Ухвала суду № 68993157, 14.09.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 320/7538/16

Провадження №22ц/778/2231/17 Головуючий у 1 інстанції: Кучеренко Н.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Воробйової І.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

ОСОБА_2

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 березня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до укладеного договору б/н від 15 серпня 2011 року відповідач отримав кредит у розмірі 6 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак відповідач взяті на себе зобовязання виконував неналежним чином, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 56193,91 грн., яка складається з наступного 6 480,22 грн. - заборгованість за кредитом; 43561,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 000,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 2 652,09 грн. - штраф (процентна складова),

Посилаючись на ці обставини, просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість в сумі 56193,91 грн. та судові витрати в сумі 1378 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 березня 2017 року позов задоволено.

Стягнути з ОСОБА_3, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в сумі 56 193,91 грн. за кредитним договором № б/н від 15 серпня 2011 року, яка складається з наступного: 6 480,22 грн. - заборгованість за кредитом; 43561,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3000,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 2 652,09 грн. - штраф (процентна складова), а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2011 року відповідач отримав кредит у розмірі 6600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому ОСОБА_3 було видано кредитну картку № 41494377098791653 (а.с.93).

Договір був укладений у формі анкети-заяви.

Згідно змісту вказаної заяви, підписаною ОСОБА_3 останній погодився, що вказана заява разом з памяткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Згідно з п.п. 2.1.1.2.3; 2.1.1.2.4 Умов і Правил надання банківських послуг клієнт дає згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити( зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Відповідно до п.п. 2.1.1.2.1; 2.1.1.2.6;2.1.1.2.12 для надання послуг Банк видає клієнту картку, яка може використовуватися держателем для оплати товарів та послуг, отримання/внесення грошових коштів в банківських установах та через банкомати, для здійснення інших банківських операцій, передбачених договором.

ОСОБА_3 зобовязання по сплаті кредиту не виконував належним чином, внаслідок чого у нього перед банком утворилась заборгованість.

За розрахунком банку сума заборгованості позичальника ОСОБА_3 перед банком станом на 31.10.2016 року становить 56 193,91 грн., яка складається з наступного: 6 480,22 грн. - заборгованість за кредитом; 43561,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3000,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 2 652,09 грн. - штраф (процентна складова).

Вказаний розрахунок заборгованості не спростований відповідачем.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вірно врегулював спірні правовідносини застосуванням ст.ст. 526, 527, 530, 543, 611, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, з системного аналізу яких вбачається, що зобов'язання за договором, у тому числі за договором кредиту, за яким кредитодавець надає кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути зі сплатою процентів, є обов'язковими для виконання сторонами, має виконуватися належним чином, з застосуванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, яке є обов'язковим для сторін, має виконуватися належним чином.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 257, 267 ЦК України, не застосований строк позовної давності є також безпідставними.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу .

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до наданих банком виписок по картковому рахунку 41494377098791653, відповідач здійснював дії, що свідчать про визнання ним боргу перед банком, а саме, відповідача проводив транзакції, остання з яких мала місце 18.04.2014 року. Крім того, з довідки ПАТ «Приватбанк» вбачається, що відповідачу була надана кредитна картка з терміном дії до 06/15 (а.с.93).

Таким чином, перебіг строку позовної давності почався з моменту настання строку погашення чергового платежу за договором тобто з квітня 2014 року.

Банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права 18.11.2016 року (а.с. 2), тобто в межах встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

За вказаних обставин доводи відповідача проте, що позивачем пропущено строк позовної давності суперечить фактичним обставинам справи, які не спростовуються відповідачем.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неналежне виконання відповідачкою своїх зобовязань за кредитним договором, у звязку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором , яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь банку.

Оскільки судом правильно вирішена справа, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позову, як про це вимагає відповідач.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317 ЦПК України,колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 березня 2017 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: