Рішення № 69009016, 12.09.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5998/17

Номер справи місцевого суду: 520/7326/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 57

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

при секретарі судового засідання Бахірко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року в цивільній справі за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2, третя особа Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, про стягнення витрат на навчання, -

ВСТАНОВИЛА:

23 червня 2016 року представник ОДУВС звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат на навчання. Позивач просив стягнути грошові кошти у розмірі 54542 грн. 33 коп. за період навчання з 18 серпня 2008 року по 14 жовтня 2013 року, посилаючись на невиконання відповідачем договірних умов (а.с. 2-3).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року позовні вимоги ОДУВС були задоволені. А саме, суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОДУВС у відшкодування витрат за період навчання з 18 серпня 2008 року по 14 жовтня 2013 року 54542,33 грн., які складаються з: грошового забезпечення 13933,56 грн., сплаченої заробітної плати у розмірі 4152,11 грн., вартості речового забезпечення 1767,75 грн., вартості харчування 21156,46 грн., вартості комунальних послуг 13532,45 грн., а також судовий збір у розмірі 1378 грн. (а.с. 110-111).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 12 червня 2017 року до суду першої інстанції представником ОСОБА_2 ОСОБА_3 була подана апеляційна скарга. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно зясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; а крім того вказує, що судом першої інстанції не були застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, а ті норми, які були застосовані судом, не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами. Тому, апелянт просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОДУВС відмовити в повному обсязі, а також стягнути з ОДУВС на користь апелянта судовий збір в сумі 1515,8 грн. (а.с. 115-124).

В судовому засіданні в апеляційному суді представник відповідача апеляційну скаргу підтримав. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року зміні в частині мотивування, виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, при цьому посилався на підзаконні акти, які на його думку, обґрунтовують право позивача на компенсацію витрат повязаних з навчанням відповідача.

Погоджуючись з висновком суду про необхідність задоволення позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Судом першої інстанції правильно були встановлені обставини справи, зокрема, що згідно з наказом № 139 о/с Одеського державного університету внутрішніх справ від 18 серпня 2008 року, ОСОБА_2 було зараховано курсантом 1-го курсу факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання до Одеського державного університету внутрішніх справ, він був поставлений на усі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання.

Разом з тим, описуючи дату укладення договору судом першої інстанції була помилково вказана дата, оскільки договір року між Одеським державним університетом внутрішніх справ з одного боку, Головним управлінням МВС України у Одеській області з другого боку, та громадянином України ОСОБА_2 про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ було укладено 22 вересня 2008 (а.с.19).

Відповідно до п. 2 вказаного договору, університет зобов'язаний забезпечити: теоретичну та практичну підготовку фахівця, згідно з навчальними планами та програмами і вимогами освітньо-кваліфікаційних рівнів, харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно - правовими актами МВС України, працевлаштування випускника (згідно з протоколом персонального розподілу) після закінчення повного курсу навчання та одержання відповідної кваліфікації, особа, в свою чергу, згідно з п. 2.3 пп. 2.3.5 даного контракту, зобов'язана після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку призначений, і відпрацювати не менше трьох років.

Відповідно до витягу з наказу № 64 о/с Одеського державного університету внутрішніх справ від 25 червня 2012 року (судом першої інстанції помилково вказана дата) ОСОБА_2 був відряджений з 25 червня 2012 для проходження служби до ГУМВС України в Одеській області (а.с. 12).

Згідно з витягом з наказу № 554 о/с начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 14 жовтня 2013 року, відповідно до «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України», ОСОБА_2 за п. 64 «Є» звільнено з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни (а.с.17).

Як вбачається з матеріалів справи спір між сторонами виник щодо виконання вищевказаного договору. При цьому вирішуючи спір суд першої інстанції обґрунтовуючи прийняте рішення, заповнюючи регламентацію неврегульованих, на його думку, відносини сторін за договором за допомогою підзаконних нормативних актів. Між тим виходячи зі ст.ст. 6, 626 ЦК України, та навіть незважаючи на використання типових форм, договір між сторонами не втрачає цивільно-правого характеру, а тому його положення, мають, в першу чергу, використовуватись судом при вирішенні спору між сторонами. При цьому у разі спору щодо змісту та сенсу окремих пунктів укладеного договору тлумачення надає саме суд (ст. 213 ЦК України). На думку колегії суддів саме з такої позиції слід було частково задовольняти позовні вимоги суду першої інстанції. Зокрема, аналіз договору свідчить, що сторонами було узгоджено підстави для відшкодування фактичних витрат (розділ 3 Договору) та порядок відшкодування фактичних витрат (розділ 4 договору). При цьому вказані розділи узгоджуються з обовязками відповідача, що були передбачені розділом 2 (п. 2.3.6.).

Згідно з п. 3.1. порушення трудової дисципліни є підставою для дострокового розірвання договору. При цьому відхиляються посилання апелянта на те, що вказаний пункт стосується лише періоду навчання, оскільки сам договір створює права та обовязки сторін в межах трирічного строку, який зобовязаний відпрацювати відповідач в МВС, а його метою є підготовка особи за держаний кошт з наступним працевлаштуванням в системі МВС. Таким чином тлумачення п. 3.1. повинно проводитись не буквально, а системно з врахуванням мети та цілей договору.

Згідно з п. 4.2 розділу 4 договору, у разі дострокового розірвання договору здійснюється розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, згідно з нормами утримання на день, який визначено в наказі про відрахування з навчального закладу (23.06.2012 року) та звільнення з органів внутрішніх справ. Знов таки, його тлумачення повинно проводитись в контексті всього укладеного договору та головне з врахуванням його мети. Звідки слід зробити висновок, що звільнення внаслідок порушення дисципліни, є підставою для покладання на відповідача обовязку відшкодувати фактичні витрати понесені з його підготовкою.

В контексті наданого тлумачення посилання на численні нормативні акти, зокрема на «Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», постанову КМУ №313 від 01.03.2007 року «Про затвердження порядку відшкодування особами витрат, повязаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Закон України «Про військову службу і військовий обовязок», частина з яких дійсно втратили чинність на момент прийняття рішення суду, то вони правового значення не мають, оскільки не створюють для сторін договору нових обовязків, аніж ті, що передбачені договором. Варто звернути увагу, що в звязку з тим, що категорія фактичних витрат та їх зміст знайшла своє розкриття саме на рівні нормативної бази, вказані нормативні акти використовуються лише в цій частині.

Посилання апелянта на рішення Конституційного суду України від 04.03.2004 року №5-рп/2004, а саме на те, що відповідно до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам відхиляються, так як позов пред'явлено не про відшкодування витрат за надання освітніх послуг, а про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у навчальницькому закладі на підставі договору, який відповідачем не виконано.

Щодо посилань апелянта на те, що договір про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ також не містить умов, які дозволяли позивачу вимагати відшкодування витрат на навчання у разі звільнення за порушення трудової (службової) дисципліни, то вказане питання вирішене сторонами договору в п. 2.3.6. При цьому розділ третій слід тлумачити у сукупності з умовами передбаченими попереднім розділом договору, зокрема, вказаним п. 2.3.6., який прямо передбачає ситуацію звільнення особи по закінченню навчання і до завершення трирічного терміну перебування на службі (а.с.19-20).

Щодо посилань апелянта на те, що розрахунок витрат на навчання позивач зробив без урахування різниці суми витрат з утримання осіб у навчальному закладі та утримання військовослужбовця строкової служби, то предметом позову було стягнення фактичних витрат, які обраховані згідно встановленого порядку на рівні підзаконних нормативних актів, жоден з яких не визнано незаконним.

В звязку з наведеним рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, то колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, та змінює рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року змінити в частині мотивування, в іншій частині залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

12.09.2017 року м. Одеса