Рішення № 69066140, 22.09.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/4655/17

провадження 2/201/1597/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КСГ «Дніпро» про стягнення середньої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 28 березня 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ «КСГ «Дніпро» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати зарплати при звільненні працівника та компенсації втрати частини заробітної плати, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засіданні посилається на те, що вона з 06 травня 2015 року працювала на посаді начальника юридичного відділу ТОВ КСГ Дніпро, з 07 вересня 2015 року її було звільнено з роботи за згодою сторін, але повний і своєчасний розрахунок з нею відразу після звільнення проведено не було. Вона звернулася до відповідача з питанням виплати їй зарплати за час після звільнення її з роботи, але відповідач відмовився це робити, мотивуючи це тим, що повний розрахунок з ним буде проведено пізніше. Позивач звернулася з позовом до суду і рішенням суду з відповідача було стягнуто зарплату на користь позивача, вказане рішення набрало законної сили, було видано виконавчий лист і виконавчою службою рішення суду виконане в травні 2017 року позивач отримала належні їй кошти зарплати, але це відбулося в безготівковому порядку на картку позивача з великою затримкою розрахунку; вказана затримка також є незаконною і позивач звернулася до відповідача з питанням виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, але отримала відмову. Вважає такі дії відповідача протиправними, виплата зарплати за час затримки виплати розрахунку працівника при звільненні передбачена законом, але відповідач їй в цьому відмовив, виник спір. Вона понесла втрати. Просила стягнути з відповідача на її користь в повному обсязі вказаний нею середній заробіток за час затримки розрахунку, фактично компенсацію втрати частини заробітку в заявленій позивачем сумі, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ КСГ Дніпро в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказавши на те, що дійсно позивач в них працював і в передбаченому законом порядку звільнився з роботи. Розрахунок при звільненні позивача провели повністю і правильно. Отже всі належні позивачу суми вони виплатили, а заявлені суми неправомірні, вони їх не визнають. Про рішення суду не знали і своєчасно його не оскаржили, а потім виконали через виконавчу службу. Неправомірної затримки розрахунку позивача не допустили, все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача і представника відповідача, зясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі наказу № 13-к від 06 травня 2015 року працювала на посаді начальника юридичного відділу ТОВ КСГ Дніпро, відповідно до наказу № 91-к від 07 вересня 2015 року з 07 вересня 2015 року її було звільнено з роботи за згодою сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗПП України, але повний і своєчасний розрахунок з нею відразу після звільнення проведено не було, розрахунок проведено лише частково. Вона звернулася до відповідача з питанням виплати їй зарплати за час після звільнення її з роботи за липень 2015 року в сумі 1458 грн. 83 коп., але відповідач відмовився це робити, мотивуючи це тим, що повний розрахунок з ним буде проведено пізніше. Позивач звернулася з позовом до суду і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року з відповідача було стягнуто вказану зарплату на користь позивача, вказане рішення в передбаченому законом порядку набрало законної сили, 01 березня 2017 року було видано виконавчий лист і виконавчою службою рішення суду виконане 15 травня 2017 року в травні 2017 року позивач отримала належні їй кошти зарплати, але це відбулося в безготівковому порядку на картку позивача з великою затримкою розрахунку; вказана затримка також є незаконною і позивач звернулася до відповідача з питанням виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, але отримала відмову. Вважає такі дії відповідача протиправними, виплата зарплати за час затримки виплати розрахунку працівника при звільненні передбачена законом, але відповідач їй в цьому відмовив, виник спір; в добровільному порядку вирішити спір не вдалося, на звернення до відповідача позивач отримав відмову, звернення до інших органів ні до чого не призвели і вона вимушена був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні зясовано, що дійсно позивач ОСОБА_1 на підставі наказу № 13-к від 06 травня 2015 року працювала на посаді начальника юридичного відділу ТОВ КСГ Дніпро, відповідно до наказу № 91-к від 07 вересня 2015 року з 07 вересня 2015 року її було звільнено з роботи за згодою сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗПП України, але повний і своєчасний розрахунок з нею відразу після звільнення проведено не було, розрахунок проведено лише частково. Вона звернулася до відповідача з питанням виплати їй зарплати за час після звільнення її з роботи за липень 2015 року в сумі 1458 грн. 83 коп., але відповідач відмовився це робити, мотивуючи це тим, що повний розрахунок з ним буде проведено пізніше. Позивач звернулася з позовом до суду і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року з відповідача було стягнуто вказану зарплату на користь позивача, вказане рішення в передбаченому законом порядку набрало законної сили, 01 березня 2017 року було видано виконавчий лист і виконавчою службою рішення суду виконане 15 травня 2017 року в травні 2017 року позивач отримала належні їй кошти зарплати

У відповідності до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Однак вказані вимоги закону відповідачем належним чином виконані не були. Суми, належні позивачу при звільненні, у повному обсязі відповідачем сплачені не були. Позивач звертався до відповідача із проханням про проведення перерахунку та виплати йому заробітної плати за відпрацьований час. Проте його законні вимоги відповідачем на той час не задоволені, належні йому до сплати суми відповідачем не виплачені, виник спір, який було вирішено через суд.

Згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю що включає можливість заробляти собі на життя працею яку він вільно обирає, або на яку він погоджується. Проте відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі та своїй родині на життя.

Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями позивача, повязаними з неналежним виконанням взятих на себе обовязків відповідачу було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями позивача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Також з метою належного і однозначного тлумачення цього рішення суду, його належного і правильного виконання після набрання законної сили, суд вважає за необхідне розяснити наступні встановлені і відомі обставини.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року суд передбачено, що справляння і сплата прибуткового

податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та

працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього

податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в

резолютивній частині рішення.

Також пунктом 21 постанови № 14 пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що відповідно до статті 221 ЦПК ( 1618-15 ) роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у звязку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобовязання. За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та матеріально підтверджені судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

На підставі ч. 2 ст. 75 ЦПК України судові видатки, понесені судом, стягуються з кожної сторони пропорційно тої частини позову, щодо якої рішення ухвалене проти неї і зараховуються в дохід держави, тому, оскільки на підставі п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» позивачем при предявленні позову до суду був сплачений судовий збір, суд вважає необхідним стягнути вказані кошти з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобовязання стосовно відповідача по не виплаті коштів заробітної плати, протиправності дій з цього питання, а відповідач це не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобовязань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з ТОВ «КСГ «Дніпро» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати зарплати при звільненні працівника за період з 08 вересня 2015 року по 15 травня 2017 року в сумі 39528 грн. 74 коп. і компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати в розмірі 310 грн. 73 коп., а всього 39839 грн. 47 коп., а також стягнути з ТОВ «КСГ «Дніпро» на користь держави судовий збір в сумі 640 грн..

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 9, 116, 117, 232, 233, 235, 238 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 75, 209, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КСГ «Дніпро» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати зарплати при звільненні працівника за період з 08 вересня 2015 року по 15 травня 2017 року в сумі 39528 грн. 74 коп. і компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати в розмірі 310 грн. 73 коп., а всього 39839 грн. 47 коп..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КСГ «Дніпро» на користь держави судовий збір в сумі 640 грн..

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -