Ухвала суду № 68920646, 13.09.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Одесі апеляційні скарги Головного управління ДФС у Херсонській області та Херсонської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Херсонської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Херсонської об'єднаної Державної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області та Головного управління ДФС у Херсонській області про визнаня нечинними податкових повідомлень-рішень від 10.11.2016 року № 19515-13, № 19516-13 та від 28.03.2017 року № 000021301.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що Цюрупинською міською радою прийнято рішення про встановлення ставок податку на нерухоме майно лише 30.01.2015р., враховуючи положення п.12.3.4. ст.12 Податкового кодексу України, вони можуть застосовуватися не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 01.01.2016р., тому позивач вважає податкові повідомлення-рішень такими, що є незаконними та підлягають скасуванню.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.11.2016 року № 19515-13, № 19516-13 та від 28.03.2017 року № 0000021301.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Головне управління ДФС у Херсонській області та Херсонська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області в апеляційних скаргах зазначають про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянти вважають, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційних скаргах ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, Миколаївська міська рада 18.03.2015 року прийняла рішення № 46/24 сесії про внесення змін та доповнень до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 року № 7/3 "Про встановлення місцевих податків і та зборів на території міста Миколаєва" та затвердила Положення про податок на майно, відповідно до пункту 2 якого ставки податку на об'єкти нерухомості на 2015 рік встановлюються в розмірах - 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування, а саме: 12,18 грн.

Рішенням Цюрупинської міської ради від 30.01.2015 року № 1084 затверджено Положення про порядок справляння та обліку податку на майно на території Цюрупинської міської ради, відповідно до пункту 2.5.1 розділу II якого ставки податку: для об'єктів нежитлової нерухомості - у розмірі 0,01 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2015 року, за 1 кв. м бази оподаткування, а саме 0,12 грн.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, у власності громадянки ОСОБА_1 знаходяться об'єкти нерухомості:

- нежитлова будівля, літ. Б-3 загальною площею 5473,60 кв. м за адресою: АДРЕСА_1;

- цілісний майновий комплекс (нежитлова будівля магазину літ. А загальною площею 1995,9 кв. м, трансформаторна підстанція літ. Б загальною площею 15,5 кв. м, опалювальна літ. Г загальною площею 18,3 кв. м, склад літ. Д загальною площею 1466,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2.

10.11.2016 року Херсонська ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення №19515-13 та № 19516-13, якими визначила позивачу суму податкових зобов'язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2015 рік на загальну суму 67096,97 грн.

28.03.2017 року ГУ ДФС у Херсонській області за результатами розгляду скарги позивача прийняла податкове повідомлення-рішення № 000021301, яким збільшила ОСОБА_1 грошове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначене на 189,01 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції зазначено, що запроваджені Законом № 71-VIII норми ПК України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу принципу стабільності податкового законодавства не можуть бути прямою підставою для справляння такого податку у 2015 році, оскільки Закон № 71-VIII набрав чинності після 01.07.2014 року, а саме 01.01.2015року.

Судова колегія суду апеляційної інстанції вважає доводи апеляційних скарг безпідставними, а висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України від 28.12.2014 р. №71-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» були внесені зміни до Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого до останнього було включено ст. 266 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.266.5.1. ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Статею 8 ПК України встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори.

З огляду на викладене, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Враховуючи зазначене 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати цього податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Отже з урахуванням викладеного у апелянта не було підстав для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, оскільки в строк до 14.07.2014 року місцевою радою не було офіційно оприлюднено відповідне рішення про встановлення ставок такого податку.

З огляду на викладене та з урахуванням діючого законодавства, судова колегія суду апеляційної інстанції вважає, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України не може мати місце у 2015 році.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обгрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апелянтів викладені у апеляційних скарг за змістом ідентичні наданим в запереченнях до адміністративного позову, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Головного управління ДФС у Херсонській області та Херсонської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик