Рішення № 69068675, 21.09.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12606/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1204/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Бойчук

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 червня 2017 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 червня 2017 року задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення строкової та простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 47 378,57 дол. США та 5 164 563,69 грн. за кредитним договором №150/07-МК від 23.07.2007 року та судових витрат в розмірі 3 654,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 46 882 (сорок шість тисяч вісімсот вісімдесят два) дол. США 06 центів, що по курсу НБУ станом на 07.11.2016 року становить 1 198 774 (один мільйон сто дев'яносто вісім тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 20 коп. простроченої заборгованості за відсотками; 496 (чотириста дев'яносто шість) дол США 51 цент, що по курсу НБУ станом на 07.11.2016 року становить 12 695 (дванадцять тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн. 76 коп. строкової заборгованості за відсотками за кредитним договором №150/07-МК від 23.07.2007 року в період з 18.01.2011 року по 26.08.2016 року, 5 164 563 (п'ять мільйонів сто шістдесят чотири тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 69 коп. - пені за період з 26.08.2015 року по 26.08.2016 року та 3 654 грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

На дане рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням на неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт зазначає, що відповідно до п. 2.1. договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №150/07-МК від 23 липня 2007 року банк відкрив ОСОБА_1 відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 60 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 15,0 процентів річних.

В зв'язку із заборгованістю органами ДВС вчинялись дії з приводу примусового стягнення боргу. Здійснювалось звернення стягнення на об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення в АДРЕСА_1 Згідно листа ВДВС Тисменицького районного управління юстиції від 14 березня 2016 року вартість вказаного майна визначено на рівні 278 900 грн.

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається факту чи враховував суд при вирішенні питання про задоволення позову описану суму грошових коштів, які отримав банк в межах кредитного договору №150/07-МК від 23 липня 2007 року.

Апелянт вважає, що для з'ясування обставин, що мають значення для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості та для досягнення основних завдань цивільного судочинства необхідні спеціальні знання. Також, вважає, що ухвалення оскаржуваного судового рішення за відсутності відповідача позбавлено його права на пред'явлення клопотання про застосування строків позовної давності.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та представника банку, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

Судом встановлено, що 23.07.2007 року між Банк "Фінанси та Кредит", в подальшому назву якого змінено на ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №150/07-МК, за яким банк надав, а позичальник (відповідачка) отримала кредитні кошти в розмірі 60 000,00 дол. США та зобов'язалася повернути кредит до 10.07.2017 року. Умовами п. 4.1. договору встановлено розмір процентів за користування кредитними коштами- 15,00 відсотків річних. Згідно п. 4.3. Договору відповідач зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно, у термін до 10 числа кожного місяця (а.с.4, 5).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов"язання, якщо він не виконав зобов"язання в строк встановлений договором або законом.

Не зважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідачка систематично порушувала строки та розмір сплати процентів за користування кредитними коштами та повернення кредитних коштів.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.09.2011 року. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та поручителя на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по кредитному договору від 23.07.2007 року станом на 17.01.2011 року в розмірі 390 940,50 гривень еквівалентних 49 173,05 долара США заборгованості по тілу кредиту, за офіційним курсом долара США до національної валюти на 17.01.2011 року, 113 909,04 гривень еквівалентних 14 327,64 долара США нарахованих відсотків, 3 000 гривень пені, а всього стягнути 507 849,54 гривень заборгованості за кредитом (а.с.7-9).

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойка.

Статтею 1048 ЦК України передбачено обов'язок сплати процентів щомісячно до дня повернення позики.

Згідно п. 6.1. кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню в розмірц 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до поданих банком розрахунків заборгованості вбачається, що позивачем станом на 26.08.2016 року за період з 18.01.2011 року допущена наступна заборгованість за кредитним договором №150/07-МК від 23.07.2007 року: строкова за відсотками в розмірі 496,51 дол.США; прострочена заборгованість за відсотками в сумі 46 882,06 дол.США; пеня 8 659 231,27 грн. (за період з 26.08.2015 року по 26.08.2016 року) (а.с.94-107).

В суді позивач просив стягнути пеню в розмірі 5 164 563,69 грн. (а.с.93).

Суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні правильно зазначив, що інших доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідачки за кредитним договором №150/07-МК від 23.07.2007 року ОСОБА_1 не надано.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, що виникла при виконанні кредитного договору є обгрунтованою та підлягає до задоволення. Постановлене в цій частині судове рішення постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому його слід залишити в силі.

Однак, визначаючи розмір пені, судом першої інстанції не звернуто уваги на вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки повинен бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин які мають істотне значення.

Визначаючи розмір неустойки, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне взяти до уваги ті обставини, що її розмір є значно вищим за розмір збитків, а також вплив світової економічної кризи на можливість відповідачки своєчасно виконувати грошові зобов'язання перед банком.

З огляду на вищенаведене розмір неустойки слід визначити в сумі 100 000 гривень, а рішення суду в цій частині скасувати, зменшивши розмір неустойки.

Не заслуговує на увагу заява апелянта, подана до суду апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності з наступних підстав.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15 без заяви сторони у спорі ні загальна ні спеціальна позовна давність застосовуватись не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу до ухвалення судом рішення. Як того вимагає ч. 3 ст. 267 ЦК України, не зверталася.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 року № 6-780цс15 суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Оскільки ст. 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд першої інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Доводи апелянта про відсутність у розрахунку заборгованості даних про реалізацію предмета нерухомості є надуманими і спростовані в суді, оскільки сума 8733,45 дол. США позивачем врахована при визначенні заборгованості (а.с. 95).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення в частині стягнення з відповідачки відсотків за кредитним договором з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому його слід залишити в силі, а щодо стягнення пені слід скасувати, зменшивши розмір відшкодування до вищезазначеної суми.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 19 червня 2017 року в частині визначення розміру пені скасувати, зменшивши суму пені до 100 000 (сто тисяч) гривень.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

М.Д. Горейко

Л.В. Ясеновенко