Рішення № 69000823, 13.09.2017, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/727/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2017 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

секретар - Мельниченко Т.М.

з участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_5

третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_6

представника третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_7

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на майно, позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Острозького районного нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання права власності на майно, зобов'язання не чинити перешкод в користуванні майном та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання права на спадщину за законом

в с т а н о в и в :

в Острозький районний суд з позовом до Верхівської сільської ради Острозького району Рівненської області про визнання права власності на майно звернулась ОСОБА_1, обґрунтовуючи позов тим, що є спадкоємцем за заповітом померлого ОСОБА_10, який за життя виготовив технічний паспорт на спірний житловий будинок, який знаходиться в с.Шлях по вул.Незалежності, 16 Острозького району Рівненської області, але не зареєстрував за собою право власності на зазначене нерухоме майно, у зв'язку з чим нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

В подальшому за клопотанням ОСОБА_1 ухвалою суду замінено неналежного відповідача у справі Верхівську сільську раду Острозького району Рівненської області на ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Останні, будучи залученими судом до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору, позов ОСОБА_1 не визнали та звернулись в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Острозького районного нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання за кожним права власності на 1/3 частку спірного житлового будинку з надвірними будівлями, обґрунтовуючи позов тим, спірне майно відносилось до майна колгоспного двору, членами якого разом з ОСОБА_10 були і вони, а нотаріусом їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Одночасно, просять суд зобов'язати ОСОБА_1 не чинити їм перешкод в користуванні 2/3 частинами спірного будинковолодіння.

В ході розгляду справи збільшили розмір позовних вимог та, посилаючись на те, що відповідно до ст.563 ЦК УРСР, в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні колгоспного двору не відкривається, просять визнати за кожним право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку з надвірними будівлями за кожним.

Третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_6 просить визнати за собою право власності на 6/45 (13,3%) частин спірного житлового будинку з надвірними будівлями, як спадкоємцем за законом свого батька ОСОБА_11, який помер 13.06.2008 року і станом на 15.04.1991 був членом колгоспного двору, до складу якого входило зазначене будинковолодіння та мав право на частку в майні колгоспного двору, а також як такого, що успадкував 5/9 часток спірного будинковолодіння після смерті своєї матері ОСОБА_12, яка також була членом колгоспного двору.

В ході розгляду справи збільшила позовні вимоги та просить визнати за собою, як спадкоємцем за законом ОСОБА_11, право власності на 1/5 частину спірного будинковолодіння, зазначаючи про те, що членами колгоспного двору станом на час припинення його існування були ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_11

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Острозького районного нотаріального округу ОСОБА_8 при вирішенні спору покладається на думку суду.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилась, заперечень проти позовів не подала.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги ОСОБА_1, позовні вимоги третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмета спору не визнали та пояснили, що позивач є спадкоємцем за заповітом померлого ОСОБА_10, який є її дідом, оскільки його сином був батько позивача ОСОБА_13 Пояснили, що ОСОБА_10 належав житловий будинок з надвірними будівлями в с.Шлях по вул.Незалежності, 16 Острозького району, що підтверджується записом в погосподарській книзі №4 особовий рахунок №023-1 Верхівської сільської ради Острозького району.

Зазначили, що ОСОБА_10, відповідно до заповіту від 13.08.2014 року все належне йому майно заповів ОСОБА_1 та за життя виготовив технічний паспорт на спірний житловий будинок, але не зареєстрував за собою право власності на зазначене нерухоме майно. У зв'язку з цим нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Позивач пояснила, що ОСОБА_10 був членом колгоспу і спірне господарство відносилось до типу колгоспний двір. При цьому, зазначає про те, що при вирішенні справи суд не може брати до уваги як доказ погосподарську книгу Верхівської сільської ради Острозького району за 1991-1995 роки, як таку, що не відповідає постанові Держкомстату СРСР №219 від 05.12.1989 року "Про затвердження форм погосподарського обліку для сільських рад народних депутатів", оскільки вона не прошнурована і не пронумерована та не містить підпису секретаря виконкому районної ради народних депутатів і печатки зазначеної установи.

Вважають, що дружина ОСОБА_10 ОСОБА_12 та їх діти, як і дочка ОСОБА_13 ОСОБА_1 не були членами колгоспного двору, оскільки щодо будь-кого з дев'яти осіб, які зазначені в погосподарській книзі сільської ради станом на 15.04.1991 року як члени колгоспного двору не можливо дослідити час їх прибуття та вибуття з колгоспного двору.

ОСОБА_1 пояснила, що станом на 15.04.1991 року в спірному будинковолодінні проживали її дід ОСОБА_10, баба ОСОБА_12, батько ОСОБА_13, мати ОСОБА_9 та вона сама. Визнала, що станом на 15.04.1991 року її батько та його брат ОСОБА_4 проходили строкову військову службу, ОСОБА_3 та ОСОБА_11 були неповнолітніми.

Окрім того, вважає, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 пропустили строк позовної давності за даним спором.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 свій позов підтримали, позови ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не визнали та пояснили, що є дітьми ОСОБА_10 і ОСОБА_12 та їх братами були ОСОБА_13 і ОСОБА_11 Вказуючи на те, що спірне майно відносилось до майна колгоспного двору, членами якого разом з ОСОБА_10 були і вони та на даний час залишаються єдиними членами колгоспного двору, які є живі, а нотаріусом їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, просять визнати за ними право власності на 1/2 частину спірного будинковолодіння за кожним.

Зазначили, що станом на 15.04.1991 року ОСОБА_3 була неповнолітньою, а ОСОБА_4 проходив строкову військову службу.

ОСОБА_3 пояснила, що її брат ОСОБА_13 одружився у вересні 1989 року з ОСОБА_9 та в 1990 році в них народилась дочка ОСОБА_14 Зазначила, що вибула з господарства в 1996 році у зв'язку з одруженням.

ОСОБА_4 пояснив, що вибув з господарства в 1992 році у зв'язку з одруженням.

Пояснили, що спірне будинковолодіння відносилось до типу колгоспного двору, членами якого були їх батьки та брати.

Зазначили, що раніше необхідності звертатися до суду за захистом своїх прав не мали, оскільки спору з приводу житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в с.Шлях Острозького району по вул.Незалежності, 16 між ними не було.

Одночасно, просять суд зобов'язати ОСОБА_1 не чинити їм перешкод в користуванні 2/3 частинами спірного будинковолодіння, зазначаючи про те, що зазначені перешкоди їм створила ОСОБА_1 через дії якої нотаріус не хотів приймати від них заяви про прийняття спадщини.

Третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_6 свій позов підтримала. ОСОБА_6 та її представник просять визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/5 частку спірного житлового будинку з надвірними будівлями як спадкоємцем за законом батька ОСОБА_6 - ОСОБА_11, який помер 13.06.2008 року і станом на 15.04.1991 був членом колгоспного двору, до складу якого входило зазначене будинковолодіння та мав право на частку в майні колгоспного двору, членами якого також були і її дід ОСОБА_10, баба ОСОБА_12 та їх діти ОСОБА_4, ОСОБА_13 і ОСОБА_3, а також як такого, що успадкував 1/30 частку спірного будинковолодіння після смерті своєї матері ОСОБА_12

ОСОБА_6 пояснила, що її батько проживав у спірному будинковолодінні з часу народження та до часу смерті - 13.06.2008 року та на час його смерті шлюб між її батьками було розірвано. Зазначила, що на час смерті батька була неповнолітньою і її мати в її інтересах заяви про прийняття спадщини після смерті батька не подавала.

Суд, вислухавши позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5, третю особу з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7, вивчивши матеріали справи, вважає, що позови підлягають частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що в с.Шлях Острозького району Рівненської області по вул.Незалежності, 16 знаходиться житловий будинок загальною площею 106,4 кв.м., житловою площею 69 кв.м., та надвірні будівлі: погріб "Пг/А", прибудова "а", сходи "а1", літня кухня-сарай "Б", сарай "б", сарай "В", погріб "Г", вбиральня "Д", колодязь "К".

Згідно погосподарської книги №4 (особовий рахунок №0231-1) зазначений житловий будинок рахувався за ОСОБА_10

Будівництво зазначеного будинку було проведено на підставі рішення загальних зборів членів колгоспу ім.Енгельса від 14.02.1986 року, яким ОСОБА_10 було виділено земельну ділянку розміром 0,10 га в с.Шлях для будівництва житлового будинку та господарських будівель і рішень виконкому Верхівської сільської ради Острозького району від 11.03.1986 року №19 та рішення виконкому Острозької районної ради народних депутатів №261 від 16.09.1986 року. З останнього рішення вбачається, що ОСОБА_10 було зобов'язано після завершення будівництва нового житлового будинку знести старий житловий будинок, який знаходився в межах тієї ж земельної ділянки.

На підставі зазначеного рішення було відведено межі земельної ділянки та визначено межі споруд, що підтверджується актом виносу в натуру меж земельної ділянки.

Відповідно до виписки з погосподарської книги №4 (особовий рахунок №0231-1) вбачається, що будівництво спірного житлового будинку було проведено в 1987 році.

З довідки Верхівської сільської ради №436 від 21.10.2015 року вбачається, що житловий будинок з надвірними будівлями, що в с.Шлях Острозького району по вул.Незалежності, 16 станом на 1991 рік відносився до типу "колгоспний двір".

В судовому засіданні з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями не зареєстровано.

Державна реєстрація права на житлові будинки, споруди на момент закінчення будівництва регулювалась підзаконними нормативними актами і, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства УРСР 31.01.1966 року, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13.04.1979 року за №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12.05.1985 року за №5-24-26, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 31.01.1975 року №45/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень".

Частиною 1 статті 112 ЦК УРСР булопередбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСРвід 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), а згодом - Вказівками № 69.

Згідно зі змістом Вказівок № 5-24/26 і № 69, суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).

В судовому засіданні з пояснень всіх позивачів, відповідачів та третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмету спору було встановлено, що ОСОБА_10 був членом колгоспу. Частиною 1 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Належність до членів колгоспу його дружини ОСОБА_12 підтверджується протоколом №3 загальних зборів членів колгоспу ім.Енгельса від 19.07.1977 року.

Відповідно до постанови Держкомстату СРСР №219 від 05.12.1989 року "Про затвердження форм погосподарського обліку для сільських рад народних депутатів" було затверджено та введено з 01.01.1991 року форму погосподарської книги та передбачено, що погосподарська книга мала бути прошнурованою і пронумерованою та скріпленою підписом секретаря виконкому районної ради народних депутатів і печаткою виконкому.

З оглянутої в судовому засіданні погосподарської книги №4 Верхівської сільської ради за 1991-1995 роки вбачається, що вона не прошнурована і не пронумерована та не скріпленою підписом секретаря виконкому районної ради народних депутатів і печаткою виконкому.

Водночас, при вирішенні спору суд виходить з того, що оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_12 були членами колгоспу, то спірне майно по погосподарських книгах Верхівської сільської ради Острозького району було вірно віднесено до суспільної групи "колгоспний двір". За таких обставин, суд вважає за можливе взяти до уваги погосподарську книгу №4 Верхівської сільської ради за 1991-1995 роки як належний доказ, як такий, що містить інформацію щодо предмета доказування, відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України.

Оскільки ОСОБА_10, який разом з дружиною ОСОБА_12 був забудовником спірного житлового будинку з надвірними будівлями, зазначений будинок було зареєстровано у Верхівській сільській раді Острозького району як колгоспний двір, що підтверджується погосподарськими книгами, то з часу такої реєстрації, на підставі ст. 120 ЦК УРСР у членів колгоспного двору виникло право на його майно.

З технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що спірний житловий будинок, який знаходиться в с.Шлях Острозького району Рівненської області по вул. Незалежності, 16 складається з коридору 1-1, житлової 1-2, житлової 1-3, житлової 1-4, житлової 1-5, кухні 1-6, коридору 1-7 (загальна площа 106,4 кв.м., житлова площа 69 кв.м.) з надвірними будівлями, до складу яких входять погріб "Пг/А", прибудова "а", сходи "а1", літня кухня-сарай "Б", сарай "б", сарай "В", погріб "Г", вбиральня "Д", колодязь "К".

Відповідно до записів в погосподарській книзі №4 Верхівської сільської ради за 1991-1995 роки (особовий рахунок №218) вбачається, що ОСОБА_10 був головою домогосподарства, яке відносилось до типу колгоспний двір та членами колгоспного двору були його дружина ОСОБА_12, їх син ОСОБА_4, син ОСОБА_11, дочка ОСОБА_11, син ОСОБА_13 та його дочка ОСОБА_14

Згідно із ч.2 ст. 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Таким чином, членами колгоспного двору були ОСОБА_10, його дружина ОСОБА_12, їх син ОСОБА_4 (станом на 15.04.1991 року проходив строкову військову службу), син ОСОБА_11 (станом на 15.04.1991 року був неповнолітнім), дочка ОСОБА_11 (станом на 15.04.1991 року була неповнолітньою), син ОСОБА_13 (станом на 15.04.1991 року проходив строкову військову службу) та його дочка ОСОБА_14 (станом на 15.04.1991 року була неповнолітньою).

Водночас, станом на 15.04.1991 року у вказаному колгоспному дворі була зареєстрована і дружина ОСОБА_13 ОСОБА_9, однак оскільки вона не брала участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору менше трьох років, то не мала права на майно колгоспного двору.

Оскільки до правовідносин, які виникли до моменту введення в дію Закону України "Про власність" необхідно застосовувати діюче на той час законодавство, то при вирішенні питання про власність колгоспного двору необхідно керуватись нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Оскільки відповідно до ст.. 123 ЦК УРСР, розмір частки члена двору встановлюється з рівності часток усіх членів двору, а отже станом на 15.04.1991 року ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в рівних частках (по 1/7 частці) належав житловий будинок з надвірними будівлями в с. Шлях Острозького району по вул. Незалежності, 16.

Таким чином, саме з 15.04.1991 року (на час набуття чинності Законом України "Про власність") колишні члени колгоспного двору ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 набули право власності на майно колишнього колгоспного двору, а саме житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с.Шлях Острозького району по вул.Незалежності, 16.

При вирішенні спору суд виходить з того, що спір з приводу житлового будинку з надвірними будівлями виник в 2016 році після смерті ОСОБА_10 і саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності за правилами ст.256-257 ЦК України, а отже підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності у даному спорі немає.

Суд вважає помилковими доводи ОСОБА_1 про застосування у даному спорі встановленого ст.257 ЦК України 3-річного строку позовної давності, оскільки у відповідності до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи ту обставину, що позивачам стало відомо про порушення їхнього права на майно наявність спору, з часу звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання за нею права власності на спірне майно в 2016 році і з позовною заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулись до суду того ж року, то загальний 3-річний строк позовної давності ними не пропущено.

В судовому засіданні встановлено, що 29.03.2008 р. померла ОСОБА_12

Відповідно до ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ч. 1-3 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

З матеріалів спадкової справи №580 за 2008 рік, заведеної після смерті ОСОБА_12 встановлено, що заповітів від її імені не складалось.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Належне ОСОБА_12 майно, за правилами ст. 1268 ЦК України, успадкували ОСОБА_10 - її чоловік та діти ОСОБА_13, ОСОБА_11, оскільки постійно проживали зі спадкодавцем ОСОБА_12 на час відкриття спадщини та протягом строку для прийняття спадщини, визначеного ст.. 1270 ЦК України, не заявили про відмову від спадщини, а також ОСОБА_3 дочка спадкодавця, яка протягом строку, визначеного ст.1270 ЦК України подала заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, загальна частка спадкоємців ОСОБА_12 у спірному майні після її смерті становила 5/28.

В судовому засіданні встановлено, що 13.06.2008 року помер ОСОБА_11

Відповідно до ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ч. 1-3 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) щодо ОСОБА_11 встановлено, що заповітів від його імені не складалось, спадкових справ не заводилось.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 4 ст.1268 ЦК України визначено, що малолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою ст.1273 цього Кодексу.

Належне ОСОБА_11 майно, за правилами ст. 1268 ЦК України, успадкували ОСОБА_10 - його батько, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем ОСОБА_11 на час відкриття спадщини та протягом строку для прийняття спадщини, визначеного ст.. 1270 ЦК України, не заявив про відмову від спадщини, а також ОСОБА_6 дочка спадкодавця, яка на час смерті батька була малолітньою і від спадщини не відмовлялась.

Таким чином, загальна частка спадкоємців ОСОБА_11 після його смерті у спірному майні становила: ОСОБА_10 - 15/56, ОСОБА_6 5/56.

В судовому засіданні встановлено, що 10.02.2013 року помер ОСОБА_13

Відповідно до ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ч. 1-3 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) щодо ОСОБА_13 встановлено, що заповітів від його імені не складалось, спадкових справ не заводилось.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Належне ОСОБА_13 майно, за правилами ст. 1268 ЦК України, успадкували ОСОБА_10 - його батько та ОСОБА_1 його дочка, оскільки постійно проживали зі спадкодавцем ОСОБА_13 на час відкриття спадщини та протягом строку для прийняття спадщини, визначеного ст.. 1270 ЦК України, не заявили про відмову від спадщини.

Таким чином, загальна частка спадкоємців ОСОБА_13 після його смерті у спірному майні становила: ОСОБА_10 - 20/56, ОСОБА_1 5/56.

Водночас, вирішуючи спір, суд керується положеннями ч.1 ст. 11 ЦПК України, якою визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки, звертаючись до суду, ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на майно колгоспного двору, належне лише ОСОБА_10, то вирішуючи спір в цій частині, суд виходить саме з таких позовних вимог ОСОБА_1

В судовому засіданні встановлено, що 15.09.2015 року помер ОСОБА_10

Відповідно до ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ч. 1-3 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

З матеріалів спадкової справи №82, заведеної після смерті ОСОБА_10 вбачається, що його спадкоємцем за заповітом, посвідченим 13.08.2014 року приватним нотаріусом Острозького районного нотаріального округу ОСОБА_8 є ОСОБА_1

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Належне ОСОБА_10 майно, за правилами ст. 1268 ЦК України, успадкувала ОСОБА_1, оскільки постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом строку для прийняття спадщини, визначеного ст.. 1270 ЦК України, подала заяву про прийняття спадщини і не заявила про відмову від спадщини.

Таким чином, частка спадкоємця ОСОБА_10 ОСОБА_1 після його смерті у спірному майні становила 20/56 часток.

Відповідно до ч.1 ст.1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З постанов приватного нотаріуса Острозького районного нотаріального округу від 11.08.2016 року, 21.04.2016 року, 26.04.2016 року вбачається, що нотаріусом відмовлено ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, який знаходиться в с.Шлях Острозького району по вул.Незалежност, 16, у зв'язку з відсутністю зареєстрованого у встановленому порядку правовстановлюючого документу на зазначене нерухоме майно.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ст.. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оскільки, між сторонами у справі виник спір з приводу права власності на майно колгоспного двору і на спадкове майно, то право сторін на зазначене майно підлягає судовому захисту.

Вирішуючи зазначений спір, суд застосовує і ст. 392 ЦК України, якою визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності та бере до уваги, що між сторонами у справі спір щодо майна колишнього колгоспного двору виник в 2016 році.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять суд зобов'язати ОСОБА_1 не чинити їм перешкод в користуванні 2/3 частинами спірного будинковолодіння, зазначаючи про те, що зазначені перешкоди їм створила ОСОБА_1 через дії якої нотаріус не хотів приймати від них заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

За таких обставин ОСОБА_1 правомірно звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і тому такі її дії не можна розцінювати як створення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкод в користуванні майном.

Окрім того, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не навели суду жодних обґрунтувань на доведення того, що ОСОБА_1 чинить для них будь-яким іншим способом перешкоди в користуванні спірним майном як і не надали жодних доказів на доведення цього, то в позові в цій частині слід відмовити як в безпідставному.

При вирішенні питання щодо судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір", за подання до суду позовної заяви, як подана фізичною особою, судовий збір вноситься в розмірі 1 відсотку ціни позову.

З матеріалів справи вбачається, що вартість житлового будинку з надвірними будівлями становить 150873 грн.

Таким чином за подання вказаної позовної заяви судовий збір повинен бути внесеним позивачем ОСОБА_1 у розмірі 1508 грн. 73 коп.

З квитанції встановлено, що за подання до суду позовної заяви про визнання права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 внесено 1815 грн. 27 коп. судового збору.

ОСОБА_3, звертаючись до суду, просила визнати з нею право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку.

Таким чином судовий збір повинен бути внесеним позивачем ОСОБА_3 у розмірі 754 грн. 37 коп.

З квитанцій встановлено, що за подання до суду позовної заяви про визнання права власності на 1/2 частку спірного нерухомого майна ОСОБА_3 внесено 906 грн. 83 коп. судового збору.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" визначена можливість повернення судового збору в разі його внесення в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду внесено 1815 грн. 27 коп. судового збору, замість 1508 грн. 73 коп., то їй необхідно повернути 306 грн. 54 коп. переплаченого судового збору.

Оскільки ОСОБА_3 при зверненні до суду внесено 906 грн. 83 коп. судового збору, замість 754 грн. 37 коп., то їй необхідно повернути 152 грн. 46 коп. переплаченого судового збору.

Звертаючись до суду ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності на 1/5 частку спірного нерухомого майна. Отже, ціна позову за вказаною позовною заявою становила 36305 грн. 40 коп. та позивачем підлягав внесенню судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Відповідно до ухвали від 01 лютого 2017 року ОСОБА_6 відстрочено сплату судового збору за її позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання права на спадщину за законом до ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_6 на користь держави судового збору в розмірі 551 грн. 20 коп.

На підставі ст. 112, 123 ЦК УРСР, ст. 392, 1217, 1223, 1261, 1268, 1270, 1273, 1297 ЦК України, керуючись ст.. 10, 57, 62, 88, 212 ЦПК України, суд

вирішив:

позови задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 20/56 частин садибного житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в с.Шлях Острозького району Рівненської області по вул.Незалежності, 16. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 5/28 частин садибного житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в с.Шлях Острозького району Рівненської області по вул.Незалежності, 16. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/7 частину садибного житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в с.Шлях Острозького району Рівненської області по вул.Незалежності, 16. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 5/56 частин садибного житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в с.Шлях Острозького району Рівненської області по вул.Незалежності, 16. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Повернути ОСОБА_1 306 грн. 54 коп. переплаченого судового збору.

Повернути ОСОБА_3 152 грн. 46 коп. переплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 551 грн. 20 коп. на користь держави судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Острозький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Сторони, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Острозького районного судуОСОБА_17