Рішення № 69029099, 20.09.2017, Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/507/17

Провадження №2/377/229/17

20 вересня 2017 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої судді Малишенко Т.О., при секретарі Ахутіній А.А., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 - про стягнення боргу за кредитним договором,-

У С Т А Н О В И В:

26.06.2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, з вимогою стягнути з відповідача заборгованість за договором б/н від 20.12.2010 року у розмірі 28897,99 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 20.12.2010 року ОСОБА_1, отримала кредит у розмірі 5700,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, цим самим підтвердили факт видачі відповідачу кредиту у розмірі, встановленому у договорі. Проте відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 28.02.2017року має заборгованість за кредитним договором б/н від 20.12.2010 року у розмірі 28897,99 грн., яка складається з: 5419,98 грн. - заборгованість за кредитом, 21075,72 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 550 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1352,29 грн. штраф (процентна складова).

Представник позивача - Публічного акціонерного товариства КБ «ПРИВАТБАНК» - в судове засіданні не з,явився, направив заяву де просить справу розглядати в його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1, в судове засідання не явилася, направила до суду заперечення на позов та просить справу розглядати за її відсутності. Позовні вимоги не визнає, вважає, їх безпідставними.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов,язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов,язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов,язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов,язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів передбачених частиною першою ст. 206 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість. Достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач зазначає, що 20.12.2010 року позивач отримав кредит у розмірі 5700,00гривень. Хоча як вбачається 20.12.2010 року відповідач звернулась до позивача з анкетою-заявою, відповідно до змісту якої начебто вона приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем. Будь-яка інформація у анкеті-заяві щодо отримання бажаних нею банківських послуг, або кредитного ліміту відсутні. ОСОБА_2 зі змісту заяви клієнта від 20.12.2010 року та Умов і правил надання банківських послуг, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). ОСОБА_2 п. 2.1.1.2.10 Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, при отриманні картки клієнт зобов'язаний підписати картку у спеціально відведеному місці. П.2.1.1.2.11 строк дії картки вказано з її лицьового боку (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця і по закінченню строку дії картки вона пролонговується на новий строк (шляхом пред'явлення клієнту банком картки з новим строком дії) - п. 2.1.1.2.12.

З матеріалів справи вбачається, що заява клієнта та інші матеріали, надані банком, не містять доказів того, що відповідач отримав платіжну картку та ПІН-код. Так, у заяві не вказаний, перш за все, номер картки, яку отримав відповідач. В заяві у розділі «відмітки банку» підписом працівника банку від 20.12.2010 року засвідчується правильність та достовірність відомостей ним перевірено, ідентифікація клієнта проведена згідно порядку ідентифікації клієнтів при відкритті рахунків та випуску платіжних карт. У заяві не зазначено умов надання кредиту, розміру отриманого (виданого банком клієнту) ліміту.

Крім того, наданий розрахунок заборгованості за договором б\н від 20.12.2010 року не містить даних про те, за якою карткою зроблено цей розрахунок. Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на складову договору банківських послуг, нібито укладеного 20.12.2010 року із відповідачем стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності саме від заяви позичальника.

При цьому за клопотанням відповідача судом була оглянута цивільна справа № 377/105/17, за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20.12.2010 року, як доказ до вказаної позовної заяви була долучена заява-анкета від 20.12.2010 року, на яку як на доказ посилаються позивачі і по даному позову. Хоча у цивільній справі № 377/105/17, позивачі долучили Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання кредитних карт від 26.11.2014 року по Договору 1 від 20.12.2010 року, борг по якому виник від 09.01.2013 року відповідно наданих розрахунків, які співпадають з наданими розрахунками по даній цивільній справі. 04.07.2017 року Рішенням Славутицького міського суду заявлені позовні вимоги позивачів по Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості відповідача був задоволений.

Тому з огляду на вищенаведене, судом зроблено висновок, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підставі, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З чого вбачається, що необхідною умовою такого правочину як надання кредитних коштів є укладення кредитного договору. Однак, у матеріалах справи відсутній цей договір, натомість наявна анкета - заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 20.12.2010 року, що свідчить про те, що між сторонами не було укладено безпосередньо договору кредиту без номера від 20.12.2010, як вказує позивач в своєму позові. Тому прохання позивача стягнути з відповідача заборгованості за договором без номера від 20.12.2010 року є безпідставним, за його відсутності як такого. Анкета - заява від 20.12.2010 року не може вважатися доказом укладення кредитного договору та передання кредитних коштів відповідачу.

Така ж позиція висловлена в Ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року (справа № 6- 32662ск15); від 25 січня 2017 року (справа № 666/5737/15-ц).

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

ОСОБА_2 - заяви від 20.12.2010 року не вбачається укладення договору без номера від 20.12.2010 року з відповідачем, також не вказано в якому розмірі надано позивачем кредит, та чи ознайомлений відповідач з Правилами, тарифами та умовами обслуговування та кредитування, а також чи отримував він їх.

Статтею 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування судом самостійно таких доказів було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

З урахуванням наведених норм, саме позивач має довести в ході розгляду справи обґрунтованість кожного свого посилання, зокрема й щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування, чого в даному випадку зроблено не було.

Щодо наявності підстав для нарахування відсотків, комісії, пені та штрафів за кредитом позивач обґрунтовує відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування. При цьому ні зазначені правила, ні вказані умови кредитування не були підписані позичальником. Через відсутність підпису позичальника на вказаних документах неможливо встановити, чи саме з цими умовами та правилами відповідача було ознайомлено при подачі заяви про видачу кредитної карти.

Таким чином зазначені Правила надання банківських послуг та умови кредитування не можуть вважатися частиною укладеного між сторонами договору, а їх положення не можуть регулювати взаємовідносини між сторонами у даному випадку.

Дана правова позиція була висловлена Верховним Судом України в ряді постанов, зокрема у справі №6-16цс15.

Інших підстав для нарахування заборгованості відповідача за відсотками, комісіями, пенями та штрафами позивач до суду не представив, відтак його вимоги в цій частині є необґрунтованими та не можуть бути доказами по справі.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14 у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи справу, суд повинен звертати особливу увагу на наявність у позовній заяві обставин, передбачених пунктами 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК, а саме виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості за пенею та комісією в розмірі 550 грн., не підлягають задоволенню, оскільки позивач не навів належних та допустимих доказів існування договірних зобовязань між позивачем та відповідачем, щодо розміру пені та комісії, підстав їх нарахування та сплати. Крім того у позовній заяві не вказано на підставі якого пункту, договору чи нормативно-правового акту позивач керувався при розрахунку заборгованості по пені та комісії. Таким чином, взагалі не зрозуміло, за що відповідачу нарахована 550,00 грн. заборгованості по пені та комісії та яка їх правова природа.

Посилання представника позивача на пункти Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, неможливо взяти до уваги, оскільки вони не підписані відповідачем. Неможливо встановити наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів відповідач, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку в момент їх підписання. У самій заяві відповідача про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку домовленість сторін щодо розміру пені, підстав її нарахування та сплати відсутня. Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-16цс15.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині нарахування відповідачу заборгованості за штрафами в розмірі 1852,29 грн. (500 + 1352,29), оскільки ні в позовній заяві, ні в наявних у матеріалах справи не зазначено за що саме вони нараховані (за які порушення та коли вони сталися). Позовна заява зводиться лише до цитування пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг та констатації факту наявності такої заборгованості.

Наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості не містить інформації за який період та за які дії чи бездіяльність на відповідача накладено вказану суму штрафу.

У розрахунку заборгованості зазначено, що 1852,29 грн. є «заборгованістю по судовим штрафам» але у матеріалах справи відсутні докази накладення на відповідача судом будь-яких штрафів.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник позивача, пояснень щодо розрахунку заборгованості відповідача за пенею та штрафами у позовній заяві не надав, у клопотанні про розгляд справи за його відсутності просив проводити розгляд справи на підставі доказів, які є у матеріалах справи доказів

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією та пенею в розмірі 550,00 грн. та штрафами в розмірі 1852,29 грн. є необґрунтованими.

На час розгляду справи заборгованість за комісією позивачем не доведена та взагалі відсутні будь-яки докази, що сторони погодились нарахування комісії.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач нарахував суму комісії та пені у розмірі 550,00 грн. та штраф у розмірі 1852,29 грн.

Відповідно до ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи, що відповідно до ст.549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень ст.61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Верховного Суду України від 23.10.2015 року в справі № 6-2003цс15.

Відповідно до ч.1-2 ст. 536 ЦК України, За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Проте розрахунок заборгованості наданий позивачем не може бути доказом заборгованості по справі, оскільки з наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним окремо проводилось нарахування відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом та на залишок простроченої заборгованості за кредитом.

Дослідженням долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості встановлено, що позивачем нараховувались проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки: по 31.08.2014 включно - 30,00% річних, з 01.09.2014 до 31.03.2015 включно - 34,80% річних, з 01.04.2015 по 28.02.2017 включно - 43,20% річних. Таке нарахування, вочевидь, не відповідає зазначеній в позовній заяві процентній ставці 30,00% річних.

Як визнано позивачем в своїх додаткових поясненнях, ним з квітня 2014 року була змінена формула нарахування відсотків, згідно якої у разі виникнення прострочених зобовязань проценти нараховуються у подвійному розмірі на всю суму заборгованості:

до квітня 2014 року діяла наступна формула нарахування процентів: (однакова як на поточну заборгованість так і на прострочену заборгованість):

N*М/365*Y=Z, де N заборгованість за кредитом; М процентна ставка; 365 - кількість днів у році; Y - кількість днів за які здійснюють нарахування; Z сума нарахованих процентів.

З квітня 2014 року діяла наступна формула нарахування процентів: (однакова як на поточну заборгованість так і на прострочену заборгованість):

N*М/365*(2 або1) *Y=Z, де N заборгованість за кредитом (поточне тіло кредиту, нараховані відсотки та санкції (в попередньому місяці); М процентна ставка; 365 - кількість днів у році, 2 або 1 - коефіцієнт процентної ставки (1- застосовується у разі належного виконання зобов'язань, 2 - підвищення процентної ставки за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості; Y - кількість днів за які здійснюють нарахування; Z сума нарахованих процентів.

З вищевикладеного вбачається, що проведений позивачем розрахунок процентів за користування кредитом, а також процентна ставка, за якою позивач нараховував проценти за користування кредитом, не відповідають дійсності та змісту позовної заяви, що знову ж таки дають підстави стверджувати про необґрунтованість позовних вимог.

Доказами, відповідно до статті 57 ЦПК України являються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Стаття 64 ЦПК України письмовими доказами називає будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором без номера від 20.12.2010 року, однак доказів щодо його укладення суду не надано, та відповідно до якого зобов'язань у відповідача з підстав вказаних у позові не виникло.

Більше того по даній справі позивач надав копію: Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 20.12.2010 року та розрахунок заборгованості за договором №б/н від 20.12.2010 року укладеного між Приватбанк та клієнтом (відповідачем у справі) станом на 28.02.2017р., який розпочинається з дати 11.01.2013 року. Дані письмові докази повність не відповідають змісту позовної заяви позивача. Крім того рішенням Славутицького міського суду від 04.07.2017 року з відповідача вже стягнуто по вказаній заяві від 20.10.2010 року, оскільки між відповідачем і позивачами було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості від 26.11.2014 року.

Тому на підставі наведеного суд прийшов до висноку про безпідставність вказаних вимог, оскільки вони недоведені і необґрунтовані.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.209, 213-215, 224-226 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 по договору б/н від 20.12.2010 року про стягнення заборгованості у розмірі 28897,99 гривень - відмовити.

Копію рішення направити сторонам для ознайомлення.

Рішення може бути оскаржено сторонами до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів після його проголошення, а особами, які брали участь у справі але не були присутні при його проголошенні у той же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т. О. Малишенко