Рішення № 69088486, 15.09.2017, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/345/17

Провадження №2/592/602/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2017 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м.Суми у складі: головуючого - судді Котенко О.А., за участю секретаря судового засідання - Мазіної К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в тому числі і в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, до Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище», третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловою площею в гуртожитку, та зустрічним позовом Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» до ОСОБА_1 про виселення її та малолітніх дітей з гуртожитку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач-відповідач ОСОБА_1, яка діє в тому числі і в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, і свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до розпорядження №6 в червні 2004 року вона була направлена в розпорядження ПТЛ-16 м.Суми для роботи на посаді майстра виробничого навчання зі строком прибуття до 01.09.2004 року. 31.08.2004 року наказом №54 вк від 31.08.2004 року по Сумському професійному ліцею її прийнято на посаду майстра виробничого навчання. 18.01.2005 року на ім'я директора Сумського професійного ліцею подано заяву, в якій вона, як робітник - майстер виробничого навчання, просить надати кімнату у гуртожитку. 18.01.2005 року Сумським професійним ліцеєм видано ордер №2 на право проживання в гуртожитку СПЛ, кімната НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1. 18.06.2007 року на ім'я директора Сумського професійного ліцею подано заяву, в якій вона як робітник - майстер виробничого навчання, просить надати дозвіл на проживання в гуртожитку разом з сім'єю. 18.06.2007 року Сумським професійним ліцеєм, в особі директора, видано ордер №33 на право проживання в гуртожитку СПЛ, кімната НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1. Зазначене дає підстави стверджувати, що вона була направлена та працевлаштована на роботу до відповідача за первісним позовом, як молодий спеціаліст. Разом з нею у житловій кімнаті НОМЕР_1, що розташована за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та проживали її малолітні діти донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. З вересня 2016 року адміністрацією Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» в особі виконуючого обов'язки директора закладу - ОСОБА_14 їй та її малолітнім дітям протиправно чиняться перешкоди в користуванні житловою площею в гуртожитку. Перешкоди полягають у тому, що відповідно до розпорядження №29 від 07.09.2016 року за підписом в.о. директора ОСОБА_14, черговим по гуртожитку заборонено пропускати її до житлової кімнати. Її та її малолітніх дітей без будь-яких попереджень, протягом вересня, жовтня та листопада 2016 року й на даний час не допускають до місця проживання житлової кімнати гуртожитку. У кімнаті залишились її особисті речі та її малолітніх дітей, які взимку мали залишитись без теплих та інших особистих речей. Власного житла вона та її малолітні діти не мають. Вона на даний час не працює, так як знаходиться у відпустці по пологах, а тому кошти, щоб винаймати квартиру у неї відсутні. Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК Української РСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ст.125 ЖК Української РСР без надання іншого житлового приміщення у випадках, зазначених у ст.124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. У листах Міністерства праці та соціальної політики України від 14 квітня 2008 року №235/0/15-08/13, від 19 травня 2009 року №5565/0/14-09/13, від 26 липня 2010 року № 2650/0/10-10/13 роз'яснено, що до статусу одинокої матері відноситься зокрема, жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка одружилася не з батьком дитини, але її дитина новим чоловіком не усиновлена. Участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої). Просить суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні житловою площею в гуртожитку та зобов'язати виконуючу обов'язки директора ОСОБА_14 та будь-яких інших посадових осіб Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» не перешкоджати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та її малолітнім дітям ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в користуванні кімнатою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.

Відповідач-позивач Державний навчальний заклад «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» звернувся до суду з зустрічним позовом (а.с.88-89), який обґрунтовує тим, що ДНЗ «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» є балансоутримувачем державної власності - нерухомого майна, зокрема гуртожитку для учнів навчального закладу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 31.08.2004 року наказом №54вк на підставі заяви ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) її було прийнято на посаду майстра виробничого навчання навчального закладу. В січні 2005 року ОСОБА_1.(ОСОБА_1.) було надано кімнату в гуртожитку НОМЕР_2, видано ордер та укладено договір майнового найму від 18 січня 2005 року. 18 червня 2007 року ОСОБА_1 було видано ордер №33 на право проживання в кімнаті НОМЕР_1 та укладено договір майнового найму до 01 червня 2008 року. 01 березня 2011 року ОСОБА_1 звільнилась з посади майстра виробничого навчання за власним бажанням, але залишилась проживати в гуртожитку. На початку 2016 року відповідачка разом із дітьми фактично припинила користування кімнатою в гуртожитку, але кімнату не звільнила. Враховуючи цільове призначення гуртожитку та підстави заселення (у зв'язку з прийняттям на роботу) на даний час відповідачка не має законних підстав користуватися наданою їй кімнатою. Просять суд виселити ОСОБА_1, неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_2 з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку для учнів навчального закладу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_1 вимоги підтримав з зазначених підстав і не визнав вимоги за зустрічним позовом. Також просив врахувати суд, що ДНЗ «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» пропустило строк позовної давності, подав відповідну заяву про застосування строку позовної давності. Приймаючи участь в розгляді справи ОСОБА_1 додатково пояснила, що вона заселилася в гуртожиток у зв'язку з роботою згідно ордеру. Спочатку займала кімнату НОМЕР_2, згодом разом з родиною переселилася в кімнату НОМЕР_1. Вона звільнилася з роботи в 2011 році за власним бажанням, продовжувала проживати в кімнаті разом з сім'єю. В 2015 році вона зробила в кімнаті ремонт, поміняла вікно. На початку 2016 року в лютому-березні 2016 року вона переїхала до свого чоловіка ОСОБА_1, вони бажали пожити разом сім'єю кілька місяців не в гуртожитку. Потім їй стало відомо, що її не пускають до гуртожитку. Вона та її діти не мають іншого житла. Вона вимушена проживати в квартирі, яку їй надають друзі в користування.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Сумської міської ради надала висновок, що у ОСОБА_1 відсутні законні підстави винаймати кімнату НОМЕР_1 в гуртожитку (а.с.134).

В судовому засіданні представник ДНЗ «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» підтримала вимоги про виселення ОСОБА_1 і не визнала вимоги ОСОБА_1 , подала заяву про поновлення строку позовної давності.

Свідок ОСОБА_14. - в.о. директора училища пояснила, що позивач прийшла працювати в училище майстром виробничого навчання. ОСОБА_1 була надана кімната на п'ятому поверсі, до 2008 року ОСОБА_1 укладала договори на проживання. В 2011 році ОСОБА_1 звільнилася за власним бажанням. Звільненню ОСОБА_1 з роботи передувало те, що вона стала проживати з одним з учнів училища - ОСОБА_8. В 2015 -2016 роках вона пропонувала ОСОБА_1 укласти договір, але остання відмовилася. З липня 2015 року і протягом 2016 року ОСОБА_1 не проживала в гуртожитку. Вона надала усне, а потім письмове розпорядження не пускати ОСОБА_1 до гуртожитку. Їй не було відомо про проведення ОСОБА_1 ремонту в кімнаті. Гуртожиток по АДРЕСА_1 є учнівським гуртожитком. В цьому гуртожитку проживає 27 сімей, із них 6 сімей не має відношення до навчального закладу.

Свідок ОСОБА_9 - заступник директора з навчально-виховної роботи училища, пояснила, що ОСОБА_1 з осені 2015 року і в 2016 році не проживала в гуртожитку. Кімната, де проживала ОСОБА_1, розташована на п'ятому поверсі, де живуть учні училища. Дозвіл на проведення ремонту ОСОБА_1 не надавали. На цьому ж поверсі також займають дві інші кімнати - працівник училища і особа, яка не працює в училищі.

Свідок ОСОБА_10 - в.о. заступник директора з навчально-виробничої роботи училища, пояснила, що ОСОБА_1 з дітьми проживала на 5-му поверсі. До 2008 року кожного року ОСОБА_1 підписувала договір про проживання в гуртожитку. В 2009 році ОСОБА_1 не підписала договір. На 5-му поверсі проживають учні училища (хлопці), а вісім кімнат на поверсі займають сімейні.

Свідок ОСОБА_11 - колишній чоловік ОСОБА_1 пояснив, що він проживав разом з ОСОБА_1 та дітьми в кімнаті НОМЕР_1. Після розлученні в 2014 році він виїхав з гуртожитку. В гуртожитку залишилася проживати ОСОБА_1 з дітьми. Після розлучення він не приймає участі у вихованні дітей щодня. З сином у нього стосунки напружені. Інколи він перебуває у відрядженні місяцями. Він бачить дітей на місяць 1-2 рази, сплачує аліменти на утримання дітей.

Свідок ОСОБА_12 - колишній директор училища, пояснив, що він приймав ОСОБА_1 на роботу. ОСОБА_1 стала проживати з учнем училища ОСОБА_8, який був сиротою, тому їй було запропоновано звільнитися з роботи. ОСОБА_1 обіцяла виселитися з гуртожитку.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, позивача-відповідача ОСОБА_1, показання свідків, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а зустрічний позов ДНЗ «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» задоволенню не підлягає з таких підстав:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (дівоче прізвище позивача «Ковальова») після закінчення 01.07.2004 року індустріально-педагогічного технікуму Конотопського інституту СумДУ була направлена в розпорядження ПТЛ-16 м.Суми (одна з попередніх назв відповідача Сумського міжрегіонального вищого професійного училища). З трудової книжки позивача ОСОБА_1 вбачається, що з 31.08.2004 року вона була прийнята на посаду майстра виробничого навчання Сумського професійного ліцею (а.с.75).

На балансі ДНЗ «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» перебуває гуртожиток для учнів навчальних закладів по АДРЕСА_1 (а.с.37-38).

Згідно з ст..127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

В січні 2005 року ОСОБА_1 (попереднє прізвище «ОСОБА_1») було надано кімнату НОМЕР_2 в гуртожитку по АДРЕСА_1, оскільки позивач працювала в навчальному закладі і не мала власного житла. Саме з роботою позивача в училищі відповідач пов'язує надання ОСОБА_1 кімнати в гуртожитку, що вбачається з зустрічного позову Сумського міжрегіонального вищого професійного училища.

На право проживання в гуртожитку ОСОБА_1 видавався ордер (а.с.27, 30, 33, 46), але всупереч вимогам законодавства в ордері зазначався термін його дії - один рік.

ОСОБА_1 разом з двома малолітніми дітьми від першого шлюбу - ОСОБА_2, 2005 року народження та ОСОБА_3, 2006 року народження проживали в кімнаті НОМЕР_1 і зареєстровані в гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с.5-7).

В кімнаті ОСОБА_1 поміняла вікно на пластикове, зробила ремонт, в цій кімнаті знаходяться меблі та речі, належні ОСОБА_1 та її сім'ї, що вбачається з фотокарток (а.с.78-81).

З ОСОБА_1 укладалися договори майнового найму на кожен рік, починаючи з січня 2005 року, хоча законодавство на той час не вимагало укладання таких договорів. Останній такий договір був укладений на один рік в червні 2007 року (а.с.29, 32, 35). Незважаючи на закінчення строку договору майнового найму в червні 2008 року, ОСОБА_1 з родиною продовжувала проживати в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку, як особа, яка працює в навчальному закладі.

Як вбачається з пояснень свідків ОСОБА_14, ОСОБА_12 питання щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи постало в 2011 році, коли ОСОБА_1 стала проживати з одним з учнів цього навчального закладу і було запропоновано ОСОБА_1 звільнитися з роботи. 01.03.2011 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за власним бажанням (а.с. 44).

Право проживання ОСОБА_1 з родиною в гуртожитку на час роботи в навчальному закладі, і після звільнення ОСОБА_1 з роботи не заперечувалося Сумським міжрегіональним вищим професійним училищем. В гуртожитку проживають не лише учні, а й працівники навчального закладу та інші особи, які не працюють в навчальному закладі, що підтверджено показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_9 , ОСОБА_10

Але 07.09.2016 року було видано письмове розпорядження в.о. директора училища ОСОБА_14 про заборону пропуску на територію учнівського гуртожитку ОСОБА_1 (це попереднє прізвище позивача) у зв'язку з відсутністю документів, які дають право на проживання в учнівському гуртожитку (а.с.9).

Статтею 130 ЖК України в редакції Закону України від 05.04.2017 року та нормами Примірного положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №84 від 27.04.2015 року передбачено вселення до гуртожитку на підставі ордеру та договору. Положенням про учнівський гуртожиток ДНЗ «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» 2016 року передбачено проживання працівників навчального закладу та інших осіб в гуртожитку на підставі договору (а.с.102-107). Відсутні письмові належні докази, що ОСОБА_1 в 2015-2016 роках пропонувалося оформити договір у зв'язку зі змінами в законодавстві, що відбулися.

Згідно з ст.132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за

строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст..125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми.

Служба у справах дітей Сумської міської ради надала висновок, що у ОСОБА_1 відсутні законні підстави винаймати кімнату НОМЕР_1 в гуртожитку, вона не є одинокою матір'ю (а.с.134).

На даний час ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася донька ОСОБА_15. В той же час ОСОБА_1 має двох малолітніх дітей від першого шлюбу, шлюб з першим чоловіком ОСОБА_11 розірваний, останній сплачує аліменти на утримання двох дітей згідно з рішенням суду (а.с.76-77).

Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» до одиноких матерів відносяться жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька дитини зроблено за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

У листах Міністерства праці та соціальної політики України від 14.04.2008 року №235/0/15-08/13, від 19.05.2009 року №5565/0/14-09/13, від 26.07.2010 року №2650/0/10-10/13 роз'яснено, що до статусу одинокої матері відноситься жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька дитини зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка одружилася не з батьком дитини, але її дитина новим чоловіком не усиновлена. Участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статус одинокої).

Колишній чоловік ОСОБА_1 ОСОБА_11 має іншу сім'ю, з дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживає. Свідок ОСОБА_11 підтвердив, що він не приймає участі у вихованні дітей щоденно, бачить їх один-два рази на місяць. Отже, ОСОБА_1 виховує двох малолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одна.

Таким чином, на ОСОБА_1 розповсюджуються гарантії, передбачені ст.ст.125, 132 ЖК України щодо заборони виселення з гуртожитку одиноких осіб з неповнолітніми дітьми.

За ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_8 (колишній учень училища) житло на праві власності не зареєстровано, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 не має іншого житла, яким вона має право користуватися відповідно до закону.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (№ 8863/06) 2 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

ДНЗ «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» вимоги щодо виселення ОСОБА_1 обґрунтовує цільовим призначенням гуртожитку та підставами заселення ОСОБА_1 (у зв'язку з роботою), тому доводи представника училища, що з початку 2016 року ОСОБА_1 припинила користуватися кімнатою в гуртожитку, судом не приймаються до уваги. В цій частині відхиляються і показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_9 З підстав втрати ОСОБА_1 права користування кімнатою в гуртожитку зустрічний позов не заявлявся. Розпорядження в.о. директора училища про заборону ОСОБА_1 користуватися кімнатою пов'язано з тим, що з ОСОБА_1 не укладений договір на проживання.

Отже, на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що відсутні законні та обґрунтовані підстави для виселення ОСОБА_1 з малолітніми дітьми з гуртожитку, враховуючи доводи ОСОБА_1, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Суд вважає необхідним усунути перешкоди в користуванні житловою площею в гуртожитку та зобов'язати в.о. директора Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» ОСОБА_14 та інших службових осіб Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» не перешкоджати ОСОБА_1 та її малолітнім дітям ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в користуванні кімнатою НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1, і в задоволенні зустрічного позову Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» до ОСОБА_1 про виселення її та малолітніх дітей з гуртожитку, відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст.125, 127, 130, 132 ЖК України, Примірним положенням про гуртожитки, ст.ст. 10, 11, 57-60, 84, 209, 213-215 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1, яка діє в тому числі і в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні житловою площею в гуртожитку та зобов'язати в.о. директора Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» ОСОБА_14 та інших службових осіб Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» не перешкоджати ОСОБА_1 та її малолітнім дітям ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в користуванні кімнатою НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1.

В задоволенні зустрічного позову Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» до ОСОБА_1 про виселення її та малолітніх дітей з гуртожитку, відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» на користь ОСОБА_1 551грн.20коп. в відшкодування судового збору.

На рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м.Суми. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.А. Котенко