Ухвала суду № 68980395, 05.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" вересня 2017 р. м. Київ К/800/57601/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Бухтіярової І.О., Приходько І.В., при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2014 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 року

у справі № 826/4305/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пежо Сітроен Україна»

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пежо Сітроен Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2014 року у справі № 826/4305/14 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.03.2014 року № 0000534230. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0001474230. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 року у справі № 826/4305/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2014 року в частині відмови в задоволенні адміністративного позову скасовано, ухвалено в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 17.03.2014 року № 0000544230 в частині збільшення суми грошового зобов'язання податку на додану вартість за основним платежем 938 179, 25 грн. та штрафними санкціями 234 545, 00 грн. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників правонаступником - Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Пежо Сітроен Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 09.12.2013 pоку №1451/42-30/36872294, яким встановлено порушення: - п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 44 ст. 44, пп. 135.4.1 п. 135.4, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 158 004, 00 грн.; - п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187, п. 189.1 ст. 189, пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.14, 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 486 862, 00 грн.; - пп. 14.1.56, пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, пп. 164.2.11 пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2, п.п. 164.3, 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170, пп. «а» п. 171.2 ст. 171, п.п. 178.1, 178.2, 178.5 ст.178 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення податкового законодавства з питань щодо правильністю утримання та несвоєчасності перерахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на суму 149 522, 90 грн.

На підставі висновків акта перевірки, з урахуванням результатів адміністративного оскарження на підставі рішення Міністерства доходів та зборів України від 28.02.2014 року, відповідачем прийнято зокрема податкові повідомлення-рішення від 17.03.2014 року: № 0000534230, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 2 275 625, 00 грн., в тому числі 1 829 459, 00 грн. за основним платежем та 446 164, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000544230, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 163 359, 00 грн. за основним платежем та 289 755, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Одночасно рішенням Міністерства доходів та зборів України від 28.02.2014 року залишені без змін зокрема податкове повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0001474230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем екологічний податок в розмірі 2 414, 72 грн. за основним платежем та 8 666, 12 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Задовольняючи позов в частині оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу донараховано податок на прибуток, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що операції за договорами із ПАТ «Банк професійного страхування» та ПАТ «Креді Агріколь Банк», на підставі яких позивач оплачував послуги банків на забезпечення споживчого кредитування, підтверджені належним чином оформленими первинними документами, зокрема, договорами, актами наданих послуг, розшифровками про обсяги та марки автомобілів реалізованих за допомогою споживчого кредитування, бухгалтерськими довідками та банківськими виписками.

Окрім того, в акті перевірки відповідач при розрахунку сум оплачених позивачем на користь ПАТ «Профін Банк» допустився помилки та подвійно врахував витрати на суму 169 710, 00 грн. у другому кварталі 2012 року.

Виконання договору про надання інформаційно-консультаційних послуг в області корпоративних фінансів та в області постановки управлінського обліку і звітності, а також побудови ефективної системи фінансового контролю, укладеного з «Сітроен Угорщина ЛТД» підтверджується договором, актом про надання консультаційних послуг, дозволом про працевлаштування, наказом про призначення, трудовими договорами, податковою декларацією, довідкою Міндоходів про сплачений нерезидентом в Україні податок на прибуток отриманий за кордоном в 2011 та 2012 роках.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач в частині завищення витрат у зв'язку із виявленими розбіжностями між бухгалтерськими даними та даними інвентаризації, а також у зв'язку із іншими відхиленнями на суму 274 624, 00 грн. та відповідно із додатково нарахованою сумою податку на прибуток у розмірі 63 471, 00 грн. та 4 667, 00 грн. штрафних санкцій погодився та податкове повідомлення-рішення у цій частині не оскаржував.

В судовому порядку оскаржується податкове повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0001474230 (донараховано екологічний податок) повністю, від 17.03.2014 року № 0000534230 (донараховано податок на прибуток) в частині, а саме на суму 1 765 988, 00 грн. за основним платежем та 441 497, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000544230 (донараховано податок на додану вартість) в частині, а саме на суму 938 179, 00 грн. за основним платежем та 234 545, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, визнання протиправними та скасування судом першої інстанції, з яким погодився у відповідній частині суд апеляційної інстанції, податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року № 0000534230 повністю є безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що в основу спірного податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року № 0000544230 щодо донарахування податку на додану вартість покладено суму сформованого податкового кредиту за операціями позивача з ПАТ «Креді Агріколь Банк» та «Сітроен Угорщина ЛТД», за якими також донараховано податок на прибуток податковим повідомленням-рішенням від 17.03.2014 року № 0000534230, судові рішення щодо цих податкових повідомлень-рішень підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підставою для донарахування позивачу суми грошового зобов'язання за платежем екологічний податок стало те, що позивач в процесі здійснення своєї господарської діяльності тимчасово (до утилізації) розміщував на власній території відходи у вигляді використаних пакувальних матеріалів та тари видалення і подальшої утилізації, однак податкові декларації з екологічного податку не подавав, екологічний податок не декларував.

Відповідно до пп. 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Згідно із пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

В силу пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Отже, поняття «розміщення відходів», наведене у Податковому кодексі України, розкриває останнє як «зберігання», в тому числі «тимчасове розміщення до утилізації чи видалення», та «захоронення» відходів. Тобто відповідне поняття пов'язане саме з утилізацією, видаленням чи захороненням і не містить в собі поняття «обробки» відходів.

Відповідно до пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну і діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землю виділено саме для водозабезпечення та очищення стічних вод, а не для зберігання відходів, адже основне призначення «спеціально відведених місць чи об'єктів», в яких зберігаються відходи - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи» відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Таким чином, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої наказом ДПС України від 16.12.2011 року №258, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Судами встановлено, що ТОВ «Пежо Сітроен Україна» не має відповідного дозволу на використання вказаних місць. З метою видалення та подальшої утилізації використаної тари і пакувальних матеріалів позивачем укладено договори на послуги по організації, збиранні, сортування, транспортування та утилізації відходів з Асоціацією «Українська спілка підприємств заготівельників, переробників та утилізаторів відходів «Зелена крапка» та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною «Укрекоресурси».

Таким чином, податковим органом не доведено, що територія на який перебувають пакувальні матеріали та тара, виділена саме для зберігання (захоронення, знешкодження, утилізація) відходів, що виключає обов'язок сплати екологічного податку.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2014 року у справі № 826/4305/14 в частині щодо задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0001474230 залишити без змін.

В іншій частині справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала в частині залишення судових рішень без змін набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала в частині направлення справи на новий розгляд набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.О.Бухтіярова

І.В.Приходько