Ухвала суду № 69064489, 21.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017 року місто Київ К/800/22979/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Голяшкіна О.В.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська держана адміністрація) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі №826/12296/14 за позовом орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська держана адміністрація), Київської міської ради, третя особа: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Орендне підприємство «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7» звернулось до суду з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська держана адміністрація) (відповідач-1), Київської міської ради (відповідач-2), третя особа: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило:

зобов'язати КМДА подати на розгляд та затвердження Київради зміни до бюджету м. Києва на 2015р., якими передбачити відшкодування заявнику різниці в тарифах у розмірі 1685,6 тис. грн.;

зобов'язати Київраду розглянути та затвердити зміни до бюджету м. Києва на 2015 рік, передбачивши відшкодування заявнику різниці в тарифах у розмірі 1685,6 тис. грн.

Позовні вимоги мотивовано протиправною відмовою відповідачів відшкодувати на користь позивача різницю в тарифах. Так, позивач вказував, що погоджена вартість послуг Орендного підприємства «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7» не змінювалась з 2009 року, тоді як станом на 2014 року збільшилась мінімальна заробітна плата, зросла вартість матеріалів, паливно-мастильних і транспортних витрат, відрахувань до бюджету, індекс інфляції за 2009-2013 років становить 127,1%, індекс змін ринкової вартості промислової продукції становить 1,73, що призводить до отримання підприємством позивача збитків.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року, позов задоволено частково: зобов'язано виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) звернутися до Київської міської ради з приводу відшкодування витрат Орендного підприємства «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7», що пов'язані із встановленням тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, в порядку статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У поданій касаційній скарзі Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська держана адміністрація) із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 31 серпня 2009 року КМДА прийнято розпорядження № 978 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Пунктом 5 цього розпорядження житлово-експлуатаційним організаціям, уповноваженим ними особам або управителям жилих будинків комунальної форми власності заборонено здійснювати переукладення угод з виконавцями робіт та послуг, вартість яких відшкодовується за рахунок тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (в разі збільшення цін та тарифів на ці послуги), без відповідного погодження з Головним управлінням з питань цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

На підставі названого розпорядження позивачем укладено з комунальними підприємствами ряд договорів на виконання робіт з технічного обслуговування та поточного ремонту систем протипожежної автоматики та димовидалення.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами розмір тарифів на житлово-комунальні послуги з 2009 року не змінювався.

У зв'язку із зростанням мінімальної заробітної плати, вартості матеріалів, паливно-мастильних і транспортних витрат, відрахувань до бюджету позивач неодноразово звертався до КМДА із листами щодо компенсації різниці в тарифах.

За змістом листів Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 17.12.2013 № 050/20-10068, від 14.04.2014 № 050/20-2132 різниця між фактично понесеними Орендним підприємством витратами та плановими витратами на послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту систем протипожежної автоматики та димовидалення за 2012 рік становить 1685,6 тис. грн., у зв'язку з чим надано пропозиції щодо внесення змін до бюджету м. Києва, передбачивши кошти для покриття фактичних витрат позивача.

У подальшому, позивач звернувся до Київської міської державної адміністрації з листами від 04.02.2014 №18/1 та від 08.04.2014 №82/01 щодо компенсації різниці в тарифах.

Листом від 05.05.2014 № 008-629 КМДА поінформувала Орендне підприємство про те, що різниця між фактичними та плановими витратами на послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту систем протипожежної автоматики та димовидалення за 2012 рік становить 1685,6 тис. грн. та роз'яснила його право на відшкодування витрат за рахунок місцевого бюджету.

Позивач зазначив, що станом на момент звернення до суду відповідачами не вчинено дій щодо повернення різниці між фактичними та плановими витратами на послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту систем протипожежної автоматики та димовидалення у розмірі 1685,6 тис. грн., що і зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та законних інтересів до адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність у позивача права на відшкодування різниці у тарифах підтверджено матеріалами справи. Судами також зазначено, що виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зобов'язаний вказане питання розглянути та, за наявності підстав, вжити заходів щодо відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із встановленням тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.

Частиною 2 статті 12 названого Закону передбачено, що державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Спеціальним законом, який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки є Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується, зокрема, на принципі регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державне регулювання цін/тарифів базується на принципі відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Статтею 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Відповідно до частини 3 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).

Частиною 4 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Згідно з пунктом 23 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету

Аналіз зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства вказує на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, що КМДА, встановивши факт наявності різниці між фактично понесеними позивачем витратами та плановими витратами на послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту систем протипожежної автоматики та димовидалення за 2012 року, необґрунтовано не звернулась до Київської міської ради із пропозицією щодо внесення змін до бюджету м. Києва з метою покриття фактичних витрат позивача.

Доводи касаційної скарги зводяться до відсутності, на думку касатора, у позивача права на відповідне відшкодування. Проте, такі доводи не підтверджено будь-якими обґрунтованими поясненнями та спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій обставинами та наявними в матеріалах справи документами (зокрема, листом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 05.05.2014 №008-629)

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій надана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська держана адміністрація) відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі №826/12296/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: