Рішення № 68996680, 13.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2017Справа №910/21564/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РОЗРАХУНКОВА КАРТКА"

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"

про стягнення 1 702 240,06 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача: Рейдель Р.В. (дов. № 534/501 від 13.04.2017)

від відповідача: Шкурат О.М.

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому 13.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РОЗРАХУНКОВА КАРТКА" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (далі - відповідач) про стягнення 1 702 240,06 грн., з яких 303 681,37 грн. пені, 119 180,23 грн. 3% річних, 1 279 378,46 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2016 порушено провадження у справі №910/21564/16, її розгляд призначено на 12.01.2017 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2017 позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі № 910/21564/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 29.06.2017 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 06.03.2017 у справі №910/21564/16 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно з автоматичним розподілом справа №910/21564/16 була передана на новий розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою від 14.07.2017 справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 24.07.2017

В судове засідання, призначене на 24.07.2017, представник позивача з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання, призначене на 24.07.2017, представник відповідача не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 в судовому засіданні було оголошено перерву до 06.09.2017.

05.09.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав пояснення по справі, в якій заявив про зменшення розміру позовних вимог.

06.09.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

05.09.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав додаткові пояснення по справі.

В судове засідання, призначене 06.09.2017 з'явились представники сторін та заявили клопотання про продовження строків розгляду справи.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва 06.09.2017 представник позивача подав заяву про долучення додаткових документів.

Відповідно до ст. 77 ГПК України Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; невиконання сторонами вимог ухвали суду.

Пунктом 3 ст.69 ГПК України передбачено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 було продовжено строк розгляду справи на 15 днів та оголошено перерву до 13.09.2017.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва 12.09.2017 представник відповідача подав клопотання про долучення додаткових документів.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва 13.09.2017 представник відповідача подав відзив на пояснення позивача по справі.

У судове засідання 13.09.2017 представники сторін з'явилися та надали пояснення по суті спору.

Розглянувши у судовому засіданні 13.09.2017 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов до висновку про необхідність її прийняття, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.п.3.10, 3.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Проаналізувавши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов до висновку про те, що вказана заява не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом до розгляду.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності: до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2001 року між позивачем (Компанія) та відповідачем (Банк) було укладено Договір про надання послуг процесингового центру № 777 (далі - Договір), відповідно до Розділу 1 якого Компанія надає, а Банк використовує та оплачує послуги процесингового центру Компанії (надалі - ПЦ), згідно з тарифами (комісіями), що наведені у Додатку № 1. Банк використовує ресурси ПЦ Компанії, який сертифікован у асоціації Europay International як Member Service Provider (MSP) - для забезпечення емісії й обслуговування банківських платіжних карток асоціації Europay International в межах наданих Банком ПЦ функцій. Банк використовує ресурси ПЦ для забезпечення емісії й обслуговування банківських платіжних карток локальної платіжної системи Банку ЕНЕРГІЯ, а також локальної міжбанківської платіжної системи УКРКАРТ,

Згідно з Розділом 2 Договору процесинг - діяльність, що включає в себе збір, маршрутизацію, оброблення, зберігання інформації тощо, та надання членам системи та Банку платіжних повідомлень за операціями з БПК (банківська платіжна картка); Процесинговий центр (MSP) - ПЦ Компанії (ПЦ ВСZ) - спеціалізований обчислювальний центр, уповноважений ПС (Платіжна система) здійснювати оботу по обробці і маршрутизації потоків між усіма учасниками ПС, підготовці файлів для забезпечення запитів, авторизацію та розрахунків між учасниками ПС, інші операції, які передбачені переліком обов'язків ПЦ Компанії, для виконання ним програм банку по емісії та обслуговуванню БПК - (банківських платіжних карток).

За умовами Розділу 3 Договору перелік і вартість послуг ПЦ визначається згідно з тарифами (комісіями), наведеними у Додатку 1. За узгодженням сторін ставки тарифів 9комісії) і перелік послуг ПЦ можуть бути змінені і доповнені у міру розширення сфери дії ПС, впровадження нових платіж них інструментів і послуг. Всі зміни в переліку ПЦ, тарифах (комісіях) оформляються як додатки до цього Договору.

За умовами п. 4.2. Договору розрахунковим періодом за даним Договором є календарний місяць.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення розрахункового періоду Компанія проводить рахунок вартості наданих послуг, оформляє акт виконаних робіт з деталізацією наданих послуг, який Сторони підписують.

В силу п. 4.5. Договору після підписання акта виконаних робіт Компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який Банк сплачує на протязі трьох банківських днів.

В подальшому, сторони уклали Додаткові угоди №1 від 30.09.2002, №2 від 01.01.2003, №3 від 09.06.2003, №3-А від 01.09.2003, № 4 від 16.10.2003, № 5 від 01.12.2003, № 6 від 30.04.2004, № 9 від 01.04.2004, № 10 від 15.04.2004, № 11 від 01.07.2004, № 12 від 01.10.2004, № 13 від 04.10.2004, № 14 від 01.02.2005, № 15 від 01.04.2005, № 16 від 16.06.2005, № 16/1 від 15.06.2005, № 17 від 25.07.2005, № 18 від 08.08.2005, № 19 від 11.08.2005, № 20 від 01.09.2005, № 21 від 29.09.2005, № 23 від 01.02.2006, № 24 від 01.02.2006, № 25 від 01.02.2006, № 26 від 24.07.2006, № 27 від 13.02.2007, № 28 від 21.05.2007, № 30 від 23.07.2007, № 31 від 27.07.2007, № 32 від 01.04.2008, № 32а від 17.06.2008, № 33 від 25.04.2008, № 34 від 07.08.2008, № 35 від 01.09.2008, № 36 від 23.09.2008, № 36/1 від 06.02.2009, № 37 від 06.02.2009, № 38 від 16.02.2009, № 39 від 16.03.2009, № 40 від 01.07.2009, № 41 від 29.07.2009, № 42 від 01.09.2009, № 43 від 01.09.2009, № 44 від 31.12.2009, № 45 від 01.04.2010, № 46 від 02.08.2010, № 47 від 31.08.2010, № 48 від 01.10.2010, № 49 від 11.11.2010, № 50 від 01.12.2010, № 51 від 30.12.2010, № 53 від 23.03.2011, № 54 від 30.06.2011, № 55 від 20.09.2011, № 56 від 01.12.2011, № 57 від 01.02.2012, № 58 від 09.04.2012, № 59 від 01.07.2012, № 60 від 28.11.2012, № 61 від 30.11.2012, № 62 від 28.02.2013, № 63/1 від 01.07.2013, № 64 від 01.07.2013, № 65 від 01.07.2013, № 66 від 30.08.2013, № 67 від 30.10.2013, № 68 від 24.03.2014, № 69 від 24.03.2014, № 70 від 01.06.2014, № 71 від 25.06.2014, № 72 від 01.09.2014, № 74 від 21.08.2014, № 75 від 27.03.2015, № 76 від 03.08.2015, № 77 від 01.10.2015, № 78 від 01.12.2015, № 79 від березня 2016, № 81 від 01.06.2016, якими вносили зміни до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги процесингового центру у період з жовтня 2013 року по вересень 2016 року, що підтверджується Актами виконаних робіт від 31.10.2013 на суму 1 388 636,49 грн, від 30.11.2013 на суму 1 456 560,76 грн, від 31.12.2013 на суму 1 635 322,33 грн, від 31.01.2014 на суму 1 320 829,18 грн, від 28.02.2014 на суму 1 385 901,26 грн, від 31.03.2014 на суму 1 568 714,32 грн, від 30.04.2014 на суму 1 486 803,79 грн, від 31.05.2014 на суму 1 530 806,26 грн, від 30.06.2014 на суму 1 436 688,75 грн, від 31.07.2014 на суму 1 446 863,66 грн, від 31.08.2014 на суму 1 404 724,93 грн, від 30.09.2014 на суму 1 401 912,32 грн, від 31.10.2014 на суму 1 472 205,62 грн, від 30.11.2014 на суму 1 446 143,61 грн, від 31.12.2014 на суму 1 612 351,56 грн, від 31.01.2015 на суму 1 451226,94 грн, від 28.02.2015 на суму 1 566 356,33 грн, від 31.03.2015 на суму 1 265 966,89 грн, від 30.04.2015 на суму 1 289 364, 64 грн, від 31.05.2015 на суму 1 377 938, 58 грн, від 30.06.2015 на суму 1 550 940,47 грн, від 31.07.2015 на суму 1 591 632,62 грн, від 31.08.2015 на суму 1 580 545,29 грн, від 30.09.2015 на суму 1 675 144, 79 грн, від 31.10.2015 на суму 1 734 650,19 грн, від 30.11.2015 на суму 1 782 784, 17 грн, від 31.12.2015 на суму 2 121 027,45 грн, від 31.01.2016 на суму 1 756 154, 78 грн, від 29.02.2016 на суму 1 910 718,55 грн, від 31.03.2016 на суму 2 156 411,93 грн, від 30.04.2016 на суму 2 216 622,46 грн, від 31.05.2016 на суму 23 183 049,33 грн, від 30.06.2016 на суму 2 274 918,63 грн, від 31.07.2016 на суму 2 483 370,92 грн, від 31.08.2016 на суму 2 463 877,42 грн, від 30.09.2016 на суму 2 556 712, 29 грн.

Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки №2833 від 02.11.2013 на суму 1 388 636,49 грн, №3108 від 02.12.2013 на суму 1 456 560,76 грн, №35 від 02.01.2014 на суму 1 635 322,33 грн, №284 від 02.02.2014 на суму 1 320 829,18 грн, №545 від 02.03.2014 на суму 1 385 901,26 грн, №856 від 02.04.2014 на суму 1 568 714,32 грн., №1078 від 30.04.2014 на суму 1 486 803,79 грн, №1342 від 02.06.2014 на суму 1 530 806, 26грн, №1590 від 02.07.2014 на суму 1 436 688,75 грн, №1810 від 02.08.2014 на суму 1 446 863,66 грн, №2067 від 02.09.2014 на суму 1 404 724, 93грн, №2299 від 03.10.2014 на суму 1 401 912, 32 грн, №2514 від 02.11.2014 на суму 1 472 205,62 грн, №2722 від 02.12.2014 на суму 1 446 143,61 грн, №53 від 03.01.2015 на суму 1 612 351,56 грн, №252 від 02.02.2015 на суму 1 451226,94 грн, №472 від 02.03.2015 на суму 1 566 356,33 грн, №693 від 10.04.2015 на суму 1 265 966, 89 грн, №901 від 12.05.2015 на суму 1 289 364,64 грн, №1061 від 02.06.2015 на суму 1 377 938,58 грн, №1294 від 10.07.2015 на суму 1 550 940, 47 грн, №1440 від 05.08.2015 на суму 1 591 632,62 грн, №1588 від 02.09.2015 на суму 1 580 545, 29 грн, № 1749 від 02.10.2015 на суму 1 675 144, 79 грн, № 1915 від 06.11.2015 на суму 1 734 650, 19 грн, № 2066 від 02.12.2015 на суму 1 782 784, 17 грн, № 33 від 05.01.2016 на суму 2 121 027, 45 грн, № 159 від 03.02.2016 на суму 1 756 154, 78 грн, № 297 від 09.03.2016 на суму 1 910 718, 55 грн, № 427 від 06.04.2016 на суму 2 156 411, 93 грн, № 539 від 04.05.2016 на суму 2 216 622, 46 грн, № 656 від 07.06.2016 на суму 23 183 049, 33 грн, № 760 від 14.07.2016 на суму 2 274 918, 63 грн, № 848 від 03.08.2016 на суму 2 483 370, 92 грн, № 934 від 02.09.2016 на суму 2 463 877, 42 грн, № 1041 від 04.10.2016 на суму 2 556 712, 29 грн.

Проте, відповідач надані позивачем послуги оплатив з порушенням встановлених умовами Договору строків, у зв'язку з чим позивач на підставі п.6.2.1. Договору нарахував пеню у розмірі 303 781,79 грн, та згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних в сумі 114 246,48 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 272 402,87 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Підставою позову визначено порушення відповідачем строків оплати наданих позивачем послуг за договором. За приписами статей 901, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг, до яких за своєю правовою природою відноситься укладений між сторонами договір, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Відповідно до приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що послуги процесингового центру за спірний період були оплачені Банком, і оплачувались дані послуги саме на підставі виставлених позивачем рахунків, який погодив таку форму договірних відносин зі своїм контрагентом, що відповідає приписам статей 6, 627 Цивільного кодексу України. При цьому заявлені позовні вимоги ґрунтувались не на факті відмови від оплати наданих послуг, а на факті несвоєчасної їх оплати.

Таким чином, обставиною, яка підлягає доказуванню у даній справі є саме факт прострочення Банком встановлених договором строків оплати наданих послуг та наявність у позивача правових підстав для стягнення 3% річних, інфляційних втрат і пені за прострочення грошового зобов'язання.

Водночас, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги, зокрема з оплати не підписаних актів виконаних робіт від 31.07.2016, від 31.08.2016 та від 31.09.2016. Між тим, посилаючись на обставини оплати відповідачем вказаних актів на підставі наданих позивачем рахунків, а відтак і визнання цих актів, треба враховувати, що оплата не підписаних актів може свідчити виключно про їх визнання в день такої оплати, що виключає факт прострочення відповідача з їх оплати.

Як зазначалось судом вище, за умовами пункту 4.5. Договору після підписання Акта виконаних робіт Компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який Банк сплачує на протязі трьох банківських днів.

Заперечуючи проти позову відповідач вказував на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження фактичних дат отримання відповідачем рахунків для оплати наданих послуг.

Проте, суд твердження відповідача до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Як в укладеному між сторонами Договорі, так і в актах цивільного законодавства відсутнє визначення та вимоги до форми рахунку. Водночас, у таких правовідносинах усталеною є практика, що рахунок є комерційним документом, в якому зазначено платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, та суму належного за товар (послуги, роботи тощо) платежу. Отже, виставлення такого рахунку є обов'язковим, якщо платнику невідомі ні платіжні реквізити, ні сума платежу. Лише в такому разі відповідно до приписів частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може бути відстрочене.

Таким чином, приймаючи до уваги, що в Договорі та додаткових угодах до нього сторони зазначили такі реквізити, а в Актах виконаних робіт узгодили суму платежу, суд вважає, що відповідачу були відомі всі необхідні відомості для належного виконання зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку що відповідач не має право посилатися на ненадання позивачем належних доказів в підтвердження фактичних дат отримання відповідачем спірних рахунків для оплати отриманих послуг, оскільки в даному випадку цей обов'язок виник у нього на підставі підписаних сторонами Актів виконаних робіт протягом 3-х банківських днів з моменту їх підписання.

Аналогічна правова позиція відображена також у постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі №923/1630/14.

Доводи відповідача щодо не підписання Актів виконаних робіт від 31.07.2016, 31.08.2016, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки надані за цими Актами послуги відповідач оплатив повному обсязі, тобто схвалив їх прийняття.

Так, відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Враховуючи зазначене, суд відхиляє доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Під час розгляду справи судом встановлено, що оплату за надані позивачем послуги відповідач здійснював з порушенням встановлених умовами Договору строків.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно п.6.2.1. Договору у випадку невчасної оплати послуг ПЦ Компанії, наданих Компанією, Банк сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми рахунку, що підлягає сплати за кожен прострочений робочий день, починаючи з наступного дня після дати сплати.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача в частині пропуску позивачем строку позовної давності щодо нарахування пені за рахунком №1915 від 06.11.2015, виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з приписами статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі №910/29752/15, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 303 781,79 грн з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а також наданий відповідачем контррозрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та умовам п.6.2.1. Договору, де у випадку невчасної оплати послуг ПЦ Компанії, наданих Компанією, Банк сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми рахунку, що підлягає сплати за кожен прострочений робочий день, починаючи з наступного дня після дати сплати.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1 272 402,87 грн. інфляційних втрат та 114 246,48 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п.1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п.1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п.1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-126цс14 від 11.03.2015 та № 6-352цс16 від 06.04.2016.

Відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов'язання та положення Цивільного кодексу України,перевіривши судом розрахунок 3% річних та інфляційних втрат вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 114 246,48 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 272 402,87 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання в загальному розмірі стягнення 1 690 431,14 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі, судовий збір, з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Судом було здійснено перерахунок розмірів ставок судового збору, сплаченого сторонами, під час подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 25 356,47 грн.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, будинок 1; ідентифікаційний код: 23697280) на користь Приватного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РОЗРАХУНКОВА КАРТКА" (09025, Київська обл., Сквирський р-н, с. Безпечна, вул. Ордаша, будинок 19; ідентифікаційний код: 23702532) пеню в розмірі 303 781 грн. 79 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 272 402 грн. 87 коп., 3% річних в розмірі 114 246 грн 48 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 25 356 грн 47 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 20.09.2017

Суддя М.О. Лиськов