Рішення № 6892315, 04.11.2009, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"04" листопада 2009 р. справа № 5020-12/131-3/322

За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за фактичне користування приміщенням в сумі 30817,06 грн. та зобовязання виконати певні дії,

Суддя Головко В.О.

Представники сторін:

позивача (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) Ігнатенко В.В., представник, довіреність б/н від 04.08.2009, дійсна до 31.12.2009;

відповідача (ФОП ОСОБА_1) ОСОБА_3, представник, довіреність № 44 від 19.02.2009.

СУТЬ СПОРУ:

13.07.2009 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за фактичне користування приміщенням в сумі 30817,06 грн. та спонукання звільнити приміщення.

Позов обґрунтований невнесенням відповідачем плати за фактичне користування обєктом нерухомого майна вбудованими нежитловими приміщеннями, площею 100,70 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та передані відповідачу згідно з договором оренди № 445-06 від 21.05.2008, визнаним недійсним рішенням Господарського суду міста Севастополя від 27.04.2009 у справі № 5020-5/094, а також тим, що відповідач і по теперішній час користується зазначеним приміщенням без правових підстав.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 16.07.2009 позовна заява прийнята до розгляду суддею Харченком І.А. та порушено провадження у справі № 5020-12/131.

Відповідно до статті 59 Господарського процесуального кодексу України, відповідач надав відзив на позовну заяву, згідно з яким вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки суперечать фактичним обставинам справи. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що він не мав можливості користуватися спірним нерухомим майном, а позивач у даній справі не є законним власником або особою, яка є належною стороною договору оренди нерухомого майна, визнаного судом недійсним. Тому вважає, що позивач не має правових підстав щодо стягнення з нього вартості фактичного користування нерухомим майном.

Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя №118 від 06.10.2009, у звязку з відпусткою судді Харченка І.А., справу № 5020-12/131 передано до провадження судді Головко В.О.

Ухвалою від 06.10.2009 справа прийнята до провадження суддею Головко В.О. з привласненням № 5020-12/131-3/322.

У ході розгляду справи позивач надав заяву про уточнення підстав позову, в якій, посилаючись на статті 224, 225 Господарського кодексу України, визначає правову природу вартості фактичного користування нерухомим майном як збитки у вигляді неотриманого доходу (арк.с.38-39).

Заявою від 04.11.2009 позивач уточнив предмет позову в частині немайнової вимоги, згідно з якою просить зобовязати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 передати Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 за актом приймання-передачі (арк.с.43).

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, уточнення позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв вказані заяви до розгляду.

У судовому засіданні 04.11.2009 представник позивача висловив позовні вимоги, просить позов задовольнити, з урахуванням наданих уточнень.

Представник відповідача висловив заперечення проти позову, просить в задоволенні позову відмовити з підстав їх необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

21.05.2008 між Територіальною громадою міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 445-06 (далі Договір) (арк.с.7-9).

Відповідно до умов Договору (пункт 1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно вбудовані нежилі приміщення (III-18 ІІІ-29), загальною площею 100,70 м2, з вентиляційною шахтою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та знаходяться на балансі РЕП-1.

Строк дії договору встановлений з моменту підписання до 29.12.2011 (пункт 7.1. Договору).

Згідно з Актом приймання-передачі орендованого майна від 21.05.2008 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно вбудовані нежитлові приміщення триповерхової будівлі, загальною площею 100,7 кв.м з вентиляційною шахтою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (арк.с.9).

Рішенням господарського суду м. Севастополя у справі № 5020-5/094 від 22.04.2009, що набрало законної сили 09.05.2009, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна № 445-06 від 21.05.2008, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради і субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, про передачу в оренду нерухомого майна вбудованих нежилих приміщень (III-18 ІІІ-29) загальною площею 100,70 м2, з вентиляційною шахтою, розташованих за адресою: АДРЕСА_3, який зареєстрований приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. за № 858 від 21.05.2008.

Згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, встановлений судом факт недійсності договору оренди нерухомого майна № 445-06 від 21.05.2008 є преюдиціальним, а тому доказуванню не підлягає.

Однією з заявлених позовних вимог є майнова вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків у вигляді неотриманого доходу від використання обєкта оренди у розмірі 30817,06 грн., яка складається із суми основного боргу (плати за користування обєктом оренди в період з 01.01.2008 по 01.06.2009) 30254,42 грн., а також 3% річних 562,43 грн.

Суд вважає, що позов в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 30817,06 грн. (97% - 29439,04 грн. + 3% - 1378,02 грн.) не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину. Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріалами справи, а саме рішенням господарського суду м. Севастополя від 22.04.2009, підтверджується недійсність договору оренди нерухомого майна № 445-06 від 21.05.2008, укладеного між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради і субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 про передачу в оренду вбудованих нежилих приміщень (III-18 ІІІ-29) загальною площею 100,70 м2, з вентиляційною шахтою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (арк.с.10-11).

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України. Так, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Як встановлено судом в рішенні Господарського суду міста Севастополя від 27.04.2009 у справі № 5020-5/094, перед укладенням договору оренди № 445-06 від 21.05.2008 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради роз'яснив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, що мешканці будинку не мають претензій до здачі в оренду приміщень, які є обєктом оренди. Після укладення договору ФОП ОСОБА_1 приступив до підготовки приміщень до експлуатації, але мешканці будинку стали перешкоджати йому в доступі до приміщень у підвалі і вимагати припинення використання орендованих приміщень з посилання на те, що ці приміщення є їх загальною власністю і згоди на здачу їх в оренду мешканці будинку не давали (арк.с.10-11).

Отже, відповідач не приступив до користування обєктом оренди з незалежних від нього причин, а відтак вина фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у завданні матеріальних збитків позивачеві у вигляді неотриманої орендної плати в сумі 30254,42 грн. відсутня.

Вказане підтверджується також довідкою від 04.09.2009, виданою балансоутримувачем спірного майна Комунальним підприємством "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 1" Севастопольської міської Ради (арк.с.29).

Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що рішення Господарського суду м. Севастополя від 27.04.2009 про визнання недійсним договору оренди № 445-06 від 21.05.2008 набрало законної сили 09.05.2009, а вимога про стягнення з відповідача збитків у вигляді неотриманої орендної плати заявлена позивачем за період з 01.01.2008 по 01.06.2009, тобто за межами строку, протягом якого договір вважався чинним.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін та обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, встановлюються судом на підставі доказів.

Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному випадку це стосується позивача, який мав надати докази фактичного користування обєктом нерухомого майна.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради не надав належних та допустимих доказів того, що вбудовані нежилі приміщення (III-18 ІІІ-29) загальною площею 100,70 м2, з вентиляційною шахтою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3, дійсно використовувались фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 протягом позовного періоду (з 01.01.2008 по 01.06.2009).

Враховуючі зазначене, судом не вбачається правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради збитків у розмірі 30817,06 грн.

Також позивачем заявлено вимогу щодо зобовязання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 передати нерухоме майно вбудовані нежитлові приміщення (III-18 ІІІ-29) загальною площею 100,70 м2, з вентиляційною шахтою, розташовані за адресою: АДРЕСА_3, за актом приймання-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради.

Суд вважає вимоги позивача у даній частині позову такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу положень статті 216 Цивільного кодексу України, кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судом встановлено, що спірний обєкт нерухомого майна не був зайнятий відповідачем, однак, сторонами був підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна від 24.05.2008 (арк.с.9).

Згідно із свідоцтвом про право власності вбудовані нежилі приміщення (III-18 ІІІ-29) загальною площею 100,7 м2 з вентиляційною шахтою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3, зареєстровані Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради за Територіальною громадою міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради (реєстровий № 3039 від 30.11.2007).

На дату винесення рішення суду у даній справі зазначене нерухоме майно не повернуті фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 іншій стороні за недійсним договором Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом приймання-передачі.

Цей факт не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача в частині зобовязання відповідача передати нерухоме майно вбудовані нежилі приміщення (III-18 ІІІ-29) загальною площею 100,70 м2 з вентиляційною шахтою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3, Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом приймання-передачі обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд покладає на відповідача понесені позивачем витрати на сплату державного мита в сумі 85,00 грн. Стосовно витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 315,00 грн. суд покладає їх на сторони в рівних частинах.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково .

2.Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) передати Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) обєкт нерухомого майна вбудовані нежилі приміщення (III-18 ІІІ-29) загальною площею 100,70 м2 з вентиляційною шахтою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3, за актом приймання-передачі .

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 324509, отримувач місцевий бюджет Ленінського району, код 23895637) витрати по сплаті державного мита в розмірі 85,00 грн. (вісімдесят пять грн. 00 коп.) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 157,50 грн. (сто пятдесят сім грн. 50 коп.).

4.В частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитків в сумі 30817,06 грн. в позові відмовити.

СуддяВ.О. Головко

Рішення оформлено

згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України

та підписано 09.11.2009.

Розсилка:

1.Фонду комунального майна СМР

( 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

2.Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1

(99028, АДРЕСА_1)

(99057, АДРЕСА_2)

3. Спр