Рішення № 6903554, 25.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

25.11.2009Справа №2-24/4262-2009 За позовом Комунального підприємства "Заозерненський ЖЕК" (97400, АР Крим, смт. Заозерне, м. Євпаторія, вул. Садова, 5, ідентифікаційний код 34371169) до відповідача - Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Павленко, 20, ідентифікаційний код 23443349)

За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим ( 95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 19).

про стягнення 4 869,25 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

представники:

Від позивача – Кушева В.Ю. – представник, довіреність № 25 від 25.08.2009 року, паспорт ЕС № 990768 від 15.05.1999р.

Від відповідача – не з’явився

Від третьої особи – Кілеса Р.В. – представник, довіреність № 23-11.0/06-147 від 25.12.2008р.

Обставини справи: Комунальне підприємство "Заозерненський ЖЕК" звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 4000,00 грн. та матеріальних збитків у розмірі 869,25 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь Комунального підприємства "Заозерненський ЖЕК" судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані наступним. 01.10.2007р. Комунальне підприємство "Заозерненський ЖЕК" виконало сплату у розмірі 4000,00 грн. відповідно до рішення № 80 від 10.08.2007р. Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим. Позивач посилається на те, що вказане рішення було визнано протиправним та скасовано постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008р.

У зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 4000,00 грн., посилаючись на те, що вказані грошові кошти набуті відповідачем по справі без достатніх правових підстав.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача майнову шкоду, посилаючись на неправомірність рішення Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим № 80 від 10.08.2007р., внаслідок чого Комунальним підприємством "Заозерненський ЖЕК" понесені матеріальні витрати у розмірі 869,25 грн.

Позивач у судовому засіданні 25 серпня 2009 року надав суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим грошові кошти у розмірі 4000,00 грн. та матеріальні збитки у розмірі 696,31 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 25 серпня 2009 року заява Комунального підприємства "Заозерненський ЖЕК" про зменшення позовних вимог у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 23 вересня 2009 року до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим ( 95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 19).

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив. 25.11.2009 р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням представника.

Суд, розглянувши клопотання відповідача, не вбачає обґрунтованих підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд зазначає, що доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні щодо відкладення розгляду справи відповідачем не надано. Так, до клопотання надана лише повістка Севастопольського апеляційного адміністративного суду про виклик до судового засідання на 25.11.2009 р., проте доказів того, що представник дійсно відбув до суду, наприклад посвідчення про відрядження, відповідачем не надано.

Згідно зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представниками юридичної особи можуть бути як її керівники, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Суд зазначає, що при відкладенні розгляду справи суд не зобов’язував з’явитись до судового засідання якогось конкретного представника позивача з вказанням його прізвища.

Крім того, клопотання про перенесення розгляду справи було здано до канцелярії суду 25.11.2009 р., тобто у день судового засідання, нарочним головним спеціалістом юридичного відділу відповідача.

Отже, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними у справі документами, судом не вбачається обґрунтованих підстав для відкладення розгляду скарги.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечує. Так, відповідач посилається на те, що Державна інспекція з контролю за цінами в АР Крим, не погодившись з постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008р. подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, яким відкрито касаційне провадження по справі ухвалою від 05.06.2009р.

Також відповідач зазначає, що докази, додані позивачем до позовної заяви не підтверджують понесених Комунальним підприємством "Заозерненський ЖЕК" матеріальних збитків. Крім того, відповідач вважає, що спір про стягнення збитків з суб’єкта владних повноважень належить розглядати за правилами КАС України.

Таким чином, на підставі заперечень, відповідач просить відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа у поясненнях до позову зазначає, що у випадку встановлення судом законних підстав для повернення з державного бюджету позивачу суми у розмірі 4000,00 грн., необхідно підтвердити факт зарахування цих коштів до державного бюджету України.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду справи був продовжений в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд, -

ВСТАНОВИВ :

З матеріалів справи вбачається, що Державною Інспекцією з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим з 01.07.2006 по 30.06.2007 було проведено перевірку порядку формування, встановлення та застосування тарифів на житлово – комунальні послуги в КП "Заозерненський ЖЕК", про що був складений відповідний акт № 0390 від 26.07.2007 р.

На підставі цього акту прийнято рішення № 80 від 10.08.2007 р. про застосування до позивача економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, а саме: вилучення в доход державного бюджету необґрунтовано отриманою виручки у розмірі 4376,00 грн. та 8752, 00 грн. штрафу (а.с.59).

З матеріалів справи, зокрема з платіжного доручення № 295 від 01.10.2007 р. вбачається, що позивачем на користь державного бюджету України було сплачено 4000,00 грн. із призначенням платежу – «согласно решения № 80 от 10.08.07 г. Госинспекции по котнролю за ценами за сентябрь 2007 г.» (а.с.11).

У січні 2008 р. Державна інспекція з контролю за цінами в АР Крим звернулася до господарського суду АР Крим з позовом до КП "Заозерненський ЖЕК" про стягнення 9128,00 грн. штрафних санкцій, застосованих рішенням № 80 від 10.08.2007 р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті перевірки було винесено рішення № 80 від 10.08.2007 р. про застосування штрафних санкцій у загальному розмірі 13128,00 грн., відповідачем у добровільному порядку було сплачено 4000,00 грн., проте залишок сплачено не було.

Постановою ГС АР Крим від 06.02.2009 р. у справі № 2-27/1331-2008А у задоволенні позову було відмовлено, зазначена постанова залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2009 р.

У квітні 2008 р. КП "Заозерненський ЖЕК" звернувся з позовом до суду до Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим про визнання недійсним рішення відповідача № 80 від 10.08.2007 р. Постановою ГС АР Крим від 05.09.2008 р. у справі № 2-27/4713-2008А позов КП "Заозерненський ЖЕК" задоволено, визнано нечинним рішення № 80 від 10.08.2007 р. Зазначена постанова залишена без змін постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2008 р. у справі № 22-а-1091/08 (а.с.16-21).

У зв’язку з викладеним, враховуючи те, що рішення, на підставі якого позивачем було перераховано до бюджету 4000,00 грн., визнане нечинним, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення зазначеної суми з Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим із посиланням на ст. 1212 ЦК України. Крім того, позивач із посиланням на ст. 1166 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 696,31 грн. матеріальних збитків, понесених позивачем у зв’язку із необхідністю відрядження свого представника до судових засідань з розгляду зазначених адміністративних справ, які складаються з витрат на відряджувальні виплати, проїзд, пальне.

Розглянувши матеріали справи судом не вбачається підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів недоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 ЦК України.

Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: є набуття або збереження майна, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК). Також до відсутності правової підстави зазначена стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави –юридичного факту –для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Причому обов’язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача відносного того, що на сьогодні ним подана касаційна скарга на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі № 22-а-1091/08, та ухвалою ВАСУ від 05.06.2009 р. відкрите касаційне провадження по справі, оскільки відповідачем не представлено відповідних доказів прийняття судом касаційної скарги. Крім того, згідно ст. 254 КАС України у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Як зазначалось, позивач відповідно до заяви про зменшення позовних вимог просить суд стягнути безпідставно отримані кошти саме з відповідача - Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим, вказавши при цьому номер банківського рахунку відповідача, з якого слід стягнути кошти у розмірі 4000,00 грн.

Проте, при розгляді справи судом було встановлено, що платіжним дорученням від 01.10.2007 р. кошти у розмірі 4000,00 грн. були перераховані до державного бюджету України на розрахунковий рахунок № 31110106700015 за кодом 21081100.

За таким обставинами суд приходить до висновку, що оскільки кошти були перераховані до державного бюджету України, то і повертатися зазначені кошти також повинні з державного бюджету України.

Проте, як зазначалось, позивач просив суд стягнути 4000,00 грн. саме з Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим, вказавши при цьому номер банківського рахунку відповідача, з якого слід стягнути кошти.

Позивач не скористався правом наданим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, зокрема право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.

Суд, приймаючи рішення, розглядає спір у межах позовних вимог та не має право самостійно змінювати предмет чи підстави позову.

Враховуючи викладене суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим 4000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.

Також позивач із посиланням на ст. 1166 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 696,31 грн. матеріальних збитків, понесених позивачем у зв’язку із необхідністю відрядження свого представника до судових засідань з розгляду зазначених адміністративних справ, які складаються з витрат на відряджувальні виплати, проїзд, пальне.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти:

а) Неправомірність поведінки особи. У даному випадку неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

За змістом абзацу третього пункту 4 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1819 Держцінінспекція відповідно до покладених на неї завдань у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування. Для визначення факту, чи були дії відповідача щодо проведення перевірки неправомірними позивач повинен був звернутися з відповідною вимогою до адміністративного суду, судом встановлено, що рішення щодо визнання правомірними або неправомірними дій відповідача щодо проведення перевірки порядку формування, встановлення та застосування тарифів на житлово – комунальні послуги в КП "Заозерненський ЖЕК" не приймалося. За таким обставинами суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо проведення перевірки були правомірними, оскільки іншого суду не доведено.

б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).

в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а матеріальна шкода понесена особою, - наслідком такої протиправної поведінки. У даному випадку, витрати понесені позивачем у зв’язку з відрядженням свого представника до судових засідань, були здійснені позивачем свідомо та у зв’язку із реалізацією свого права щодо судового захисту.

г) Вина завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів суду безперечних доказів наявності матеріальної шкоди у розмірі 696,31 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв’язку між цими діями та завданою матеріальною шкодою, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Справи № 2-27/1331-2008А про стягнення 9128,00 грн. штрафних санкцій та № 2-27/4713-2008А про визнання недійсним рішення відповідача № 80 від 10.08.2007 р. були розглянуті за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Таким чином, відшкодування вказаних витрат в сумі 696,31 грн. позивачу необхідно було заявляти в рамках справ № 2-27/1331-2008А, № 2-27/4713-2008А, оскільки це судові витрати саме по цім справам.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 30.11.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          У задоволенні позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.