Постанова № 69092347, 20.09.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 вересня 2017 р. № 820/3125/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бадюков Ю.В.,

при секретарі судового засідання - Кононовій О.О.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Лукянцева С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_3) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС в Харківській області, контролюючий орган), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.06.2017 р. №0000961315, від 08.06.2017 р. №0000971315, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.06.2017 р. №0000211315.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було неправомірно за наслідками проведення перевірки позивача донараховані податкові зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу прийняті на законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця у Виконавчому комітеті Харківської міської ради 18.06.2001 р., отримав свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_5 від 18.06.2001 р. Позивач взятий на облік в ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова 18.06.2001 р., станом на час розгляду справи перебуває на обліку в Східній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області та зареєстрований в якості платника ПДВ, що підтверджується свідоцтвом від 29.01.2008 р. НОМЕР_6, яке видано ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи основним видом діяльності позивача є 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка самозайнятої особи ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., за наслідками якої був складений акт від 18.05.2017 р. №3717/20-40-13-15-07/НОМЕР_1 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно з висновками акту перевірки встановлені порушення п. 177.2., 177.4., пп. 177.5.3. п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України, абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ст.ст. 168, 176, пп. 1.2., 1.6. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

За результатами перевірки були винесені: податкове повідомлення-рішення від 08.06.2017 р. №0000961315 про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб в розмірі 259824,16 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 64956, 04 грн.; податкове повідомлення-рішення від 08.06.2017 р. №0000971315 про визначення податкового зобов'язання зі сплати військового збору в розмірі 18781,15 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 4695,28 грн.; вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.06.2017 р. №0000211315 про визначення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 158988,74 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень та вимоги на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Як встановлено при судовому розгляді справи однією з підстав для винесення оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень є твердження, яке викладено в акті перевірки про те, що позивач до складу витрат 2014 р. відносив витрати в сумі 193333, 33 грн., використання яких в господарській діяльності не підтверджено (а.с. 13) акту перевірки.

Судом було встановлено, що позивачем до Книги обліку доходів і витрат за 2014 р. були включені витрати, які були понесені позивачем з 20.06.2012 р. по 19.10.2012 р. на загальну суму 193333, 33 грн.

При цьому акт перевірки не містить посилання на первинні документи, які б свідчили про проведення господарських операцій позивачем за якими зазначені витрати були понесені задля надання їм відповідної правової оцінки та визначення правильності чи помилковості віднесення вказаних сум позивачем до валових витрат.

Водночас, як вбачається за наданих позивачем копій документів, вказані витрати були понесені позивачем на виконання умов договору підряду №02/04 від 02.04.2012 р., укладеному з ТОВ "К.І.П." щодо виконання ремонтних робіт адміністративної будівлі, що розташована у АДРЕСА_2, яка належить на праві власності позивачу, що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію прав від 19.10.2011 р. №31711244.

Виконання робіт за вказаним договором підтверджується копіями: протоколу погодження договірної ціни, довідки про вартість виконаних робіт, акта прийняття виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), акта прийняття виконаних будівельних робіт (а.с. 80-101 т.1).

На підтвердження понесених витрат у зазначеному розмірі та періоді, як-то відображено в Книзі обліку доходів та витрат позивачем були надані копії виписок, завірені банком, про проведення оплат за договором №02/04 від 02.04.2012 р. на суму 232000, 00 грн. (з ПДВ) (а.с. 102-110 т.1).

На підтвердження правомірності віднесення витрат, позивачем було надано копію договору №0/06-1 від 01.06.2012 р. оренди адміністративної будівлі, що розташована у АДРЕСА_2, який був укладений з ТОВ "ВКП "Форсаж", копію угоди про зміну орендної плати від 23.12.2013 р. до вказаного договору та копії актів надання послуг оренди за період 2012-2014 р. (а.с. 151 - 165 т.1, а.с. 2-22 т.2).

Суд зазначає, що Відповідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - це діяльність, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу. Це визначення кореспондує зі ст. 3 Господарського кодексу України (далі - ГК), згідно з якою господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями; господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Отже, господарська діяльність суб'єктів підприємництва має бути спрямована на одержання прибутку, а некомерційних установ, організацій - на досягнення цілей, з метою досягнення яких вони створені. Із зазначеного слідує, що діяльність, яка не спрямована на отримання прибутку (або інших цілей для некомерційних установ та організацій), не може буди визнана господарською, тому суми податків, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням, виготовленням товарів та послуг, основних фондів без мети їх використання у межах господарської діяльності, не можуть бути віднесені до валових витрат та податкового кредиту. Відповідно, операції, що не спрямовані на одержання прибутку (інших господарських цілей), не надають права на віднесення сум до витрат та податковий кредит (аналогічна точка зору висловлена в Інформаційний листі Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 02.06.2011 №742/11/13-11.

ВАСУ в Інформаційному листі №742/11/13-11 звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо; для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість, на думку ВАСУ, достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

В усіх інших випадках орган ДПС повинен дотримуватись ст. 56.4 ст. 56. Податкового кодексу України відповідно до якого обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

У відповідності до п.п.2 п.4 розд. III Порядку № 727, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Дослідивши акт перевірки суд зазначає, що контролюючий орган за цим епізодом, в ньому не зазначив первинні та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення та у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - не зазначив перелік цих документів.

Крім того, в акті перевірки не відображено питання правомірності віднесення витрат 2012 року у 2014 році і не викладено зміст цього порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, а відтак, оскільки це питання під час перевірки не досліджувалось, суд не може підміняти контролюючий орган та робити висновки, що мали б міститися в акті за результатами перевірки.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем документально підтверджено витрати, які ним були понесені в 2012 р. в розмірі 193333, 33 грн.

В акті перевірки в якості порушень податкового законодавства позивачем вказано про неправомірне віднесення до складу витрат 2016 р. сплачених відсотків по кредиту в сумі 308516, 65 грн. в 2015 р. та в сумі 311151, 51 грн. в 2016 р., оскільки такі витрати не зазначені в переліку витрат, передбачених в п. 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що між позивачем та ПАТ "Східно-Український Банк "Грант" було укладено кредитний договір №16/від 18 від 15.05.2014 р. Відповідно до п. 1.1. вказаного договору було встановлено цільове призначення кредиту - на поточні господарські потреби. Згідно з копіями банківських виписок позивачем протягом 2015-2016 р.р. були сплачені відсотки за кредитним договором №16/від 18 від 15.05.2014 р. на загальну суму 619668, 16 грн. (а.с.166-194 т.1), які були відображені в складі витрат в Податковій декларації про майновий стан і доходи за 2016 р.

Відповідно до п. 177.1, 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 177.4. ст. 177 Податкового кодексу встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, крім іншого, вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

З аналізу зазначених норм можна дійти висновку, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування може віднести до складу витрат витрати, якщо вони документально підтверджені первинними документами; пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця; безпосередньо пов'язані з отриманням доходів; фактично сплачені; товари (послуги) фактично отримано фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, серед інших є фінансовою послугою.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що до фінансових послуг відносяться банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

В свою чергу, Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні в цій статті розглядаються операції - банківські послуги щодо розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, кредитування (тобто надання грошових коштів в позику під проценти банківською або іншою фінансовою установою) є банківською (фінансовою) послугою, в якій банк виступає надавачем такої послуги, а клієнт банку (в даному випадку - позивач) - є користувачем послуг банку.

Як встановлено судом, кредитні кошти залучались позивачем для поточних господарських потреб.

Таким чином, оплата процентів, нарахованих на кредитні кошти, що одержані від Банку для господарських потреб є вартістю придбаних банківських послуг, прямо пов'язаних з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що позивач правомірно включив до складу витрат 2016 р. витрати по сплаті процентів за користування кредитом в загальному розмірі 619 668, 16 грн.

В акті перевірки в якості порушень податкового законодавства позивачем вказано про неправомірне віднесення до складу витрат 2016 р. амортизаційних відрахувань за 2015 р. в сумі 200 910, 93 грн., за 2016 р. в сумі 219175,56 грн., оскільки такі витрати не зазначені в переліку витрат, передбачених в п. 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що у власності позивача знаходяться два об'єкта основних засобів:

- нежитлова будівля літ. "Р-1", загальною площею 505,8 кв.м., розташована за адресою АДРЕСА_3 вартістю 1573600,00 грн. (згідно звіту про незалежну оцінку майна від 11.01.2013 р.). Термін корисної дії - 20 років, група - 3 (будівлі, споруди), метод розрахунку зносу - прямолінійне списання, ліквідаційна вартість 5 000,00 грн. Дата початку амортизації - 01.01.2015 р. Таким чином, амортизаційні нарахування за місяць складають 6 535,83 грн., за 11 місяців 2015 р. - 71 894,13 грн., 12 місяців 2016 р. - 78 429,96 грн.

- нежитлова будівля літ. "Щ-1", загальною площею 906,4 кв.м., розташована за адресою АДРЕСА_3 вартістю 2819911,00 грн. (згідно звіту про незалежну оцінку майна від 11.01.2013 р.). Термін корисної дії - 20 років, група - 3 (будівлі, споруди), метод розрахунку зносу - прямолінійне списання, ліквідаційна вартість 5 000,00 грн. Дата початку амортизації - 01.01.2015 р. Таким чином, амортизаційні нарахування за місяць складають 11 728,80 грн., за 11 місяців 2015 р. - 129 016,80 грн., за 12 місяців 2016 р. - 140 745,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин та суб'єктами права власності є фізичні особи.

Статтею 26 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами.

Суб'єктом права приватної власності відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України є фізичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 2 ч. 2. ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ч. 1 ст. 51 ЦК України).

Підпунктом 14.1.3. п. 14.1 ст. 14 ПКУ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

У п. 138.1. ст. 138 ПКУ вказано, що фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема, на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

Згідно п. 138.2. цієї ж статті фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема, на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті;

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об'єкта оподаткування (п. 138.3. ПКУ).

Згідно п.п. 138.3.1. п. 138.1. ст. 138 ПКУ розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування: вартість гудвілу; витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів. Термін "невиробничі основні засоби" означає основні засоби, які не використовуються в господарській діяльності платника податку ( п.п. 138.3.2. п. 138.3 ст. 138 ПКУ).

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про правомірність віднесення до складу витрат 2016 р. амортизаційних відрахувань за 2015 р. в сумі 200910, 93 грн., за 2016 р. в сумі 219175, 56 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено про те, що позивач помилково застосував річну суму авансових платежів в розмірі 2098, 30 грн. У графі 1.3 розд. 2 Додатку Ф2 до Декларації про майновий стан та доходи за 2016 р. вказана сума 6 359,96 грн., на підставі даних декларації підприємця необхідно було вказати суму 8 458,26 грн.

Судом було досліджено Декларацію про майновий стан та доходи за 2016 р. та встановлено безпідставність висновків відповідача з врахуванням нижченаведеного.

Порядок заповнення Декларації про майновий стан та доходи регулюється Інструкцією щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 р. № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.09.2016 р. № 821)

Відповідно до вказаного нормативного акту, у рядку 1.3 розд. 2 Додатку Ф2 до Декларації про майновий стан та доходи зазначається залишок суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету з урахуванням фактично сплачених авансових платежів протягом звітного (податкового) року (рядок 1.1 - рядок 1.2).

В рядку 1.1. розд. 2 Додатку Ф2 до Декларації про майновий стан та доходи за 2016 р. позивача була зазначена сума 8458, 26 грн., а в рядку 1.2. - сума 2098,30 грн., яка була фактично сплачена, що підтверджується копіями виписок банку (а.с. 194-196 т.2). Отже, в рядку 1.3. декларації позивач правомірно зазначив суму 6 359, 96 грн.

Будь-яких інших порушень податкового законодавства відповідачем не було виявлено.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 08.06.2017 року № 0000961315 про збільшення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 324780, 20 грн. (триста двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят гривень 20 копійок), в тому числі 259824, 16 грн. (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять чотири гривні 16 копійок) за податковими зобов'язаннями та 64956, 04 грн. (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість гривень 04 копійки) за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 08.06.2017 року № 0000971315 про збільшення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання з військового збору в сумі 23476, 43 грн. (двадцять три тисячі чотириста сімдесят шість гривень 43 копійки), в тому числі 18781, 15 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят одна гривня 15 копійок) за податковими зобов'язаннями та 4695, 28 грн. (чотири тисячі шістсот дев'яносто п'ять гривень 28 копійок) за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.06.2017 року № Ф- 0000211315 про сплату Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 158988, 74 грн. (сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки).

Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код за ЄДРПОУ 39599198) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (61037, АДРЕСА_1, податковий номер НОМЕР_1) у розмірі 5380, 22 грн. (п'ять тисяч триста вісімдесят гривень 22 копійки).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бадюков Ю.В.