Рішення № 6907689, 05.11.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.09 Справа№ 9/32

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.,

при секретарі Козак І.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: ОСОБА_1, код ДРФО НОМЕР_1, м. Львів,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельне підприємство «Ферріт», м. Львів,

Про стягнення частки в статутному капіталі ТзОВ ВТП «Ферріт»в сумі 7900,00 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представника:

Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 п/к за довіреністю від 06.03.2009р., довіреність нотаріально посвідчена 06.03.2009р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Луньом А.В. (докази в матеріалах справи).

Від відповідача: не зявився.

Представнику, який прибув у судове засідання, розяснено зміст ст. 22 ГПК України, зокрема їх право заявляти відвід. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом ОСОБА_1, м. Львів, до відповідача: ТзОВ ВТП «Ферріт», м. Львів, про стягнення частки в статутному капіталі ТзОВ ВТП «Ферріт»в сумі 187400 грн. 00 коп. та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.02.2009р. порушено провадження у справі і розгляд справи призначено на 17.03.2009р., про що сторони були належним чином повідомлені, під розписку: Позивач 27.02.2009р. рекомендованою поштою № 4048704, Відповідач - 02.03.2009р., рекомендованою поштою № 4048190 (оригінали поштівок в матеріалах справи).

17.03.09р. в судовому засіданні оголошувалася перерва до 02.04.2009р., про що сторони були повідомлені під розписку.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.04.2009р. розгляд справи відкладено на 23.04.2009р. з підстав зазначених у цій ухвалі, а саме: у зв»язку із викликом в судове засідання для дачі пояснень, в порядку статті 30 ГПК України, позивачки ОСОБА_1, директора ТзОВ ВТП «Ферріт» Рімель Й.С. і головного бухгалтера відповідача.

Розгляд справи, неодноразово, відкладався з підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 23.04.2009р., від 14.05.2009р., від 02.07.2009р., від 23.07.2009р., від 03.09.2009р.

22.09.2009р. в судовому засіданні оголошувалася перерва до 23.09.09р. та була продовжена до 01.10.09р. та до 16.10.09р., за клопотанням сторін для примирення.

16.10.09р. розгляд справи було відкладено до 05.11.2009р.

В процесі розгляду даної справи, позивач подав додаткові пояснення до позовної (вхідний № 15009 від 03.07.09р.), подав заяву про доповнення до позовної заяви (вхідний № 14941 від 22.07.09р.), якою збільшив позовні вимоги, надав докази надсилання доповнення до позову відповідачу та докази доплати державного мита, подав заяву з додатковими поясненнями (вхідний 17703 від 31.08.09р.), просить стягнути з відповідача на свою користь 187400 грн. 00 коп. частки в статутному капіталі ТзОВ «Ферріт»та стягнути судові витрати, судовому засіданні, ОСОБА_1 та її представник позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві та доповненні до позову. З пояснень позивачки, підставою для звернення з позовом до суду, став факт невиконання ТзОВ ВТП «Ферріт»зобовязання щодо виплати їй в повному обсязі вартість майна ТзОВ ВТП «Ферріт»пропорційної її частці у статутному капіталі Товариства.

На протязі 2003 2006рр ТзОВ ВТП «Ферріт» частково виплатило їй 2600,00грн, однак решту коштів 7900,00 грн. виплачувати відмовляється. Враховуючи нормальні відносини, що існували між сторонами та систематичне виконання відповідачем свого зобовязання по виплаті коштів, ОСОБА_1 не вбачала за необхідне звертатися до суду, оскільки сподівалася на подальше добросовісне виконання відповідачем свого обовязку.

В процесі розгляду справи, ОСОБА_1 позовні вимоги збільшила, просить стягнути з ТзОВ ВТП «Ферріт» 187400,00 грн. вартості майна. Це, на думку позивачки, випливає з показників фінансової звітності ТзОВ ВТП «Ферріт» за 2001р., яка була витребувана з Головного управління статистики у Львівській області.

Відповідач проти позову заперечив, 02.04.2009р. в судовому засіданні, подав письмове заперечення на позовну заяву, просить відмовити позивачці у задоволенні позову у зв»язку із пропуском нею загального строку позовної давності. Представник ТзОВ ВТП «Ферріт», позов заперечив з тих підстав, що сума внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу Товариства складала 200,00 грн., а тому сума виплати яка належить ОСОБА_1 не повинна перевищувати 200,00 грн. Крім цього, з пояснень керівника та головного бухгалтера ТзОВ ВТП «Ферріт», фінансовий стан Товариства у 2001 році був збитковим, відповідно Товариство не мало підстав виплачувати позивачці частку у статутному капіталі.

Представники ТзОВ ВТП «Ферріт» також покликаються на заяву ОСОБА_1 від 26.07.2001р., в якій ОСОБА_1 зазначила про відсутність будь-яких претензій до ТзОВ ВТП «Ферріт», зазначив, що жодних виплат часток, з пояснень представника Товариства, позивачці не здійснювалось, а відтак, позивачкою пропущено термін позовної давності для захисту свого порушеного цивільного права.

В процесі розгляду справи, суд встановив наступне:

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивачка, ОСОБА_1 була учасником ТзОВ ВТП «Ферріт»з часткою, яка становила 50% статутного капіталу Товариства, про що засвідчує статут ТзОВ ВТП «Ферріт»в редакції 2000р. (докази в матеріалах справи).

26.07.2001р. ОСОБА_1 було подано Загальним зборам ТзОВ ВТП «Ферріт» заяву про виведення з числа учасників Товариства.

Дану заяву було задоволено загальними зборами учасників ТзОВ ВТП «Ферріт», про що свідчить протокол № 20 від 10 липня 2001р.

З пояснень позивачки вбачається, що в момент виходу, ТзОВ ВТП «Ферріт» повідомило її про те, що розмір частки, яка належить їй до виплати становить 10500,00 грн. Дані кошти відповідачем були сплачені позивачці частково - на початку 2003 року 500,00 грн., в кінці 2005 року 1 300,00 грн. та у травні 2006 року 800,00 грн., разом 2600,00 грн.

Заборгованість в сумі 7900,00 грн. ТзОВ ВТП «Ферріт» відмовилось виплачувати.

В судове засідання, судом, в порядку ст. 30 ГПК України було викликано керівника та головного бухгалтера ТзОВ ВТП «Ферріт», котрі надали пояснення, що сума виплати ОСОБА_1 не могла перевищувати 200 грн., так як, саме такий був розмір її внеску.

Посадові особи ТзОВ ВТП «Ферріт» пояснили, що розрахунок суми вартості частки ОСОБА_1 на момент її виходу, товариством не проводилося, скільки остання в своїй заяві відмовилася від неї.

Щодо визначення вартості наявного в ТзОВ ВТП «Ферріт» майна станом на момент виходу ОСОБА_1, представники відповідача пояснили, що діяльність товариства в цей період була збиткова, а здійснити розрахунок вартості майна товариства пропорційно частці ОСОБА_1, не є можливим, в силу того, що бухгалтерські документи за 2001 рік були в установленому порядку знищенні. В обґрунтування своїх доводів суду було представлено Акт від 28.01.2009р. «Про виділення до знищення справ (документів), які не підлягають зберіганню».

В процесі розгляду справи, судом витребувано з Головного управління статистики у Львівській області копію фінансової звітності ТзОВ ВТП «Ферріт»за 2001 рік.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, зясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку про можливість задоволення позову з наступних підстав:

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991 № 1576-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники товариства мали право вийти в установленому порядку з товариства.

Порядок оплати вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю було врегульовано ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої - при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачувалась вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. При цьому, виплата повинна була провадитися після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

При визначенні способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході з товариства, а також порядку і строків їх виплати, повинні застосовуватись відповідні положення установчих документів товариства.

У випадку неврегульованості в установчих документах, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу.

Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу з товариства.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. У частині першій статті 66 та у статті 139 ГК України визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування.

Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу за кодами 010, 020, 030, 035, 040, 045, 050, 060, 100, 110, 120, 130, 140, 150,160, 170, 180, 190, 200, 210, 230, 240, 250.

Зобов'язання товариства та забезпечення майбутніх витрат і платежів товариства визначаються у статтях пасиву балансу за кодами 400, 410, 420, 440, 450, 460, 470, 500, 510, 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610. Як вбачається з Фінансового звіту субєкта малого підприємництва - ТзОВ ВТП «Ферріт» за 2001р., а саме балансу ТзОВ ВТП «Ферріт» форма № 1-м за 2001р. вартість майнових активів підприємства станом на 31.12.2001р. становила 413 000 грн. в тому числі: залишкова вартість основних засобів (код рядка 030) 211000 грн., готова продукція (код рядка 130) 198000 грн., інша поточна дебіторська заборгованість (код рядка 210) - 3000 грн., грошові кошти та їх еквіваленти: в національній валюті (код рядка 230) 1000 грн.

Зобов'язання товариства та забезпечення майбутніх витрат і платежів ТзОВ ВТП «Ферріт»станом на 31.12.2001р. складали 33000 грн., в тому числі забезпечення наступних витрат і цільове фінансування (код рядка 430) 28000 грн., поточні зобовязання за розрахунками з бюджетом (код рядка 550) 4000 грн., інші поточні зобовязання (код рядка 610) 1000 грн.

Таким чином, сума чистих активів ТзОВ ВТП «Ферріт»станом на 31.12.2001р. становила 380000 грн.

З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами позивачки, що вартість частини майна ТзОВ ВТП «Ферріт» станом на 31.12.2001р., пропорційна її частці в розмірі 50% статутного фонду ТзОВ ВТП «Ферріт», становила 190000 грн.

При визначенні дати, станом на яку обчислювалась вартість чистих активів ТзОВ ВТП «Ферріт»суд виходить з того, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу.

Однак, з пояснень представників ТзОВ ВТП «Ферріт»визначити вартість чистих активів Товариства станом на день виходу ОСОБА_1 з числа учасників є неможливим, оскільки ТзОВ ВТП «Ферріт»було знищено первинні та звітні бухгалтерські документи, а також облікові регістри за 2001р., що засвідчується Актом від 28.01.2009р. «Про виділення до знищення справ (документів), які не підлягають зберіганню».

Враховуючи, що за змістом ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідачем не подано інших доказів того, що ОСОБА_1 на момент виходу з Товариства належало до виплати інша сума коштів ніж заявлена у позові та підтверджена фінансовим звітом ТзОВ ВТП «Ферріт»за 2001 рік..

Суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що ОСОБА_1 зазначивши у своїй заяві від 26.07.2001р. про відсутність будь-яких претензій до ТзОВ ВТП «Ферріт», тим самим відмовилася від отримання належної їй частини майна товариства, оскільки дане застереження яке міститься в зазначеній заяві стосується зобовязань між сторонами які виникли та тривали до здійснення такої заяви та не могли стосуватися зобовязання Товариства щодо виплати частки, яке повинно було бути виконаним в майбутньому, протягом 12 місяців з моменту виходу ОСОБА_1 з Товариства.

З пояснень позивачки викладених в позовній заяві та наданих усно в судовому засіданні, відповідач частково виплачував їй кошти протягом 2003 2006рр. Враховуючи нормальні відносини, що існували між сторонами та систематичне виконання відповідачем свого зобовязання, позивачка не вбачала за необхідне звертатися до суду за захистом свого порушеного права, так як сподівалася на подальше добросовісне виконання відповідачем свого обовязку.

Крім цього, при отриманні від відповідача коштів, позивачка розписувалася на видаткових касових ордерах ТзОВ ВТП «Ферріт», чим засвідчувала факт отримання коштів. Будь-яких квитанцій чи інших розрахункових документів про видачу коштів Товариство їй не видавало..

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 264 ЦК України передбачено випадки, за наявності яких позовна давність переривається, серед яких вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Як зазначено у ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Суд погоджується з доводами позивачки в тому, що неможливість подання нею доказів отримання від відповідача коштів в сумі 2900,00 грн., зумовлена тим, що законодавстом України не передбачено отримання таких засобів доказування, як квитанцій про отримання коштів.

Так, відповідно до пп. 3.1. п. 3. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72 (чинного в період спірних правовідносин), касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок заповнення яких затверджені наказом Міністерства статистики України від 15.02.96 N 51 “Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій” (далінаказ Мінстату), і мають застосовуватися усіма підприємствами.

Згідно пп. 3.1 п. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Наказом Міністерства статистики України від 15.06.1996р. № 51 «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій»(чинного до 09.06.2008р.) було встановлено типову форму по обліку касових операцій КО-2 «Видатковий касовий ордер».

Згідно інструкції щодо застосування типової форми КО-2 відповідно до наказу Міністерства статистики України від 15.06.1996р. № 51 дана форма застосовується для оформлення видачі грошей з каси при обробці інформації як з використанням обчислювальної техніки, так і без неї. Виписується в одному примірнику робітником бухгалтерії, підписується керівником підприємства (організації) та головним бухгалтером чи особою, яка на те уповноважена.

Тобто, типова форма видаткового касового ордеру та порядок її застосування не передбачають можливості надання отримувачу коштів будь яких квитанцій чи інших документальних підтверджень отримання готівки.

З огляду на зазначене, позивачка є обмежена в можливості подання документальних доказів, які б підтверджували факт одержання нею спірних коштів, оскільки законодавством України не передбачено порядку отримання позивачкою таких засобів доказування, як документ (квитанцію, чек, тощо) про отримання коштів.

За таких обставини, при відсутності доказів отримання коштів, суд не вважає законним застосування ч. 1 ст. 264 ЦК України відносно переривання перебігу позовної давності, однак, враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем права позивачки на отримання належної їй частини майна Товариства, що в сукупності засвідчують статут ТзОВ ВТП «Ферріт»в редакції 2000р., заява про вихід з Товариства та протокол загальних зборів ТзОВ «Ферріт», фінансова звітність ТзОВ «Ферріт»за 2001р., беручи до уваги неможливість надання позивачкою доказів отримання коштів з причин, які від неї не залежать, суд, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, визнає поважними причини пропущення позовної давності та вважає, що порушене право позивачки підлягає захисту.

Таким чином, суд, всебічно, повно та обєктивно, у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, врахувавши пояснення, надані в судовому засіданні представниками позивачки та відповідача у справі, дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, понесені позивачкою судові витрати повязані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп. та сплату державного мита в сумі 1874 грн. 00 коп., які сплачено двома платіжними документами за позовною заявою 102 грн. 00 коп. та згідно доповнень до позову в сумі 1772,00 грн., що разом складає 1874,00 грн., покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-3 4-7, 12, 15, 18, 21, 22, 32, 33, 34, 38, 43, 44 - 49, 69, 77, 82-85, 116, 117 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельного підприємства «Ферріт»(код ЄДРПОУ 23881718, п. і. 79012, м. Львів, вул. Костелівка, 18, кв. 5) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ДРФО НОМЕР_1) 187400 грн. 00 коп. вартості частини майна ТзОВ ВТП «Ферріт», 1874 грн. 00 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя