Рішення № 6907586, 16.11.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.09 Справа№ 25/233

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи :

за позовом: Суб”єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (м.Львів)

до відповідача: Приватного підприємства “Торгова організація виробника“В.О.й КОМ” (м.Львів)

третя особа на стороні позивача: ОСОБА_2

про : стягнення заборгованості в сумі 74 794,36 грн.

Суддя : В.М. Пазичев

При секретарі : І.Є. Башак

Представники:

від позивача: ОСОБА_3.-представник, довіреність від 22.10.2009 року

від відповідача: Не з”явився

від третьої особи: ОСОБА_2

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Суб”єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (м.Львів) до Приватного підприємства “Торгова організація виробника“В.О.й КОМ” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 74 794,36 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.10.2009 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 22.10.2009 року. Ухвалою від 22.10.2009 року розгляд справи відкладено до 27.10.2009 року, у зв”язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 27.10.2009 року розгляд справи відкладено до 02.11.2009 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 02.11.2009 року розгляд справи відкладено до 10.11.2009 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 10.11.2009 року розгляд справи відкладено до 16.11.2009 року, у зв”язку з неявкою представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 12.10.2009 року, про відкладення від 22.10.2009 року, від 27.10.2009 року, від 02.11.2009 року, від 10.11.2009 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

10.11.2009 року за вх.№23246 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

10.11.2009 року за вх.№23247 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

16.11.2009 року за вх.№23597 позивач подав клопотання про залучення ОСОБА_2 в якості третьої особи на стороні позивача.

16.11.2009 року за вх.№23545 позивач подав заяву про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

16.11.2009 року за вх.№23546 позивач подав заяву про уточнення найменування відповідача на Приватне підприємство “Торгова організація виробника “В.О.й КОМ”.

16.11.2009 року за вх.№23548 позивач подав заяву про забезпечення позову.

В судовому засіданні 16.11.2009 року позивач надав пояснення по справі.

Представник позивача позов підтримав повністю, просив позовні вимоги задоволити з підстав, наведених у позовній заяві та поясненнях до позовної заяви.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 12.10.2009 року, про відкладення від 22.10.2009 року, від 27.10.2009 року, від 02.11.2009 року, від 10.11.2009 року не виконав, відзиву на позов не представив, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується поштовим конвертом, повернутим на адресу суду, від 16.10.2009 року з поштовою відміткою про закічення терміну зберігання, поштовим повідомленням про вручення №4892242 від 13.11.2009 року, а також записами під №№ 6,30, 13 в реєстрі вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області від 16.10.2009 року, від 05.11.2009 року, від 11.11.2009 року, хоча у підтвердження зазначеної в позовній заяві адреси відповідача позивачем надано Довідку з ЄДРПОУ станом на час звернення з позовом, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов”язковою.

Згідно ст.93 ЦК України, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.

16.11.2009 року за вх.№23558 третя особа подала клопотання про вступ у справу в якості третьої особи на стороні позивача.

16.11.2009 року за вх.№23583 третя особа подала пояснення по суті спору.

Позов розглянуто у відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Рішення виготовлено, підписано та оголошено 16.11.2009 року.

Розглянувши документи і матеріали справи, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, які були присутніми в судових засіданнях, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

За твердженням позивача, Суб”єкт підприємницької діяльності фізична особа підприємець ОСОБА_1 (надалі позивач) продав Приватному підприємству “Торгова організація виробника“В.О.й КОМ” (надалі відповідач) товар на загальну суму 67 200,74 грн., що підтверджується видитковою накладною №РН-0000001 від 14.01.2009 року та актом звірки взаєморозрахунків між сторонами від 20.05.2009 року.

На думку позивача, оскільки акт звірки взаєморозрахунків скріплений печаткою підприємства та підписаний директором підприємства і направлений підприємству даний факт стверджує, що підприємство підтвердило заборгованість за переданий товар.

Видаткова накладна також підписана уповноваженою особою підприємства. Разом з тим, згідно листів Мінфіну України №31-34000-30-27/14518 від 17.07.2007 року “Щодо застосування в бухгалтерському обліку норм чинного законодавства” та №31-04200-20-10/821 від 19.01.2005 року “Щодо використання довіреностей”, відпуск цінностей за готівку не вимагає надання довіреності.

18.08.2009 року позивач звернувся до відповідача із претензією-вимогою щодо слати суми заборгованості, однак, відповідач залишив її без відповідного реагування.

Як вказує громадянин ОСОБА_2 в судовому засіданні та в своєму письмовому поясненні, що подано суду, до 2006 року він був засновником підприємства, але з 2006 року продав свої корпоративні права та до травня 2009 року був фінансовим директором підприємства і, згідно п.7.10.3 Статуту підприємства, мав право укладати угоди на суму, що не перевищує десять мільйонів доларів США. В травні 2009 року громадянина ОСОБА_2 було звільнено з роботи.

В судовому засіданні громадянин ОСОБА_2 наголосив, що видаткова накладна та акт звірки підписані ОСОБА_2, в зв”язку з отриманням ним для позивача зазначеного в накладній товару, що підтверджується письмовим поясненням третьої особи від 16.11.2009 року.

Крім того, відповідно до ст.625 ЦК України, позивачем нараховані 3% річних в розмірі 2 016,00 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 5 913,62 грн.

Отже, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 74 794,36 грн.

У порушення норм чинного законодавства та умов договору, відповідач зобовязання за вказаним договором належним чином не виконав, докази погашення боргу суду не представив.

При прийняті рішення суд керувався наступним:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов”язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов”язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов”язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, на думку позивача, з моменту отримання видаткової накладної в підприємства виник обов”язок провести розрахунок.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і хоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того позивачем було подано заяву про забезпечення позову в порядку ст.ст.66,67 ГПК України.

Інститут забезпечення позову за своєю правовою суттю є гарантією забезпечення інтересів позивача, за допомогою якого особа, яка має підстави вважати, що її права порушено, і яка, відповідно, подала позов до суду, мала можливість забезпечити виконання рішення суду на свою користь.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред”явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Однак, позивач не подав належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, а також доказів, які б свідчили про те, що виконання можливого рішення суду може бути утруднене або неможливе.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, відзив на позов не представив, проти позовних вимог у встановленному чинним законодавством України порядку не заперечив, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог з урахуванням уточненя розміру позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив і не подав докази погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Суб”єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (м.Львів) до Приватного підприємства “Торгова організація виробника“В.О.й КОМ” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 74 794,36 грн. є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов”язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов”язаних з розглядом справи.

Позивачем надано докази понесених витрат на оплату послуг адвоката у зв”язку з необхідністю звернення з позовом до суду.

Як доказ оплати по договору №б/н від 07.10.2009 року, представник Суб”єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 подав платіжне доручення №8 від 07.10.2009 року на суму 2 200,00 грн.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст.49 ГПК України, державне мито покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав квитанції №6319/107 від 10.10.2009 року на суму 748,00 грн. про сплату державного мита та №6319/107 від 10.10.2009 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1.Позов задоволити.

2.Стягнути із Приватного підприємства “Торгова організація виробника“В.О.й КОМ” (юридична адреса: вул.Кн.Ольги,65/60, м.Львів,79053; код ЄДРПОУ 32408537, інші реквізити в матеріалах справи відсутні) на користь Суб”єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; індивідуальний індифікаційний НОМЕР_1, інші реквізити в матеріалах справи відсутні) 74 794 (сімдесят чотири тисячі сімсот дев”яносто чотири) грн. 36 коп. боргу, 747 (сімсот сорок сім) грн. 94 коп. сплаченого держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2 200 (дві тисячі двісті) грн. 00 коп.

3.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя