Ухвала суду № 69098201, 21.09.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач:Охрімчук І.Г.

УХВАЛА

іменем України

"21" вересня 2017 р. Справа № 806/475/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

Моніча Б.С.,

за участю секретаря судового засідання Полоневич Т.Ю.,

позивача та представника Житомирської обласної державної адміністрації:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від "21" липня 2017 р. про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_3 до Житомирської обласної державної адміністрації, Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому позовних вимог просив змінити формулювання його звільнення, вказавши формулювання звільнення - 31.12.2016 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпПУ.

Позов обґрунтував тим, що розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 07.12.2015 року був призначений на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації. На кінець 2016 року ним з власної ініціативи прийнято рішення про звільнення із займаної посади через те, що він не виконував посадові обов'язки, не з'являвся на робочому місці, перебував у відпустках та лікувався, про що 14.12.2016 року роботодавцю було подано заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін. Крім того, вказав, що його звільнення було погоджено Міністерством екології та природних ресурсів України 30.12.2016 року, однак про даний факт роботодавець його не повідомив та розпорядження про звільнення не видав, хоча увесь цей період він місце роботи не відвідував, жодних посадових обов'язків не виконував. 26.01.2017 року Житомирською ОДА видано розпорядження про звільнення позивача за угодою сторін. Однак, він вважав, що його заява від 14.12.2016 року про звільнення за згодою сторін є фактично заявою про звільнення за власним бажанням (ч.1 ст.38 КЗпПУ), оскільки ініціатива розірвання трудових відносин виходила від нього і така заява подавалася лише для надання роботодавцю можливості отримати згоду Міністерства екології та природних ресурсів на його звільнення.

В подальшому, 19.06.2017 року позивач у відповідності до ст.137 Кодексу адміністративного судочинства України подав заяву про зміну позовних вимог. Згідно поданої заяви ОСОБА_3 просив визнати незаконним його звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, поновити на вказаній посаді з 27.01.2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вказав, що заяви про звільнення не подавав, а тому його звільнення здійснено без законної підстави, у зв'язку з чим він має бути поновлений на попередньому місці роботи.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду, з підстав визначених ч.1 ст. 100 КАС України.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування скарги позивач посилається на те, що під час уточнення своїх позовних вимог ним заявлялося клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яке судом було задоволено та відкрито провадження за новими позовними вимогами, однак вже після вирішення вказаного клопотання ухвалою суду від 21 липня 2017 року неправомірно залишено його позов без розгляду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2015 року ОСОБА_3 був призначений на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації (а.с.11). Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26.01.2017 року № 8-к позивач був звільнений із займаної посади із 27.01.2017 року за угодою сторін відповідно до п.3 ст.86 Закону України "Про державну службу", п.1 ст.36 КЗпПУ (а.с.10).

Позивач в обґрунтування поважності причин пропуску звернення до суду з позовом про поновлення на посаді посилався на те, що відповідач не ознайомив його із розпорядженням про його звільнення, а також вказує, що тривалий час лікувався та приймав участь в кримінальному провадженні, що перешкоджало оскаржити звільнення з роботи в установлений строк. Тому вважає, що строк звернення до суду ним пропущений з поважних причин.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк визначений ч.3 ст.99 КАС України для подачі адміністративного позову, причини пропуску строку звернення до суду визнав неповажними.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до п. 15 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

В силу вимог ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Проте, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 3 ст. 99 КАС України).

Виходячи з аналізу вказаних норм слідує, що законодавцем чітко встановлено строк звернення до суду у спорах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби у один місяць, а також передбачено, що такий строк починає свій перебіг із моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, чинним процесуальним Законом обмежено право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно правових відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

В той же час, поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Отже, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подав позовну заяву до Житомирського окружного адміністративного суду 13.02.2017 року, що підтверджується штемпелем канцелярії суду.

Разом з тим, як вже зазначалося, в цій позовній заяві позивач просив змінити формулювання його звільнення, при цьому до адміністративного позову додав копію розпорядження голови Житомирської ОДА від 26.01.2017 року № 8-к про звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації (а.с.10).

В подальшому позивач, до початку розгляду справи по суті - 19.06.2017 року подав до суду заяву про зміну повних вимог, а саме: просив визнати незаконним його звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, поновити на вказаній посаді з 27.01.2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За приписами Кодексу адміністративного судочинства України сторони в адміністративному процесів наділені певним колом процесуальних прав.

Зокрема, ч. 1 ст.51, ч.1 ст.137 КАС України визначено, що Позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

Реалізація таких прав кореспондується з дотриманням позивачем певних обов'язків. Зокрема, такі наміри позивач має викласти в заяві, яка повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв, а також із такими вимогами позивач повинен звернутися в межах строків звернення до суду.

Таким чином, доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Судова колегія вважає, що звернення позивача до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку 19.06.2017 року, шляхом зміни позовних вимог, не може вважатись, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку.

Крім того вимоги позивача змінені до початку розгляду справи по суті і були прийняті судом, так як в матеріалах справи відсутні відомості про те, що така заява не прийнята.

Аналіз положень статті 51, ч.1 ст. 137 КАС України дає право стверджувати, що позивач розпоряджається своїми правами відносно предмета або підстав позову на власний розсуд, і це право обмежено певними стадійними вимогами.

Водночас, прийняття судом зміни і предмету і підстав позову у даній справі відбулось до судового розгляду. Таким чином, досить тривалий термін розгляду справи (з 13 лютого 2017 року) з певними порушеннями норм процесуального права (в тому числі і з боку суду) сприяв помилковому розумінню позивачем правильності обраного ним способу захисту порушених прав, що призвело до пропуску строку звернення до суду в даній справі.

Крім того позивач з самого початку не погоджувався з правильністю прийнятого відповідачем розпорядження про звільнення і звернувся до суду в строк визначений законом.

В свою чергу, суд першої інстанції розглядаючи справу про поновлення на роботі дійшов висновку, що зазначені обставини не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку звернення позивача до суду з вказаним позовом, не зважаючи на роль самого суду у пропуску цього строку.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (Суд). Так, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45).

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

У справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є також невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом першої інстанції розгляд справи по суті не здійснювався, апеляційна скарга підлягає задоволенню із скасуванням ухвали суду першої інстанції та направленням справи для розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 199, 204-206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від "21" липня 2017 р. скасувати і направити справу 806/475/17 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

Б.С. Моніч

Повний текст ухвали виготовлено 25.09.2017 року.