Ухвала суду № 69092785, 21.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/1542/17-ц Головуючий у 1- й інстанції - Супрун Г.Б.

Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М

№ 22-ц/796/8175/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Усика Г.І.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_6, Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, пені, інфляційних втрат та упущеної вигоди,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_6 та Компанія «Стокман Інтерхолд С.А.» звернулись до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_9, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили стягнути з відповідачів в солідарному порядку на підставі ст. 536 ЦК України проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 07.12.2007 року по 16.03.2017 року в розмірі 17 557 083,25 доларів США, на підставі ст. 625 ЦК України просили стягнути з відповідачів 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 07.12.2007 року по 16.03.2017 року в розмірі 4 466 130,40 доларів США, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 07.12.2007 року по 16.03.2017 року в розмірі 35 114 166,50 доларів США, інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по березень 2017 року в розмірі 518 960 895,18 грн., 3% річних за період з 19.11.2014 року по 16.03.2017 року в розмірі 52 148 932,21 грн., в порядку ст. 22 ЦК України просили стягнути упущену вигоду за період з грудня 2014 року по лютий 2017 року включно у розмірі 371 161 841,61 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що відповідачами не виконується зобов'язання, яке підтверджено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.11.2014 року, розмір якого складає 748 205 985,02 грн.( еквівалентно 16 000 000 доларів США), цими грошима відповідачі користуються, а рішення суду не виконують, чим порушують майнові права позивачів.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.02.2017 року цивільну справу №758/1542/17 за позовом ОСОБА_6, Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_3, ОСОБА_10 про стягнення грошових коштів об'єднано в одне провадження зі справою №758/4267/16-ц за позовом ОСОБА_6, Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_3, ОСОБА_10 про стягнення грошових коштів, яка перебувала в провадженні цього ж суду з квітня 2016 року.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_6, Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, 3% річних за прострочення виконання зобов»язання, пені, інфляційних втрат та упущеної вигоди задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по березень 2017 року в розмірі 518 960 895,18 грн.; 3% річних за період з 19.11.2014 року по 16.03.2017 року у розмірі 52 148 932,21 грн., а всього стягнуто 571 109 827,39 грн..

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» в порядку ст. 22 ЦК України упущену вигоду за період з грудня 2014 року по лютий 2017 року включно в розмірі 302 562 201,06 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» судовий збір в розмірі по 4000,00 грн. з кожного.

Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 14 червня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 про роз'яснення рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 травня 2017 року.

В апеляційній скарзі представник відповідача Філіпенка ОСОБА_4 ОСОБА_5 просив рішення Подільського районного суду м.Києва від 08 травня 2017 року скасувати в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат за період з грудня 2014 року по березень 2017 року в розмірі 518 960 895,18 грн., 3 % річних за період з 19.11.2014 року по 16.03.2017 року у розмірі 52 148 932,22 грн. та упущеної вигоди за період з грудня 2014 року по лютий 2017 року включно в розмірі 302 562 201,06 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову позивачам у задоволенні цих позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог є незаконним, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення постановлено судом з порушенням норм матеріального права. Так, у суду були відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін положень ст. 625 ЦК України, так як між сторонами склались деліктні, а не договірні правовідносини. Судом також не враховано доводів представників відповідачів про те, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають. Рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність. Помилковою є думка суду першої інстанції про правомірність вимог позивачів в частині стягнення з відповідачів на їх користь 3 % річних та упущеної вигоди. Застосовуючи реституцію у справі № 752/15859/14-ц, Голосіївський районний суд м.Києва, у зв'язку з неможливістю повернення частки ОСОБА_6 у інвестиційних проектах у розмірі 10 %, присудив відповідачам відшкодувати ОСОБА_6 збитки у подвійному розмірі та вартість цієї частки. Положення ч.2 ст.230 ЦК України, на підставі якої Угоду акціонерів судом було визнано недійсною, інших правових наслідків не передбачають. А тому посилання позивачів на те, що недійсність Угоди акціонерів додатково є підставою для стягнення з відповідачі на їх користь 3 % річних та упущеної вигоди є безпідставними. Недоведеними є позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивачів упущеної вигоди, так як позивачі не надали суду доказів того, що вони гарантовано отримали б відповідну вигоду у разі, якщо б їх право не було порушено відповідачами. Посилання суду першої інстанції в рішенні на теоретичну можливість розміщення позивачами грошових коштів, що могли бути отримані ними від відповідачів за рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 19.11.2014 року на депозитному рахунку в АБ «Південний» та отримання ними доходу від таких дій, є припущенням. На присуджену судом грошову суму, в яку вже входять збитки, і яка несплачена відповідачами, не можуть додатково нараховуватись збитки, в тому числі - упущена вигода. Розраховуючи упущену вигоду за період з 01.01.2015 року, суд не врахував, що рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 19.11.2014 року вступило в законну силу лише 28.09.2015 року. Зазначає також про помилковість висновку суду першої інстанції щодо порушення відповідачами прав компанії «Стокман Інтерхолд С.А.», так як вказана компанія не є стороною Угоди акціонерів, яка визнана недійсною, деліктні правовідносини цієї компанії з відповідачами також відсутні, а тому її права не порушені. Крім того, представник відповідача послався в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції права відповідачів на справедливий судовий розгляд та права мирно володіти майном, що гарантується ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції. Зазначив, що у даному випадку суд першої інстанції застосував закон, а саме: ст.ст. 22, 216 та 625 ЦК України, а також ст. 60 ЦПК України таким чином, що це свідчить або про те, що суд припустився явної помилки, або що суд ухвалив свавільне рішення у даній справі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_16 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_15 в судовому засіданні також повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивачів ОСОБА_6 та Компанії «Стокман ІнтерхолдС.А.» ОСОБА_13 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_14 до ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» про стягнення грошових коштів відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_14, ОСОБА_3, ОСОБА_9, третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог Ленстон Холдінг ІНК про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів задоволено частково.

Визнано недійсною повністю з моменту укладення угоду акціонерів від 06 грудня 2007 року між ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_9.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.», як солідарних стягувачів, грошові кошти в розмірі 748 205 985,02 грн..

Вказаним рішенням також було встановлено, що 06 грудня 2007 року між ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було укладено Угоду акціонерів, яка охоплювала, згідно її тексту, всі існуючі бізнес-напрями та проекти спільно організованого та керованого бізнесу, який в Угоді акціонерів іменується холдингом.

Також встановлено, що, відповідно до пунктів 2, 3, 4 та 5 Угоди акціонерів та попередніх усних домовленостей між інвесторами, умовою зменшення частки ОСОБА_6 стало погодження того, що «ОСОБА_3 та ОСОБА_9 компенсують грошовими коштами на користь ОСОБА_6 10% понесених Холдингом витрат та вкладень на некапіталізовані проекти у 2005-2006 роках, профінансованих за рахунок коштів (перетоків) «Вік Ойл» та відсотки за ними станом на 1 січня 2007 року», а також, що ОСОБА_3 та ОСОБА_9 здійснять додаткове фінансування інвестиційних проектів з метою проведення перерозподілу часток інвесторів.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року залишено без змін.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 17 557 083,25 доларів США, 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 4 466 130,4 доларів США, пені в розмірі 35 114 166,5 доларів США, інфляційних втрат в розмірі 518 960 895,18 грн., 3% річних в розмірі 52 148 932,21 грн., упущеної вигоди в розмірі 371 161 841,61 грн., а всього 57 137 380,15 доларів США та 942 271 669,00 грн., позивачі ОСОБА_6, Компанія «Стокман Інтерхолд С.А.» посилалися на положення ст. ст. 22, 549, 611, 625, 1214 ЦК України, зазначаючи, що відповідачі набули та користувалися грошовими коштами позивачів без наявності на те правових підстав, а саме на підставі визнаної недійсною угоди, а рішення суду про повернення цих коштів не виконали до цього часу, таким чином, закон надає право вимагати стягнення з останніх відсотків за користування чужими коштами, відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання, пені, інфляційних втрат та упущеної вигоди.

Задовольняючи позовні вимоги частково та, стягуючи солідарно з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_9 інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по березень 2017 року в розмірі 518 960 895,18 грн., три відсотки річних за період з 19 листопада 2014 року по 16 березня 2017 року у розмірі 52 148 932,21 грн., упущену вигоду за період з грудня 2014 року по лютий 2017 року в розмірі 302 562 210,06 грн., суд першої інстанції виходив з того, що за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року у відповідачів виникло грошове зобов'язання по сплаті коштів на користь позивачів, а тому, враховуючи, що рішення не виконано та визначені ним суми не погашені, наявні передбачені цивільним законодавством підстави для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Крім того, оскільки матеріалами справи підтверджувалося, що у позивачів була реальна можливість внести присуджені до стягнення за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року кошти на депозит та отримати нараховані на них відсотки, проте вчинення таких дій було унеможливлене тривалим невиконанням цього рішення суду, відповідачі повинні відшкодувати позивачу ОСОБА_6 упущену вигоду, в порядку ст. 22 ЦК України.

Позивачі ОСОБА_6 і Компанія «Стокман Інтерхолд С.А.» рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2017 року не оскаржують, а тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду лише в межах доводів апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, інфляційних втрат та упущеної вигоди, вважає ці висновки такими, що відповідають наявним в матеріалах справи доказам та положенням закону, а доводи апеляційної скарги їх правильність не спростовують, з огляду на наступне.

Так, частина 1 статті 509 ЦК України встановила, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи зі змісту даної статті, грошовим є зобов'язання, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь іншої дію, що зводиться до проведення фінансової операції та яку можна оцінити в грошовому виразі.

З'ясовуючи правову природу зобов'язання, яке існувало між ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_6, варто виходити з того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_9 були зобов'язані компенсувати грошовими коштами на користь ОСОБА_6 пропорційний відступленій ним частці обсяг понесених Холдингом витрат та вкладень, тобто, їх права і обов'язки зводилися до фінансової операції, що може бути визначена в грошовому виразі.

Вказане підтверджується також тим, що при застосуванні наслідків недійсності Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року судом було визначено частку ОСОБА_6 в спільному бізнесі, яка підлягала компенсації за рахунок відповідачів, у грошовій сумі, та застосовано реституцію шляхом стягнення цієї суми, тобто шляхом виконання зобов'язання в грошовому виразі.

За таких обставин, враховуючи правову природу правовідносин, які виникли між ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_6, а також приймаючи до уваги, що обсяг їх зобов'язань може бути оцінений в грошовому виразі та ґрунтувався на проведені взаємних фінансовий операцій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до ухвалення рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року між сторонами існувало зобов'язання грошового характеру.

В частині 2 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року, яке набрало законної сили, було солідарно стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.», як солідарних стягувачів, грошові кошти в розмірі 748 205 985,02 грн..

Таким чином, на підставі вказаного рішення між сторонами виникло зобов'язання, правова природа якого також зводиться до виплати грошових коштів, оскільки ним було визначено та закріплено обов'язок ОСОБА_3 і ОСОБА_9 сплатити певні суми на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.», а останні отримали право вимагати від боржників такої сплати.

За таких обставин, виходячи з природи існуючих між сторонами правовідносин, враховуючи, що за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року між позивачами та відповідачами виникло нове зобов'язання, яким чітко визначено обсяг їх взаємних прав та обов'язків, а суть такого зобов'язання зводиться до стягнення коштів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дане зобов'язання варто вважати грошовим.

Розмір вказаного грошового зобов'язання визначений рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року та становить 748 205 985,02 грн., таким чином, саме вказану суму зобов'язані були сплатити на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.», через яку останній здійснював свою інвестиційну діяльність, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_9.

Стаття 625 ЦК України встановила, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року наразі не виконано, визначена ним сума відповідачами не сплачена, що свідчить про невиконання ОСОБА_3 та ОСОБА_9 свого грошового зобов'язання перед позивачами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в силу положень ст. 625 ЦК України з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» підлягають стягненню інфляційні втрати та три відсотки річних.

З поданого позивачами розрахунку вбачається, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по березень 2017 року склали 518 960 895,18 грн., а три відсотки річних за період з 19 листопада 2014 року по 16 березня 2017 року склали 52 148 932,21 грн..

Належних та допустимих доказів того, що вказаний розмір інфляційних втрат та трьох відсотків річних розрахований невірно або має менший розмір, ніж зазначено в розрахунку, відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_9 не було надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, оскільки факт невиконання відповідачами грошового зобов'язання на суму 748 205 985,02 грн. достовірно встановлено, а ст. 625 ЦК України прямо закріпила обов'язок боржника сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» інфляційних втрат в розмірі 518 960 895,18 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 52 148 932,21 грн..

За змістом ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, під упущеною вигодою варто розуміти не будь-які абстрактні доходи, які теоретично могла б отримати особа, а підтверджені об'єктивними розрахунками суми, які могли бути отримані при вчиненні конкретно визначених дій із залученням втрачених через неправомірні дії інших осіб коштів.

З наявного у справі листа Акціонерного банку «Південний» від 27 листопада 2014 року вбачається, що Банк пропонував ОСОБА_6 розмістити належні йому грошові кошти на депозитному рахунку під процентну ставку 16-18% річних в гривні. В ході розгляду справи було достовірно встановлено, що право ОСОБА_6 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» на отримання належних їм грошових коштів було порушено, ухвалене на їх користь рішення суду про стягнення цих коштів до цього часу не виконано. З встановленого вбачається, що позивачі були позбавлені можливості розпорядитися вказаними сумами на власний розсуд, зокрема, і шляхом розміщення їх на депозитному рахунку з метою отримання прибутку, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що грошові кошти в розмірі 302 562 201,06 грн., які могли б бути отримані позивачами як відсотки за депозитом при укладенні договору з Акціонерним банком «Південний», є упущеною вигодою та підлягають стягненню з відповідачів в порядку ст. 22 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що інфляційні втрати та три відсотки річних не підлягають нарахуванню на суму боргу в розмірі 748 205 985,02 грн., оскільки вона включає в себе також і суму збитків, нарахованих, виходячи з деліктних правовідносин сторін, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, грошові зобов'язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.

За своєю правовою природою зобов'язання є правовідношенням, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 ст. 509 ЦК України визначає, що зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 входить до розділу I«Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Оцінений в грошовому еквіваленті розмір зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_9 перед ОСОБА_6 та Компанією «Стокман Інтерхолд С.А.» складає 748 205 985,02 грн. та визначений за рішенням суду. При цьому, виходячи із правової природи судового рішення про стягнення коштів, праву позивачів вимагати сплати цих сум кореспондується обов'язок відповідачів здійснити відповідне погашення, а тому, таке зобов'язання є грошовим.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання виникають наслідки, передбачені цієї статтею.

За таких обставин, наявні правові підстави для нарахування на суму боргу в розмірі 748 205 985,02 грн. інфляційних втрат та трьох відсотків річних, так як у зв'язку тривалою невиплатою відповідачами вказаної суми, має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічної правової позиції притримується також Верховний Суд України, виклавши її в постановах у справі № 6-2168цс15 від 30 березня 2016 року та № 6-1946цс15 від 06 липня 2016 року.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що практика Верховного Суду України у даних справах не підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі у зв'язку з відмінністю їх фактичних обставин, оскільки при вирішенні вказаних спорів Верховний Суд України застосовував норми права в частині, що стосується виникнення грошового зобов'язання на підставі вже існуючого рішення суду про стягнення коштів, без надання оцінки та врахування підстав ухвалення такого рішення.

Безпідставним є твердження апеляційної скарги про те, що подання позовної заяви про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних фактично є повторним позовом про застосування юридичних наслідків недійсності Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року, так як стягнення передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а не спрямоване на відшкодування збитків чи приведення сторін у попередній стан, яке має місце при застосуванні наслідків недійсності правочину.

Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідачів грошові кошти в розмірі 302 562 201,06 грн. в якості упущеної вигоди, так як позивачами не було доведено існування реальності наміру розмістити грошові кошти на депозитному рахунку в Акціонерному банку «Південний», колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Так, заявляючи вимогу про відшкодування неодержаних доходів, необхідно встановити реальність можливості отримати вказані доходи, у разі, якщо б відповідач належним чином виконав покладене на нього зобов'язання по сплаті коштів.

При цьому, оскільки упущена вигода є доходом, який міг би бути, проте не був отриманий, довести за допомогою належних та допустимих доказів подію, яка лише могла настати в майбутньому, є неможливим, а тому, для обґрунтування можливості отримати таку упущену вигоду необхідно з'ясовувати реальність наміру спрямувати певні кошти на отримання доходу та наявність підстави вважати, що зазначена позивачем сума прибутку дійсно могла бути отримана.

Листом Акціонерного банку «Південний» від 27 листопада 2014 року було запропоновано ОСОБА_6 розмістити грошові кошти в Банку на депозит під процентну ставку 16-18% річних в гривні, що дає можливість встановити конкретний розмір прибутку, який міг бути отриманий позивачем у випадку виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_9 свого зобов'язання по сплаті коштів в розмірі 748 205 985,02 грн. та внесення цих сум на депозит.

Враховуючи, що за змістом ст. 319 ЦК України власник здійснює право власності на власний розсуд, так як ОСОБА_6 в позовній заяві наполягає на тому, що мав намір внести отримані на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року грошові кошти на депозитний рахунок в Акціонерному банку «Південний», для чого і звертався до Банку за інформацією про можливі умови укладення депозитного договору, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіддю АБ «Південний», колегія суддів вважає, що реальність наміру позивача на вчинення відповідної фінансової операції та реальність отримання прибутку від неї за період з грудня 2014 року по лютий 2017 року в розмірі 302 562 210,06 грн. належним чином підтверджені.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що заявлена до стягнення як упущена вигода сума коштів в розмірі 302 562 210,06 грн. є невірно розрахованою, так як рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року набрало законної сили в вересні 2015 року, а розрахунок вчинено за період з грудня 2014 року, з огляду на таке.

Так, наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивачів грошових коштів у розмірі 748 205 985,02 грн. була встановлена рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року.

Таким чином, з моменту ухвалення рішення судом першої інстанції відповідачам було відомо про обсяг свого зобов'язання та підстави його виникнення, а тому вони повинні були виконати таке зобов'язання в повному обсязі, проте відповідних дій не вчинили, що призвело до заподіяння збитків у вигляді упущеної вигоди позивачу ОСОБА_6.

Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив як солідарного стягувача у справі Компанію «Стокман Інтерхолд С.А.», оскільки в матеріалах відсутні будь-які докази здійснення ОСОБА_6 своєї інвестиційної діяльності через дану компанію та порушення відповідачами її прав чи інтересів, колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_9 перед Компанією «Стокман Інтерхолд С.А.» були закріплені рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року, яке набрало законної сили.

Саме вказаним рішенням було встановлено, що Компанія «Стокман Інтерхолд С.А.» має статус солідарного стягувача за зобов'язанням ОСОБА_3 та ОСОБА_9 щодо сплати на користь позивачів грошових коштів в розмірі 748 205 985,02 грн..

З урахуванням того, що предметом даного спору є застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення, стягувачем за яким є Компанія «Стокман Інтерхолд С.А.», колегія суддів вважає, що допущені відповідачами порушення стосуються прав Компанії, так як нею не було отримано кошти за рішенням суду.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу, що в рамках розгляду вказаної справи у суду відсутні підстави повторно перевіряти питання щодо того, чи стосувалася Угода акціонерів від 06 грудня 2007 року прав та інтересів позивача Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.», так як вказана обставина не стосується предмету доказування у справі, оскільки при вирішенні питання про застосування ст. 625 ЦК України правове значення має встановлення факту прострочення виконання грошового зобов'язання, а при застосуванні ст. 22 ЦК України - причинний зв'язок між понесеними позивачами збитками та неправомірними діями відповідачів.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: