Ухвала суду № 68926528, 13.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/8775/17 Головуючий у 1 інстанції -Савлук Т.В.

Унікальний №755/9413/16-ц Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

Головуючого - Панченка М.М.

Суддів - Слюсар Т.А., Волошиної В.М.

При секретарі - Крічфалуши С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 2 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грація Плюс», Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійсними договорів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грація Плюс» та Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» і, з урахуванням уточнень до позову, просила визнати недійсним Договір про надання косметологічних послуг №ПМ2109 від 15.09.2015 року, укладений між позивачкою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грація Плюс» (далі - ТОВ «Грація Плюс»). Також Просила також визнати недійсним правочин у формі Заяви Позичальника №АВНОRG154330134 від 15.09.2015 року, підписану нею та Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк» (далі -ПАТ «Акцент-Банк») з метою отримання споживчого кредиту на суму 4.697 грн. для оплати вище зазначених косметологічних послуг/а.с.2-5,92-94/.

Позивачка ОСОБА_1 зазначала, що після підписання вище зазначених договорів послуги їй не були надані, а від ПАТ «Акцент-Банк» їй надійшло повідомлення про необхідність погашення споживчого кредиту.

В подальшому, як з»ясувалося, договір про надання послуг №ПМ2109 від 15.09.2015 року та Заява позичальниці № АВНОRG154330134 від 15.09.2015 року не співвідносяться, оскільки, згідно Заяви Банк зобов»язувався оплатити товар - догороцінності/аксесуари - Косметичний комплекс по догляду за обличчям, шляхом безготівкового перерахунку коштів у більшому розмірі 7.700 грн. на поточний рахунок ТОВ «Грація Плюс», який відкритий у ПАТ «Альфа-Банк».

При цьому, як пояснила у позовній заяві ОСОБА_1, вона не підписувала договір з ТОВ «Грація Плюс» на купівлю невизначеного товару: Дорогоцінності/аксесуари - Косметичний комплекс по догляду за обличчям у сумі 7.700 грн., який явився правовою підставою для отримання споживчого кредиту.

Отримавши невигідні кредитні зобов»язання від ПАТ «Акцент-Банк» та не отримавши ні очікуваних послуг за договором №ПМ2109 від 15.09.2015 року та незрозумілого товару за кредитні кошти, позивачка вважає, що її обома відповідачами введено в оману з метою безпідставного покладення зобов»язань погашення кредиту у сумі 7.700 грн., відсотків та інших платежів.

Позивачка зазначає, що ПАТ «Акцент-Банк» не дотримано вимог ст.203, 230 ЦК України, вимог ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживчого кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ від 10.05.2007 року №168.

Отже, на думку позивачки, обставини приховування Банком важливої інформації перед підписанням Заяви позивачкою, як позичальниці, невідповідність встановлених між сторонами у цьому документі умов є фактичним введенням позивачки в оману та нечесною підприємницькою практикою, що порушує її права та тягне правові підстави для визнання вище зазначених договорів недійсними.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 2 березня 2017 року позов задоволено частково /а.с.165-172/.

Судовим рішенням визнано недійсною Заяву, що складає зміст кредитного договору №АВНОRG154330134 від 15.09.2015 року ОСОБА_1 до ПАТ «Акцент-Банк», а в решті позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В поданій апеляційній скарзі ПАТ «Акцент-Банк», посилаючись на порушенням судом вимог матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 2 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі /а.с.177-179/.

Послався на те, що позивачка не навела доказів введення її Банком в оману і при цьому, їй була надана вся необхідна інформація перед підписанням договору.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, а тому суд розглядає неявку до суду учасників процесу, як неповажну та, відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд за їх відсутності.

Заслухавши доповідь по справі, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 15.09.2015 року між ОСОБА_1, як замовником послуг, та ТОВ «Грація Плюс», як Виконавцем послуг, укладено договір за №ПМ2109 про надання косметологічних послуг. Зокрема, ТОВ «Грація Плюс» зобов»язувалось здійснити позивачці 5 косметологічних процедур для відновлення шкіри, 6 процедур кріомасажу обличчя, 5 процедур комплексу антикупероз, 5 процедур поверхового пілінгу обличчя, що за домовленістю сторін складає суму 4.697 грн., яку позивачка ОСОБА_1, як споживач послуг, зобов»язувалась оплатити на рахунок виконавця послуг ТОВ «Грація Плюс» /а.с.8-9/.

Згідно пункту 3.2. Договору позивачка мала сплатити вартість послуг шляхом внесення готівки через касу Виконавця, або шляхом перерахування на рахунок Виконавця вище зазначеної суми отриманого у Банку споживчого кредиту.

Таким чином, між ОСОБА_1 та ТОВ «Грація Плюс» виникли відносини Договору про надання послуг, згідно яких, в силу ст.901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зообов»язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З метою оплати вартості косметологічних послуг за указаним Договором, позивачка того ж дня, 15.09.2015 року підписала Заву Позичальника №АВНОRG154330134 до ПАТ «Акцент-Банк», в якій Банком запропоновано Умови кредитування та сукупну вартість споживчого кредиту, згідно якої позивачка виявила бажання отримати споживчий кредит у національній валюті України у сумі 7.700 грн. на термін 24 місяці - з 15.09.2015 року по 14.09.2017 року під 0,12% річних і зазначила, що вона ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку /а.с.72-73/.

Указана Заява Позичальника фактично є Договором споживчого кредиту у вигляді приєднання, оскільки всі договірні умови завчасно були підготовлені на бланку, наданому для підписання позивачці.

Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах, або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що сторону, яка приєдналась слід вважати такою, що ознайомлена з Умовами та Правилами, до яких вона приєднується, усвідомлює їх та погоджується їх виконувати. В іншому випадку Заява про приєднання до Договору нею не підписується та Договір, відповідно не укладається.

Отже, встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» виникли відносини договору кредиту, які, відповідно до ст.1054 ЦК України полягають в тому, що банк (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як слідує з матеріалів справи і підтверджується бухгалтерською довідкою ТОВ «Грація Плюс» від 18.11.2016 року за №18/11/2 на рахунок цього товариства 16.09.2015 року відповідно до договору від 15.09.2015 року за №ПМ2109 надійшло 4.697 грн./а.с.101/.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст.203 цього Кодексу, які є необхідними для чинності правочину.

За правилами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно роз»яснень, викладених у п.п.7,8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законами, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ТОВ «Грація Плюс» добровільно дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, передбачених ст.638 ЦК України

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору від 15.09.2015 року за №ПМ2109 про надання косметологічних послуг між ОСОБА_1 та ТОВ «Грація Плюс» з підстав наявності ознак обману у діях ТОВ «Грація Плюс», суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що в діях цього відповідача відсутні ознаки навмисного введення в оману позивачки в момент укладання договору.

В той же час, суд першої інстанції, визнаючи недійсним Договір споживчого кредитування, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» від 15.09.2015 року за №АВНОRG154330134 на суму 7.700 грн. обгрунтовано керувався наступним.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, яка надається клієнту повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги, без нав»язування її придбання. Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на достовірну і доступну інформацію.

А, згідно ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної Інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

Так, згідно Довідки про умови кредитування та сукупну вартість кредиту до послуг Банку відносяться - плата за пакет банківських послуг, крім основної суми кредиту та фіксованої процентної ставки за користування кредитом, входить винагорода за надання фінансового інструмента щомісячно - 5% та ефективна процентна ставка - 40,03%.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що указані платежі встановлені Банком на власну користь.

Колегія суддів звертає увагу на п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредита, затверджених Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредита», зареєстрованою в Мінюсті 25.05.2007 року за №541/13808, які набрали чинності 05.06.2007 року, та згідно яких банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

При цьому встановлено, що спірний кредитний споживчий договір 15.09.2015 року за №АВНОRG154330134 сторонами укладено після дати набрання чинності Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредита, затверджених Постановою НБУ №168, який набрав чинності 05.06.2007 року, а отже, указаний документи НБУ поширюється на спірні правовідносини.

Пунктом 4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Таким чином, Банком безпідставно включено до загальної суми кредиту 3.003 грн., яка не включена до сукупної вартості кредиту, що розписана у Довідці про умови кредитування та сукупну вартість споживчого кредиту, що є порушенням п.3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредита, затверджених Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредита», оскільки ці витрати фактично є винагородою Банку та не відносяться до тих платежів, які банк має право встановлювати для сплати споживачам на користь банку.

Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно указаної норми нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підпримємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що спірна угода з боку Банку укладена з використанням нечесної підприємницької практики, що потягло за собою порушення прав позивачки, як споживача кредитних послуг, що виразилось у недоведенні Банком до позивачки повної доступної інформації щодо вартості банківських послуг, у завищеному розмірі кредитних платежів на користь банку, що виходять за межі сукупної вартості кредиту.

Отже, доводи скаржника в апеляційній скарзі відносно відсутності в діях Банку обману позивачки, як споживача банківських послуг спростовуються висновками суду першої інстанції,які скаржником не взяті до уваги, а тому є безпідставними.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» відхилити, а рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 2 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді