Ухвала суду № 69046733, 20.09.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №291/426/17 Головуючий у 1-й інст. Руденко З. Б.

Категорія 47 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" до ОСОБА_1, Чорнорудецького фермерського господарства "Поділля" Ружинського району Житомирської області, Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання договору оренди землі недійсним, визнання незаконною та скасування державної реєстрації речових прав та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 10 липня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2017 року приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма» «Світанок» (ПСП «Агрофірма «Світанок») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсним договір оренди №б/н від 20.02.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Чорнорудецьким фермерським господарством «Поділля», визнати незаконним та скасувати проведену 21.02.2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки) на земельну ділянку, загальною площею 1,7648 га, кадастровий НОМЕР_1, номер запису про інше речове право 19212185, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34046181 від 27.02.2017р. Позовні вимоги мотивовано тим, що 01.02.2017р. між ПСП "Агрофірма "Світанок" та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав позивачу у строкове платне користування земельну ділянку, що належить останній на праві власності, строком на 10 років. Спірна земельна ділянка була передана по акту прийому-передачі від 01.02.2017 року, а ПСП «Агрофірма «Світанок» сплатило ОСОБА_1 орендну плату, згідно договору оренди землі. 16.03.2017 року позивачу стало відомо, що 20.02.2017 року між ОСОБА_1 та Чорнорудецьким фермерським господарством "Поділля" Ружинського району Житомирської області було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки на 10 років та 21.02.2017 року проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майне. А тому позивач вважає, що даний договір спрямований на незаконне заволодіння спірною земельною ділянкою, порушує публічний порядок і є нікчемним.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 10 липня 2017 року в задоволенні позовних вимог ПСП «Агрофірма «Світанок» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПСП «Агрофірма «Світанок» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги, зокрема, посилається на те, що суд не надав правової оцінки доводам позивача щодо порушення відповідачами його інтересів, не врахував п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в частині заявлення вимог про визнання правочину недійсним іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.02.2017 року між ОСОБА_1 та ПСП "Агрофірма "Світанок" укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, призначеної для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, строком на 10 років та розташованої на території Чорнорудецької сільської ради Ружинського району. Згідно умов договору, орендодавець передав підприємству у строкове, платне користування земельну ділянку, площею 1,7648 га, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 Спірна земельна ділянка була передана позивачу по акту прийому-передачі від 01.02.2017 року, а ПСП «Агрофірма «Світанок» сплатило ОСОБА_1 орендну плату, згідно договору від 01.02.2017 року.

20.02.2017 року між Чорнорудецьким фермерським господарством "Поділля" Ружинського району Житомирської області та ОСОБА_1 і було укладено договір оренди землі, відповідно до якого остання передала в оренду іншому орендарю - ЧФГ "Поділля" строком на 10 років цю ж саму земельну ділянку. Наступного дня -21.02.2017р. проведено державну реєстрацію речового права (права оренди) на підставі вказаного договору оренди землі від 20.02.2017р.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно з вимогами частини третьої цієї ж статті - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ПСП "Агрофірма "Світанок" не набуло права оренди зазначеної в договорі від 01.02.2017 року земельної ділянки, а тому, відповідно, договір оренди цієї ж земельної ділянки від 20.02.2017 року між ОСОБА_1 та ЧФГ "Поділля», та на підставі якого за останнім було зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки, не порушує прав позивача.

Колегія судді погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно із ч.5 ст.6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

П.п. 6 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень ст.638 ЦК України, ст.ст.125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року № 6-643цс16, яка, згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З матеріалів справи вбачається, що у п.40 договору оренди землі від 01.02.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП "Агрофірма "Світанок" зазначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Проте, після підписання вищевказаного договору оренди землі, ПСП "Агрофірма "Світанок" до 20.02.2017 року не вчинило дій, щодо проведення державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд правильно вважав, що підписаний договір оренди не набув чинності, оскільки не було здійснено державної реєстрації права оренди у реєстраційній службі, що свідчить про те, що позивач не набув права орендаря за цим договором, й відповідно, відсутні підстави вважати порушеними його права.

Із врахуванням цього правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні указаного позову у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог та відсутністю доказів на підтвердження факту порушення права позивача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Основним доводом апеляційної скарги є посилання на порушення інтересів позивача, які полягають у здійсненні орендного використання спірної земельної ділянки відповідно до умов укладеного договору оренди землі від 1 лютого 2017 року. При цьому, як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається, зокрема, на Рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес).

Відповідно до ст.ст. 4,15 ЦПК України, ст.16 ЦК України захисту підлягає інтерес, який охороняється законом.

У наведеному рішенні Конституційного суду йдеться про охоронюваний законом інтерес. Водночас зазначається, що інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними.

У даній справі інтерес позивача не захищається ні законом, ні правом, а тому його вимоги задоволенню не підлягають.

За таких обставин, відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» відхилити.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді