Постанова № 69026414, 18.09.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2017 р. Справа № 920/1077/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

прокурора Ногіна О.М., (посвідчення від 11.02.2015р. №032167)

позивача - не зявився;

1-го відповідача ОСОБА_1 (довіреність №823 від 30.12.2016 року).;

2-го відповідача - не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача (вх.№2277С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 26.06.2017 року у справі №920/1077/16,

за позовом Заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ

до 1. Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Суми;

2. Виконавчого комітету Буринської міської ради, м. Буринь, Сумська область

про визнання незаконними та скасування рішень та визнання недійсними свідоцтв про право власності, -

ВСТАНОВИЛА:

Заступник прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та виконавчого комітету Буринської міської ради, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012р. № 44 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Буринської міської ради від 04.05.2012р. № 49 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що знаходиться по вул. Новоселівська, 2 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012р. № 50, виданий виконавчим комітетом Буринської міської ради ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі, що знаходиться по вул. Червоноармійській, 1Б в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012р. № 51, виданий виконавчим комітетом Буринської міської ради ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно -лабораторію, що знаходиться по вул. Новоселівська, 5 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012р. № 52, виданий виконавчим комітетом Буринської міської ради ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин-крупорушка, що знаходиться по вул. Новоселівська, 1 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012р. № 53, виданий виконавчим комітетом Буринської міської ради ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.06.2017 року у справі №920/1077/16 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012 року № 44 Про видачу свідоцтва про право власності Публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради від 04.05.2012 року № 49 Про видачу свідоцтва про право власності Публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що знаходиться по вул. Новоселівська, 2 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 50, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі, що знаходиться по вул. Червоноармійській, 1Б в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 51, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - лабораторію, що знаходиться по вул. Новоселівська, 5 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 52, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин-крупорушка, що знаходиться по вул. Новоселівська, 1 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 53, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на користь Прокуратури Сумської області витрати по сплаті судового збору в сумі 4134,00 грн.

Стягнуто з Виконавчого комітету Буринської міської ради на користь Прокуратури Сумської області витрати по сплаті судового збору в сумі 4134,00 грн.

ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 30.08.2017 року.

Прокуратурою було надано відзив на апеляційну скаргу (вх.№9004 від 30.08.2017 року та вх.№9324 від 07.09.2017 року), в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою суду від 30.08.2017 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 18.09.2017 року.

Позивач та другий відповідач, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку представників в судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників позивача та другого відповідача не була визнана обовязковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, заслухавши в судовому засіданні прокурора та представника першого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 Про заходи з утворення Державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України створено Державне підприємство Державна продовольчо-зернова корпорація України з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України. Відповідно до пунктів 2, 5 вищезазначеної постанови ліквідовано дочірні підприємства Державної акціонерної компанії Хліб України, у тому числі дочірнє підприємство ДАК Хліб України Буринський елеватор. При цьому статутний капітал новоствореного Державного підприємства ДПЗКУ сформовано шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств, що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі і відокремлених підрозділів підприємства, в тому числі і шляхом передачі майна, що належало ДП ДАК Хліб України Буринський елеватор.

Згідно з частин другої, третьої статті 73 Господарського кодексу України, орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Таким чином, усе майно ДП ДАК Хліб України Буринський елеватор та у подальшому ДП ДПЗКУ перебувало у власності держави, при цьому вказане майно було закріплено за вказаними державними підприємствами на праві господарського відання, тобто без правомочності розпорядження.

На виконання пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 07.07.2011 року № 325 ДП ДПЗКУ перетворено в Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України (відповідач-1), шляхом випуску акцій, 100 % яких передано у власність держави, а повноваження з управління корпоративними правами за цими акціями покладено на Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 Про деякі питання діяльності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України затверджено Статут ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України, пунктами 1.4, 1.6 якого визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України, а товариство є правонаступником всіх прав і обовязків ДП Державна продовольчо-зернова корпорація України.

Згідно пункту 4 згаданого наказу, статутний капітал товариства формується на базі майна ДП ДПЗКУ.

Комісією з реорганізації 17.11.2011 року складено акт приймання-передачі майна, майнових прав та обовязків відповідачу-1. До переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу відповідача-1 увійшли обєкти державної власності, у тому числі нерухоме майно, що перебувало на праві господарського віддання ДАК Хліб України Буринський елеватор.

У пункті 5.1 Статуту ДП Державна продовольчо-зернова корпорація України зазначено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Ця обставина встановлена постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2015 року у справі № 922/2256/15.

У подальшому за заявами філії ПАТ ДПЗКУ Буринський елеватор відповідачем-2 прийнято рішення від 27.04.2012 року № 44 та від 04.05.2012 року №49 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України, якими оформлено право приватної власності на вищезазначене нерухоме майно. На підставі цього рішення відповідачу-1 видані відповідачем-2 свідоцтва про право власності від 29.05.2012 року №№ 50, 51, 52, 53.

Таким чином, на підставі зазначених документів змінено форму власності нерухомого майна, що перебувало у господарському віданні ДП ДАК Хліб України Буринський елеватор, з державної на приватну.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Загальними нормами, які закріплені у п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України передбачено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

У ч. 2 ст. 325 ЦК України встановлено, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Зокрема, у ч. 3 ст. 86 ГК України передбачено, що забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Отже, внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу забороняється. І відповідно, юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.

Судом встановлено, що статутний капітал державного підприємства формувався шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідувалися, у тому числі «Буринський елеватор». Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено шляхом перетворення державного підприємств "Державна продовольчо-зернова корпорація України", товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків останнього.

Пунктом 1.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови КМУ від 11.08.2010 №764 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до п.4.4. статуту публічного акціонерного товариства Державна продовольчо зернова корпорація України товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняти стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту. Положення статуту господарського товариства не можуть суперечити нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з п. 1.6 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України.

При цьому при внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 у постанові № 593 від 06.06.2011 також встановлено, що державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо, тоді як право власності відповідно до норм ст.ст.316, 317 ЦК України передбачає розпорядження майном за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ч. 2 ст. 145 ГК України).

Частиною 3 ст. 145 ГК України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, рішення про зміну режиму майна Кабінетом Міністрів України не приймалося, у зв'язку з чим матеріалами справи не підтверджено зміну форми власності з державної на приватну.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що оспорювані рішення виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012р. № 44 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України; та рішення виконавчого комітету Буринської міської ради від 04.05.2012р. № 49 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України, в розумінні норми ч.1 ст. 393 ЦК України порушує інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, а тому підлягають визнанню незаконними.

Щодо визнання недійсним свідоцтв про право власності від 29.05.2012 року №№ 50, 51, 52, 53 колегія суддів зазначає.

Законодавець у ч. 1ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення. Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відтак, позовна вимога щодо визнання недійсними свідоцтв про право власності від 29.05.2012 року №№ 50, 51, 52, 53 є похідною від вимоги про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012р. №44 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України; та від 04.05.2012р. № 49 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України, оскільки свідоцтва видано на підставі зазначеного рішення і не може відповідати вимогам закону за умови невідповідності вимогам закону самого рішення.

З огляду на вищезазначене, колегія суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позов в частині визнання недійсними свідоцтв про право власності від 29.05.2012 року №№ 50, 51, 52, 53.

Доводи апелянта, що вимоги прокурора, викладені в позовній заяві стосовно визнання не дійсними свідоцтв на право власності, не підлягають розгляду господарськими судами України критично сприймаються колегією суддів та спростовуються наступним.

Засобом відновленням становища, яке існувало до порушення прав, є також визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого з порушенням закону. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14.

Щодо доводів скаржника, що місцевий господарський суд в порушення норм процесуального права, а саме статей 43 та 35 ГПК України, не взяв до уваги обставини, які не потребують доказування, оцінюються критично колегією суддів та відхиляються з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції у вирішенні спору виходив з того, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Відповідно, висновки суду в адміністративній справі що Держава в особі Кабінету Міністрів України, передавши до статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ» обєкти, перелік яких визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року №764, набула в обмін право власності на 100% акцій товариства, а відповідно, Товариство набуло право власності на передане йому майно, є правовою оцінкою судом обставин справи.

На спростування доводів ПАТ «ДПЗКУ» щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає.

В обґрунтування даної заяви апелянт стверджує, що строк у межах якого особа могла звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу стосовно скасування рішень виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012р. № 44 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України; та від 04.05.2012р. № 49 Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України становить період часу до 27.04.2015 року та 04.05.2015 року відповідно, а стосовно визнання недійсним свідоцтв серії САС №669860 від 29.05.2012 року; САС №669861 від 29.05.2012 року; САС №669863 від 29.05.2012 року; та САС №669862 від 29.05.2012 року до 29.05.2015 року відповідно. Прокурор звернувся до суду з позовною заявою №82вих-16 від 28.10.2016 року, тобто після спливу строку у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

На підтвердження обізнаності позивача про оскаржувані рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності скаржник посилається на те, що вся інформація є публічною. Вважає, що з 29.05.2012р. Міністерству аграрної політики та продовольства України було відомо або могло бути відомо про реєстрацію за ПАТ «ДПЗКУ» права приватної власності на комплекс будівель.

У ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосуванню якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК України).

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою четвертою статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовами інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладання мирової угоди.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Разом з тим, закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який на думку прокурора мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності має розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 13.04.2016р. № 907/238/15. В іншій постанові від 22.04.2015р. № 916/2122/13 Верховний суд також навів правовий висновок, згідно з яким за змістом частини першої другої, четвертої статті 29 ГПК України, ст.261 ЦК України в разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції держави в у спірних правовідносинах, позовна давність повинна обраховуватися із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звернувся до суду прокурор) стало відомо про порушення його права, а не з моменту коли про порушене право стало відомо прокурору.

Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Про порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень Виконавчого комітету Буринської міської ради та при видачі оскаржуваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно Міністерство аграрної політики та продовольства України дізналось після 26.05.2016 року, а саме: після спрямування Прокуратурою Сумської області на його адресу листа № 05/185вих16 від 26.05.2016 року, у якому повідомлено про виявлення прокуратурою в ході здійснення представницьких повноважень цих порушень.

З листа Міністерство аграрної політики та продовольства України від 04.07.2016 року за № 37-11-2-15/10234, що наданий у відповідь на лист прокуратури, у якому в свою чергу також порушувалось питання стосовно інформування про обізнаність Міністерства з приводу вищевказаних порушень, не вбачається даних про те, що Міністерству було відомо про ці порушення до моменту інформування прокуратурою.

Наданий представником відповідача-1 лист Буринської міської ради від 19.03.2012 року № 272 не підтверджує обізнаність Міністерства аграрної політики та продовольства України про прийняття виконавчим комітетом Буринської міської ради оскаржуваного рішення. Зазначений лист підписано та направлено до прийняття оскаржуваного рішення та відповідно не містить будь-якої інформації про це рішення, а являє собою лише звернення про надання розяснення.

Відповідь директора Департаменту правової та законопроектної роботи Міністерства аграрної політики та продовольства України на вказане звернення Буринської міської ради, що надана листом від 26.04.2012 року № 37-31-1-11/7011, також не є належним доказом обізнаності Міністерства аграрної політики та продовольства України про наявність оскаржуваного рішення та надання згоди на реєстрацію права власності на майно ДП ДАК Хліб України Буринський елеватор за ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України. Лист складений до прийняття оскаржуваних рішень та містить лише посилання на положення певних нормативних актів.

Будь-яких документів, які б підтверджували надання Міністерству аграрної політики та продовольства України інформації саме про прийняття оскаржуваного рішення та свідоцтв про право власності на нерухоме майно не надано.

На Міністерство аграрної політики та продовольства України не покладено обовязок контролювати діяльність органів місцевого самоврядування та перевіряти їх рішення на предмет дотримання вимогам законодавства.

Таким чином, Міністерство аграрної політики та продовольства України (позивач) не знало та не могло знати про наявність порушень вимог закону до моменту інформування прокуратурою області про їх виявлення.

З огляду на наведене, підстави для задоволення заяви про застосування позовної давності відсутні.

Колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Доводи апеляційної скарги першого відповідача не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Дослідивши всі належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано прийнято рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що господарського суду Сумської області від 26.06.2017 року у справі №920/1077/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 26.06.2017 року у справі №920/1077/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20.09.2017 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Слободін М.М.