Рішення № 6892229, 26.11.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.09                                                                                 Справа № 1/160(6/224)(2/503)

За позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ

до Державного підприємства “Сєвєродонецька ТЕЦ”, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про повернення 8069,251 тон мазуту та сплату штрафних санкцій у сумі 18604376 грн. 40 коп.

С у д д я Зюбанова Н.М.

П р е д с т а в н и к и:

від позивача –не прибув;

від відповідача - Рожко Є.В., дов. від 30.12.08 № 24-01-12303/2112

Суть спору: про зобов’язання відповідача повернути 8069,251 тон мазуту, стягнення штрафу у сумі 11861621 грн. 40 коп., пені у сумі 6742755 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог за листом від 28.11.08 № 492/юр).

          На підставі ст.. 77 ГПК України у засіданні суду 19.11.09 було оголошено перерву до 26.11.09, на 11-00.

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.02.09 у справі № 6/224(2/503) за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до Державного підприємства "Сєвєродонецька ТЕЦ" про повернення 8069,251 тон мазуту та сплату штрафних санкцій у сумі 18604376 грн. 55 коп. у задоволенні позову відмовлено.

          Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.09 у справі № 6/224(2/503) рішення господарського суду Луганської області від 05.02.09 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Дослідивши обставини справи, додатково надані документи, вислухавши представника відповідача, суд прийшов до наступного.

Так, у відповідності до ст. 1119 ГПК України вказівки касаційної інстанції при новому розгляду справи є обов'язковими для суду першої інстанції.

Як вбачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 29.07.09 по справі № 6/224(2/503), суд касаційної інстанції зазначив, що встановивши самовільне використання ТМЦ державного матеріального резерву відповідачем, суд обмежився лише констатацією факту відсутності доказів документального оформлення тимчасового використання спірного мазуту, не надавши належної оцінки цій обставині, а відтак, не врахувавши приписів ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та ст. 949 ЦК України.

Як встановлено господарським судом при розгляді справи, у 2002-2003 роках на ДП „Сєвєродонецька ТЕЦ” були розміщені запаси матеріальних цінностей державного резерву –топкового мазуту М-100 у кількості 15654,251 т, що підтверджується приймальними актами форми Р-16 (т. І, а.с.11,143-146).

З матеріалів справи вбачається, що 30.09.99 на підставі службового завдання, припису від 21.09.1999 № 328 і відповідно до вказівки заступника голови Держкомрезерву України від 21.09.99 № 8-7/5702 головним спеціалістом Донецької міжобласної інспекції Держкомрезерву України Кохан А.М. здійснена контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності топкового мазуту державного резерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ДП „Сєвєродонецька ТЕЦ”, про що складений відповідний акт (т. І, а.с.19-22).

За результатами перевірки встановлено самовільне використання топкового мазуту у кількості 8069,251 тн, здійснений висновок про те, що якісне зберігання топкового мазуту державного резерву забезпечується, кількісне зберігання топкового мазуту у зв'язку з його самовільним використанням на осінньо-зимовий період населення м. Сєвєродонецька через скорочення поставок газу на ТЕЦ не забезпечується та запропоновано, зокрема, за порушення статті 12 і відповідно до пункту 10 статті 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв” застосувати до ДП „Сєвєродонецька ТЕЦ” фінансові штрафні санкції.

Відповідач протягом 1997-2002 років щорічно направляв позивачеві для укладення проекти договорів про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (т.І, а.с.23-66).

Проте, позивач жодного з цих договорів не підписав, тобто договірні взаємовідносини сторін по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву в письмовій формі не оформлені.

23.11.05 на підставі службового завдання, припису від 09.11.05 № 543/п начальником КР-В Східного регіону Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту Державного комітету України з державного матеріального резерву Морозовою Л.С. проведена контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності мазуту топкового держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ДП „Сєвєродонецька ТЕЦ”, за результатами якої складений акт (т. 1, а.с.7-9).

Названою перевіркою виявлено самовільне відчуження мазуту топкового М-100, М-40 в кількості 8069,251 тн та запропоновано директору підприємства терміново повернути до держрезерву самовільно відчужений мазут топковий в кількості 8069, 251 т.

Оцінивши матеріали справи, доводи сторін, суд вважає їх обґрунтованими не повністю, а позов таким, що підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути мазут топковий М-100 у кількості 8066,715 тн та мазут топковий М-40 у кількості 2,536 тн.

Однак, як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджено розміщення тільки мазуту марки М-100. Щодо решти, то вимоги не підтверджені, тому у цій частині позову слід відмовити.

Спеціальним законом, який визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і регулює відносини в цій сфері, є Закон України від 24.01.1997 № 51/97-ВР „Про державний матеріальний резерв” /далі –Закон України № 51/97/.

Згідно зі ст. 1 Закону України № 51/97 державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбаченим цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання). Відповідно до ч. З ст. 4 Закону України № 51/97 запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження є державною власністю і не підлягають будь-яким видам відчуження. Передача майна здійснюється на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним матеріальним резервом.

Частиною 10 ст. 14 Закону України № 51/97 передбачено, що у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 % вартості, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день повернення матеріальних цінностей. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, зокрема:

- укладає або доручає підприємствам, установам і організаціям, що належать до сфери його управління, укладення державних контрактів (договорів) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву;

- несе відповідальність за поставку, закладення і зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Закону України № 51/97 запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

          Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.          

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не входить до єдиної системи державного резерву України та виконує відповідальне зберігання матеріальних цінностей на договірних умовах, що виникли внаслідок розміщення в спеціальних резервуарах ДП „Сєвєродонецька ТЕЦ” топкового мазуту за приймальними актами 1992, 1993 років.

Таким чином можна зробити висновки, що на спірні взаємовідносини розповсюджуються норми Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 413 ЦК УРСР, який регулює спірні взаємовідносини за моментом їх виникнення, за договором схову одна сторона (охоронець) зобов”язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.

Особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов”язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову (ст. 415 ЦК УРСР).

Згідно зі ст. 419 УК УРСР якщо в законі або в договорі не передбачено обов”язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає.

Пунктом 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (далі –Порядок № 1129), встановлено, що матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Таким чином, приймаючи до уваги приймальні акти від липня 1992 року №№ 1, 2, 3 та від 02.06.1993 № 1, господарський суд вважає доведеним позивачем факт закладки топкового мазуту М-100 в загальній кількості 15654, 251 тн.

Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 20.02.96 № 57/96-ВР „Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)” Держкомрезерву України та його територіальним органам доручено здійснювати перевірку стану зберігання матеріальних ресурсів державного резерву в юридичних осіб, на зберіганні яких вони знаходяться (далі - відповідальний зберігач). Перевірка проводиться уповноваженими представниками Держкомрезерву України або його територіальних органів за участю працівників відповідального зберігача. За результатами перевірок складаються акти, з якими обов'язково ознайомлюються керівник і головний бухгалтер відповідального зберігача, підписи яких скріплюються печаткою. За виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних ресурсів до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку (частина 1 пункт 2 цієї Постанови).

          Як свідчать матеріали справи, факт самовільного використання топкового мазуту у кількості 8069,251 тн встановлений позивачем актом контрольної перевірки від 30.09.99, яким було запропоновано застосувати до ДП „Сєвєродонецька ТЕЦ” фінансові штрафні санкції відповідно до пункту 10 статті 14 Закону України № 51/97.          Згідно з названою вище постановою Кабінет Міністрів України постановив:

- міністерству енергетики, Державному комітетові по матеріальних резервах, Міністерству вугільної промисловості забезпечити накопичення до 15 жовтня 1999 року на складах електростанцій 6000 тис. тонн вугілля, 600 тис. тонн топкового мазуту, в тому числі 4000 тис. тонн вугілля і 500 тис. тонн топкового мазуту державного резерву (пункт 3 Постанови № 949);

- державному комітетові по матеріальних резервах у разі виникнення в Об'єднаній енергетичній системі України аварійної ситуації через відсутність експлуатаційних запасів палива дозволяти за поданням Міністерства енергетики тимчасово використовувати паливо державного резерву з наступним його оформленням (пункт 4 Постанови № 949).

Отже, враховуючи встановлений позивачем факт самовільного використання відповідачем топкового мазуту на опалення в осінньо-зимовий період населення м.Сєвєродонецька через скорочення поставок газу на ТЕЦ, що зафіксовано в акті контрольної перевірки від 30.09.99, та пропозиції позивача міністерству енергетики України щодо застосування заходів та оформлення необхідних документів відповідно до Постанови № 949, господарський суд дійшов висновку, що позивач скористався своїм правом щодо надання дозволу тимчасово використовувати паливо державного резерву з наступним його оформленням. Однак, доказів документального оформлення тимчасового використання спірного мазуту сторонами не надано.

          За матеріалами даної справи у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено про сплив строку позовної давності для звернення позивача з позовом.

Дані доводи господарським судом відхиляються, оскільки суд вважає, що мають бути взяті до уваги положення ст. 83 ЦК УРСР про те, що позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

На необхідність застосування даної норми закону наголошує у своїй постанові від 19.08.08 Верховний Суд України, ухваленої за результатами розгляду касаційної скарги за аналогічною справою за позовом ДК України з державного матеріального резерву.

На підставі викладеного, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Цивільний кодекс України, оскільки згідно п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України даний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

          З огляду на викладене підлягає також застосуванню пункту 6 частини 1 статті 268 ЦК України щодо непоширення позовної давності на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України „Про державний матеріальний резерв” (у редакції Закону України від 12.05.2004 № 1713-ІУ „Про внесення змін до деяких законодавчий актів України”).

Щодо стягнення штрафу у сумі 11861621 грн. 40 коп. та пені у сумі 6742755 грн. 00 коп., то позивач помилково посилається у якості їх обґрунтування та ст.. 268 ЦК України, оскільки за її змістом йдеться про непоширення позовної давності на вимоги, пов'язані з невиконанням безпосередньо зобов'язань, тобто за матеріалами справи вимоги про повернення мазуту, але не вимоги про застосування відповідальності за порушення зобов'язань, зокрема, у вигляді пені та штрафу.

У зв'язку з тим, що судом не береться до уваги акт перевірки від 23.11.05, оскільки первісно факт самовільного використання спірного мазуту позивачем встановлений за актом від 30.09.99, який є доказом відповідного правопорушення, за яке передбачена відповідальність, відносно штрафних санкцій позивачем пропущені скорочені строки позовної давності, оскільки він звернувся до суду з позовом у 2006 році.

Непоширення позовної давності на основну вимогу не передбачає таке непоширення на додаткові вимоги. Тому на суму штрафних санкцій у позові слід відмовити, оскільки у відповідності зі ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Станом на день слухання справи мазут топковий М-100 відповідачем до державного резерву не повернутий.

Згідно зі ст. 949 ЦК України, яка визначає обов'язок зберігача повернути річ, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню та відповідач зобов'язується повернути позивачу мазут топковий М-100 у кількості 8066,715 тон вартістю 11858071 грн. 00 коп. У решті позову слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, вони підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог згідно до ст. 49 ГПК України на користь державного бюджету України.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 77, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.          Позов задовольнити частково.

2. Зобов"язати Державне підприємство "Сєвєродонецька ТЕЦ", м. Сєвєродонецьк Луганської області, ідент. код 00131050 повернути до державного матеріального резерву, Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ, вул. Пушкінська, б. 28, ідент. код 26077968 матеріальні цінності: мазут топковий М-100 у кількості 8066,715 тон вартістю 11858071 грн. 00 коп., видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Державного підприємства "Сєвєродонецька ТЕЦ", м. Сєвєродонецьк Луганської області, ідент. код 00131050 в доход державного бюджету України 11864 грн. 02 коп. витрат по держмиту на п/рахунок 31118095700006, МФО 804013, ОКПО 24046582, одержувач –УДК у м. Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, банк –ГУДКУ в Луганській області, код бюджетної класифікації 22090200, видати наказ державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області; на п/рахунок 31211259700006, банк ГУДКУ в Луганській області, одержувач УДК у м. Луганську, МФО 804013, ОКПО 24046582, код бюджетної класифікації 22050000, символ звітності банку 259 - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 54 грн. 90 коп., видати наказ державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області після набрання рішенням законної сили.

          4. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Дата підписання рішення –01.12.09.

          Суддя                                                                      Н.М.Зюбанова

          Помічник судді Г.А.Кравцова