Рішення № 69089165, 20.09.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/2905/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1445/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 54

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання Різниченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Сумського національного аграрного університету

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 липня 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Сумського національного аграрного університету

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

09 червня 2017 року позивач через свого представника ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, посилаючись на те, що наказом №790-ВК від 31 травня 2017 року його звільнено з посади провідного інженера-програміста Інформаційно-обчислювального центру Сумського національного аграрного університету (далі СНАУ) на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку зі скороченням штату. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не запропонував йому іншу роботу за професією та спеціальністю, а також не врахував його переважне право на залишення на роботі. Таким чином, ОСОБА_3 вважає свої трудові права порушеними та просить скасувати наказ про його звільнення, поновити на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем незаконним звільненням.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано як незаконний наказ №790-ВК від 31 травня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_3 з посади провідного інженера-програміста інформаційно-обчислювального центру СНАУ.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі в СНАУ на посаді провідного інженера-програміста інформаційно-обчислювального центру.

Стягнуто з СНАУ на користь ОСОБА_3 5749,43 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу, з утриманням із вказаної суми при виплаті податків та інших обов'язкових зборів та платежів.

Стягнуто з СНАУ на користь ОСОБА_3 1000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди та 2028 грн. в рахунок відшкодування понесених по справі судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Стягнуто з СНАУ на користь держави судовий збір у сумі 1280 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення на його користь заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі СНАУ, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Зазначені вимоги обґрунтовує тим, що при звільненні позивача у звязку із скороченням штату, що було викликано реальною необхідністю, було дотримано вимоги трудового законодавства, а саме: його завчасно попереджено про звільнення, йому пропонувались наявні в установі вакантні посади згідно з рівнем освіти позивача, була надана згода профспілки на його звільнення. Крім того, відповідач вказує, що посада позивача була скорочена разом з ліквідацією всього підрозділу, у звязку з чим питання про переміщення і переважне право на залишення на роботі ставитись не може, а його поновлення на попередньо скороченій посаді при наявності скорочення всього штату того підрозділу, є протиправним. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що скорочення штату працівників не може здійснюватись при ліквідації структурного підрозділу, а може здійснюватись лише при ліквідації всієї установи. Зазначає, що суд безпідставно взяв до уваги пояснення свідків щодо кваліфікаційної пригодності позивача на предмет його роботи у новоствореному підрозділі, вказуючи, ІНФОРМАЦІЯ_1, які є достатніми для заняття посади у новоствореному підрозділі, можуть бути підтверджені лише відповідним дипломом. Не доведеними відповідач вважає також і суми стягнутих моральної шкоди та компенсованих позивачу витрат на правову допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача ОСОБА_4, який заперечив проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 30 травня 2008 року ОСОБА_3 працював в СНАУ на посаді інженера-програміста Центру інформаційних технологій, з 02 листопада 2010 року на цій же посаді у Відділі технічних засобів навчання, з 02 січня 2013 року в Центрі інформаційних технологій та технічних засобів навчання, з 03 лютого 2014 року в Інформаційно-обчислювальному центрі, а з 05 січня 2015 року переведений на посаду провідного інженера-програміста Інформаційно-обчислювального центру (а.с. 7).

На підставі наказу СНАУ від 31 травня 2017 року № 790-ВК ОСОБА_3 звільнено із займаної посади з 31 травня 2017 року у звязку із скороченням штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги та компенсації за невикористану щорічну відпустку (а.с. 8).

Вказаному звільненню позивача передували ухвалення на засіданні вченої ради СНАУ рішення № 3 від 26 вересня 2016 року «Про ліквідацію інформаційно-обчислювального центру та створення центру інформаційних систем та комп'ютерних технологій» (а.с. 46); видання ректором університету наказу від 28 березня 2017 року за № 427-ВК «Про ліквідацію інформаційно-обчислювального центру Сумського НАУ та скорочення штату працівників», яким з 01 червня 2017 року мав бути ліквідований Інформаційно-обчислювальний центр і скорочені всі посади у цьому підрозділі (а.с. 47-48).

30 березня 2017 року позивача під підпис було попереджено про звільнення з 01 червня 2017 року у звязку зі скороченням штату працівників (а.с. 50), а також йому були запропоновані вакантні посади двірника, прибиральника, підсобного робітника та вантажника комбінату громадського харчування, від яких ОСОБА_3 відмовився, а також відмовився письмово про це вказати, про що складено відповідний акт (а.с. 51, 52).

На засіданні Первинної профспілкової організації викладачів і співробітників СНАУ від 16 травня 2017 року надано згоду на звільнення позивача із займаної посади (а.с. 55-64, 65).

З викладеного вбачається, що причиною скорочення посади позивача є ліквідація Інформаційно-обчислювального центру, як структурного підрозділу СНАУ, з відповідним скороченням штату працівників, і створення нового структурного підрозділу Центру інформаційних систем та комп'ютерних технологій.

Як вірно зазначено місцевим судом, для скорочення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України при ліквідації структурного підрозділу юридичної особи обовязковим є дотримання роботодавцем вимог ч. 2 ст. 40, ст.ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обовязок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року № 6-1264цс17, висновок у якій відповідно до ст.ст. 214 ч. 2, 360-7 ч. 1 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Крім того, у п. 19 постанови Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розяснено, що розглядаючи трудові спори, повязані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають зясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У той же час, вирішуючи даний спір, місцевий суд вважав, що у відповідача, хоча і сталась зміна внутрішньої структури, проте, ані скорочення штату, ані скорочення чисельності працівників фактично не відбулось, а навпаки, чисельність працівників фактично збільшилась.

У звязку із зазначеним, суд встановив порушення вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки, як послався суд першої інстанції, позивачу не були запропоновані вакантні посади з урахуванням його освіти та досвіду роботи, а саме: не запропоновано вакантні посади станом на 31 травня 2017 року, в тому числі і посаду провідного інженера-програміста у новоствореному підрозділі Центрі інформаційних систем та компютерних технологій.

Зазначені висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим у справі обставинам, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, за два місяці до скорочення ОСОБА_3 було попереджено про наступне звільнення (а.с. 50). Ця обставина позивачем визнається.

З моменту повідомлення про звільнення, тобто, з 30 березня 2017 року і по день звільнення 31 травня 2017 року у СНАУ існували по дві вакантні посади двірника і прибиральника, а також по одній посаді підсобного робітника і вантажника. Інших вакантних посад, як кваліфікованих, так і не кваліфікованих у СНАУ у цей період не було, що підтверджується довідками відповідача, а зворотнього позивач не довів.

Вказані посади позивачу були запропоновані 30 березня 2017 року (а.с. 51), проте від них та від письмової відмови працювати на тих посадах ОСОБА_3 відмовився, про що 30 березня 2017 року було складено акт (а.с. 52).

Як пояснив позивач у суді першої інстанції, про наявність зазначених вище вакантних некваліфікованих посад йому дійсно повідомлялось усно, але працювати на вказаних посадах він відмовився.

Таким чином, при звільненні позивача відповідачем було дотримано вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки від дня попередження про звільнення і до дня звільнення всі існуючі вакантні посади працівнику були запропоновані роботодавцем, проте, позивач відмовився від переведення на будь-яку з цих посад.

Висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_3 має достатній освітньо-кваліфікаційний рівень для заняття посади у новоствореному підрозділі Центрі інформаційних систем та компютерних технологій з посиланням на довідку СНАУ про наявність у цьому новоствореному підрозділі станом на 31 травня 2017 року вакантних посад, є помилковими, оскільки, як зазначено у вище згаданій довідці, перелічені посади вводяться у дію з 01 червня 2017 року, тобто, з наступного дня після звільнення позивача (а.с. 99).

Помилковість позиції суду першої інстанції підтверджується також штатним розписом СНАУ на 2017 рік, який був затверджений 24 лютого 2017 року і діяв станом на 31 травня 2017 року, тобто на день звільнення позивача і не містив посад новоствореного підрозділу Центру інформаційних систем та компютерних технологій.

Згідно зі змінами до штатного розпису СНАУ, який був затверджений 30 травня 2017 року та введений в дію з 01 червня 2017 року, всі посади Інформаційно-обчислювального центру за загальним фондом у кількості 12,5 штатних одиниць та 5 штатних одиниць за спеціальним фондом, у тому числі займана позивачем посада провідного інженера-програміста у кількості 5,5 штатних одиниць, були виведені зі штату СНАУ, тобто були скорочені 31 травня 2017 року.

Натомість, з 01 червня 2017 року введено до штатного розпису відповідача 12,5 штатних одиниць за загальним фондом і 5 штатних одиниць за спеціальним фондом, у тому числі 2,5 штатні одиниці посади провідного інженера-програміста Центру інформаційних систем та компютерних технологій, тобто, до новоствореного структурного підрозділу СНАУ.

Отже, є помилковими висновки суду першої інстанції стосовно того, що зміна внутрішньої (організаційної) структури у відповідача не була повязана зі скороченням штатів та чисельності працівників.

Так, місцевим судом взято до уваги освітньо-кваліфікаційний рівень позивача та досвід його роботи у СНАУ на займаній посаді, які, на його думку, дають ОСОБА_3 право претендувати на посаду провідного інженера-програміста у новоствореному підрозділі.

Виходячи з матеріалів справи, диплом ОСОБА_3 свідчить про те, що позивач є спеціалістом з повною вищою освітою за спеціальністю «Механізація сільського господарства» та кваліфікацією інженера-механіка (а.с. 107).

Крім того, позивач має свідоцтво про професійну освіту з курсової підготовки за професією «Оператор компютерного набору 4 розряду», «Електромеханік з ремонту та обслуговування ЛОМ 4 розряду» (а.с. 106).

У п. 6 п.п. 6.1, 6.2 посадової інструкції провідного інженера-програміста Інформаційно-обчислювального центру, яка затверджена наказом ректора СНАУ № 841-ВК від 17 червня 2014 року, та якою позивач керувався у своїй роботі по день свого звільнення 31 травня 2017 року йдеться про те, що кваліфікаційними вимогами до посади, яку займав позивач, були: наявність повної вищої освіти та вміння використовувати у професійній діяльності компютерну, обчислювальну та оргтехніку, проводити монтаж та наладку мультимедійної техніки, комутаторів, модемів, проводити ремонт іншого обладнання, знати правила прокладки мереж.

Отже, позивач, дійсно, маючи повну вищу освіту, яка була обовязковою до 01 червня 2017 року для зайняття посади провідного інженера-програміста у Інформаційно-обчислювальному центрі без вимог щодо спеціалізації та кваліфікації, також повинен був мати і перелічені вище вміння, а оскільки його з 05 січня 2015 року було переведено на посаду провідного інженера-програміста, тому роботодавцем засвідчено, що переведений працівник такі вміння має і здатен виконувати передбачені п. 2 посадової інструкції завдання і обовязки.

Водночас, згідно з п. 6 посадової інструкції провідного інженера-програміста Центру інформаційних систем та компютерних технологій, яка затверджена наказом ректора СНАУ № 799-ВК від 31 травня 2017 року, кваліфікаційні вимоги до вказаної у новому підрозділі посади змінилися і обовязковою умовою для зайняття цієї посади з 01 червня 2017 року є повна вища освіта (магістр, спеціаліст) за напрямом інформаційні технології, за кваліфікацією інженер-програміст, інженер-електронік та значиться наявність підвищення кваліфікації. Крім того, стаж роботи на посаді інженера-програміста 1 категорії повинен бути не менше 2-х років.

Таким чином, освітньо-кваліфікаційні вимоги до тієї посади, яку до звільнення займав позивач, до 01 червня 2017 року та після є різними і цим вимогам позивач не відповідає.

Відтак, ліквідація внутрішньої (організаційної) структури в системі СНАУ була повязана зі скороченням штату працівників, оскільки до одних і тих же посад змінилися вимоги стосовно їх освітньо-кваліфікаційного рівня.

Факт того, що всім працівникам Інформаційно-обчислювального центру, у тому числі і позивачу, після їх фактичного звільнення 31 травня 2017 року, була запропонована робота за строковим трудовим договором у Центрі інформаційних систем та компютерних технологій на посадах з новими вимогами до освіти та кваліфікації, правового значення для вирішення питання законності звільнення ОСОБА_3 не має, оскільки це є правом роботодавця.

Питання добору працівників поза межами визначених трудовим законодавством гарантій є виключною компетенцією і внутрішньо-організаційною діяльністю підприємства, установи чи організації, втручання в яку заборонено законом (ст. 64 Господарського кодексу України).

Таким чином, ураховуючи, що на день звільнення ОСОБА_3 він відмовився від зайняття запропонованих вакантних посад, відповідачем при його звільненні дотримано вимоги ст. 43 КЗпП України щодо згоди профспілки на звільнення, а передбачена ст. 42 КЗпП України гарантія щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці до позивача застосована бути не може у звязку з тим, що скорочення посад відбулось у всьому колишньому Інформаційно-обчислювальному центрі, тому колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства, його трудові права не були порушені у звязку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з неповним зясуванням обставин справи, його висновки про задоволення позову не ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи, тому таке рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити у повному обсязі.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 на підставі ст. 5 ч. 1 п. 1 Закону України «Про судовий збір» при поданні позову за вимогами про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі від сплати судового збору був звільнений, а за вимогу про стягнення моральної шкоди сплатив судовий збір, а також беручи до уваги повністю сплачений судовий збір заявником апеляційної скарги у визначеному законом розмірі за оскарження двох немайнових та однієї майнової вимоги, тому на підставі ст. 88 ЦПК України у звязку із задоволенням апеляційної скарги сплачений СНАУ судовий збір у розмірі 2112 грн. (640 * 3 * 110%) підлягає компенсації за рахунок держави, а 704 грн. (640 * 110%) слід компенсувати за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 88 ч. 5, 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.1, 3, 4; 314 ч.2; 316, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Сумського національного аграрного університету задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі.

Компенсувати Сумському національному аграрному університету за рахунок держави 2112 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Сумського національного аграрного університету 704 грн. у рахунок компенсації сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -