Окрема думка судді № 69092912, 20.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Справа № 904/10359/16

ОКРЕМА ДУМКА

(в порядку ст. 47 ГПК України)

судді Вищого господарського суду України Полякова Б.М.

на постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2017 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 904/10359/16

20.09.2017 Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Поляков Б.М. - головуючий, Коваленко В.М., Короткевич О.Є., винесено постанову у справі № 904/10359/16, якою рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2016 року заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (далі - прокурор, позивач) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-клуб" (далі - ТОВ "Ренессанс-клуб", відповідач) про витребування майна, а саме нежитлового приміщення № 28, що розташоване за адресою: вул. Іларіонівська, 29, м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 58258712101, далі - спірне майно). Позовна заява прокурора мотивована тим, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв'язку з чим останнє підлягає поверненню від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017, позовні вимоги прокуратури задоволено; від відповідача витребувано на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради спірне майно.

Постановою від 20.09.2017 Вищий господарський суд України вказані судові рішення залишив без змін, погоджуючись з позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для витребування спірного майна на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Мною, Поляковим Б.М., при винесені постанови від 20.09.2017 висловлено окрему думку, суть якої полягає у наступному.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України регламентовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отож під час розгляду спору по суті, господарські суди зобов'язані з метою забезпечення принципів рівності та змагальності господарського судочинства, визначених ст. ст. 42, 43, 44 ГПК України, приймати рішення за результатами обговорення усіх обставин справи.

За приписами норм ст. 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відхилення аргументів сторін щодо суті спору, порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є підставами для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

При цьому слід зазначити, що відповідач, як власник спірного майна в обґрунтування своєї правової позиції, у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі посилається на рішення Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28.03.2012, що було подано останнім до господарського суду й міститься в матеріалах справи. Такі обставини справи, на думку ТОВ "Ренессанс-клуб", спростовують висновки щодо вибуття спірного майна поза волею власника, відтак мають вирішальне значення.

Як вбачається, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, не дали жодної правової оцінки рішенню Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28.03.2012 на якому ґрунтується правова позиція відповідача. Натомість оскаржувані судові рішення обґрунтовані виключно обставинами та фактами, які були встановлені в межах справи № 38/5005/6636/2012 про банкрутство боржника.

При цьому порушення процесуальних прав ТОВ "Ренессанс-клуб", регламентованих ст. ст. 42, 43, 47 ГПК України, може свідчити про порушення судами основоположного права відповідача на власність, визначеного ст. 1 Протоколу від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з чим, зазначене вказує на неповноту судового дослідження та упередженість судових актів, винесених в межах цієї справи.

Як вбачається, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 передано з балансу комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради (далі - КЖЕП "Лівобережжя", боржник) на баланс комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об'єкти нерухомого майна.

Однак, вказане рішення виконано не було, відповідно спірне майно лишилося на балансі КЖЕП "Лівобережжя".

Ці обставини стали правовою підставою для винесення в подальшому Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська вироку від 22.04.2016 у справі № 201/17998/15-к щодо визнання голови ліквідаційної комісії боржника ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (умисне невиконання судового рішення службовою особою).

У зв'язку зі збитковістю і неможливістю продовження подальшої діяльності комунальних підприємств міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 40/14 від 29.07.2011, вирішено припинити юридичні особи, у тому числі КЖЕП "Лівобережжя", шляхом ліквідації.

На виконання рішення про ліквідацію КЖЕП "Лівобережжя" було складено проміжний ліквідаційний баланс, відповідно до якого в актив боржника увійшло все нерухоме майно, що знаходилося на той час на балансі боржника, у тому числі й об'єкт спірного майна.

Не зважаючи на ці обставини та на невиконання боржником з березня 2011 року обов'язку по передачі майна, рішенням сесії Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28.03.2012 затверджено проміжний ліквідаційний баланс КЖЕП "Лівобережжя".

Слід зауважити, що цим рішенням власник спірного майна - Дніпропетровська міська рада, беззаперечно констатував свою обізнаність стосовно того, що спірне майно, яке увійшло до проміжного ліквідаційного балансу, буде відчужене в ліквідаційній процедурі, а кошти від його продажу підуть на погашення вимог кредиторів. У зв'язку з чим, саме з моменту затвердження проміжного ліквідаційного балансу, спірне майно правомірно знаходилося на балансі боржника та реалізоване для задоволення вимог кредиторів, що підтверджується волею власника майна.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2012 порушено провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство). Постановою від 14.08.2012 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та інше.

Ухвалою від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство боржника визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси об'єктів нерухомості комунальної власності та його продажу з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торів та укладені за їх наслідками договори купівлі-продажу майна боржника.

Тобто, зазначеним судовим актом встановлено факт незаконного вибуття спірного майна з володіння територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради.

Як вбачається, під час розгляду справи про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" вказане рішення власника майна боржника не було предметом дослідження судів. Відповідно в ухвалі від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 взагалі не дана оцінка вищезазначеному рішенню Дніпропетровської міської ради про затвердження проміжного ліквідаційного балансу боржника..

У зв'язку з чим висновки, до яких прийшли суди в межах справи № 38/5005/6636/2012, не можуть мати правовстановлюючу силу для спірних правовідносин в розумінні ст. 35 ГПК України, оскільки зазначені судові акти приймалися без урахування відповідних рішень міської ради та, відповідно, не стосувалися обставин витребування майна у набувача, що регулюється виключно нормами цивільного законодавства.

Варто зауважити, що системний аналіз ст. ст. 136, 137 Господарського кодексу України дає підстави дійти обґрунтованого висновку, стосовно того, що спірне майно могло бути передано боржнику, виключно на праві господарського відання, оскільки боржник є комерційним підприємством, тоді як майно закріплюється на праві оперативного управління виключно для здійснення некомерційної господарської діяльності.

Тому рішення міської ради про затвердження проміжного ліквідаційного балансу боржника підлягає дослідженню у справі про витребування спірного майна у його набувача, оскільки це впливає, зокрема на визначення суб'єкта віндикації.

Судами попередніх інстанцій не враховано й того, що боржник був визнаний банкрутом та згідно з ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження й виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.

Тобто, визнання боржника банкрутом має наслідком певні правові обмеження для власника, зокрема щодо його повноваження в частині управління та розпорядження майном боржника переходять до ліквідатора.

У зв'язку з чим, право звернення з віндикаційним позовом до третіх осіб, у тому числі з підстав визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, належить виключно ліквідатору боржника, а витребуване майно на підставі ст. 388 ЦК України - поверненню до ліквідаційної маси боржника.

Відтак, судам попередніх інстанцій слід було проаналізувати питання підсудності спору про витребування майна боржника з огляду на приписи п. 7 ч. 1 ст. 12 та ч. 9 ст. 16 ГПК України та позицію Верховного Суду України (постанова від 02.12.2015 у справі № 911/4212/14) щодо підвідомчості спорів за участю боржника.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, волевиявлення власника спірного майна на його відчуження є принциповою обставиною у справі про витребування майна за віндикаційним позовом на підставі ст. 388 ЦК України.

Застосовуючи норми ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій не дана правова оцінка тому, що рішенням про затвердження ліквідаційного балансу боржника міська рада опосередковано вказала на свою волю щодо включення спірного майна до складу ліквідаційної маси.

Отже, судами не враховано, що вказане може свідчити про правомірне відчуження спірного майна.

Слід зазначити, що ч. 2 ст. 388 ЦК України передбачає, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Спірне майно, яке є предметом спору у цій справі, реалізовано в процедурі банкрутства безпосередньо на виконання постанови господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 38/5005/6636/2012, оскільки продаж майна боржника в ліквідаційній процедурі здійснюється виключно на виконання судового акту (постанови), що має на меті задоволення грошових вимог кредиторів.

Крім того, судами не досліджено обставин щодо строку позовної давності у цій справі. Так, згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки.

У свою чергу статтею 268 ЦК України встановлено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, серед яких відсутні вимоги щодо витребування майна власником (віндикація).

Як вбачається, рішенням від 02.03.2011 міська рада зобов'язала КЖЕП "Лівобережжя" передати зі свого балансу на баланс іншого комунального підприємства об'єкти нерухомості, а п. 3 відповідного рішення передбачила, що попереднім балансоутримувачам у чотирьохмісячний термін з дати прийняття цього рішення необхідність оформити передачу об'єктів нерухомого майна та ввести відповідні зміни до бухгалтерського обліку.

Крім того, Дніпропетровська міська рада, як власник спірного майна, реалізувала своє право витребування останнього ще у 2011 році, коли звернулася до суду про зобов'язання боржника вчинити дії по передачі об'єктів нерухомості на баланс іншого комунального підприємства, за наслідками чого було прийнято відповідне судове рішення від 21.11.2011 у справі № 15/5005/15549/2011.

Втім місцевим господарським судом, у порушення вимог ст. 47, 43 ГПК України, рішенню міської ради від 28.03.2012 не дана відповідна правова оцінка, у зв'язку з чим висновок суду щодо наявності правових підстав для витребування від ТОВ "Ренессанс-клуб" на користь територіальної громади спірного майна є передчасним. Суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув та їх не виправив.

У зв'язку з чим, суди в порушення вимог ст. 47, 43 ГПК України передчасно застосували до спірних правовідносин приписи ст. 388 ЦК України й залишили поза увагою строки позовної давності у цій справі.

Вищевказана правова позиція, яка є протилежною з тією, що викладена в постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2017 у даній справі та стосується відчуження майна боржника в межах ліквідаційної процедури за наявності волі його власника - Дніпропетровської міської ради, вже була висловлена в іншій постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017 у справі № 904/10338/16 з подібними правовідносинами. Вказане свідчить про різне застосування судом касаційної інстанції положень статті 388 ЦК України у подібних правовідносинах.

На підставі наведеного вище вважаю, що касаційна скарга ТОВ "Ренессанс-клуб" підлягала задоволенню, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 скасуванню, а справа № 904/10359/16 направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

суддя Вищого

господарського суду України Б.М. Поляков