Постанова № 69113456, 19.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа№ 910/704/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Зеленіна В.О.

Баранця О.М.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.

представників

Позивача Кравчук А.С.

Відповідача 3 Кириченков В.Б.

Відповідачів 1,2,4 не з'явились,

Третіх осіб на 1-4 не з'явились,

Від ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_6

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017

по справі № 910/704/14 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"

до відповідача 1 Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс"

відповідача 2 Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм"

відповідача 3 Державної реєстраційної служби України

відповідача 4 Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум"

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50"

2. ОСОБА_7

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідачів:

3.Публічне акціонерне товариство "Банк Форум"

4. Товаристово з обмеженою відповідальністю "Фінавнсова компанія "МІТЕХ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-4:

5. ОСОБА_6

про визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі та скасування рішення про державну реєстрацію прав,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 по справі №910/704/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_6 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення, в решті рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 колегією суддів у складі головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Баранець О.М., Калатай Н.Ф., апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 по справі № 910/704/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду 29.05.2017.

25 травня 2017 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, представник ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" подав клопотання про відкладення розгляду справи.

29 травня 2017 року судове засідання не відбулося, в зв'язку з перебуванням головуючого судді Сітайло Л.Г. на лікарняному.

Розпорядженням від 06.06.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням з 01.06.2017 судді Калатай Н.Ф. у відпустці.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 06.06.2017, в зв'язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г. судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Баранець О.М., Пашкіна С.А. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 26.06.2017.

26 червня 2017 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, представник ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" подав додаткові документи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 розгляд справи відкладено до 17.07.2017.

Розпорядженням від 13.07.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням з 17.07.2017 судді Баранця О.М. у відпустці.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 13.07.2017, в зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М. який не є головуючим суддею у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г. судді: Зеленін В.О., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 розгляд справи відкладено до 24.07.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 розгляд справи відкладено до 05.09.2017.

Розпорядженням від 04.09.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А.у відпустці.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 04.09.2017, в зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя - Сітайло Л.Г. судді: Баранець О.М., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 колегією суддів, в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 до свого провадження.

05 вересня 2017 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, представник Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 розгляд справи відкладено до 19.09.2017.

В судове засідання 19.09.2017 з'явились представники позивача, відповідача 3 та апелянта.

Представники відповідачів 1,2,4 та третіх осіб 1-4 в судове засідання не з'явились.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники відповідачів1,2,4 та третіх осіб 1-4 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників відповідачів 1,2,4 та третіх осіб 1-4.

Представник третьої особи 5 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017.

Представники позивача та відповідача 3 в судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 3 та третьої особи 5, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

30 січня 2004 року між УСТФ "Укртелефільм" та Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс"), як оператором, укладено договір про спільну діяльність.

Відповідно до умов договору про спільну діяльність, сторони домовились здійснювати інвестування та спільне будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на земельній ділянці у Дніпровському районі м. Києва по АДРЕСА_1, а також вести спільну господарську діяльність по продажу та іншій реалізації приміщень об'єкту інвестування, отримувати прибуток.

Додатковою угодою № 1 від 29.05.2004 р. до вказаного договору сторони погодили, що розмір часток у спільній власності між УСТФ "Укртелефільм" та ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" розподіляються як 13,5% та 86,5% відповідно.

16 листопада 2005 року між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (компанія), яка діє на підставі договору про спільну діяльність від 30.01.2004 та ОСОБА_7 (інвестор) укладено інвестиційний договір № 249/F (про інвестування у житлове будівництво) (надалі - "Інвестиційний договір").

Відповідно до п. 2.1 договору № 249/F від 16.11.2005 компанія зобов'язалась своїми силами і засобами, з використанням інвестиційних внесків інвестора, збудувати об'єкт будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність інвестору новозбудоване майно, а інвестор зобов'язався внести інвестиції та прийняти новозбудоване майно у власність на умовах цього договору.

Пунктом 1.1 Інвестиційного договору, в редакції додаткової угоди №1 від 10.05.2007, встановлено, що новозбудованим майном є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 121,57 кв.м.

Згідно з п.2.2 Інвестиційного договору інвестор може отримати у власність новозбудоване майно лише за умови інвестування суми коштів, що складає 100% інвестиційних внесків за умовами цього договору.

Пунктом 4.1 Інвестиційного договору, в редакції додаткової угоди №1 від 10.05.2007, сторони погодили, що інвестор здійснює інвестиційні внески шляхом внесення коштів в сумі 425948,00 грн. Вартість грошових коштів, які підлягають внесенню за цим договором, у якості інвестицій, є сумою договору. Інвестиційні внески сплачуються до кінця першого кварталу 2008 року.

Відповідно до п. 3.1.2 Інвестиційного договору до запланованої дати вводу об'єкта будівництва в експлуатацію інвестор має право відступити право вимоги за цим договором на користь іншої особи. При цьому, про таке відступлення права вимоги інвестор письмово повідомляє Компанію.

15 червня 2007 року між ОСОБА_7 (первісний кредитор) та ТОВ "Земля-50" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №239/F-B, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові, згідно з Інвестиційним договором.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов'язань, передбачених умовами основного договору, у тому числі, передачі у власність нового кредитора квартири АДРЕСА_1, побудованої за рахунок інвестиційних внесків, при умові сплати новим кредитором 100% інвестиційних внесків, в порядку та на умовах встановлених основним договором.

04 липня 2007 року ТОВ "Земля-50", як новим кредитором за Інвестиційним договором, сплачено на користь ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" грошові кошти, в тому числі в рахунок оплати майнових прав за Інвестиційним договором, що підтверджується банківською випискою з рахунку ТОВ "Земля-50".

22 березня 2012 року між ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Земля-50" укладено додаткову угоду до Інвестиційного договору, якою, зокрема, визначено терміном закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - 31.12.2012.

28 березня 2012 року між ТОВ "Земля-50" (первісний інвестор) та ТОВ "ТЛК "Арктика" (новий інвестор) укладено договір про відступлення права вимоги №239/F-B-2, за умовами якого первісним інвестором відступлено позивачу право вимоги за Інвестиційним договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги №239/F-B-2 від 28.03.2012 новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов'язань, передбачених умовами основного договору, у тому числі, передачі у власність нового інвестора трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 121,57 кв. м, побудованої за рахунок інвестиційних внесків.

30 березня 2012 року між ТОВ "Земля-50" та ТОВ "ТЛК "Арктика" укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою передбачено, зокрема, що непогашене грошове зобов'язання в сумі 425 495,00 грн., яке виникло на підставі договору про відступлення права вимоги №239/F-B-2 від 28.03.2012 р., вважається припиненим шляхом зарахування зустрічної вимоги.

02 квітня 2013 року та 12.04.2013 позивач звертався до відповідача 1 з повідомленнями про відступлення права вимоги за Інвестиційним договором, а також вимогою виконання умов такого договору, в частині передання у власність новозбудованого майна (квартири АДРЕСА_1, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 121,57 кв. м).

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (надалі - ТОВ "ТЛК "Арктика") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (надалі - ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс"), Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" (надалі - УСТФ "Укртелефільм"), Державної реєстраційної служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (надалі - ТОВ "Пост Преміум") про:

- визнання права власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 121,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

- визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2, виданого 12.07.2013 р. Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, недійсним;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 3920867 від 12.07.2013 р. 16:32:15;

- зобов'язання відповідачів передати позивачу за актом прийому-передачі трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 121,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язання відповідачів передати позивачу копію акту Державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1; копію рішення органу місцевого самоврядування про затвердження Акту Державної комісії прийняття закінченого будівництвом житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1;

- зобов'язання відповідача 3 провести державну реєстрацію прав власності ТОВ "ТЛК "Арктика", видати ТОВ "ТЛК "Арктика" свідоцтво про право власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 121,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності згідно запису про право власності номер НОМЕР_3;

- стягнення з ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" на користь ТОВ "ТЛК "Арктика" штрафу за прострочення терміну передачі новозбудованого майна у розмірі 12 764,85 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на підставі Інвестиційного договору, договору про відступлення права вимоги №239/F-B від 15.06.2007 та договору про відступлення права вимоги №239/F-B-2 від 28.03.2012 останній набув право власності на майнові права на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 121,57 кв. м, і в подальшому мав намір зареєструвати своє право власності на таке майно.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_4 від 30.10.2013, 06.07.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 121,6 кв.м за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум".

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_5 від 16.08.2016, вбачається, що 14.07.2016 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на підставі договору-купівлі продажу від 14.07.2016 за ОСОБА_6 (запис про право власності № НОМЕР_6).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. 2 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Тобто, приписами чинного законодавства України визначено, що інвестор як вкладник матеріальних цінностей в об'єкт інвестування має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій.

Як зазначалось вище, право ТОВ «ТЛК Арктика» на передання у власність останнього новозбудованого майна (квартири АДРЕСА_1, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 121,57 кв. м) виникло на підставі договору про відступлення права вимоги №239/F-B-2, яким первісним інвестором відступлено позивачу право вимоги за Інвестиційним договором.

Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Згідно зі ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Таким чином, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Зважаючи на вказане правило та ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), у сукупності із легальним визначенням майнових прав за ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" потенційне набуття особою, якій до завершення будівництва належать будівельні матеріали, права власності на новостворену річ, суд кваліфікує як майнове право на відповідний об'єкт.

Місцевим господарським судом встановлено, що 05.04.2012 складено акт готовності об'єкта до експлуатації щодо адміністративно-житлового комплексу з підземним паркінгом на АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва.

23 квітня 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано сертифікат серії НОМЕР_7, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкту проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Враховуючи вищевикладене, з моменту введення об'єкту будівництва в експлуатацію та з огляду на виконання позивачем зобов'язань за Інвестиційним договором щодо здійснення фінансування будівництва існують підстави для переходу права власності на спірний об'єкт нерухомості до позивача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у позивача право власності на спірні приміщення не виникло. Порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування, після прийняття такого об'єкта до експлуатації, врегульовано чинним на час укладення договору Законом України «Про інвестиційну діяльність». За змістом договору позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

За змістом ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Пунктом 8.1 Інвестиційного договору передбачено, що після внесення 100% інвестиційних внесків та після закінчення спорудження об'єкту будівництва і здачі його в експлуатацію, але до кінця першого кварталу 2008 року Компанія зобов'язується передати інвестору новозбудоване майно і документи, які підтверджують здачу об'єкту будівництва в експлуатацію, а саме: копію акту державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкту будівництва в експлуатацію, копію відповідного рішення (розпорядження) місцевих органів влади (місцевого самоврядування) про затвердження акту Державної комісії з прийняття закінченого будівництвом об'єкту будівництва, а інвестор зобов'язується прийняти новозбудоване майно.

Згідно з п. 6.3 Інвестиційного договору Компанія гарантує, що прав третіх осіб на новозбудоване майно не існує і що Компанія в повному обсязі володіє всіма необхідними правами для укладення і виконання цього договору, зокрема, правам на залучення грошових коштів інвестора (або інвестицій у вигляді будівельних матеріалів чи інших матеріальних цінностей в будівництво) і передачу інвестору після закінчення будівництва у власність новозбудованого майна.

В той же час, як вірно встановлено місцевим господарським судом, 17.06.2013 між ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав №2, відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкти нерухомості, що знаходяться в адміністративно-житловому комплексі з підземним паркінгом в АДРЕСА_1.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_4 від 30.10.2013, 06.07.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві проведено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" на квартиру АДРЕСА_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 121,6 кв.м.

В подальшому зазначена квартира продана у власність третім особам.

Станом на момент розгляду даної справи, право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за третьою особою 5.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Для пред'явлення позову про визнання права власності у позивача на момент звернення до суду із відповідним позовом таке право має існувати, а інша особа - відповідач - повинна його оспорювати або не визнавати.

Тобто за змістом цієї норми позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

При цьому, статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстав заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндікаційного позову, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.

Предметом віндікаційного позову є вимога неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна із чужого незаконного володіння, з метою відновити порушене володіння річчю.

Позивачем у віндікаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором (так званий "титульний володілець"), який на момент пред'явлення позову не володіє цим майном. Відповідачем за віндікаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, тобто, заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Вимога титульного володільця про визнання права власності є додатковою до вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння і є такою, що супроводжує віндикаційний позов.

Місцевим господарським судом встановлено, що власником майнових прав на об'єкт інвестування, є позивач, а після введення об'єкту в експлуатацію та за умови не передачі йому права власності на об'єкт нерухомості, останній має виключне право на витребування такого майна у добросовісного власника, якщо відчуження відбулося поза його волею.

В розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України добросовісне набуття є можливим лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Відтак, відповідно до вимог статей 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позову, в частині визнання права власності ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 121,6 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з частиною тринадцятою статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Пунктом 15 Порядку реєстрації передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для такої відмови, що визначені Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (пункт 28 Порядку реєстрації).

В той же час, позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту існування підстав для прийняття державним реєстратором відповідного рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" на квартиру АДРЕСА_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 121,6 кв.м.

Крім того, позивачем не доведено наявності у Державної реєстраційної служби України повноважень щодо прийняття рішень з проведення державної реєстрації майнових прав на нерухоме майно.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог, в частині стягнення з ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" штрафу у розмірі 12764,85 грн, за прострочення терміну передачі новозбудованого майна, з огляду на сплив позовної давності.

Як вбачається з вимог апеляційної скарги, апелянт просить змінити мотивувальну частину рішення, шляхом виключення, зокрема висновку суду щодо нікчемності Договору купівлі-продажу майнових прав №2 від 17.06.2016.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте, положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК, виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом; таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції (Лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Згідно зі ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок (Постанова Верховного суду України від 13 квітня 2016 року № 6-1528цс15).

Так, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів звертає увагу, що висновок місцевого господарського суду, що договір купівлі-продажу майнових прав №2 від 17.06.2013 не може вважатись таким, що порушує публічний порядок, а відтак висновок місцевого господарського суду про його нікчемність, в силу приписів ч. 2 ст 288 ЦК України є необґрунтованим.

В той же час, правом оспорювати правочин і вимагати реституції ЦК України наділяє не лише сторону правочину а й третіх осіб, які не є сторонами правочину.

Аналогічний висновок мститься в постанові Верховного суду України №6-2552цс16 від 18.07.2017.

В той же час, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для скасування рішення, оскільки не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи (п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України ).

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, про часткове задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та про відсутність підстав скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 по справі №910/704/14.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задовольнити частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 по справі №910/704/14 залишити без змін.

2.Змінити мотивувальну частину рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2017 по справі №910/704/14 в частині висновків суду щодо нікчемності договору купівлі-продажу майнових прав №2 від 17.06.2013, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення від 20.02.2017 по справі №910/704/14 абзацу:

"Зазначені обставини доводять наявність вини ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" у порушенні права власності позивача на майнові права, а відтак суд приходить до висновку про нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав №2 від 17.06.2013 р. в частині відчуження на користь ТОВ "Пост Преміум" трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на 13 поверсі, площею 121,6 кв. м на підставі приписів ст. 41 Конституції України, ч. 2 ст. 215 та ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України."

3.Матеріали справи №910/704/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.О. Зеленін

О.М. Баранець