Рішення № 68939960, 14.09.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/1002/16-ц Провадження № 22-ц/772/2338/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Сала Т.Б., Денишенко Т.О.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічними позовами ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою та ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним,

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року,

встановила:

У травні 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що 21 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №11372595000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 24000,00 доларів США, а позичальник зобовязався повернути наданий йому кредит у повному обсязі не пізніше 20 липня 2015 року, згідно з графіком погашення кредиту та сплачувати протягом 30 календарних днів проценти за користування кредитом в розмірі 9,500% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов кредитного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць, застосовується розмір процентної ставки, діючий в попередньому місяці.

23 лютого 2009 року між сторонами кредитного договору було укладено додаткову угоду №1, якою визначено, що кінцевий термін повернення кредиту до 20 липня 2017 року та викладено новий графік погашення кредиту.

28 серпня 2009 року між позичальником та банком було укладено додаткову угоду №2, якою викладено графік погашення кредиту в новій редакції.

В подальшому, 25 травня 2011 року між сторонами кредитного договору було укладено додаткову угоду №3, якою було викладено графік погашення кредиту в новій редакції.

Проте, всупереч умов кредитного договору, позичальник ОСОБА_2 не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушує взяті на себе зобовязання, внаслідок чого станом на 26 квітня 2016 року у нього виникла заборгованість по поверненню кредиту та процентів за користування кредитними коштами, яка становить 34324,94 долари США, з яких 21 685,59 доларів США кредитна заборгованість; 12639,35 доларів США заборгованість по процентам, 320 532,52 грн. - заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів, з яких 187997,80 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, 132534,72 грн. пеня за прострочення сплати процентів (т. 1 а.с.4-7).

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №217722 від 21 липня 2008 року, а також договір поруки №247279 від 24 травня 2011 року між банком та ОСОБА_4 За даними договорами поруки поручителі несуть солідарну відповідальність за невиконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором.

Таким чином ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь зазначену заборгованість за кредитним договором, а також сплачений судовий збір.

У серпні 2016 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою.

Ухвалою суду від 05 серпня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.

Посилається на те, що 21 липня 2008 року між нею (ОСОБА_3А.) та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір поруки №217722, згідно з яким вона поручилася перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором №11372595000 від 21 липня 2008 року. За умовами договору поруки договір поруки набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобовязань за кредитним договором.

09 грудня 2013 року банком було направлено позичальнику вимогу про дострокове повернення суми кредиту. Однак, з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором кредитор звернувся лише 28 квітня 2016 року, тобто з пропуском 6-ти місячного строку, визначеного ст. 559 ЦК України, а тому просила визнати її поруку припиненою, яка була встановлена договором поруки №217722 від 21 липня 2008 року укладеного між нею та ПАТ «УкрСиббанк» (т. 1 а.с.100-102).

У серпні 2016 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним.

Ухвалою суду від 29 серпня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.

Посилається на те, що 25 травня 2011 року між ним (ОСОБА_4І.) та банком було укладено договір поруки №247279, відповідно до якого він взяв на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 його боргових зобовязань перед кредитором за договором кредиту №11372595000 від 21 липня 2008 року. Проте, даний договір поруки ним не підписувався, у звязку з чим,з урахування поданої уточненої зустрічної позовної заяви, просив визнати недійсним договір поруки №247279 від 25 травня 2011 року укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4(т. 1 а.с. 118-119, 205-206)

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства "УкрСибанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11372595000 від 21 липня 2008 року станом на 26 квітня 2016 року в сумі 34 324 долари США 94 центи, що за курсом НБУ станом на 26 квітня 2016 року становить 869 756,94 грн., з яких: 21 685,59 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26 квітня 2016 року становить 549 489,45 грн. заборгованість за кредитом; 12639,35 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26 квітня 2016 року становить 320 267,49 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; а також 320 532 гривні 52 копійки заборгованості по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит станом на 26 квітня 2016 року, з яких 187 997,80 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, 132 534,72 грн. пеня за прострочення сплати процентів, а також судовий збір в сумі 17854,35 грн.

В решті позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою задоволено повністю.

Визнано припиненим договір поруки №217722 від 21 липня 2008 року укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, з дня встановленого кредитором ПАТ «УкрСиббанк» для дострокового повернення кредиту за кредитним договором №11372595000 від 21 липня 2008 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, визначеним у вимозі ПАТ "УкрСиббанк" №30-11/5749 від 09 грудня 2013 року.

Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним задоволено повністю.

Визнано недійсним договір поруки №247279 від 25 травня 2011 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, з часу його укладення.

Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство "УкрСибанк" просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "УкрСибанк" задовольнити повністю, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення. Посилається на незаконність та необґрунтованість даного рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник апелянта позивача-відповідача ПАТ «"УкрСибанк" - ОСОБА_5 апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Відповідач ОСОБА_2, а також відповідачі-позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просили рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін у справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з виходячи наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 15, 16 ЦК України та статей 1, 2 - 4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобовязана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів вважає,що зазначеним вимогам Закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно установив, що між АКІБ «УкрСиббанк» (з 18.12.2009 р. ПАТ «УкрСиббанк) та ОСОБА_2 21 липня 2008 року укладено договір про надання споживчого кредиту № 11372595000, за умовами якого (п.п. 1.1., 1.2.1., 1.2.2. Договору) банк зобовязався надати позичальнику, а позичальник зобовязався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит в іноземній валюті в сумі 24 000 доларів США та сплатити проценти в порядку і на умовах, визначених договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 116160,00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору. Надання кредиту здійснюється у термін 21 липня 2008 року. Позичальник у будь-якому випадку зобовязався повернути банку кредит у повному обсязі в термін, встановлений графіком погашення кредиту (додаток № 1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 20 липня 2015 року, якщо не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін.

Відповідно до п. 1.3.1. кредитного договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 9,500% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування, застосовується розмір процентної ставки, діючої за цим договором в попередньому місяці.

Нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісячно, в останній робочий день поточного місяця методом «факт/360» відповідно до вимог чинного законодавства України. (п. 1.3.3 Договору).

Строк сплати процентів встановлено з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценті. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту (п. 1.3.4. Договору).

Кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не повязаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника) (п. 1.4. Договору).

Кредит надається шляхом видачі коштів через касу банку (п. 1.5. Договору).

Пунктом 3.1.3 кредитного договору визначено право кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит.

Додатком №1 до кредитного договору визначено графік погашення кредиту (а.с. 15-17).

Додатковою угодою №1 до кредитного договору №11372595000 від 21 липня 2008 року (а.с. 18-21) змінено кінцевий термін повернення суми кредиту 20 липня 2017 року та викладено в новій редакції додаток№1 до кредитного договору Графік погашення кредиту.

Додатковою угодою №2 до кредитного договору №11372595000 від 28 серпня 2009 року (а.с. 22-24) викладено в новій редакції додаток№1 до кредитного договору Графік погашення кредиту.

Додатковою угодою №3 до кредитного договору №11372595000 від 25 травня 2011 року (а.с. 25-27) викладено в новій редакції додаток№1 до кредитного договору Графік погашення кредиту.

Також судом встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №11372595000 від 21 липня 2008 року (а.с. 34-47) станом на 26 квітня 2016 року заборгованість позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором становить 34324,94 долари США, з яких 21685,59 доларів США заборгованість за кредитом, що еквівалентно 549489,45 грн.; 12639,35 доларів США заборгованість по процентам, що еквівалентно 320267,49 грн. Також позичальнику нараховано 187997,80 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 132534,72 грн. пені за прострочення сплати процентів.

ПАТ «УкрСиббанк» на час укладення кредитного договору №11372595000 від 21 липня 2008 року мав банківську ліцензію та дозвіл на проведення операцій із іноземною валютою. (а.с. 72-75)

21 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №217722 (а.с. 28-29) у забезпечення виконання умов кредитного договору №11372595000 від 21 липня 2008 року. Пунктом 3.1 договору поруки визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобовязань боржника за основним договором або до погашення поручителем зобовязань боржника в рахунок виконання зобовязань за основним договором в сумі та в межах якої поручитель відповідає перед кредитором, тобто до першої із перерахованих подій, яка настане раніше.

У звязку зі зміною графіка погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, 24 травня 2011 року між банком та поручителем ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору поруки №217722 від 21 липня 2008 року (а.с. 30)

25 травня 2011 року між кредитором та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №247279 (а.с. 148-150, 176-177) у забезпечення виконання умов кредитного договору №11372595000 від 21 липня 2008 року.

Згідно пунктів 1.1, 1.3, 1.4 укладених договорів поруки зазначені поручителі зобовязуються перед Кредитором відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх його зобовязань перед Кредитором, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту від 24 травня 2011 року, укладеного між Кредитором та Боржником, існуючих в теперішній час, і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручителі відповідають перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобовязаннями останнього зо Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору. Відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, в строк, що встановлений у договорі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що передбачено ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок виникає у випадках, встановлених договором.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржника кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобовязання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобовязання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним.

Порука (визначення, наслідки порушення, права і обовязки) регулюється ст.ст. 553-559 ЦК України.

У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 554 ч. 1 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобовязань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобовязаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обовязок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобовязань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобовязання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості предявити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання ним зобовязання за договором поруки слід предявити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Аналогічна правова позиція викладена й у правовому висновку Верховного Суду України у справі №6-2662цс15 від 20 квітня 2016 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив та виходив з того, що відповідно до вимоги №320-11/5749 від 09 грудня 2013 року (т. 1 а.с. 103) позичальником ПАТ «УкрСиббанк» було направлено позичальнику ОСОБА_2 вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, а у випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41 календарного дня дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту банк, вимагає виконання всіх зобовязань за договором про надання споживчого кредиту №113372595000 від 21 липня 2008 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду лише 05 травня 2016 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір поруки №217722 від 21 липня 2008 року, укладений між ПАТ «УкрСибббанк» та ОСОБА_3, припинено, оскільки позивач звернувся до суду із вимогою до поручителя після спливу шестимісячного терміну з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права. При цьому суд критично оцінює надані ПАТ «УкрСиббанк» вимоги № 30-4/95, №30-4/96 та №30-4/97 від 12 лютого 2016 року (а.с. 64-69), адресовані позичальнику ОСОБА_2 та поручителям ОСОБА_3, ОСОБА_4 про дострокове повернення суми кредиту, оскільки такі вимоги були направлені сторонам значно пізніше після направлення вимоги про дострокове повернення суми кредиту позичальнику ОСОБА_2, а враховуючи їх направлення, слід дійти висновку, що перша вимога, направлена позичальнику, ним виконана не була та заборгованість по кредиту погашена не була і у кредитора, відповідно до його вимоги, виникло право на дострокове стягнення усієї суми боргу по кредитному договору.

Разом з тим колегія суддів не може повністю погодитись в цій частині з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами, ОСОБА_3 посилалась на те, 09 грудня 2013 року банком було направлено позичальнику ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення суми кредиту. Однак, з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором кредитор звернувся до суду лише 28 квітня 2016 року, тобто з пропуском 6-ти місячного строку, визначеного ст. 559 ЦК України, а тому просила визнати припиненою її поруку, яка була встановлена договором поруки №217722 від 21 липня 2008 року укладеного між нею та ПАТ «УкрСиббанк», тобто припинити правовідношення на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

За змістом п. 1 ч. 2ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права,азап. 7 ч. 2 цієї статті - припинення правовідношення.

За положеннямист. 559 ЦК України у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності припиняється порука.

Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Аналіз указаних нормдає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Таким чином, за положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Разом із тим помилковим є висновок суду про те, що права поручителів підлягають захисту шляхом припинення договору поруки, тобто за п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, оскільки це суперечить положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-69цс11 від 21 травня 2012 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, оскільки при вирішенні спору в частині позовних вимог в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "УкрСиббанк" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою, судом першої інстанції, у порушення вимог статей 212-214неправильно застосовані вказані вимоги норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому в цій частині рішення місцевого суду підлягає зміні.

Також вирішуючи спір в частині зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання договору поруки недійсним, суд першої інстанції вірно встановив та виходив з того, що між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 25 травня 2011 року укладено договір поруки №247279, згідно пунктів 1.1, 1.3, 1.4якого поручитель зобовязується перед Кредитором відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх його зобовязань перед Кредитором, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту від 24 травня 2011 року, укладеного між Кредитором та Боржником, існуючих в теперішній час, і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобовязаннями останнього зо Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору. Відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.

Відповідно до висновку експерта №214-П від 12 травня 2017 року (а.с. 199-203) «1. Підписи в графі «поручитель» навпроти останнього рядка «підпис» на кожній сторінці договору поруки №247279 від 25 травня 2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 (ас.176-117), виконані не ОСОБА_4, а іншою особою».

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обовязки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Суд першої інстанції, установивши те, що спірний договір поруки №247279 від 25 травня 2011 року, який укладено між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 підписано не самим ОСОБА_4, а іншою особою, тому дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання його недійсним.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в цій частині повністю погоджується.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, те, що ОСОБА_2 умови укладеного між ним та ПАТ «УкрСиббанк» кредитного договору не виконав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 нарахованої позивачем заборгованості.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що при стягненні даної заборгованості місцевим судом неправильно було застосовані норми матеріального права щодо валюти зобовязання, виходячи з наступного.

Так відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 ,, Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Разом з тим, згідно дія даного порядку не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня, штраф можуть обчислюватися і стягуватись лише в національній валюті України гривні.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках та на умовах, встановлених законом.

У пункті 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року ,,Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,- стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Судом установлено, що ПАТ ,,Укрсиббанк" має право здійснювати банківські операції в іноземній валюті та здійснювати інші валютні операції на підставі ліцензії, виданої Національним банком України.

Предявляючи позов, ПАТ «УкрСиббанк» просив суд стягнути на його користь заборгованість по поверненню кредиту та процентів за користування кредитними коштами, яка станом на 26 квітня 2016 року становить 34 324,94 долари США та складається з: 21 685,59 доларів США кредитна заборгованість; 12 639,35 доларів США заборгованість по процентам, 320 532,52 грн. - заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів, з яких 187 997,80 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, 132534,72 грн. пеня за прострочення сплати процентів (т. 1 а.с.4-7).

Наявність вказаної заборгованості підтверджується наданою позивачем довідкою- розрахунком (т. 1 а.с. 34-47).

Таким чином, оскільки установлено, що усвоєму позові ПАТ ,,Укрсиббанк" просило стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором, а саме кредитну заборгованість (тіло кредиту) в сумі 21 685,59 доларів США та заборгованість по процентам в сумі 12 639,35 доларів США, отже ці вимоги підлягають задоволенню в іноземній валюті.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом не правильно застосовані норми матеріального права (ч. 4 ст. 559 ЦК України) при обчисленні шестимісячного строку на предявлення вимог до поручителя та неврахування відповідних правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду даної категорії справ, зокрема щодо обчислення позовної давності з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Судом вірно установлено, що відповідно до вимоги №320-11/5749 від 09 грудня 2013 року (т. 1 а.с. 103) ПАТ «УкрСиббанк» направлено ОСОБА_2 вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, а у випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41 календарного дня дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту банк, вимагає виконання всіх зобовязань за договором про надання споживчого кредиту №113372595000 від 21 липня 2008 року, а тому у кредитора, відповідно до його вимоги, виникло право на дострокове стягнення усієї суми боргу по кредитному договору.Разом з тим, з даним позовом ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду лише 05 травня 2016 року, тобто після спливу шестимісячного терміну з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права.

Також колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору поруки недійсним, оскільки апелянт вважає, що висновок експерта №21-П від 12 травня 2017 року, на якій посилається суду своєму рішенні як на підставу задоволення даного зустрічного позову, проведений з порушенням положень Методичних рекомендацій.

Відповідно до положень ст.ст. 57-60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно вимог ст. 66 ЦПК країни висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Відповідно до вимог ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно висновку експерта №214-П від 12 травня 2017 року за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної експертом Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, згідно ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 вересня 2016 року, «1. Підписи в графі «поручитель» навпроти останнього рядка «підпис» на кожній сторінці договору поруки №247279 від 25 травня 2011 року , укладеного між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 (ас.176-117), виконані не ОСОБА_4, а іншою особою»(т. 1 а.с. 199-203).

Згідно вимог ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких підстав колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неналежності як доказу висновку експерта, оскільки даний висновок є повним, ясним та зрозумілим, який не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумніви в його правильності. При цьому, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, судом розяснялися сторонам їх процесуальні права, передбачені ЦПК України, проте клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи ними у судовому засіданні не заявлялися.

Інші підстави в межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду відсутні.

Підставою для зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, відповідно до п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову «УкрСиббанк»про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року змінити.

Виключити з абзацу другого резолютивної частини рішення зазначення еквіваленту у гривнях стягнутого тіла кредиту та процентів.

Викласти абзац пятий резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Визнати припиненою поруку ОСОБА_3, за договором поруки №217722 який укладено 21 липня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, з дня встановленого кредитором ПАТ «УкрСиббанк» для дострокового повернення кредиту за кредитним договором №11372595000 від 21 липня 2008 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_6

Судді : /підпис/ ОСОБА_7

/підпис/ ОСОБА_8

Згідно з оригіналом: