Ухвала суду № 69064653, 21.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2017 р. м. Київ К/800/21934/16

К/800/20234/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Загороднього А.Ф., Штульман І.В., секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д., за участі позивача та її представника ОСОБА_4, представника ДСА України та ТУ ДСА в м. Києві Шумейко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_6 до Голови Солом'янського районного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві, Державної казначейської служби України, Генерального прокурора України про визнання протиправним наказу, зобов'язання вчинити дії,

за касаційними скаргами територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві та Солом'янського районного суду м. Києва на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року,

встановив:

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до Голови Солом'янського районного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві (ТУ ДСА України), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), в якому просила (остання редакція позовних вимог):

- визнати нечинним наказ голови Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року №49 про відсторонення ОСОБА_6 від посади судді без збереження заробітної плати в частині «без збереження заробітної плати»;

- визнати протиправними дії Солом'янського районного суду м. Києва щодо втрати трудової книжки позивача, а внаслідок протиправної її втрати і невидачі визнати позивача такою, що не звільнена з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва;

- зобов'язати Солом'янський районний суд м. Києва оплатити позивачу листки непрацездатності за перші п'ять днів непрацездатності, починаючи з календарної дати видачі позивачу першого листка непрацездатності за 2011 рік, здійснивши нарахування виплат в цінах на момент здійснення цього виду грошових виплат;

- зобов'язати Солом'янський районний суд м. Києва вжити заходів щодо оплати позивачу наступних днів непрацездатності, надавши всі листки непрацездатності до виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, отримати від останнього грошові кошти для оплати листків непрацездатності в повному обсязі та виплатити їх позивачу;

- зобов'язати Солом'янський районний суд м. Києва надати позивачу листок непрацездатності по вагітності та пологах до виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, отримати від останнього грошові кошти для оплати цього листка непрацездатності в повному обсязі та виплатити їх позивачу в цінах на момент виплати коштів такого виду соціального страхування;

- зобов'язати Солом'янський районний суд м. Києва, ДСА України, ТУ ДСА в м. Києві надати до виконання ДКС України відомості про нараховану позивачу заборгованість з грошової винагороди та соціальних виплат внаслідок непрацездатності;

- зобов'язати ДКС України безспірно списати на банківський рахунок позивача з Державного бюджету України кошти на відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок ненарахування та невиплати з 23 лютого 2011 року позивачу грошової винагороди судді (у тому числі на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України) та соціальних виплат внаслідок непрацездатності в 2012 році;

- відшкодувати на користь позивача моральну шкоду в сумі 80000 грн, заподіяну діями Солом'янського районного суду м. Києва, шляхом їх безспірного списання на банківський рахунок позивача з Державного бюджету України.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ голови Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року №49 про відсторонення ОСОБА_6 від посади судді без збереження заробітної плати в частині «без збереження заробітної плати». Зобов'язано Солом'янський районний суд м. Києва нарахувати і виплатити ОСОБА_6 компенсацію втрати заробітної плати (доходу) за період з 14 березня 2011 року по 8 травня 2012 року згідно з поданими нею листками непрацездатності. В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року та прийнято нову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року №49-о.с. «Про відсторонення від посади судді ОСОБА_6.» в частині «без збереження заробітної плати». Зобов'язано Солом'янський районний суд м. Києва, ТУ ДСА в м. Києві, ДСА України, нарахувати та виплатити ОСОБА_6 компенсацію втрати заробітної плати (доходу) за період з 14 березня 2011 року по 8 травня 2012 року згідно з поданими нею листками непрацездатності та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 червня 2016 року. Стягнуто з Солом'янського районного суду м. Києва в користь ОСОБА_6 суму в розмірі 2000 грн за завдану моральну шкоду. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТУ ДСА в м. Києві, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати його судове рішення і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Зазначає, що Солом'янський районний суд м. Києва не є стороною у справі, тому апеляційний суд необґрунтовано присудив стягнути кошти на користь позивача за рахунок суду. Вважає, що вимоги про нарахування та виплату позивачу заробітної плати (суддівської винагороди) після 22 березня 2013 року (дати її звільнення з посади судді) не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки після цієї дати позивач звільнена з посади судді. Також посилається на те, що позивач не має права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за правилами статей 116 та 117 КЗпП України, оскільки суми коштів, які належали до виплати позивачу, були спірними до прийняття рішення по даній справі.

Солом'янський районний суд м. Києва у своїй касаційній скарзі звертає увагу на порушення апеляційним судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Скаргу мотивує тим, що апеляційним судом не визначено суму, належну позивачу до виплати за листками непрацездатності (враховуючи, що роботодавець оплачує лише перші п'ять днів непрацездатності, а решту днів - фонд соціального страхування), за який період, а також суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також зазначає, що судом не встановлено, у чому полягає завдана позивачу моральна шкода. Вважає, що при відстороненні від посади позивач не мала права на отримання заробітної плати, оскільки не здійснювала правосуддя, і відсторонення було заходом у кримінальному провадженні.

Від ОСОБА_6 надійшли письмові заперечення на касаційні скарги відповідачів, просить залишити їх без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін. У випадку задоволення касаційної скарги Солом'янського районного суду м. Києва просить постановити окрему ухвалу про наявність підстав для відкриття кримінального провадження щодо діянь Голови Солом'янського районного суду м. Києва, вчинених щодо позивача, та направити її до органів прокуратури.

Справа слухається за відсутності представників Голови Солом'янського районного суду м. Києва, ДКС України та Генерального прокурора України, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи. Від Голови Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

За правилами частини другої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Судами встановлено, що Указом Президента України від 18 червня 2010 року №713/2010 «Про призначення суддів» ОСОБА_6 призначена на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва строком на п'ять років.

Наказом Голови Солом'янського районного суду м. Києва від 12 липня 2010 року №76-к ОСОБА_6 призначено на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва з 12 липня 2010 року.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 23 лютого 2011 року №377/2-б позивача відсторонено від посади судді Солом'янського районного суду м. Києва.

За результатами оскарження в судовому порядку вказане рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України залишено в силі (постанова Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2011 року у справі №П/9991/239/11).

На підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 23 лютого 2011 року №377/2-б 14 березня 2011 року Головою Солом'янського районного суду м. Києва видано наказ № 49-о.с. від 14 березня 2011 року, яким позивача відсторонено від посади судді цього суду з 23 лютого 2011 року без збереження заробітної плати.

З листків непрацездатності ОСОБА_6 та листів лікарських установ, на лікуванні в яких вона перебувала, наданих на запити Солом'янського районного суду м. Києва, а також листів виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності суди встановили, що у період з 14 березня 2011 року по 22 квітня 2011 року, з 26 квітня 2011 року по 10 серпня 2011 року, з 2 вересня 2011 року по 23 вересня 2011 року, з 26 вересня 2011 року по 18 листопада 2011 року, з 28 листопада 2011 року по 30 грудня 2011 року позивач була тимчасово непрацездатною, з 3 січня 2012 року по 7 травня 2012 року перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами (тимчасово непрацездатною).

Починаючи з 14 травня 2012 року позивачу надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до наказу Голови Солом'янського районного суду м. Києва від 12 червня 2012 року №57-в.

Указом Президента України від 13 березня 2013 року №132/2013 відповідно до пунктів 1, 5, 6 і 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_6 звільнено з посади судді Солом'янського районного суду міста Києва у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо неї.

Наказом голови Солом'янського районного суду м. Києва позивача звільнено з посади судді 22 березня 2013 року.

В день звільнення та після нього позивач неодноразово пред'являла до Солом'янського районного суду міста Києва вимоги щодо проведення з нею повного розрахунку.

Приймаючи рішення про задоволення позову частково, окружний суд виходив з того, що обов'язковою умовою для нарахування та виплати суддівської винагороди є перебування судді на робочому місці та фактичне виконання ним роботи, у тому числі й не пов'язаної із здійсненням правосуддя, тоді як починаючи з березня 2011 року позивач на робочому місці не з'являлась, жодної роботи не виконувала, згідно з табелем обліку використання робочого часу за період з березня 2011 року по квітень 2012 року у графах «відпрацьовані дні та години» вказано «н». Водночас суд скасував оскаржуваний наказ в частині слів «без збереження заробітної плати», оскільки після відсторонення від роботи позивач була відсутня на роботі з поважних причин (перебувала на лікарняному), і допомога внаслідок тимчасової непрацездатності надається у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (тобто позивач мала право на отримання певних виплат).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову частково, апеляційний суд вважав, що з вини Солом'янського районного суду м. Києва у день звільнення з роботи (22 березня 2013 року) з позивачем не проведено повний розрахунок, що є підставою для стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 червня 2016 року. Також суд дійшов висновку, що оскільки після відсторонення від посади позивачу вчасно не була виплачена компенсація втрати заробітної плати, вона має право на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями Солом'янського районного суду м. Києва.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2453-VI) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону №2453-VI відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Суди виходили з того, що на час прийняття рішення про відсторонення позивача від посади судді у Законі №2453-VI не було врегульовано порядок виплати суддівської винагороди відстороненому від посади судді, тому у спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення статей 48, 94 Кодексу законів про працю України, згідно з якими заробітна виплачується працівникові за виконану ним роботу, а у випадку відсторонення від роботи працівник роботи не виконує і, відповідно, не отримує заробітну плату.

Однак судами не враховано, що суддівська винагорода визначається виключно Законом №2453-VI, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами.

Гарантії незалежності суддів, у тому числі відповідне матеріальне забезпечення (суддівська винагорода), є невід'ємним елементом правового статусу судді та поширюються на всіх суддів України.

Природа суддівської винагороди, визначена статтею 129 Закону №2453-VI (у редакції, що діяла на час відсторонення позивача від посади судді), не передбачала можливості її позбавлення, або встановлення обмеження чи зупинення виплати суддівської винагороди, яке б пов'язувалось із настанням певних юридичних фактів та обмежувалося б часовими рамками.

Норми КЗпП України, на які послались суди, також не містять прямої заборони щодо обмеження виплати заробітної плати працівникові у випадку відсторонення його від роботи.

За цих обставин та враховуючи, що норми Закону №2453-VI на час відсторонення ОСОБА_6 від посади судді не містили прямої заборони щодо обмеження виплати судді винагороди за такої обставини, наказ голови Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року №49 про відсторонення ОСОБА_6 від посади судді без збереження заробітної плати в частині словосполучення «без збереження заробітної плати» є незаконним та підлягає скасуванню.

Однак вирішуючи питання про стягнення належних позивачу до виплати сум у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю за станом здоров'я і у зв'язку з вагітністю та пологами за період з 14 березня 2011 року по 8 травня 2012 року, суди не врахували наступного.

Згідно з частиною другою статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року №2240-III (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2240-III) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 38 Закону №2240-III визначено, що допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

Відповідно до частини першої статті 51 Закону №2240-III підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Враховуючи, що після відсторонення від посади ОСОБА_6 була відсутня на роботі з поважних причин, вона має право на матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів роботодавця та фонду соціального страхування.

Однак, незважаючи на викладені вище положення Закону апеляційним судом в повному обсязі покладено обов'язок щодо нарахування і виплати ОСОБА_6 заробітної плати за період з 14 березня 2011 року по 8 травня 2012 року на всіх відповідачів у справі, та не визначено суми, належної позивачу до виплати саме роботодавцем.

Також судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що тимчасова непрацездатність позивача не охоплювала увесь зазначений проміжок часу. Тобто за дні, коли позивач не була тимчасово непрацездатною, їй мала нараховуватись суддівська винагорода у встановленому законом розмірі, оскільки наказ в частині відсторонення від посади судді без збереження заробітної плати скасовано.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, встановивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком,обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, та дій відповідача щодо її виплати.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 листопада 2013 року (справа №6-114цс13) та від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16). В останньому рішенні також наведено механізм обчислення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційним судом не було обраховано суму такого середнього заробітку за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, постановою Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, та не визначено конкретного відповідача, на якого покладається обов'язок з проведення таких виплат.

Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про визнання протиправними дій Солом'янського районного суду м. Києва у спірних правовідносинах, тому має вирішуватися у взаємозв'язку з висновками суду щодо таких дій відповідача.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Солом'янського районного суду м. Києва щодо втрати трудової книжки ОСОБА_6, а внаслідок протиправної її втрати і невидачі визнати позивача такою, що не звільнена з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва, суди обгрунтовано не знайшли підстав для їх задоволення, виходячи з наявних у справі матеріалів, а стосовно вимог про зобов'язання відповідачів надати до виконання ДКС України відомості про нараховану позивача заборгованість з соціальних виплат, зобов'язання списання коштів на їх виплати з казначейського рахунку суди правильно вважали їх передчасними.

Позивач в частині цих позовних вимог судові рішення не оскаржує.

Враховуючи викладене, судове рішення суду апеляційної інстанції за правилами статті 227 КАС України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення належних позивачу до виплати сум грошової винагороди та у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди з направлення справи в цій частині на новий розгляд цього ж суду, а в решті оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, як таке, що прийняте із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для винесення окремої ухвали щодо Солом'янського районного суду м. Києва не вбачається.

Керуючись статтями 221, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційні скарги територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві та Солом'янського районного суду м. Києва задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення належних позивачу до виплати сум грошової винагороди та у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті судове рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К. Загородній А.Ф. Штульман І.В.