Ухвала суду № 69064548, 21.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2017 р. м. Київ К/800/47676/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Мойсюка М.І., Штульман І.В.,розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Донецької міської ради, Управління державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення, -

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, -

в с т а н о в и в:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом до Донецької міської ради, Управління державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- стягнути з Донецької міської ради на його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 26074 грн.;

- стягнути з Донецької міської ради на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку після звільнення у розмірі 165 314,78 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області щодо виконання покладених на останнього чинним законодавством функцій та обов'язків, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість із заробітної плати.

Вважав незаконним дії Донецької міської ради щодо невиплати всіх сум, які належали йому від Донецької міської ради в день звільнення, та, як наслідок,утворення суми заборгованості за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року позовні вимоги до Управління державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області залишені без розгляду, внаслідок подання позивачем заяви про відкликання позовних вимог, відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 155 КАС України.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення залишені без розгляду з підстав пропуску строку позивачем звернення до суду.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року змінено постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року шляхом виключення з резолютивної частини постанови суду першої інстанції слова «середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення та слово повністю». В решті постанова залишена без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Касаційна скарга в частині оскарження постанови Донецького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року обґрунтована доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві, а в частині оскарження ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року позивач посилається на практику Верховного Суду України, викладену в постанові 6-144цс13 від 29 січня 2014 року щодо застосування строків звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 3 листопада 2014 року позивача звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу по роботі з проектами розпорядчих актів юридичного управління Донецької міської ради за угодою сторін, відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП.

Після звільнення позивачу не виплачено заборгованість по заробітній платі у розмірі 26074,67 грн.

За довідкою виконавчого комітету Донецької міської ради від 25 листопада 2014 року № 269, розмір заборгованості із заробітної плати позивача станом на 3 листопада 2014 року складає 26074,67 грн. (за період з липня 2014 року по листопад 2014 року).

У довідці виконавчого комітету Донецької міської ради від 25 листопада 2014 року № 250 зазначені відомості про доходи ОСОБА_4 з січня 2014 року по листопад 2014 року та підтверджено факт зайняття ним посади заступника начальника управління - начальника відділу по роботі з проектами розпорядчих актів юридичного управління міської ради у період з 28 листопада 2011 року по 3 листопада 2014 року.

Донецька міська рада не заперечувала проти перебування позивача у трудових правовідносинах з органом місцевого самоврядування та обставин їх припинення, а також щодо відомостей, зазначених у довідці про заборгованість заробітної плати від 25 листопада 2014 року № 269 та про доходи від 25 листопада 2014 року № 250.

Відмовляючи повністю у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав порушеним право позивача на отримання заборгованості по заробітній платі за рахунок коштів місцевого бюджету міста Донецька, проте вказав на те, що Законом України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» від 13 січня 2015 року № 85-VIII (далі - Закон № 85-VIII) передбачено, що громадянам, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадянам, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція, до 31 грудня 2015 року має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Позивач звернувся до суду з даним позовом улипні 2015 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність заявлених вимог, оскільки на момент розгляду даної справи, Закон № 85-VIII не визнавався таким, що не відповідає Конституції, а за приписами статті 1 Закону № 85-VIII відповідні заходи щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати, а також виплати середнього заробітку за весь час затримки її виплати повинні бути вжиті до 31 грудня 2015 року та не потребують прийняття відповідного судового рішення.

Апеляційний адміністративний суд, змінюючи постанову суду першої інстанції, в своїй постанові погодився з висновком суду першої інстанції в частині безпідставності позовних вимог про стягнення з Донецької міської ради на користь позивача суми заборгованості із заробітної плати у розмірі 26074 грн., авимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку ухвалою від 20 жовтня 2015 року залишив без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП у день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми слід виплатити не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судами встановлено, що при звільнені позивача з посади 3 листопада 2014 року йому не виплачено заборгованість по заробітній платі у розмірі 26074,67 грн., що підтверджується довідкою про заборгованість № 269 від 25 листопада 2014 року та не заперечується відповідачем.

Таким чином, з цього дня порушено право позивача на отримання зароблених коштів та виникло право для пред'явлення позову про їх стягнення.

У зв'язку з цим необґрунтованим є посилання судів на норми частини першої статті 1 Закону № 85-VIII, який набрав чинності 2 лютого 2015 року про те, що громадянам, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадянам, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція, до 31 грудня 2015 року має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, так як спірні правовідносини виникли до прийняття цього Закону та набрання ним законної сили.

Окрім того, суди не послалися на норму зазначеного Закону, яка б встановлювала заборону (мораторій) на стягнення у судовому порядку до 31 грудня 2015 року заборгованості із заробітної плати на користь працівника, що виникла у день його звільнення.

Пунктом 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 (далі - Тимчасовий порядок № 595) визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки (пункт 4 Тимчасового порядку № 595).

Відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку № 595 у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій.

Місто Донецьк включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який затверджений розпорядженням Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085-р.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Донецька міська рада зареєстрована у якості юридичної особи, ідентифікаційний код: 26502957, місцезнаходження: 84333, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Транспортна, будинок 2.

Тобто, Донецька міська рада у певний час була переміщена на контрольовану Україною територію і продовжувала функціонувати.

Однак, суди не встановили дату переміщення Донецької міської ради з тимчасово неконтрольованої території Донецької області на контрольовану Україною територію, не дослідили, чи відновилось відповідне фінансування установи у місячний строк після її переміщення на контрольовану Україною територію відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку № 595, оскільки пунктом 10 рішення Донецької міської ради від 29 січня 2014 року № 44/1 «Про міський бюджет на 2014 рік» затверджений перелік захищених видатків загального фонду міського бюджету на 2014 рік, у тому числі на оплату праці робітників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату, та з якої причини ОСОБА_4 не була виплачена заробітна плата до звернення позивача з даним позовом у липні 2015 року.

Наведене має значення для встановлення вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з працівником для вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Необґрунтованим є посилання судів на пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 826/18826/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного судувід 2 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 вказаного порядку, відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Не встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, призвело до передчасних та необґрунтованих висновків щодо правомірності дій Донецької міської ради.

Щодо залишення позовних вимог без розгляду в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

У частині другій статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Нормами частини першої статті КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року та від 3 березня 2017 року (№№ 6-1395 цс 16, 212/6649/15ц відповідно).

Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року №1-13/2013 виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, не переконливим є посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 червня 2015 року №6-116цс15.

Тому апеляційний адміністративний суд помилково застосував наслідки пропуску строку звернення до суду, встановлені частиною першою статті 100 КАС України, в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки такі позовні вимоги відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв'язку з цим постанова Донецького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Мойсюк М.І.

Штульман І.В.