Ухвала суду № 68971157, 15.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

15 вересня 2017 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва КирилюкГ.М., вирішуючи питання відкриття апеляційного провадження в справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року,

встановив:

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" ( далі - ПАТ "Універсал Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року в сумі 150 351,48 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ становило 1 233 949,63 грн.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року позов задоволено.

12 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Апеляційного суду м. Києва з апеляційною скаргою на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року, в якій просить його скасувати та відмовити у задоволенні позову.

В частині строку оскарження судового рішення зазначила, що копію судового рішення вона не отримувала, у період 2014 року проходила лікування в онкологічній клініці, у період 2015 року - проходила обстеження після лікування та не мала змоги звернутися до суду для отримання копії рішення, а тому строк на апеляційне оскарження спливає 18 вересня 2017 року - через 10 днів після отримання відповідачем копії судового рішення.

З вказаними доводами ОСОБА_2 погодитись неможливо з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особі, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 грудня 2012 року судом першої інстанції надіслано ОСОБА_2 копію заочного рішення (а.с.109).

17 грудня 2012 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ознайомилась з матеріалами справи, в тому числі з оскаржуваним судовим рішенням, про що свідчить її письмова заява (а.с.110,111).

В цей же день, 17 грудня 2012 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року (а.с.112).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2013 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Копію вказаної ухвали надіслано відповідачу 31.01.2013 р. ( а.с.132).

З огляду на викладене, ОСОБА_2 мала реальну можливість оскаржити заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - тобто з 28 січня 2013 року, проте своїм правом не скористалась.

11 грудня 2014 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 звернулась до суду з заявою про відстрочку виконання заочного рішення суду на 2 роки, до 31 грудня 2016 року (а.с.138).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2015 року заяву задоволено. Надано ОСОБА_2 відстрочку для виконання судового рішення строком на два роки, до 04 березня 2017 року (а.с.173).

Копію вказаної ухвали були отримано представником ОСОБА_2 18 березня 2015 р. (а.с.174).

Апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить обґрунтування причин неможливості оскаржити відоме їй судове рішення протягом розумного строку.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" від 14 жовтня 2003 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України").

Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді ( Рішення Суду у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

З цього приводу прецедентним є також рішення ЄСПЛ у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року.

У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 проходила лікування в лікарні "ЛИСОД" (ТОВ "Медікс-Рей Інтернешнл Груп") з 21 березня 2014 року по 21 жовтня 2014 року, видано лікарняний листок з 04 червня 2014 р. по 06 червня 2014 р. При цьому останній рекомендовано контрольні візити до онколога кожні три місяці протягом одного року ( а.с.143, 170).

З огляду на обізнаність ОСОБА_2 про ухвалення заочного рішення від 11 грудня 2012 року починаючи з 17 грудня 2012 року, звернення останньої 11 грудня 2014 р. з заявою про відстрочку виконання вказаного судового рішення та відсутність доказів того, що вказана особа в розумний строк не мала можливості звернутися з апеляційною скаргою на відоме їй судове рішення, доводи останньої що строк на апеляційне оскарження спливав лише 18 вересня 2017 року є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 297 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа яка її подала не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави вказані нею у заяві визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

З урахуванням викладеного є підстави для залишення апеляційної скарги без руху з наданням ОСОБА_2 права протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Керуючись ч. 3 ст. 297 ЦПК України суддя-доповідач

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року залишити без руху.

Надати ОСОБА_2 право протягом тридцяти днів з моменту отримання корпії цієї ухвали звернутися до Апеляційного суду м. Києва з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення з зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, у відкритті апеляційного провадження може бути відмовлено.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:

Справа №2608/20351/12

Апеляційне провадження №22-ц/796/10557/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Миколаєць І.Ю.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.