Рішення № 69100826, 20.09.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6585/17 Справа № 207/1952/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Погребняк Т.Ю. Доповідач - Деркач Н.М.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Деркач Н.М.,

суддів - Куценко Т.Р., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Попазовій Н.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 02 серпня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними договорів поруки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з даним позовом, який уточнював протягом розгляду справи, та просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором № DZHCAK13450006 від 26.03.2008 року в розмірі 18055,55 доларів США, що за курсом 23,28 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.03.2015 року складає 420333,10 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 9262,05 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 933,88 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 180,08 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 6809,52 доларів США, а також штрафу (фіксована частина) в розмірі 10,74 доларів США, штрафу (процентна складова) в розмірі 859,28 доларів США. Позивач також просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму сплаченого судового збору в розмірі 3654 грн.

В обґрунтування позовних вимог банк посилається на те, що 26 березня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DZHCAK13450006, згідно якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 14014,82 доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № DZHCAK13450006 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено окремі договори поруки. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав. Внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору у нього перед банком утворилася заборгованість, яка станом на 24 березня 2015 року становить 18055,55 доларів США і складається з заборгованості за кредитом в розмірі 9262,05 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 933,88 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 180,08 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 6809,52 доларів США, а також штрафу (фіксована частина) в розмірі 10,74 доларів США, штрафу (процентна складова) в розмірі 859,28 доларів США.

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору поруки.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зазначили, що 26.03.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено окремі договори поруки, згідно умов яких ОСОБА_3 і ОСОБА_5, кожен окремо, виступає поручителем за виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань по кредитному договору на суму 21 171,91 доларів США, в той час як реальна сума кредиту позичальника - ОСОБА_2 склала 14 014,82 доларів США, тобто поручителям був невідомий обсяг реальної відповідальності.

Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 02 серпня 2017 року у задоволенні основного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погодившись з указаним рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з апеляційною скаргою на нього, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права і невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та ухвалення в цій частині нового рішення про його задоволення позовних вимог банку.

В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду не оскаржено,тому колегією суддів відповідно до ст.303 ЦПК України не перевіряється.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 березня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитно-заставний договір № DZHCAK13450006, згідно якого ПАТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 14014,82 доларів США, який складається з частини кредиту у розмірі 13600 доларів США з метою придбання позичальником автомобілю Chevrolet Lacetti NF 2008 року випуску, частини кредиту у розмірі 136 доларів США з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, частини кредиту у розмірі 6,83 доларів США з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі, з частини кредиту у розмірі 272 доларів США з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту, а також у розмірі 6902 доларів США для сплати чергових страхових платежів, винагороди у розмірі 272 доларів США за надання фінансового інструменту, що сплачувалась в момент видачі кредиту та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 2,04 % річних від суми зарезервованих ресурсів на термін до 25.03.2015 року, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. (а.с.17-22)

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № DZHCAK13450006 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено окремі договори поруки (а.с.24, 25).

Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 20.12.2011 року в рахунок погашення заборгованості за договором № DZHCAK13450006 від 26.03.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Chevrolet Lacetti NF, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом безпосереднього продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з правом укладення договору купівлі-продажу зі зняттям з реєстраційного обліку в органах ДАІ, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. (а.с.125). Ухвалою суду від 21.03.2014 року за заявою позивача судом усунуто описку у рішенні суду та зазначено номер кузова автомобіля.

Згідно акту від 09.12.2013 року, автомобіль Chevrolet Lacetti NF, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вилучений у ОСОБА_2 представниками ПАТ КБ «ПриватБанк» для подальшої оцінки та продажу. (а.с.60)

Згідно звіту про оцінку автомобіля, що є предметом застави за вказаним вище договором від 14.02.2013 року автомобіль оцінено в 71500 грн.

Відповідно до звіту про оцінку автомобіля від 14.06.2017 року, його вартість становить 151000 грн.

Матеріалами справи та поясненнями сторін в судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що автомобіль, як предмет застави, на який звернуто стягнення, не продано.

Відповідно до інформації Територіального сервісного Центру № 1244 Регіонального сервісного Центру в Дніпропетровській області МВС України, зазначений вище автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2, арешти та заборони на відчуження відсутні (а.с.193).

Звертаючись до суду з даним позовом, Банк посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором порушив, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 24 березня 2015 року становить 18055,55 доларів США і складається з заборгованості за кредитом в розмірі 9262,05 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 933,88 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 180,08 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 6809,52 доларів США, а також штрафу (фіксована частина) в розмірі 10,74 доларів США, штрафу (процентна складова) в розмірі 859,28 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку, суд першої інстанції виходив з того, що при наявності судового рішення від 20.12.2011 року предмет застави - автомобіль відповідача ОСОБА_2, не реалізовано заставодержателем без поважних причин, при цьому заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в цілому, без урахування вартості (оцінки) вилученого предмету застави, тобто задоволення позовних вимог банку може призвести до подвійного стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2 та безпідставного і надмірного стягнення коштів зі співвідповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 2.1 кредитно-заставного договору від 26.03.2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_2, на останнього покладено обов*язок щодо своєчасного та повного погашення кредиту згідно графіку, який є додатком № 1 до договору. (а.с.16,22)

У разі порушення умов кредитного договору для ОСОБА_2 наступають наслідки, передбачені розділом 14 кредитно - заставного договору.

Відповідно до умов договорів поруки від 26.03.2008 року, укладених між банком та окремо зі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, поручителі, кожен окремо, відповідають перед кредитором за виконання зобовязання за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник. У випадку невиконання боржником зобовязань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Суд першої інстанції, установивши наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2, дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.

У зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», виходячи з наступного.

Матеріалами справи та наявними у них розрахунками банку встановлено факт невиконання боржником умов кредитно-заставного договору, у зв'язку з чим станом на 24.03.2015 року у ОСОБА_2 утворилася заборгованість по тілу кредиту у сумі 9262,05 доларів США, що за курсом НБУ від 24.03.2015 року, заявленого банком у розмірі 23,28 грн., еквівалентно 215620,52 грн.

Зазначена сума заборгованості підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_2 з кожним з поручителів окремо згідно вимог ст.554 ЦК України, правове застосування якої обґрунтовано у правовій позиції Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі № 6-745цс15, яка в силу ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

При цьому, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 933,88 доларів США, оскільки у даному разі це протирічить вимогам ч.4 ст.613 ЦК України, якою передбачено, що боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Так, матеріалами справи встановлено, що рішенням суду від 20.12.2011 року у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитно-заставним договором звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль, який згідно акту від 09.12.2013 року було передано боржником банку для подальшої реалізації. Однак, станом на теперішній час зазначений автомобіль так і не реалізований банком, що свідчить про ухилення ПАТ КБ «ПриватБанк» від реалізації предмета застави та має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов'язань, та призводить до прострочення кредитора.

Також відсутні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 180,08 доларів США з огляду на наступне.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, яка в силу ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

Як вбачається з матеріалів справи, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, у зв'язку з чим вона не підлягає стягненню з відповідачів.

Що стосується позовних вимог банку про стягнення з відповідачів пені за несвоєчасність виконання зобов'язання у сумі 6809,52 доларів США, то колегія суддів вважає за необхідне задовольнити їх частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 616 ЦК України передбачено, що якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Матеріалами справи встановлено, що кредитор не реалізацією заставного автомобіля ОСОБА_2, на який звернуто стягнення рішенням суду від 20.12.2011 року, сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, та не вжив заходів щодо їх зменшення.

У зв'язку з чим, наявні правові підстави для зменшення розміру пені з 6809,52 доларів США до 1000 доларів США, що за курсом НБУ від 24.03.2015 року, заявленого банком у розмірі 23,28 грн., еквівалентно 23280 грн.

З огляду на положення статті 549 ЦК України, згідно яких штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, з відповідачів не підлягають стягненню штрафи у сумі 10,74 долари США та 859,28 доларів США.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній ПАТ КБ «ПриватБанк» частині постановлено без додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду в оскаржуваній частині - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

На підставі ст.88 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 4358,49 грн. за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 02 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DZHCAK13450006 від 26.03.2008 року в розмірі 10262,05 доларів США, що за курсом 23,28 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.03.2015 року складає 238900,52 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 9262,05 доларів США, що еквівалентно 215620,52 грн. та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 1000 доларів США, що еквівалентно 23280 грн.

В іншій частині позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у рівних частинах у сумі 4358,49 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: Н.М.Деркач

Т.Р.Куценко

Ж.І.Максюта