноматеріали не належать до підакцизних товарів. За цих обставин на позивача поширюються положення пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо спеціального режиму оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України №168 (в період його дії) зупинено дію пункту 7.7 статті 7, підпунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій по поставці товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (окрім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини), які здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, у яких сума, отримана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік складає не менше 50 % загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти податку на додану вартість залишаються у розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Фактично позивач є сільськогосподарським товаровиробником державної форми власності, що підтверджене Довідкою державного органу статистики із зареєстрованими кодами видів економічної діяльності згідно КВЕД: 01.13.0 –вирощування фруктів, ягід, культур для виробництва напоїв і 15.93.0 –виробництво вин.

Позивач виробляє первинну винну продукцію - виноматеріали з власної сировини (винограду) і реалізує їх заводам вторинного винного виробництва.

Відповідно до галузевого стандарту України ДСТУ 202001-96 позивач обробляє виноматеріали, призначені для виробництва вин, які за типу і фізико-хімічними показниками відповідають вину даного найменування і витримали встановлений для них цикл технічної обробки згідно діючої нормативної документації.

Відповідно до пункту 33 Держстандарту України 2163-93 “Виноробство” визначено поняття виноматеріали –це заброджене повністю або частково виноградне сусло, призначене для приготування вина або коньячного спирту, тобто це сировина для виробництва вина, яке при подальшій реалізації споживачам є об'єктом обкладення акцизним збором.

Згідно експертного висновку Торговельно-промислової палати Криму від 03.06.2004 №39-0/04-13 виноматеріали відповідно до “Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності”(додаток до Закону України “Про митний тариф України” від 05.04.2001 №2371) мають код 220429.

Згідно критеріям, встановленим статтею 1 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби” від 15.09.1995 №329, вказані виноматеріали (код 220429) не відносяться до алкогольних напоїв.

Відповідно до підпункту “в” частини 2 статті 3 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15.09.1995 №329, встановлено, що не підлягають оподаткуванню акцизним збором митна вартість імпортованого або обороти по реалізації (передачі) української сировини, яка використовується для виробництва підакцизних товарів.

Згідно пункту 2 Постанови Верховної Ради України “Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір” від 12.09.1996 №365/96-ВР встановлено, що перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, визначається і обмежується переліком підакцизних товарів, які включені у відповідні Закони України, що встановлюють ставки акцизного збору і ввізного мита на певні товари (продукцію).

Даною Постановою не визначені критерії віднесення товарів (продукції) до підакцизних товарів. Проте, цією Постановою встановлено, що перелік підакцизних товарів визначається переліком товарів, включених у відповідні Закони України, що встановлюють на них ставки акцизного збору і ввізного мита.

Відповідно до статті 1 і статті 2 Закону України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий і алкогольні напої” від 07.05.1996 №178 алкогольний напій у вигляді виноматеріалу (код 220429) не включено в перелік алкогольних напоїв, на які цим Законом встановлено акцизний збір, ні по нульовій ставці, ні по якій-небудь іншій.

Виноматеріали, вироблені позивачем, реалізовувалися тільки заводам вторинного виноробства і не мають коду 220430, що підтверджується Висновком судово-бухгалтерської експертизи №12 від 21.07.2005 (т.2 арк.с.129-140) та експертним висновком ТПП в Криму №78-0/04-13 від 23.11.2004 (т.2 арк.с.46) відповідно якому виноматеріали, що виробляє позивач мають коди 220429650, 2204297500, 2204299400, 2204299200.

Позивач вирощує виноград, який є сільськогосподарською продукцією, що підтверджується актом перевірки (т.1 арк.с.12).

Всі виноматеріали є сировиною для виробництва вина, шампанського та коньячного спирту, в перелік підакцизних товарів, які увійшли до Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої»вони не входять, реалізовувалися тільки заводам вторинного виноробства, а, тому, не є підакцизними товарами.

Судовою колегією встановлено, що позивач протягом періоду, що перевіряється, здійснював операції з продажу виноматеріалів, які виготовлені підприємством на своєму виробництві з власної сільськогосподарської сировини.

Таким чином, позивач на законних підставах не обчислював акцизний збір за операціями продажу виноматеріалів, виготовлених з власної сировини (винограду) і реалізованих заводам вторинного винного виробництва, проти чого відповідач не має заперечень.

Отже, при здійсненні операцій з продажу виноматеріалів, які мають код по УКТ ЗЕД 220429, і виготовлені на власному виробництві з власної сільськогосподарської сировини, позивач правомірно обчислив суму податку на додану вартість, отриманого від покупців, і відобразив цей ПДВ повністю в “Декларації по податку на додану вартість з реалізованої сільськогосподарської продукції”, який не підлягає сплаті до бюджету, а підлягає акумуляції і використанню сільськогосподарськими товаровиробниками для придбання ними матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Статтею 15 Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами” № 481 від 19.12.1995 року встановлено, що при продажу (інших видах відчуження) алкогольних напоїв і тютюнових виробів в межах бартерних (товарообмінних) операцій або інших операцій, які не передбачають їх оплату в грошовій формі, у тому числі векселями або іншими видами боргових зобов'язань, покупець (одержувач) підакцизної продукції зобов'язаний здійснити оплату суми акцизного збору, включеного в ціну продукції, а також податку на додану вартість, нарахованого на таку ціну, виключно в грошовій формі.

Таким чином, грошове зобов'язання по сплаті суми акцизного збору та податку на додану вартість повинен виконати покупець.

Оскільки, між Державним підприємством радгосп-заводом "Гурзуф" та Національним виробничо-аграрним об’єднанням „Масандра” (далі –НВАО „Масандра”) були укладені наступні договори:

-договір купівлі-продажу виноматеріалу № 2 від 18.12.2002 року про постачання НВАО „Масандра” виноматеріалів власного виробництва для виготовлення вина (т.1 арк.с. 47-48);

-договір купівлі-продажу вина виноградного № 2 від 18.12.2002 року, згідно з яким НВАО „Масандра” постачає Державному підприємству радгосп-заводу "Гурзуф" вино виноградне (т.1 арк.с. 46).

Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 №283 (в редакції №334) встановлено, що бартер (товарний обмін) –це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) в якій-небудь формі, відрізняється від грошової, включаючи будь-які види заліку і погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

У відповідності до статті 715 Цивільного кодексу України передбачено, що договір міни –це договір, який передбачає обмін між сторонами одного майна на інше.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства бартер (товарний обмін) або міна здійснюється в межах однієї господарської операції, а, значить в межах одного договору, який укладений по такій операції, і який у момент його висновку передбачає, що в майбутньому розрахунки будуть проведені у формі, яка відрізняється від грошової форми розрахунків.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється заліком стрічної однорідної вимоги, для якої законом встановлена необхідна і достатня умова - заява однієї із сторін.

Як вбачається з тексту зазначених догорів, розрахунки за поставлені товари здійснюють виключно у грошовій формі: пункти 5, 6 договору купівлі-продажу вина виноградного № 2 від 18.12.2002 року; пункти 4, 5 договору купівлі-продажу виноматеріалів № 2 від 18.12.2002 року.

Згідно з висновками судово-бухгалтерської експертизи проведення розрахунків в не грошовій формі між позивачем та НВАО „Масандра” не підтверджується (т.2 арк.с.129-140).

Таким чином, продаж алкогольних напоїв передбачався і фактично здійснювався в межах операцій, по яких оплата за них передбачалася і здійснювалась виключно в грошовій формі, а тому вимоги статті 15 Закону України №481 в частині обов'язку покупця (одержувача) алкогольної продукції здійснювати оплату сум акцизного збору, включеного в ціну продукції, а також податку на додану вартість, нарахованого на таку ціну, виключно в грошовій формі, не розповсюджуються на правовідносини позивача з НВАО „Масандра” за договором купівлі-продажу виноматериалів № 2 від 18.12.2002 та договором купівлі-продажу вина виноградного № 2 від 18.12.2002 .

Таким чином, застосування до позивача штрафних санкцій за порушення порядку, встановленого статтею 15 Закону України №481, є неправомірним.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача –суб’єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що нарахування застосованих до позивача штрафних санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями здійснено правомірно та обгрунтовано.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що судом першої інстанції позовні вимоги задоволені правомірно.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

                    Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.02.06 у справі № 2-25/111-2006А залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.02.06 у справі № 2-25/111-2006А залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

                    Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 листопада 2009 р.

Головуючий суддя          підпис                              Г.П.Ілюхіна

Судді           підпис                               З.І.Курапова підпис                               Т.Р.Лядова З оригіналом згідно Головуючий суддя                                                             Г.П.Ілюхіна