Рішення № 69103595, 20.09.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/7022/16-ц

Провадження № 2/638/1355/17

20.09.2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шульзі К. І.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

з участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_6», третя особа: ОСОБА_7, про визнання недійсним договору поруки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квітні 2016 року звернулися до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_6», третя особа: ОСОБА_7, про визнання недійсним договору поруки. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що уквітні 2016 року ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 стало відомо, що в провадженні Апеляційного суду Сумської області знаходиться цивільна справа №587/2277/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18.02.2016 року по справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Про існування зазначеної справи позивачів повідомив представник ОСОБА_7, який приймав участь в її розгляді. ОСОБА_3, який ознайомився з матеріалами вищевказаної цивільної справи, стало відомо, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось з позовом про стягнення з нього та ОСОБА_7 заборгованості за Кредитним договором №CNL-D01/001/2008 від 09.01.2008 року, який було укладено між ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП ОСОБА_6» змінено на ПАТ «ОТП ОСОБА_6». Свої вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обґрунтовувало тим, що згідно з Договором купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 24 грудня 2010 року придбало у ПАТ «ОТП ОСОБА_6» право вимоги за Кредитним договором №CNL-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року.Підставою ж для предявлення позовних вимог до ОСОБА_3 було вказано наявність оскаржуваного Договору поруки №SR-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року, який нібито був укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП ОСОБА_6» для забезпечення зобовязань ОСОБА_7 за вищевказаним кредитним договором.В обґрунтування позову позивачі зазначили, що ОСОБА_3 жодних договорів поруки, в тому числі, договір поруки №SR-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року не укладав та ніколи не надавав своєї згоди на поруку за зобовязаннями ОСОБА_7 Підпис ОСОБА_3 на договорі поруки №SR-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року є підробленим та вчиненим іншою невідомою позивачам особою. У Відділенні «Каштанове» ЗАТ «ОТП ОСОБА_6» в м. Полтава позивачі ніколи не були та з представником банку ОСОБА_8 ніколи не бачились та знайомі не були. Просять суд визнати недійсним Договір поруки № SR-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_6» (код ЄДРПОУ 21685166) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1), укладений для забезпечення Кредитного договору № CNL-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_6» (код ЄДРПОУ 21685166) і ОСОБА_7.

Представник позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в останнє судове засідання не зявився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в судове засідання не зявився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином та своєчасно,заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без участі представника відповідача чи відкладення розгляду справидо суду не надходило. Окрім того, представником відповідача направлено письмові заперечення проти позову, згідно яких вважає позов необґрунтованим з підстав недоведеності, адже факт недійсності договору поруки в звязку з непідписанням його однією зі сторін не підтверджений жодним доказом. Окрім того, оспорюваний договір поруки укладений 09.01.2008 року , а позов про визнання його недійсним поданий до суду 25.04.2016 року, тобто позивачами пропущено строк позовної давності. Просить суду у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_6» в судове засідання не зявився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином та своєчасно, заперечень проти позову, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без участі представника відповідача чи відкладення розгляду справидо суду не надходило.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не зявився, надав до суду заяву з проханням проводити судові засідання без його участі, а також позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити у повному обсязі. Додатково повідомив суд, що у 2006 році він взяв у борг 80000,00 тисяч доларів США у жителя ІНФОРМАЦІЯ_1 С.В. які передав директору ОСОБА_9 для потреб підприємства ТОВ «Техносервіс», в якому він на той час працював. Згодом ОСОБА_9 був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений до 10 років позбавлення волі. За таких обставин йому не було чим віддавати борг ОСОБА_10, який став постійно вимагати у нього повернення боргу, погрожуючи насиллям. 09.01.2009 року до його домоволодіння приїхало два легкових автомобілі, в яких було 6 раніше незнайомих йому чоловіків, які стали вимагати борг, погрожуючи фізичною розправою. На відповідь про те, що кошти у ОСОБА_7 відсутні, вони запропонували йому взяти кредит у банку. Однак, у нього вже був власний кредит під іпотеку будинку в Сумській обласній дирекції ВАТ «ОСОБА_6 Аваль», заборгованість по якому була близько 27000 доларів США. Невідомі чоловіки поставили наступні умови: одне авто залишається біля будинку, в якому перебувала сім'я ОСОБА_7, вони домовились з приватним нотаріусом Сумського районного нотаріального округу ОСОБА_11 про поїздку в м. Полтава, сплачують залишок боргу по кредиту СОД ВАТ «ОСОБА_6 Аваль» та виводять з іпотеки його житловий будинок; потім всі разом їдуть в м. Полтава, де на імя ОСОБА_7 оформляється кредит, а отримані кошти по кредиту він мав передати цим чоловікам в рахунок боргу перед ОСОБА_10 Оскільки, ОСОБА_7 боявся за життя та здоров'я своєї дружини, то погодився з вимогами цих людей.Після цього, всі учасники події прибули в м. Суми, де невідомі у присутності ОСОБА_7 внесли в касу СОД ВАТ «ОСОБА_6 банк Аваль» залишок по його кредиту, він розписався у квитанції і банк надав листа про припинення застави будинку у зв'язку з повним погашенням боргу. Потім забрали приватного нотаріуса ОСОБА_11 і поїхали в м. Полтаву. По приїзду у м. Полтава, ОСОБА_7 залишився у машині, а один із чоловіків і нотаріус пішли в установу банку - Відділення «Каштанове» ЗАТ «ОТП ОСОБА_6» в м. Полтава. Через деякий час запросили ОСОБА_7 Оформлення кредитного договору та інших супутніх документів проводилось з працівником банку - ОСОБА_8. Всі документи вже були складені, включаючи заповнення від руки Анкети - заяви, а ОСОБА_7 лише порозписувався у документах, а приватний нотаріус завірила договір іпотеки. Після цього, працівник банку ОСОБА_8 сказала, що ще потрібно гарантію когось із друзів. ОСОБА_7 зателефонував своєму знайомому ОСОБА_3 ОСОБА_7 та ОСОБА_3 співпрацювали по роботі і у ОСОБА_7 були в наявності копії паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_3 ОСОБА_3 повідомив, що він не може бути поручителем, оскільки він сам має непогашений кредит під іпотеку квартири, у звязку з чим, не має права брати на себе додаткові зобовязання. ОСОБА_7 повідомив про це працівника банка та невідомих чоловіків, які привезли його до банку. Однак, не дивлячись на цю обставину, працівниця банку ОСОБА_8 склала договір поруки на імя ОСОБА_3 та запросила стороннього чоловіка, одного з тих, що вимагали повернення боргу, і він підписав договір поруки від імені ОСОБА_3, а ОСОБА_7 сказали, що ОСОБА_3 приїздити в м. Полтаву не потрібно. У звязку з вказаними подіями, ОСОБА_7 звернувся з заявою до правоохоронних органів, внаслідок чого, по даним фактам було порушено кримінальну справу, яка розслідується слідчими МВС м. Полтави. У цій кримінальній справі він був допитаний і дав аналогічні покази.

Суд, дослідивши доводи представника позивачів, письмові заперечення відповідача, третьої особи та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зістаттею 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як встановлено матеріалами справи, 09 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_6» та фізичною особою від імені ОСОБА_3 було укладено договір поруки №SR-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року для забезпечення кредитного договору №CNL-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП ОСОБА_6» і ОСОБА_7 (а. с. 14-15).

З долучених до позовної заяви документів встановлено, що особу ОСОБА_3 як поручителя, було встановлено на підставі паспорту громадянина України серії МН №078211, виданого Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 28.11.2001 року, на підставі чого в оскаржуваному договорі поруки було вказано місце реєстрації ОСОБА_3 за адресою: м. Харків, пр. Л. Свободи, 46 а, кв. 97. Разом з тим, зі змісту копії паспорту ОСОБА_3, доданої до позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 на момент укладення договору поруки вже не був зареєстрований за вказаною адресою ще з 28.02.2007 року, а мешкав за адресою: м. Харків, вул. Архітекторів, б. 30, кв. 209 з 16.05.2007 року.

Вказана обставина унеможливлює факт особистої присутності ОСОБА_3 з оригіналом паспорту у Відділенні «Каштанове» Закритого акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_6» в м. Полтава під час укладення договору поруки та його підписання з боку ОСОБА_3

Зазначені висновки також кореспондуються та підтверджуються поясненнями третьої особи ОСОБА_7 про те, що відомості про особу ОСОБА_3 зазначались за відсутності самого ОСОБА_3 на підставі застарілих ксерокопій його паспорту, які були в наявності у ОСОБА_7 та отримані ним внаслідок співпраці з ОСОБА_3 по роботі.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 143 ЦПК України для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Встановлення обставини справжності підпису ОСОБА_3, виконаного на оскаржуваному договорі поруки, потребують спеціальних знань, а отже повинно бути підтверджене певним засобом доказування - висновком почеркознавчої експертизи.

У звязку з цим, за клопотанням представника позивачів, ухвалою від 25.04.2017 року судом з метою повного та всебічно встановлення обставин у справі, а також для проведення експертного дослідження проведення судової почеркознавчої експертизи, встановлення дійсних обставин, було витребувано у відповідачів письмові докази, а саме оригінал договору поруки №SR-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року, складеного на імя ОСОБА_3, оригінал анкети-заяви від 27.12.2007 року з додатками, складені на імя ОСОБА_3, оригінал розписки від 09.01.2008 року про ознайомлення з нормами Сімейного кодексу України та Кримінального кодексу України, складеної на імя ОСОБА_3, оригінал заяви від 09.01.2008 року про повідомлення сімейного стану, складеної на імя ОСОБА_3, оскільки у позивачів оригінали вказаних документів відсутні.

Проте, вказана ухвала суду від 25.04.2017 року була залишена відповідачами без виконання, доказів поважності причин невиконання ухвали суду у письмових поясненнях відповідачами не надано. Посилання відповідачів на вилучення вказаних документів в рамках кримінального провадження нічим не підтверджено, копії постанов у кримінальній справі, надані суду є важкочитаємими, належним чином не завіреними, а тому їх не можна віднести до письмових доказів в розумінні належних та допустимих доказів.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про ухилення відповідачів від проведення експертизи, оскільки вважає неподання суду оригіналів документів, дослідження яких мало стати предметом почеркознавчої експертизи, безпідставним та не мотивованим.

Відповідно до статті 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи положення вищезазначеної статті, а також беручи до уваги значення судової почеркознавчої експертизи для сторін, з урахуванням встановлення судом, що відповідачі ухилились від її проведення та з урахуванням інших обставин справи, суд визнає, що договір поруки №SR-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року, укладений Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_6» від імені ОСОБА_3, останнім не підписаний.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (статті 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 2 статті 208 Цивільного кодексу України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно достатті 3 Цивільного кодексу Україниоднією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно достатті 6Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно достатті 626 Цивільного кодексу України,договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно вимог частини 2 статті 215 Цивільного кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У частині 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 13, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

У разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у звязку з невідповідністю його вимогам частин 3 і 5 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Щодо застосування строків позовної давності до позовної вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 за заявою відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частинами першою, пятою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 Цивільного кодексу України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Так, договір поруки було укладено 09 січня 2008 року, з позовом до суду позивачі в особі уповноваженого представника звернулися у квітні 2016 року, проте, з урахуванням поданої представником позивачів заяви про поновлення строку позовної давності та встановлених в судовому засіданні обставин справи, суд прийшов до висновку, що строк позовної давності не пропущений, оскільки про існування та зміст оскаржуваного договору поруки позивачі дізнались лише 12 квітня 2016 року.

Згідно статті 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57-60 ЦПК України.

Відповідно до вимог статті 58 ЦПК України, згідно з якою належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не спростовують предмета доказування.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14 при ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК України оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність та допустимість. Обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на зазначені вимоги цивільного процесуального закону представник відповідача повинен був подати докази на підтвердження вимоги про застосування строку позовної давності.

Окрім того, у даній справі суд застосовує правову позицію Верховного суду України від 16.11.2016 року по справі №6-2469цс16, яка згідно зістаттею 360-7 ЦПК Україниє обовязковою для усіх судів України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обовязку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обовязковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_3, ОСОБА_4заявлена в межах строку позовної давності, а тому заява ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про застосування такого строку задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_6», третя особа: ОСОБА_7, про визнання недійсним договору поруки підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, статтями 203, 215, 547, 638, 639 ЦК України суд,-

ВИРІШИВ:

ПозовОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_6», третя особа: ОСОБА_7, про визнання недійсним договору поруки - задовольнити.

Визнати недійсним договір поруки №SR-D01/001/2008 від 08 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_6» (код ЄДРПОУ 21685166) та ОСОБА_3, укладеним для забезпечення кредитного договору №CNL-D01/001/2008 від 09 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_6» (код ЄДРПОУ 21685166) та ОСОБА_7.

Стягнути в дольовому порядку з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_6» на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 грн. 20 коп., тобто по 275 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: