Рішення № 6909691, 02.12.2009, Господарський суд Чернігівської області

02.12.09

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів тел. 77-44-62

проспект Миру, 20

Іменем України

РІШЕННЯ

”01” грудня 2009 року справа № 11/176

Позивач: Фізична особа підприємець ОСОБА_1

АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю „Ваганичі”

15130, Чернігівська область, Городнянський район, с. Ваганичі, вул. Кооперативна, 2

Про стягнення 54087,64 грн. заборгованості

Суддя Ю.М. Бобров

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН :

Від Позивача: ОСОБА_1 особисто.

Від Відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 м. Чернігів подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваганичі” с. Ваганичі Городянського району про стягнення 54087,64 грн. заборгованості, в тому числі основного боргу в сумі 42000,00 грн., штрафу в сумі 5614,19 грн., інфляційних в сумі 2273,45 грн. та відсотків за користування чужими коштами в розмірі 4200,00 грн.

У позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 9 від 18.12.08 не здійснив оплату за поставлений товар.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві.

Відповідач відзиву на позов або письмових пояснень щодо суті спору суду не надав, у призначене судове засідання представника не направив, причина неявки невідома. Про час і місце розгляду справи відповідача було повідомлено належним чином.

На день прийняття рішення, заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає, що незявлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору за наявними у справі матеріалами і без участі представника відповідача.

Позивач проти розгляду спору по суті без участі представника відповідача не заперечує.

Розглянувши подані матеріали, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та ТОВ „Ваганичі” (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 9 від 18.12.08 (далі Договір), відповідно до умов якого Продавець зобовязався продати, а Покупець зобовязався купити міні-трактор чотириколісний DF -250 вартістю 35700,00 грн. та відвал вартістю 6300,00 грн., всього на загальну суму 42000,00 грн. (п.1 Договору).

Пунктом 4 Договору сторони передбачили, що оплата вартості товарів проводиться з розстрочкою платежу в строк до 15 березня 2009 р.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобовязання за Договором, а саме, передав відповідачу товар на суму 42000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000547 від 18.12.08, підписаною обома сторонами, та довіреністю на отримання товару № 275865 від 18.12.08, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідач, в порушення вимог Договору, оплату за поставлений товар не здійснив.Таким чином, заборгованість відповідача станом на день розгляду справи становить 42000,00 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що надані позивачем письмові докази доводять ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідач доказів своєчасної оплати поставленого товару, як і доказів, які б спростовували викладені обставини, суду не надав.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 42000,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобовязань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобовязання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобовязання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Позивач в позовній заяві заявив вимоги про стягнення з відповідача штрафу за порушення строків оплати за період з 16.03.09 по 18.11.09 в сумі 5614,19 грн.

Відповідно до п. 5 Договору за прострочку платежів Покупець сплачує Продавцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення за увесь період користування чужими коштами.

Суд вважає, що за своєю правовою природою заявлений до стягнення позивачем штраф в розмірі 5614,19 грн. є пенею.

З розрахунку позивача вбачається, що позивачем визначений значно збільшений період нарахування пені ніж встановлений ст. 232 ГК України.

Враховуючи дані норми Господарського кодексу України пеня, яка підлягає стягненню з відповідача, за розрахунком суду становить 4755,78 грн. за період з 16.03.09 по 14.09.09, в решті позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 858,41 грн. слід відмовити.

Крім того, враховуючи, що сума основного боргу за Договором не була своєчасно сплачена відповідачем, відповідно до поданого розрахунку, позивачем нараховано відповідачу за березень 2009 р. - жовтень 2009 р. інфляційні в сумі 2273,45 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що позивачем прострочено виконання грошового зобовязання, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних підлягають задоволенню в повній сумі.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 % за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4200,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом та іншим актом цивільного законодавства.

В п. 5 Договору сторони погодили, що Покупець зобовязаний сплатити 10 % річних від простроченої суми.

Беручи до уваги те, що відповідач отримував від позивача товар для його подальшої реалізації з метою отримання прибутку, і не розрахувався з позивачем за отриманий товар, можна стверджувати, що відповідач дійсно користувався чужими грошовими коштами.

Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 4200,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 53229,23 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваганичі” (15130, Чернігівська область, Городнянський район, с. Ваганичі, вул. Кооперативна, 2, р/р 2600827758 в ЧОД ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 380805, код ЄДРПОУ 33141669) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 в „Полікомбанк” м. Чернігів, МФО 353100, код НОМЕР_2) 53229,23 грн. заборгованості , в тому числі основного боргу в сумі 42000,00 грн., пені в сумі 4755,78 грн., інфляційних в сумі 2273,45 грн. та процентів за користування чужими коштами в розмірі 4200,00 грн.; 532,29 грн. на відшкодування витрат по сплаті держмита та 232,25 грн. на відшкодування витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду у судах.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні 01.12.09, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою позивача, оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення підписано 02.12.09.

Суддя Ю.М. Бобров