Рішення № 6909235, 27.11.2009, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" листопада 2009 р.Справа № 21/1910 За позовом Державного підприємства "Хмельницьке" с. Лісові Гринівці Хмельницького району до Лісовогринівецької сільської ради с. Лісові Гринівці Хмельницького району

про визнання права постійного користування земельними ділянками загальноюплощею 21,9524 га

про стягнення збитків в розмірі 20000,00 грн.

Суддя

Представники сторін:

від позивача: Бабась Г.І. - за довіреністю від 17.06.2009 року,

Бородатий М.І. - директор.

від відповідача: Грицина Є.Д. - сільський голова

В судовому засіданні за клопотанням представників сторін оголошено вступну та резолютивну частин рішення по справі.

Суть спору: Державне підприємство „Хмельницьке” звернулось до суду із позовом та просило визнати право постійного користування Державного підприємства „Хмельницьке” земельними ділянками загальною площею 18га. та стягнути з Лісовогринівецької сільської ради на користь Державного підприємства „Хмельницьке” збитки в розмірі 20000,00 грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та, враховуючи матеріали виготовленої ТзОВ "Тера-Інвест" технічної документації, просив визнати за Державним підприємством „Хмельницьке” право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 21,9524 га в межах села Лісові Гриніві та села Скаржинці та стягнути з Лісовогринівецької сільської ради на користь Державного підприємства „Хмельницьке” збитки в розмірі 20000,00 грн. Дане уточнення судом прийняте.

Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, позивач обґрунтовує тим, що він є правонаступником підприємств-попередників та до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою вони користувались, в межах відповідно до державного акту на вічне користування землею колгоспами № 536253, акта приймання-передачі земельних ділянок від 23.01.2001 року. Вказує, зазначеними земельними ділянками позивач користується із часу створення, сплачує відповідну плату. Рішення про припинення права постійного користування позивача спірними земельними ділянками не приймалось. Вважає, що відповідачем безпідставно не приймається рішення про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянка та одночасно ведеться підготовка документів для можливої приватизації вказаних земельних ділянок іншими особами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на установчі документи, постанови Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України від 22.09.05 № 5-рн/2005 (справа № 1-17/2005), ст.ст. 15, 16, 104-109 Цивільного кодексу України, ст. 125, 126, 152 Земельного Кодексу України. Позивач звертав увагу суду на те, що спори щодо земельних ділянок на території Лісовогринівецької сільської ради були неодноразово предметом розгляду Хмельницького міськрайонного суду, Апеляційного суду Хмельницької області. Зокрема, зазначалось, що у рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 03.09.2007 року по справі № 2-4394/2007 судом встановлено, що до 1996 року землі житлового масиву „Дехтярка-2” належали радгоспу „Лісовогринівецький” (як правонаступнику сільськогосподарської артілі „Перемога”) на праві постійного користування, що підтверджується державним актом 1951 року.

Відповідач відзив на позов не надав. Проте його повноважний представник в судовому засіданні заперечив щодо стягнення із сільської ради відшкодування збитків.

Крім того, на час розгляду справи на адресу суду в порядку ст.ст. 23, 26 ГПК України, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від депутата Лісовогринівецької сільської ради Андрейко М.М. У клопотання зазначено, що відкладення розгляду справи необхідне для вирішення на сесії питань щодо спірних земельних ділянок. До клопотання було додано копії звернень громадян на приватизацію земельних ділянок. Як на підставу повноважень на представництво сільської ради у суді Андрейко М.М. посилається на рішення ХІІ сесії Лісовогринівецької сільської ради п’ятого скликання від 12.04.2007 року № 50.

Суд вважає за необхідне у задоволені вказаного клопотання відмовити, оскільки стаття 23 ГПК України регулює участь у справі кількох позивачів та відповідачів а ст. 26 ГПК України передбачає участь у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Проте Лісовогринівецька сільська рада вже є стороною у справі (відповідачем). Крім того, ст. 28 ГПК України передбачає, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Андрійко М.М. не надано суду належним чином оформленої довіреності. В рішенні сесії не вказано на строк, протягом якого Андрейко М.М. надано право на представництво. Суду не надано також доказів на підтвердження повноважень Андрійко М.М. на представництво інтересів сільської ради згідно Цивільного кодексу України. При цьому до уваги беруться вимоги Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

28.09.1951 року сільськогосподарській артілі (колгоспу) „Перемога” села Лісових Гринівців Ружичнянського району Кам’янець-Подільської області УРСР було передано в безплатне і безстрокове користування, тобто навічно земля в кількості 2628,2 га, що підтверджується державним актом на вічне користування землею колгоспами № 536253.

29.04.1957 року на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу „Перемога” с. Лісові Гринівці та с. Скаржинці про створення на базі колгоспу „Перемога” радгоспу лікарських рослин та постанови Хмельницького бюро обкому КП України та облвиконкому від 29.04.1957 року „Про перехід колгоспу в радгосп Міністерства охорони здоров’я” було створено радгосп лікарських рослин.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 року № 380 „Про збільшення виробництва лікарської рослинної сировини і препаратів з неї” спеціалізовані радгоспи по вирощуванню лікарських рослин передані Українському державно-акціонерному консорціуму „Укрфітотерапія”.

27.05.1993 року розпорядженням представника Президента України радгосп лікарських рослин перереєстровано на радгосп „Лісовогринівецький” (форма власності - загальнодержавна).

Рішенням Загальних зборів директорів консорціуму „Укрфітотерапія” від 22.01.2001 року, наказом Українського державного консорціуму „Укрфітотерапія” № 9 від 20.02.2001 року, створено на базі радгоспу „Лісовогринівецький” держгосп „Хмельницький” та передано основні засоби та землі, які знаходились у користуванні радгоспу, що підтверджується актом приймання-передачі земельних ділянок загальною площею 1987,6 га. від 23.02.2001 року. Згідно довідки Хмельницького районного відділу земельних ресурсів № 67 від 30.01.2003 року у користуванні держгоспу „Хмельницький” станом на 01.01.2003 року знаходяться земельні угіддя загальною площею 1547 га.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 158-р від 13.04.2007 року „Про віднесення до сфери управління Мінагрополітики державних підприємств, що займаються виробництвом лікарської сировини” Держгосп „Хмельницький” віднесено до сфери управління Мінагрополітики.

Наказом Мінагрополітики України від 18.07.2007 року № 514 „Про прийняття державних підприємств, що займаються виробництвом лікарської сировини, до сфери управління Мінагрополітики” радгосп „Лісовогринівецький” прийнятий до сфери управління Мінагрополітики.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 06.12.2007 року № 868 „Про перейменування підприємств, що займаються виробництвом лікарської сировини” держгосп „Хмельницький” перейменований у державне підприємство „Хмельницьке”. Згідно статуту державного підприємства „Хмельницьке” державне підприємство Хмельницьке є правонаступником майнових прав та обов’язків держгоспу „Хмельницький”.

Згідно довідки виданої Управлінням земельних ресурсів у Хмельницькому районі Хмельницької області № 102 від 07.02.2008 року для розрахунку земельного податку відповідно до Державної статистичної звітності держгосп „Хмельницький” на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району використовує земельні ділянки загальною площею 1025,61га.

Державне підприємство „Хмельницьке” до 01.01.2009 року було платником фіксованого сільськогосподарського податку, в даний час сплачує податок на землю.

ДП „Хмельницьке” зверталось до Лісовогринівецької сільської ради з заявою від 09.07.2008 року та № 331 від 21.07.2008 року для оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, які знаходяться в постійному користуванні ДП „Хмельницьке” для виготовлення державного акту на право постійного користування землею.

Враховуючи одночасне звернення інших осіб із заявами про приватизацію земельних ділянок, які використовує позивач, позивач звернувся до суду із позовом та просив, із врахуванням прийнятого судом уточнення, відповідно до виготовленої ТзОВ „Тера-Інвест” технічної документації, визнати за Державним підприємством „Хмельницьке” право постійного користування на земельні ділянки загально площею 21,9524га (1,8084га+8,5975га+5,1280га+0,7722га+0,9744га+1,2244га+0,4251га+1,5308га+0,4230га+0,2608га+0,2818га+0,5260га) в межах села Лісові Гриніві та села Скарженці та стягнути з Лісовогринівецької сільської ради на користь Державного підприємства „Хмельницьке” збитки в розмірі 20000,00 грн.

Досліджуючи надані докази, фактичні обставини справи, оцінюючи доводи та заперечення сторін, судом до уваги приймається наступне.

Судом встановлено, що радгосп „Лісовогринівецький” є правонаступником сільськогосподарської артілі „Перемога”. До держгоспу „Хмельницький”, згідно акту від 23.02.2001 року, перейшли основні засоби і сільгоспугіддя радгоспу „Лісовогринівецький”. Державне підприємство „Хмельницьке” є правонаступником майнових прав та обов’язків держгоспу „Хмельницький”.

Право постійного користування землею є різновидом майнового права у розумінні змісту ст. 190 Цивільного кодексу України.

Відповідно до загального правила, закріпленого ст.ст. 104-109 Цивільного кодексу України при реорганізації юридичної особи до її правонаступника переходить майно (права і обов’язки) реорганізованої особи.

Згідно ст. 24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За правилами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України належним чином зареєстрований державний акт є підтвердженням права особи на користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України одним із способів захисту права на земельну ділянку є визнання прав. З урахуванням норм цієї статті суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України.

В рішенні Конституційного Суду України від 22.12.2005 року у справі № 1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України, Конституційний Суд України дійшов висновків про те, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою, а в п. 5.6. цього Рішення Конституційний Суд України встановив, що „підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки”.

З урахуванням норм наведеного законодавства та встановлених обставин справи щодо наявності у позивача прав на користування вказаною земельною ділянкою і відсутності визначених чинним законодавством рішень щодо вилучення у позивача спірної земельної ділянки чи її частин господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання за Державним підприємством „Хмельницьке” права постійного користування на земельні ділянки загально 21,9524 га в межах села Лісові Гриніві та села Скаржинці.

При цьому судом враховується, що ст.ст. 142, 145 Земельного кодексу України визначають підстави припинення права постійного користування землею. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 „Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою” раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Судом встановлено, що позивач із заявою про добровільну відмову від земельної ділянки чи її вилучення не звертався, відповідне рішення компетентними органами не приймалось.

Державне підприємство користується земельними ділянками на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району, про що міститься інформація в системі Державної статистичної звітності, сплачує за користування обов’язкові платежі. від контролюючих органів претензій щодо безпідставного користування земельними ділянками не надходило.

Крім того, судом враховуються норми п. 2 ст. 92 Земельного кодексу України (згідно з якою право постійного користування земельною ділянкою набувають підприємства державної та комунальної форм власності), оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) використання терміна „набувають”, що означає „ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь”, після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках до введення в дію нового Земельного кодексу України. Така ж правова позиція судом враховується щодо юридичних осіб.

Стаття 129 Конституції України визначає, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно Земельного кодексу України 1990 року до земель населеного пункту належали всі землі в межах території населеного пункту. Земельні ділянки, які не були передані у власність чи користування, відносились до земель запасу. Доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки передані у власність чи користування іншим особам, відносяться до земель запасу відповідачем суду не надано.

Крім того, однією із вимог позивача була вимога про стягнення з відповідача збитків, понесених позивачем у зв’язку із використанням права на правову допомогу.

У задоволенні даної вимог суд вважає необхідне відмовити, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічні норми містяться і в ст. 22 Цивільного кодексу України.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Проте, суд встановив, що витрати, здійснені позивачем на отримання юридичної допомоги не мають обов’язкового характеру, а також те, що позивачем не доведений причинно-наслідковий зв’язок між поведінкою відповідача та збитками позивача, а тому, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні такої вимоги позивача. Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження одержання відповідної правової допомоги та понесення не неї витрат.

Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати згідно ст. 49 ГПК України підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 45, 12, 15, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Визнати за Державним підприємством „Хмельницьке” (Хмельницька область, Хмельницький район, село Лісові Гринівці, вулиця Центральна, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 31375045) право постійного користування на земельні ділянки загально площею 21,9524га в межах села Лісові Гриніві Хмельницького району та села Скаржинці Хмельницького району.

У позові Державного підприємства "Хмельницьке" с. Лісові Гринівці Хмельницького району до Лісовогринівецької сільської ради с. Лісові Гринівці Хмельницького району про стягнення збитків в розмірі 20000,00 грн. відмовити.

Стягнути Лісовогринівецької сільської ради (Хмельницька область, Хмельницький район, село Лісові Гринівці, вулиця Хмельницька, будинок 29, ідентифікаційний код юридичної особи 04403717) на користь Державного підприємства „Хмельницьке” (Хмельницька область, Хмельницький район, село Лісові Гринівці, вулиця Центральна, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 31375045) суму 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривень 00 коп.) відшкодування сплаченого державного мита, суму 118.00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                              Суддя                                                                      

Рішення оформлене та підписане 01.12.2009 року.

Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу, 3 - відповідачу.