Ухвала суду № 69115457, 19.09.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/2500/16-к Головуючий у 1-й інст. Іщук Л. П.

Категорія ч.1 ст.115 КК Доповідач Зав'язун С. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Завязуна С.М.,

суддів: Кіянової С.В., Широкопояса Ю.В.,

секретар Скородинська Г.В.,

за участю: прокурора Семеньки П.М.,

адвоката ОСОБА_1,

потерпілої ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження №294/752/15-к за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_1, діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, та заступника керівника Коростенської місцевої прокуратури ОСОБА_4 на вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 18 травня 2017 року відносно

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

в с т а н о в и в :

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції, як незаконний, та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_3 за ч.1 ст.115 КК України. При цьому, наголошує, що твердження суду в оскаржуваному вироку про те, що винуватість ОСОБА_3 повністю підтверджується показами потерпілої та свідків є надуманим та повністю спростовується, власне, їх показами, даними в суді. Звертає увагу на те, що ні потерпіла, ні жоден із свідків не вказали прямо на обвинуваченого, що саме він вбив ОСОБА_5, більше того, з показів потерпілої ОСОБА_2, показів свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 прямо вбачається причетність до вбивства ОСОБА_5 інших осіб. Даний довід сторони захисту підтверджує і поведінка самої потерпілої як на досудовому слідстві так і в суді, зокрема, потерпілою не заявлено жодного позову до обвинуваченого, вона не бажає його покарання, хоча загиблий був її рідним братом. Також, з показів потерпілої в суді, вона твердо впевнена, що обвинувачений не вбивав її брата, його вбили брати ОСОБА_10 та ОСОБА_8. Крім того, звертає увагу і на показання обвинуваченого в суді. Так, обвинувачений заперечив свою причетність до вбивства ОСОБА_5, прямо вказавши на інших осіб. Пояснюючи свої покази на досудовому слідстві, обвинувачений зазначив, що їх він надав, захищаючи своїх племінників братів ОСОБА_10 та під впливом слідчого, оскільки той пообіцяв кваліфікувати його дії за ст.118 КК України та запевнив, що його не буде позбавлено волі. Такі покази обвинуваченого цілком узгоджуються з описовою частиною самого обвинувального акту щодо ОСОБА_3 та з показами допитаного як свідка в суді слідчого Богуша О.С. Так, описуючи обставини кримінального правопорушення, слідчий в обвинувальному акті зазначає, що з боку ОСОБА_5 на адресу обвинуваченого були погрози щодо заподіяння йому смерті та, тілесні ушкодження ОСОБА_3 спричинив покійному під час нападу останнього. В судовому засіданні ОСОБА_11 підтвердив те, що він консультував обвинуваченого, як себе вірно поводити. Таким чином, очевидно вбачається, що слідчий тиснув на обвинуваченого з приводу визнання ним вини.

Захисник також звертає увагу і на незрозумілу позицію суду щодо доручення перевірки показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, наданих ними в суді, працівникам Овруцького відділення поліції, при цьому суд не звернув увагу на той факт, що досудове слідство в кримінальному провадженні проводилось тими ж таки працівниками поліції, які, формально, вважають винуватим у кримінальному правопорушенні ОСОБА_3 За таких обставин, результат перевірки був прогнозований та очікуваний. Вже будучи допитаними працівниками поліції, тобто колегами слідчого, який проводив досудове розслідування та вважав винуватим обвинуваченого, брати ОСОБА_10 змінили свої покази та зазначили, що будь-якого відношення до вбивства не мають. При цьому, свідок ОСОБА_8 ще й заявив, що нібито на нього тиснула якась особа та заставляла обмовити себе, при тому, що жодним доказом цей факт не підтверджується. І саме такі покази цих свідків, дані на досудовому слідстві, а не в суді, суд взяв до уваги при постановленні оскаржуваного вироку, чим, на переконання сторони захисту, прямо порушив п.15 ч.1 ст.7 та ст.22 КПК України. В даному випадку, суд поступив необєктивно та упереджено, фактично ставши на позицію сторони обвинувачення. Посилаючись на це, наголошує, що дані докази, а саме покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримані працівниками Овруцького ВП ГУНП в Житомирській області, відповідно до ст.ст.86-89 є недопустимими та на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення, про що було заявлено. Аналогічно, має бути визнаний недопустимим і висновок судово-медичної експертизи №46 від 13.02.2017 р., оскільки він ґрунтується на вищевказаних показах свідків, тобто є похідним від них.

Зазначає і те, що одним з доказів вини ОСОБА_3, на думку суду, є виявлення на його одязі слідів крові, походження якої не виключається від ОСОБА_5 Разом з цим, такий довід суду спростовується показами самого обвинуваченого, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 Так, з показів обвинуваченого та вказаних свідків вбачається, що саме обвинувачений намагався розборонити ОСОБА_5 та братів ОСОБА_7 під час бійки, а тому поява крові ОСОБА_5 на його одязі цілком закономірна.

Вважає, що вина ОСОБА_3 в скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення стороною обвинувачення не доведена та не знайшла свого обєктивного підтвердження під час судового слідства.

Прокурор у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції у звязку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років, в решті вирок залишити без змін. При цьому, наголошує, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, не виконав вимоги ст.50,65,66 КК України та розяснень Постанов Пленуму Верховного Суду України і в не в достатній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, за який передбачено покарання від 7 до 15 років позбавлення волі, дані про особу обвинуваченого, який вину у предявленому обвинуваченні не визнав, при цьому з метою ухилення від кримінальної відповідальності в судовому засіданні обмовив у вчиненні злочину своїх племінників ОСОБА_8 та ОСОБА_7, непричетність яких до вбивства потерпілого ОСОБА_5 встановлено під час досудового розслідування та в ході досудового слідства, наслідків, які настали від вчиненого злочину, та прийшов до необґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_3 наближеного до мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.115 КК України, яке не є справедливим та достатнім за своєю мірою.

Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_3, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зараховано обвинуваченому ОСОБА_3 строк попереднього увязнення починаючи з 02.08.2016 року і до закінчення строку попереднього увязнення, з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили залишено попередній тримання під вартою.

Строк відбування покарання обчислено з моменту його затримання, тобто з 02.08.2016 року.

Питання про речові докази вирішено відповідно до ст.100 КПК України.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, 01 серпня 2016 року, близько 14 години 40 хвилин, в с. Возничі Овруцького району, ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, знаходився неподалік магазину ФОП «ОСОБА_3М.», що по вулиці Центральна, 28. В цей час, в ході спілкування із ОСОБА_5, який також перебував в стані алкогольного спяніння, на грунті раптово виниклих неприязних відносин з приводу погроз останнього в бік ОСОБА_3 щодо заподіяння йому смерті, у ОСОБА_3 виник умисел на умисне вбивство ОСОБА_5. Реалізуючи свій злочинний умисел, з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_5, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх подальших дій і передбачаючи їх можливі наслідки, ОСОБА_3 під час нападу ОСОБА_5 з метою заподіяння йому тілесних ушкоджень, кулаками наніс останньому два удари в обличчя, від яких ОСОБА_5 упав на земельне покриття. Після цього ОСОБА_3, в продовження своїх злочинних дій, схопив перебуваюче неподалік поліно, яке не було заздалегідь підготовлене для нанесення тілесних ушкоджень, та, тримаючи його двома руками, умисно, зі значною силою прикладання, наніс ОСОБА_5 два почергові удари в розташування життєво-важливих органів, а саме на рівні лівої лобно-тімяно-скроневої ділянки та на рівні правої лобно-тімяної ділянки відповідно, внаслідок чого заподіяв смерть ОСОБА_5

Смерть ОСОБА_5 настала 01.08.2016 року внаслідок розтрощення черепу: забійної рани в тімяній ділянці посередині; синець в лобній ділянці зліва з переходом на ліву виличну та ліву навколо орбітальну ділянки і забійна рана в лівій надбрівній ділянці; забійна рана в ділянці надперенісся; синець та садно на рівні правої тімяної ділянки та лобної ділянки справа; забійна рана в правій надбрівній ділянці біля внутрішнього краю брови; синець на верхній повіці правого ока; синець в лівій завушній ділянці, синець та садно по зовнішній поверхні лівої внутрішньої раковини; дифузний крововилив в мякі тканини голови на рівні лобної, обох тімяних та лівої скроневої ділянок, крововилив в лівий скроневий мяз, переломи кісток лицевого черепу, багатофрагментарний перелом кісток склепіння черепа, багатоуламковий перелом кісток основи черепа; розрив твердої мозкової оболонки, вогнища деструкції та геморагічного забою речовини головного мозку на рівні полюсів обох лобних доль, дифузний крововилив в мякі мозкові оболонки обох півкуль головного мозку та мозочку, відразу після їх заподіяння.

Таким чином, ОСОБА_3 спричинив потерпілому ОСОБА_5 смертельні тілесні ушкодження, що несумісні із життям та перебувають в прямому причинному звязку з причиною настання смерті й утворились внаслідок двох травмуючи ударів із значною силою тупим твердим предметом з обмеженою та дещо видовженою контактуючою поверхнею.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого, захисника та потерпілої, які просили апеляційну скаргу захисника задовольнити та відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, думку прокурора, який просив апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково - скасувавши вирок з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно змісту ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Пунктом 2 ч.3 ст.374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи винуватою, зміст вироку має містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

В ході судового розгляду кримінального провадження суд першої інстанції вказаних вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні суду першої інстанції свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення заперечив. Проте, суд доводи обвинуваченого на свій захист у вироку належно не проаналізував та мотивовано не спростував.

В якості формулювання обвинувачення визнаного доведеним, суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку встановив, що в ході спілкування із ОСОБА_5, на грунті раптово виниклих неприязних відносин з приводу погроз останнього в бік ОСОБА_3 щодо заподіяння йому смерті, у ОСОБА_3 виник умисел на умисне вбивство ОСОБА_5 Реалізуючи свій злочинний умисел, з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_5, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх подальших дій і передбачаючи їх можливі наслідки, ОСОБА_3 під час нападу ОСОБА_5, з метою заподіяння йому тілесних ушкоджень, кулаками наніс останньому два удари в обличчя, від яких ОСОБА_5 упав на земельне покриття. Після цього ОСОБА_3, в продовження своїх злочинних дій, схопив перебуваюче неподалік поліно, яке не було заздалегідь підготовлене для нанесення тілесних ушкоджень, та, тримаючи його двома руками, умисно, зі значною силою прикладання, наніс ОСОБА_5 два почергові удари в розташування життєво-важливих органів.

Зазначені обставини свідчать про форму вини і мотиви вчинення кримінального правопорушення. Аналізуючи встановлені вироком суду першої інстанції фактичні обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, апеляційний суд звертає увагу на істотні суперечності в частині відповідності таких дій обвинуваченого його юридичній оцінці за ч.1 ст.115 КК України. Так, як вбачається з вироку саме ОСОБА_5 погрожував обвинуваченому ОСОБА_3 заподіяти йому смерть. Насильницькі дії обвинуваченим ОСОБА_3 були вчинені під час нападу на нього ОСОБА_5

У зв'язку з цим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції з недостатньою повнотою встановив фактичні обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, висновки суду щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого саме за ч.1 ст.115 КК України не є належно переконливими та потребують додаткового судового дослідження та оцінки. Обставини погроз ОСОБА_5 заподіяти смерть обвинуваченому ОСОБА_3 та напад ОСОБА_5 на обвинуваченого ОСОБА_3, залишилися без ретельного дослідження та необхідної юридичної оцінки.

На думку апеляційного суду, в ході судового розгляду провадження, суд першої інстанції в частині, що стосується дослідження показань свідків ОСОБА_6, братів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не дотримався вимог п.16 ч.1 ст.7, ст.23, ст.95 КПК України, у звязку з чим правильність оцінки таких показань у вироку викликає обгрунтовані сумніви.

Таким чином, висновки суду першої інстанції достатньо не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду та за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків щодо вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги одні докази без належної оцінки інших доказів, які їх заперечують.

За вище наведених обставин, на думку апеляційного суду, вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.1 ст.409 КПК України.

Частиною 3 статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції зобовязаний здійснити дослідження доказів виключно за клопотанням учасників судового провадження. Оскільки в ході апеляційного розгляду ніхто з учасників судового провадження з відповідним клопотанням про проведення судового розгляду з повним дослідженням доказів з метою вирішення апеляційних вимог не звертався, то апеляційний не наділений процесуальним правом самостійно, з власної ініціативи здійснити їх дослідження.

З врахуванням того, що такі порушення з вище наведених підстав неможливо усунути в апеляційному порядку, вирок суду першої інстанції у вказаній частині відповідно до вимог ч.6 ст.9, ст.407, ч.1 ст.412, ст.415 КПК України підлягає скасуванню з направленням провадження на новий судовий розгляд.

Вирішуючи питання запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_3, апеляційний суд бере до уваги, що з метою забезпечення виконання процесуальних обовязків та запобіганню ризикам передбаченим ст.177 КПК України, слід за необхідне продовжити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги заступника керівника Коростенської місцевої прокуратури ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 18 травня 2017 року відносно обвинуваченого ОСОБА_3 скасувати з призначенням нового судового розгляду в тому ж суді першої інстанції.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 продовжити до 15 листопада 2017 року.

Ухвала апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :